Моє улюблене оповідання І. Буніна - шкільний твір

11 клас
ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

І стародавнє мрійливе життя встає перед тобою...

І. Бунін

Вибрати з оповідань Буніна одне, улюблене, дуже складно. Я просто люблю Буніна, його книга, світ його героїв, люблю «оплакане» ним дев’ятнадцяте століття «на заході». Напевно, тому, що бачу його очима письменника: величне і суворе, яке назавжди йде в минуле і тому особливо поетичне.

Оповідання письменника виткані з кращих днів чужого життя, зі спогадів і передчуттів. Вони приваблюють читача якоюсь магією слова, наповненого почуттям, думкою, кольором і запахом.

Запахом антонівських яблук просочена вся проза Буніна.

Оповідання «Антонівські яблука» відкриває майже всі збірники письменника. Написане у 1900 році, воно стало символічним для усієї його творчості. Це і прощання з Росією дев’ятнадцятого століття, і тривога за її майбутнє, і краще з того, що зберегла пам’ять.

Слово «пам’ятаю» — ключове в оповіданні. Воно зв’язує воєдино картини осені в поміщицькій садибі. Воно звучить як заклинання, як спроба втримати тепло, яке іде геть, продовжити його перед приходом неминучої зими.

«Помню раннєє, свежее, тихое утро... Помню большой, весь золотой, подсохший и поредевший тихий сад, помню кленовые аллеи, тонкий аромат опавшей листвы и — запах антоновских яблок, запах меда и осенней свежести». Минуло сто років від моменту написання оповідання. І кожен, хто читає ці рядки, теж обов’язково згадає хоча б одну осінь у своєму житті, і сад, і алеї, і запах антонівських яблук.

На мою думку, в цьому оповіданні письменник зібрав усе, що не може не закарбуватися в пам’яті людини як чудові хвилини життя. Чудові своєю звичайністю, природністю, відчуттям спокою та упокореності, усвідомленням якоїсь правильності, тому що так було в житті різних поколінь і так повинно бути: в кожного своє — й у всіх одне й те саме. «На ранней заре, когда еще кричат петухи и по-черному дымятся избы, распахнешь, бывало, окно в прохладный сад, наполненный липовым туманом...»

Бунін згадує: «С первым морозом выезжали на охоту. А как приятно после целого дня на холоде в поле оказаться в светлом и людном доме, где все пьют и едят, шумно передавая свои впечатления над убитым волком»; «Во всем тишина. Слышно, как осторожно ходит садовник, растапливая печи, и как дрова трещат и стреляют». Можна не поспішаючи узятися за книги. «І дивне, мрійливе життя встане перед тобою», і замигтять улюблені стародавні слова... Хто не пам’ятає таких хвилин у своєму житті, хто не любить їх принадності!

Але «запах антонівських яблук зникає з поміщицьких садиб». Менше краси і поезії на останній сторінці оповідання. Усе більше грубої праці й вигуків, гуркоту молотарок. Незабаром зима. «Зазимок, перший сніг!.. І от знову, як за старих часів, з’їжджаються дрібнопомісні одне до одного, п’ють на останні гроші, налаштовується гітара». Хтось починає співати, і усі підхоплюють з сумним, безнадійним молодецтвом:

Широки мои ворота растворял,

Белым снегом путь-дорогу заметал...

Далі стоїть тільки дата: 1900. Це тоді, на рубежі століть, Бунін написав: «Ці дні були так недавно, а між тим здасться, що минуло мало не ціле сторіччя».

І от воно дійсно пройшло — ціле сторіччя, і бунінські рядки стали ще більш привабливими: «Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок...»



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.