Про вірш М. Ю. Лермонтова «Дума» - шкільний твір

Про вірш М. Ю. Лермонтова «Дума» - шкільний твір

9 клас
ЛІТЕРАТУРА XIX СТОЛІТТЯ

«Ці вірші писані кров’ю» — так сказав про лермонтовську «Думу» В. Г. Бєлінський. Навіть не віриться, що автору такого глибокого і трагічного вірша було тільки 24 роки. Можливо, він передчував, що повинен спішити висловитися, тому що жити залишалося тільки три роки.

Це вірш досить рідкісного жанру, назву якого — дума — винесено в заголовок.

Твір цей — розгорнутий у часі монолог молодої людини тридцятих років XIX століття. Одного з тих, про кого Герцен написав: «їм раннє повноліття пробив дзвін, що сповістив Росії про страту Пестеля і коронацію Миколи, вони були занадто молоді, щоб брати участь у змові, і не настільки діти, щоб бути в школі після нього».

От у якому стані перебував Лєрмонтов, коли народився перший рядок — видих-вигук зі знаком оклику на кінці:

Печально я гляжу на наше поколенье!

Покоління, приречене на ранню духовну загибель в епоху бездуховності... Причина трагедії — вимушена бездіяльність, коли ні до чого і немає для чого прикладати духовні сили, і тому подвійне, ніби навіть подвоєне порівняння: життя — як рівний шлях без мети, як бенкет на святі чужому. А раз немає свого свята життя, то виникає ганебна малодушність перед небезпекою і відчуття знехтуваного рабства перед владою. У такому житті вже ніщо не радує: ти в ній не хазяїн, а «пришлец осиротелый», «до времени созрелый» «тащит плод», що, як дубовий листок, «оторвался от ветки родимой».

У другій строфі замість займенника «я» з’являється «ми», і в трагедії однієї людини відбивається трагедія багатьох людей, що висушили свій мозок «наукою марною» і заздрісно ховають навіть від найближчих кращі надії і шляхетність, боячись бути не тільки незрозумілими, але й осміяними.

Життя — величезна чаша насолоди, якої мало б вистачити на всіх, — теж пройшла повз них. Вони не випили її, а лише ледь торкнулися. Тому «мечты поэзии, создания искусства» не стали їжею для їхнього розуму і не торкнулися душі, навіть такі почуття, як любов і ненависть, виявилися випадковими.

Молодість — це вік шляхетності, любові, жертовності. «Души прекрасные порывы», оспівані Пушкіним, гинуть безцільно в епоху Лермонтова. Ось чому на сполученні несумісно контрастних понять тримається рядок:

И царствует в душе какой-то холод тайный,

Когда огонь кипит в крови.

Епоха реакції після повстання декабристів розірвала єдиний ланцюг батьків і дітей, залишивши молодше покоління без необхідної духовної опори. Змістилися ідеали і цінності в житті, змістилися слова в реченнях. Ось чому в нього так багато інверсованих визначень. Зворотний порядок слова — зворотний рух життя:

И к гробу мы спешим без счастья и без славы,

Глядя насмешливо назад.

Ціле покоління йде життям ніби вперед потилицею, «без шума и следа». Відірване від предків, воно буде гірко осміяне нащадками. Дійсно, «порвалась связь времен», «век расшатался». І Лермонтов, як Гамлет, пропускає цю трагедію крізь своє серце. Ось чому «ці вірші писані кров’ю».



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.