Жіноче питання в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім» - шкільний твір

Жіноче питання — одне з найцікавіших в історії будь-якого суспільства. Власне, жіноче питання — один із критеріїв, за яким визначають ступінь розвиненості суспільства.

Історично склалося у творах XIX ст., що жінка — найуразливіша ланка суспільства: її права більш обмежені, їй майже кожну мить нагадують про другорядну роль у житті, а на її слабкі плечі покладено тягар різних великих та дрібних обов’язків, а найголовніший — бути берегинею ладу в родині, хранителькою світлого й доброго настрою. Мабуть, тому жінка, коли вона справді особистість, — найсильніша і найяскравіша ланка суспільства.

Саме такою цікавою та яскравою особистістю ми бачимо головну героїню ібсенівського «Лялькового дому» Нору. її характер показано в динаміці, у становленні під час випробувань.

Колишня пустотлива дівчина стає матір’ю трьох дітей, але довго ще позбавлена самостійності, дорослості: радіє іграшкам, розвагам, будує під керівництвом чоловіка своє гніздечко, мало замислюючись над законами буття й суспільства. Зізнається ж вона, що мало розуміє Біблію, що мало навчалася моральних законів. її влаштовує роль іграшки, «білочки», «жайворонка», напівдружини, напівдитини, за яку чоловік вирішує все на світі, навіть фасон карнавального костюму й танок.

Але коли важко захворів чоловік і самому існуванню сім’ї та подружньому щастю загрожувала небезпека, а чоловік, заради свого реноме, просто відійшов від вирішення важливої проблеми — де взяти грошей, Нора бере відповідальність за сім’ю на свої тендітні плечі. Саме вона у скрутну годину в короткий термін виявляє себе як ділова жінка і більше того — тримає борг у таємниці, щоб зберегти спокій у домі. І все це в той короткий термін, коли хворіє чоловік, вмирає в далекому місті батько, народжується третя дитина... Вона блискуче впорується з фінансовим боком справи: у визначений термін сплачує борг, обмежуючи себе в усьому, знову-таки зберігаючи спокій у сім’ї. Нора, мовби граючись, усуне всі перешкоди, тому що сім’я в її розумінні — це невразлива фортеця. Стільки часу будуючи своє гніздечко, вона вірить у його непорушність, в те, що воно також захистить її. Вважаючи чоловіка порядною, принциповою людиною, Нора й гадки не має, що він погодиться на пропозицію шантажиста, але вірить, що Хельмер не допустить її сорому, захистить.

Зважуючи, що легше — сховатися за спиною чоловіка чи не допустити, щоб коханий потрапив через неї у скрутне становище, Нора навіть збирається накласти на себе руки...

І раптом — з очей злітають сяючі оболонки: Хельмер байдуже сприймає звістку про смертельну хворобу друга, злякавшись шантажу, в усьому звинувачує Нору, погрожуючи відібрати дітей, а найголовніше — зберігатиме тільки зовнішню пристойність, спокійно готується піти на пропозицію Крогстада й удавати перед світом, як і раніше, щасливе подружжя...

На мій погляд, Нору не менш вразило й швидке повернення Хельмера до неї, коли зникла небезпека, — мовби нічого не сталося. Вразило його нелогічне: «Я тебе прощаю» та бажання знову взяти за неї відповідальність (бере — значить, тоді кидав?)

Відчувши загрозу вигнання, самотності, глибину зради, жінка відчула й власну силу — вона зможе вистояти, зможе почати життя спочатку. Гідно відмовившись від допомоги й підтримки Хельмера, залишивши дітей у домі батька під наглядом її старої няні, Нора від’їжджає у місто її дитинства. Це — не зрада дітей, як може здатися на перший погляд, це — реальна турбота про них дорослої людини, що живе вже не в ляльковому домі, а в реальному житті.

Справді, може, так і треба — не триматися «залишків, уламків, декору», а зробити крок у справжнє життя, бо Нора зрозуміла, що «всі ті вісім років жила з чужим чоловіком».

Може, він теж зміниться, якщо «ляльку віднімуть», але я гадаю, що навряд чи вона повернеться до нього.

Саме за те зростання до висот морального максималізму я ціную головну героїню драми. Тому й цілком зрозуміло, що на російській та німецькій сцені багато років драма носила назву «Нора».