Доля покоління в поезії Анни Ахматової - шкільний твір
11 клас
РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ
Я — голос ваш, жар вашего дыханья,
Я — отраженье вашего лица.
Напрасных крыл напрасны трепетанья —
Ведь все равно я с вами до конца.
А. Ахматова
У 1946 році на російську інтелігенцію звалилася Постанова ЦК ВКП(б) «Про журнали «Зірка» і «Ленінград», де Жданов назвав Анну Ахматову «панянкою», яка метушиться між альковом і молитовнею. Цим він хотів підкреслити, що і сама Ахматова, і її поезія далекі від життя сучасників, від радянської дійсності. Але це було не так.
Анна Ахматова ввійшла в російську поезію на початку XX століття як найтонший лірик, щиро і жагуче виразила переживання закоханої жінки. Але вже в 20-ті роки вона зуміла створити вірші, що стали вершинами громадянської і філософської поезії минулого сторіччя. Ахматова змогла говорити від імені всього покоління — покоління, чиє життя було перевернуто Першою світовою війною і революцією.
Ахматова описує обстановку відомої петербурзької літературної кав’ярні «Бродячий собака», куди ходили тоді відомі поети. Це був 1913 рік — останній рік відносно спокійного життя. Ахматова сприйняла початок війни як величезне народне лихо:
Можжевельника запах сладкий
От горящих лесов летит.
Над ребятами стонут солдатки,
Вдовий плач по деревне звенит.
Може, саме в цей час витончена петербурзька поетеса відчула себе частиною російського народу, зрозуміла, що тепер їй призначено нести в душі і виражати в слові його великі і малі біди. Після революції частина інтелігенції опинилася в еміграції. Пропонували виїхати й Ахматовій. Вона розуміла, що життя буде складним і гірким, але не мислила себе — поета, особистість — поза Росією:
Мне голос был. Он звал утешно,
Он говорил: «Иди сюда,
Оставь свой край глухой и грешный,
Оставь Россию навсегда...»
Но равнодушно и спокойно
Руками я замкнула слух,
Чтоб этой речью недостойной
Не осквернился скорбный дух.
(«Мне голос был...») Вона залишилася. Залишилася зберігати російське слово, вікові традиції російської культури, традиції гуманізму нашої великої літератури XIX століття. І вона пройшла цей шлях до кінця, не скаржачись і не зрікаючись нічого:
А здесь, в глухом чаду пожара
Остаток юности губя,
Мы ни единого удара
Не отклонили от себя.
(«Не с теми я, кто бросил землю...»)
Анна Ахматова сповна одержала за своє небажання оспівувати радянську владу. Репресувати сина і чоловіка, довгі роки цькували її саму. Вона дійсно розділила долю покоління. І не просто розділила. Ахматова, як древня плакальниця, зуміла оплакати безневинні жертви, що безвісти загинули у в’язницях і таборах. У 30-ті роки був написаний «Реквієм» — поема, про яку тоді знали лише деякі вірні друзі. Ахматова зуміла знайти точні високі слова, щоб сказати про тих, кого відвозили вночі чорні вантажівки, і про тих, хто стояв у тюремних чергах, сподіваючись почути хоч слово про долю чоловіка, батька або брата:
Звезды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных «марусь».
Ахматова не тільки оплакала своє покоління. У початій у 1940 році «Поемі без героя» вона зуміла пред’явити йому рахунок. Один з лейтмотивів поеми — маскарад, який несеться повз життя. Напередодні грізної війни поет повертається в інший час, у те «до війни», коли поколінню був нанесений перший, удар:
Словно в зеркале страшной ночи,
И беснуется, и не хочет
Узнавать себя человек, —
А по набережной легендарной
Приближался не календарный —
Настоящий двадцатый век.
Усе скінчилося, усе відсунулося на другий план — любовні драми, творчі кризи. Велике лихо зрівняло правих і винних. Таким же великим лихом — Великою Вітчизняною війною — завершилися похмурі тридцяті роки. І Анна Ахматова в роки війни писала вагомо і просто, уособлюючи ту вічну жіночу мужність, яка є — підґрунтя й оплот мужності військової, чоловічої:
И та, что сегодня прощается е милым, —
Пусть боль свою в силу она переплавит.
Мы детям клянемся, клянемся могилам,
Что нас покориться никто не заставит!
(«Клятва»)
Життя Ахматової могло б здатися компромісом. Але насправді її вірність собі і своєму поколінню — підґрунтя нашої моральності, нашої літератури, нашого життя. Ахматова зуміла донести до нас усю правду про своє покоління і стати його чесним і чистим голосом.