У чому схожість і відмінність поглядів Тютчева і Фета на поезію? Чиє розуміння поезії вам ближче? - шкільний твір

Імена Тютчева і Фета в історії літератури завжди стоять поруч. І не тільки тому, що вони сучасники, поети однієї епохи. Некрасов теж близький їм за часом, але це зовсім інша поезія, і його Муза зовсім іншого, земного походження. Вона, на думку поета, «рідна сестра» молодої селянки з вірша «Вчерашний день часу в шестом...» — страждаюча, терпляча, вся в земних турботах і сумах. Вона якщо і гляне на небо, так тільки для того, щоб дізнатися, чи буде завтра дощ. їй байдуже до таємниць світобудови, і немає в її житті місця захватам і тонким почуттям.

На відміну від Некрасова, Фет і Тютчев стверджують інше, небесне походження поезії.

В стихийном пламенном раздоре

Она с небес слетает к нам —

Небесная к земным сынам... —

пише Тютчев у вірші «Поезія». Фет, що присвятив своїй Музі кілька віршів, також бачить її в небесних одежах:

Все та же ты, заветная святыня,

На облаке, незримая земле,

В венце из звезд, нетленная богиня

С задумчивой улыбкой на челе.

На думку і Тютчева, і Фета, поезія, творчість — якесь таїнство, непоясненне, не підвладне людській волі, розуму. Поет, як старанний учень, слухає свою Музу.

...Счастлив и тревожен

Ласкательный твой повторяю стих, —

зізнається Фет у вірші «Музі». Фет часто підкреслює волю своєї Музи, волю творчості поета:

Заботливо храня твою свободу,

Непосвященных я к тебе не звал,

И рабскому их буйству я в угоду

Твоих речей не осквернял.

Обидва поети розуміють творчість як осяяння, як божественний дар. Але призначення, роль поезії кожен розуміє по-своєму.

У Тютчева роль поезії — примирлива. Вона повинна допомогти людині вижити «серед громів, серед пристрастей», внести гармонію в її змучену душу, примирити з недосконалістю світу. Піднесена і прекрасна, «із блакитною ясністю в погляді», поезія в Тютчева «ллє примирливий єлей» на «бурхливе море» життя. У Фета своє уявлення про призначення поета:

Тоскливый сон прервать единым звуком,

Упиться вдруг неведомым, родным,

Дать жизни вздох, дать сладость тайным мукам,

Чужое вмиг почувствовать своим,

Шепнуть о том, пред чем язык немеет,

Усилить бой бестрепетных сердец...

Тут поезії відводиться більш активна роль: вона повинна допомогти людині побачити і відчути кращі сторони життя, відчути всю красу і різноманіття буття, розфарбувати, оживити все навколо і змусити пас любити життя і захоплюватися ним.

На мій погляд, Тютчев і Фет дуже близькі у своєму розумінні призначення поета і поезії. Якщо забрати «пафос» Фета, то й у нього вийде те саме, що й у Тютчева: поезія допомагає людині примиритися з життям, знаходити в ньому свої маленькі радощі. Але захват Фета настільки заразливий, що від нього важко відмовитися. З його умінням радіти життю, цінувати кожну його мить, веселіше і яскравіше жити. Тютчев ніби дивиться на життя збоку і намагається зрозуміти його. Він більше думає про життя, ніж живе. Вірші ж Фета сприймаються як саме життя, в них більше почуттів, емоцій, відчуттів, ніж роздумів про нього. Тому мені ближча і сама поезія Фета, що кличе «подняться в жизнь иную, учуять ветр с цветущих берегов», і уявлення поета про неї.