Філософія життя і смерті в оповіданнях І. Буніна «Легке дихання» та «Пан із Сан-Франциско» - шкільний твір

11 клас
ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

У творчості І. О. Буніна життя розкривається у всьому своєму різноманітті, у сплетенні темних і світлих сторін. Два начала борються у його творах: морок і світло, життя і смерть. Передчуттям загибелі і потрясінь, відчуттям трагедій і катастроф у житті суспільства й у житті кожної людини віє від бунінських оповідань. «Легке дихання». Що означають ці слова, винесені в заголовок оповідання? Що це? Манера поведінки, риса характеру, відчуття життя? Або ще щось?

Уже з перших рядків оповідання виникає двоїсте відчуття: «сумний пустельний цвинтар», «сірий квітневий день», «холодний вітер» — і «на хресті... фотографічний портрет гімназистки з радісними, разюче живими очима». Смерть і життя. Вони і були символом долі Олі Мещерської.

Дивна композиція — від факту смерті до дитинства й отроцтва героїні, до її недавнього минулого, до її джерел.

Ольга була юною, наївною, чарівною, легкою. Вона кружляла по життю: на балах, на ковзанці, у гімназії. Вона робила несподівані вчинки: напівдитяча поведінка гімназистки і зізнання в тому, що вона жінка; весела бесіда в строгому кабінеті класної дами і запис у щоденнику після зв’язку з 56-річним другом батька Мілютіним: «Я не розумію, як це могло статися. Я збожеволіла...» Ще сьогодні Оля натхненно розмовляла з подругами про зачарування жінки, а вже «через місяць козачий офіцер, некрасивий і плебейський на вигляд... застрелив її на платформі». Смерть Олі була так само несподіваною, легкою, як і її життя.

Чому? Чому це сталося? Автор не говорить про причини, він скеровує нас до таємних пружин Олиного життя. Так, вона володіла тим легким і природним подихом, якого не вистачало ані подругам-гімназисткам, ані Мілютіну, ані класній дамі. Але чисті і легкі пориви у світі реальному, як не сумно, приречені.

В іншому оповіданні — «Пан із Сан-Франциско» — вже в епіграфі відбита трагедія не однієї людини, а сучасного світу: «Горе тобі, Вавилон, місто міцне».

Бунін міркує про життя і смерть, про сенс життя, про щирі цінності життя, про його миттєвість і неминучість смерті. «Життя — це дорога до смерті», — писав І. О. Бунін.

Усе життя, п’ятдесят вісім років, пан із Сан-Франциско присвятив особистому збагаченню і нагромадженню капіталу і «не жив зовсім, а існував». І одного разу, вирішивши, що заслужив право на відпочинок і задоволення, вирушив з дружиною і дочкою в подорож. Багатий американець міг дозволити собі все: і розкішні каюти, і кімнати готелів, і вишукані страви, і першокласне обслуговування. Він почував себе одним з тих «хазяїнів життя», від яких залежать «і фасон смокінгів, і оголошення воєн, і добробут готелів». Хоча «імені його ні в Неаполі, ні на Капрі ніхто не запам’ятав...» Пана із Сан-Франциско мало цікавила історія і культура тих країн, куди він приїжджав. Важливо було показати себе: «І як по сцені пішов серед них пан із Сан-Франциско до якоїсь середньовічної арки». Ставлячись до всього гордовито, він відчував свою перевагу в цьому розкішному світі. І світ відплачував йому по грошах його. Але ніколи пан із Сан-Франциско не думав про інший світ — про духовний. Ніколи не думав про щирі цінності життя. А коли вмер, зненацька, раптово, став для всіх тягарем. І відправили його назад у ящику з-під содової, у трюмі «Атлантиди», сховавши від того суспільства, у якому нещодавно він возвеличувався.

Що ж чекає на шляху «Атлантиду», у трюмі якої причаїлася смерть?

Що ж чекає на цей світ?

Доля його трагічна, як і доля пароплава, що «тяжко долав морок, океан, хуртовину...», — до такого висновку підводить читача Бунін.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.