Лужин і Свидригайлов - породження капіталізму (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара») - шкільний твір

10 клас
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ

Для Ф. М. Достоєвського капіталізм — це суспільство, де є не тільки просто багаті і бідні, але і люди, які абсолютно втратили себе в цьому житті, які вже ніколи не піднімуться з дна. Прикладом може служити хоча б родина Мармеладових. У крику Катерини Іванівни, у її розповіді про минуле життя вкладена гірка правда про людей, які нікому не потрібні в цьому світі й у цьому бездушному місті. У міру того як розгортається оповідь, образ Петербурга ускладнюється, стає символом страшного світу, де знедоленому, слабкому немає порятунку, де тріумфує безсовісна торгашеська мораль, де усе продається і купується. На сторінках роману з’являється галерея «ділових людей», що паразитують на людському горі. Одні з’являються мимохідь: шахрай Кох, що скуповує в бабки-лихварки прострочені речі; власник пивної Душкін, купець Юшин, що здає підозрілі дешеві номери, Луїза Іванівна, Дарія Францевна, що торгують жінками, і т.д. З деякими автор роману знайомить нас докладно, оголюючи їхню психологію. Достоєвський з неприхованою ворожістю говорить про Лужина — літнього пана, «манірного, ставного, з обережною і гидливою пикою». Це Чичиков епохи 60-х років XIX століття, Чичиков, здатний на будь-яке злодіяння. Достоєвський вклав у вуста негідника Лужина теорію «особистого збагачення»: «возлюби перш за всіх одного себе» усе на особистому інтересі засноване). Суть усіх його діянь зводиться до теорії «цілого каптана»: ні з ким нічим не ділися! Він розбагатів і «більш за все боявся... от уже кілька років викриття». Тільки бридливість і презирство викликає в Раскольникова цей ділок новітньої формації. За словамиЛужина, потрібно відкинути будь-який моральний борг перед іншими людьми. Його девіз: «Здобуваючи для себе, я здобуваю ніби для всіх». Через Лужина Раскольников зрозумів, до чого може призвести його ідея про право «обраних» на вседозволеність.

На відміну від Лужина Свидригайлов — фігура не тільки відразлива, але і трагічна. Він пройшов «життєву школу» у петербурзьких кублах; зненацька прийшло багатство, влада над кріпаками — усе це розбестило його. Достоєвський огортає життя Свидригайлова таємницею. Ми не можемо сказати, які злодіяння на совісті Свидригайлова, у чому він винний. У душі цієї людини під пеленою пороків ще жевріє іскра добра. Душу Свидригайлова розбудило кохання до Дуні. Після того як він зненацька для самого себе пожалів її, у ньому немов щось перевернулося. Заговорила совість. Свидригайлов іде з життя, наостанок рятуючи від убогості і загибелі Соню, сиріт Мармеладових і свою наречену.

Гроші і влада — з одного боку, з іншого боку — добрий тиран...

Раскольников все чіткіше відчуває внутрішній, зв’язок своєї теорії з поглядами Лужина і Свидригайлова. Адже і вони вважають, що людині, що володіє силою і владою, «усе дозволено». Раскольников говорить Лужину з приводу його міркувань: «А доведіть до наслідків те, що ви нещодавно проповідували, і вийде, що людей різати можна...» Свидригайлов, якого гостро ненавидить Раскольников, говорить йому: «Ми одного поля ягоди». Що спільного між цим злочинцем-людиною і страждальцем за людство? Напевно, те, що обидва вони — нехай з різних мотивів — вважали за можливе «переступити через кров».

Раскольников готовий в ім’я порятунку людства «страждання взяти на себе». Свидригайлов не витримав мук пам’яті і пішов з життя... А Лужин? Лужини... залишилися. І своє від життя вони будуть брати, переступаючи через усіх!..




На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.