Двійники й антиподи Родіона Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара») - шкільний твір

Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара» — це «психологічний звіт одного злочину», вчиненого Родіоном Раскольниковим. І хоча головним героєм є Раскольников, у романі наведена ціла система образів його двійників і антиподів. Усі вони — люди складні і суперечливі. Ідеї і принципи кожного з них таємно або явно знаходять втілення в думках і справах самого героя.

Раскольников — автор теорії «крові по совісті», відповідно до якої заради щастя одних людей можна знищити інших. Достоєвський розвиває цю теорію далі, і тоді на сторінках роману з’являються «двійники» Раскольникова. «Ми одного поля ягоди», — говорить Родіону Свидригайлов, підкреслюючи їхню подібність.

Що ж єднає Раскольникова з «сильними світу цього» Петром Лужиним і Аркадієм Свидригайловим? Петро Петрович Лужин був хворобливо марнолюбний і самозакоханий, головний принцип його життя полягав у тому, щоб «возлюбити самого себе, що на світі усе на особистому інтересі засноване». Економічна теорія Лужина — логічне завершення думок Раскольникова. Не даремно той говорить Лужину: «Доведіть до наслідків те, що ви нещодавно проповідували, і вийде, що людей можна різати».

Аркадій Свидригайлов — натура більш складна. З одного боку, він злочинець, на совісті якого кілька смертей, з іншого боку — він допомагає поховати Мармеладова і влаштовує долю сиріт. Але що ріднить його з Раскольниковим? Ріднить те, що він також вважає себе неабиякою людиною і також «переступає». Він нікого не убиває сокирою, але з його вини вмирає його дружина Марфа Петрівна. Свидригайлов не просто егоїст, як Лужин, не просто лиходій. Він ще й цинік, що відкидає всі моральні закони суспільства. Свидригайлов уже по той бік добра і зла. Усі його вчинки і спосіб життя ведуть до виправдання ідеї Раскольникова. От чому вони «одного поля ягоди». Виходить, що Раскольников хоче захищати знедолених від лужиних і свидригайлових, а його помилкова теорія зближує його з цими людьми. Раскольников не гине, як Свидригайлов, а через страждання і каяття намагається повернутися до людей. Допомагають йому в цьому Порфирій Петрович і «вічна Сонечка». Вони і є в романі антиподами героя.

Соня Мармеладова, як і Раскольников, переступила закон — стала повією, вбила свою душу. Але вона пішла на це заради своїх близьких і вчинила злочин проти себе і своєї совісті. Раскольников вирішив, що йому «все дозволено», і вчинив злочин проти старої-лихварки та її сестри Лизавети. Раскольников терпить докори сумління не тому, що вбив безвинних, а тому, що виявився слабким, «вошею», «твариною тремтячою».

Порфирій Петрович, слідчий, розумний і тонкий психолог, спростовує теорію Раскольникова про сильні особистості. І якщо «вічна Соня» привела героя до «явки з повинною», то Порфирій Петрович переконав Родіона в тому, що «можна втекти від закону, але від себе втекти не можна», що моральні муки сильніші фізичних. І якщо людина вчинила злочин, вона повинна пройти через ці муки. Муки Совісті. Двійники і_ антиподи Раскольникова підкреслюють складність і суперечливість його натури. Його душа розколота. У ній йде невпинна,боротьба темного і світлого, доброго і злого. Достоєвськии переконливо показав нам, що навіть закінченим грішникам, пропащим можна знайти своє місце в житті. Великий гуманіст показує в романі шлях до спасіння загубленої душі.