Моє перше враження від Печоріна й остаточна думка про нього - шкільний твір

9 клас
ЛІТЕРАТУРА XIX СТОЛІТТЯ

Уперше я прочитала роман «Герой нашого часу» давно, коли ще майже нічого не знала про Лермонтова і не читала його віршів. Тому знайомство з Печоріним стало для мене поштовхом до вивчення творчості поета.

Стан, у якому я перебувала після першого прочитання «Героя нашого часу», Важко передати. Я погано розуміла думки і вчинки героїв, майже не запам’ятала сюжет роману. Я просто відкрила для себе дивний світ — поки не дуже мені зрозумілий. І він захопив мене цілком. Світ Лермонтова здавався нескінченним: йдеш усе далі, і відкриваються нові, небачені обрії.

Цей світ я бачила очима Печоріна, відчувала його душею. Ніхто з героїв раніше прочитаних книг не був мені такий близький, не захоплював мене так. Полюбила я Печоріна, як живу людину. Я любила Віру, Мері, Вернера так, як любив їх Печорін. Нехтувала світом Печоріна через його презирство. Я ні в чому його не звинувачувала, тому що розуміла і тому що любила його таким, яким він був: із усіма помилками, вадами і недоліками. Моя любов всотала в себе всю гіркоту, досаду, муку Печоріна, і вони стали моїми. Я страждала, тому що страждав він. Але епоху Печоріна я відчувала по-своєму, з висоти своєї епохи: те, що викликало в Печоріна лише нудьгу і холодне презирство, будило в мені гнів і обурення. Тому що я нічим не могла допомогти Печоріну, цей гнів часом переходив у розпач.

Це моє перше враження від Печоріна не тьмяніє з роками. Моє ставлення до цього збереглося. Воно тільки поглиблювалося, з кожним прочитанням з’являлися нові відтінки в сприйнятті образу. Поступово мені стали зрозумілішими думки Печоріна, яснішими його вчинки і відносини з іншими героями роману. Якщо раніше роман справляв враження в основному на почуття, то зараз він дав багату поживу для розуму.

Я боялася часу, коли роман доведеться вивчати в школі. Вважаю, що про Печоріна не можна говорити вголос, обговорювати його вчинки, обвинувачувати або виправдовувати. Боялася, що поезія загине від брутального вторгнення прозаїчних нудних розборів.

«Герой нашого часу» — щоденник, відверта сповідь людини перед самою собою. Тому, вважала я, роман, як будь-який щоденник, не можна читати вголос.

Але виявилося, що «Герой нашого часу» не тільки не збляк, але і заблищав новими фарбами, у ньому з’явилося те, чого не помічалося раніше. Він — як ,людина: чим більше довідуєшся про нього, тим сильніше любиш і тим краще розумієш. Я всерйоз задумалася над філософськими роздумами Печоріна, у яких відбився його внутрішній світ, над його тонким сприйняттям природи, людей.

Зараз я, як і раніше, люблю Печоріна, але тепер це більш глибоке почуття. Тому що тепер я бачу в образі Печоріна риси самого Лермонтова. Читаючи роман, чую музику його віршів. Я зрозуміла, що поезія Лермонтова, він сам і його герой зв’язані невидимими нитками.

Моя думка про Печоріна не остаточна. Він залишився для мене загадкою, яку можна розгадувати вічно. Усьому є межа, безмежна лише людська жага пізнання, і я упевнена, що моє пізнавання Печоріна ніколи не закінчиться.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.