«Дубиноголова» Коробочка - шкільний твір

9 клас
ЛІТЕРАТУРА XIX СТОЛІТТЯ

Мчить по безкраїх російських дорогах «досить красива ресорна невелика бричка», а в ній — зовсім нова для Росії кінця 30-х років XIX століття особа — Павло Іванович Чичиков. Він захоплений небаченою, нечуваною досі ідеєю — скупкою «мертвих душ». Павло Іванович справив уже враження на губернатора, зачарував Манілова, готового навіть оплатити йому купчу, а тепер прямує до поміщиці Коробочки.

Темрява. Дощ. Коло закритих воріт гостя вітає собачий хор з такої кількості солістів, що можна припустити: сільце величеньке. І зустрічає порядна господарка — «жінка літня, у якомусь спальному чепці, надягнутому нашвидкуруч, із фланеллю на шиї».

У будинку все старовинне: і стародавні шпалери, і стародавні дзеркала з закладеними за ними знов-таки стародавніми колодами карт, і захриплий від років годинник. Він ще натужно йде, але час тут явно зупинився, і не тому, що він прекрасний, а тому, що нема кому йти в ногу з ним. Усе — як в уповільненій зйомці: і хода, і мова, і рух думки. І сама господиня, начебто сліпа і глуха одночасно. Вона нічого не бачить, не чує і не знає. А про що не чула і чого не знає, того, вважай, не існує. Так, на її думку, немає ані Манилова, ані Собакевича. Якби вона своїми очима не бачила Чичикова — і його б теж не було.

Але сама Коробочка реальна, як і її служниця Фотинья, що принесла гостю перину, подушку і простирадло. Гостинності Коробочки немає межі: чи не хоче добродій випити чаю? Чи не треба потерти спину, чи не почухати п’яти, як любив це робити на ніч покійний чоловік?

Вона перебуває в домашньому едемі, прикрашеному райськими птахами, під охороною самого Кутузова, портрет якого висить серед цих писаних олією птахів. По двору бродять реальні птахи — індички і кури, з якими спілкуються, вірніше, перехрюкуються свині. За всією цією живністю — нехитрий сільський пейзаж із фруктовими садами і городами. Врожай довірений опудалам з розчепіреними руками. На одному з них — чепець господарки, теж своєрідного опудала — мумії, яка свідчить, що давно зупинилася у своєму розвитку. Вона ніби живцем поховала себе в пістрьових мішечках, шкатулочках, у покупках і продажу прядива і меду. А тепер от, треба ж, якісь душі в неї купити готові! Та й як витягати їх для продажу? «Невже хочеш ти їх відкопувати з землі?» — здивовано запитує вона в «покупця» Чичикова.

Вичерпно і точно назвав він свою благодійницю — «кріпколоба» і «дубиноголова». Дійсно, не достукатися до її курячого мозку. Не випадково ж і вікно її хати дивиться не на світ, а на курятник.

Головне для неї — «не зазнати збитку». Адже все й усі в неї на обліку, без записів напам’ять пам’ятає і вісімдесят душ живих, і вісімнадцять померлих. Шкода їх дуже — не як людей, звичайно, а як працівників. От згорів від горілки коваль («тільки синій вогник пішов») — хто тепер коней підковувати буде?

Не продешевити б: гарний майстер був та й інші — славний народ. Бог з ними, що померли. Продати б їх подорожче! А якщо не вдасться — «може, і в господарстві як-небудь під щось знадобляться».

Напрочуд яскраво і соковито виписані Гоголем поміщики: їхні портрети, мова, ставлення до ідеї Чичикова, вся навколишня обстановка. Але навіть усього цього виявилося Гоголю замало для опису Коробочки. Знадобився ще і висновок: «Інша і поважна, і державна навіть людина, а на ділі виходить цілковита Коробочка». І, нарешті, останній штрих: селянська дівчинка Пелагея — власність Коробочки і її віддзеркалення. Вона знає дорогу, але не знає, де право, а де — ліво. І, плутаючи стовпову дорогу з трактом, залишається задоволена тим, що одержала мідний гріш і посиділа на козлах. А чому ще могла порадіти приватна власність Коробочки? Вона цілковито завершує портрет Настасі Петрівни — єдиної дами в галереї поміщиків, що за життя стали «мертвими душами».



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.