«З того, як людина ставиться до поезії Тютчева і Фета, можна судити про її художній смак». Що ви думаєте про це твердження? - шкільний твір

«З того, як людина ставиться до поезії Тютчева і Фета, можна судити про її художній смак». Що ви думаєте про це твердження? - шкільний твір

10 клас
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ

У кожного аматора поезії є свої кумири. І зовсім необов’язково, щоб ними були Тютчев і Фет. Кожен шукає у віршах своє: близькі і зрозумілі думки, яскраві образи, несподівані метафори, свої ритми й інтонації. Хтось любить перечитувати Пушкіна і не припиняє дивуватися вічній новизні і свіжості його віршів. Комусь до душі витончений Блок. Іншому ближче гіркі сповіді Цвєтаєвої або задушевна відвертість Єсеніна. Є свої шанувальники в сучасних поетів: Кінчева, Башлачова, Шевчука, Цоя. Але кожна людина, не позбавлена художнього смаку, погодиться з тим, що вірші Тютчева і Фета — зразок високої, справжньої поезії, з якої виросли різнобічні обдарування поетів XX століття, тому що їм було в кого вчитися поетичному погляду на світ, природу і людину, точному і ємкому слову, тонкому художньому смаку.

У поезії Тютчева і Фета є все, що повинно бути в гарних віршах: глибина і ясність думки, досконалість форми, несподіванка і краса образу. Тютчев і Фет — поети, яким удалося знайти «поєднання прекрасного і вічного».

Вічні теми любові, природи, життя і смерті в кожного поета одержали свій новий розвиток, неповторне звучання. Хто краще Фета зміг показати народження і розвиток почуття, від «боязкого подиху» до сплесків пристрасті, що переповнює? І все це без жодного дієслова, без жодного зайвого слова:

Шепот, робкое дыханье,

Трели соловья,

Серебро и колыханье

Сонного ручья,

Сад ночной,

Ночные тени, тени без конца,

Ряд волшебных изменений

Милого лица...

А Тютчев у декількох рядках вивів свою «формулу» любові:

Любовь, любовь — гласит преданье —

Союз души с душой родной —

Их единенье, сочетанье,

И роковое их слиянье,

И... поединок роковой...

Справжня поезія неможлива без уяви, без польоту фантазії, на які багаті вірші Тютчева і Фета. Візьмемо хоча б усім відоме тютчевське «Люблю грозу в начале мая...» Звичайне природне явище наприкінці вірша дуже природно переходить у незвичайну, але переконливу картину, в яку важко не повірити: весняна гроза — лише жарт богів, у яких теж свої турботи і свої вдачі:

Ты скажешь: ветреная Геба,

Кормя Зевесова орла,

Громокипящий кубок с неба,

Смеясь, на землю пролила.

І відразу висвітлюються невидимі нитки, що зв’язують у єдине ціле усю світобудову: і небо, і землю, і людей, і богів, і прозаїчний дощ, і високу поезію.

Читаючи Тютчева і Фета, ми заражаємося їхнім життєлюбством і спокійною мудрістю, їхнім настроєм і сприйняттям світу, і починаємо вірити, що

Все пошлое и ложное

Ушло так далеко.

Все мило-невозможное

Так близко и легко

Не так уже мало для поетичного слова. Але, щоб навчитися його чути, треба, справді, мати непоганий художній смак.



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.