Вишневий сад як символ духовної пам’яті (за п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад») - шкільний твір

Вишневий сад як символ духовної пам’яті (за п’єсою А. П. Чехова «Вишневий сад») - шкільний твір

10 клас
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ

У 1903 році Антон Павлович Чехов написав останню свою п’єсу, якій дав напрочуд точну ласкаву назву «Вишневий сад». Почуєш це словосполучення — і відразу захочеться зануритися в тепло і затишок дворянського гнізда, що століття тому прикрашало нашу землю.

Воно створювалося працею і потом кріпаків для життя і радощів поколінь роду Гаєвих, чимось дуже схожих на Обломова. Вони добрі, розумні, але бездіяльні, як Ілля Ілліч, що усе життя пролежав на дивані.

У них теж був свій Захар, тільки звали його Фірсом. Тепер йому 87. Постарів і Гаєв, залишившись великою безтурботною дитиною з нескінченними льодяниками в роті. Устигла поміняти прізвище його сестра — зараз мати вже сімнадцятирічної дівчини. Але дотепер кімната Раневської називається дитячою — сила пам’яті і традиції.

«О моя юносте! О моя свіжосте!» — вигукує Гоголь у «Мертвих душах». Майже те саме ми чуємо в репліці Раневської, тому що не тільки руки, ноги, але і душа людська шукає опори. Найнадійніша опора — рідний дім. Ось чому, провівши п’ять років за кордоном, Раневська повертається в маєток у найважчий момент — він уже виставлений на торги.

Вишневий сад... Він і жива пам’ять про тих, що пішли, і ліки для душі. Раневська любить свою садибу не за картоплю і помідори, а за пам’ять і красу. Вона не врятує свого маєтку — немає за що. Але намагається хоча б ще раз побачити рідне гніздо.

Може бути, заради цієї зустрічі з Раневською-людиною, а не панією — тягнув своє життя старенький Фірс — символ будинку, який настільки злився з ним, що і зараз, через чотири десятиліття, сприймає волю як нещастя. Недаремно ж «і сова кричала, і самовар гудів безперестанку», коли скасували кріпосне право.

Тепер чуються інші звуки — струни, що лопнула, і оркестру (флейта, контрабас і чотири скрипки). Може, це реквієм? Не по приватній власності в цілому, а по тому особисто тобі належному шматочку пам’яті і краси, без якої людина не може сформуватися духовно.

Лопахін пропонує реальний варіант порятунку вишневого саду — дачі. Але вони зруйнують усе, тому що це буде означати прихід чужих людей у твій будинок. «Дачі і дачники — це так банально», — говорить Раневська, і Гаєв підтримує її, хоча нічого натомість запропонувати не може: не звик відповідальність брати на себе.

Її бере Лопахін — син і онук селян, що тут працювали. Напевно, досить мирно співіснували ці два клани — Лопахіних і Гаєвих, — що жили в паралельних соціальних світах на одній і тій самій «панській» землі. От і пропонує він гроші в борг, але віддавати чимось треба, та нічим, і порядні люди в такій ситуації не позичають.

Інші порядні до останньої хвилини не залишають цей потопаючий корабель, що пливе з минулого в безнадійне сьогодення. У ньому живуть на гороховому супі слуги і Шарлотта, яка не знає своєї рідні й батьківщини. Тут же — названа дочка Раневської Варя. Стукає кісточками рахівниці і шарудить паперами рахунків конторник Симеонов-Пищик — «двадцять два нещастя», як і вся садиба. А вона — як потопаючий корабель. Його намагається врятувати Лопахін — нова людина нової епохи, яка міцно стоїть на землі. Але все даремно, і наприкінці драми ми чуємо звук сокири — це вирубують під корінь вишневі дерева. Разом із садом під звуки сокири іде в небуття вірний Фірс — символ минулого «панського» життя. У суєті всі забули про нього. Нема кому взяти на себе особисту відповідальність за долю старого.

Раневська повернулася в Росію, а потрапила ніби в інший вимір — епоху первісного нагромадження капіталу, що давно пройшла на Заході. Але не тільки потяг — спізнилися усі вони. Потяг життя пішов у напрямку капіталізації, тобто вижимання «готівки» і «безготівкового» з усього, з чого їх тільки можна вижати. Утому числі і з беззахисної краси. Але відмовитися від неї і від минулого — все одно що відмовитися від рідної матері. Що і робить Яша, який мріє про закордон, — найогидніший персонаж п’єси. Не стільки за посадою, скільки за психологією. Він раб. А рабам непотрібна духовна пам’ять.

Людині, державі, історії без неї просто не обійтися.



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.