Реальність петербурзького побуту в повісті М. Гоголя «Шинель» - шкільний твір

9 клас
ЛІТЕРАТУРА XIX СТОЛІТТЯ

Повість М. Гоголя «Шинель» входить до циклу повістей, що дістали назву «Петербурзьких». Усі їх об’єднує насамперед образ міста — одного з найпрекрасніших, найвишуканіших і майже неймовірних. Він, абсолютно реальний, конкретний, відчутний, раптом перетворюється на міраж, на місто-примару.

Я відчула це білою червневою ніччю, коли вперше відвідала це місто. Здійнялися мости над Невою: ліворуч Миколаївський, праворуч — Палацовий, а між ними, обличчям до ріки і спиною до міста — «кумир на бронзовому коні» — Петро І.

Тут сторіччя з чвертю тому жив Акакій Акакійович Башмачкін — породження саме цього міста, маленька людина, затерта великими будинками, розтоптана «великими» чиновниками.

Місто-монстр убиває особистість, йому байдуже до якогось чиновника-службовця в якомусь департаменті. Акакій Акакійович — піщинка в цьому величезному місті, його завдання — втриматися в цьому світі, вижити в нерівній боротьбі за існування.

От чому Гоголь, підходячи до головної теми повісті, вживає слово «ворог», хоча ніяких батальних сцен тут не буде: «...є в Петербурзі сильний ворог усіх, хто одержує чотириста карбованців на рік жалування... ворог цей не хто інший, як наш північний мороз». Бідний Акакій Акакійович усе життя провів ніби в стані порогів: міста — ворога бідних, чиновників, що придушують тих, хто рангом нижче, морозу, від якого в поганенькій шинельці нікуди не дітися.

З мрією про можливу реставрацію шинелі, що відбула вік, піднімається Башмачкін на четвертий поверх сходами, «які всі облиті водою, помиями і пройняті наскрізь тим спиртуозним запахом, що їсть очі і, як відомо, обов’язково є на всіх чорних сходах петербурзьких будинків». Типові контрасти мегаполісу: парадні під’їзди і потаємні сходи, ошатні фасади і колодязі дворів, блискучий одяг і шинелі простих трудівників, що вже не підлягають ремонту.

Але ось мрія всього життя Башмачкіна збулася — нова шинель. І тут Акакій Акакійович, що загубився в багатолюдному Петербурзі, раптом ніби знайшовся в ньому. Його не просто помітили, а навіть відзначили запрошенням до помічника столоначальника — яка честь! І гордий собою Башмачкін іде в гості до високого чиновника. Він іде пустельними вулицями з поганим освітленням, бідними будинками. Але от усе частіше починають з’являтися красиво одягнені дами, чоловіки в шубах з бобровими комірами. Переходячи від фізичного і духовного мороку до світла, Акакій Акакійович ніби робить стрибок зі свого світу в чужий: тепер у нього Є на це право. Але на нього чекає зворотна дорога додому. Вона стане дорогою повернення до минулого, і Петербург знову все й усіх розставить по своїх місцях. Він «відчував, як зняли з нього шинель». Ще б пак! Адже це знімали шкіру.

Тепер Башмачкін знову незначна піщинка цього міста. Він намагається шукати справедливість спочатку в будочника, потім у пристава, у «значної особи». У руках цієї «значної особи» влада, і йому дано право говорити з усіма уривчастим і твердим голосом, «якому заздалегідь навмисно вчився в себе в кімнаті, на самоті і перед дзеркалом ще за тиждень до одержання нинішнього свого місця і генеральського чину». Так, таке буває тільки в столицях!

І знову спускається Башмачкін сходами, цього разу вони ведуть у нікуди. «Зникла і сховалася істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава». У тому і жах самотності у великому місті, холодно-байдужому до людей, де «кожен умирає поодинці».

Після смерті Башмачкіна в місті з’являється фантом, що зриває шинелі «з усіх пліч, не розбираючи чину і звання». Така фантасмагорія могла відбутися тільки під пером Гоголя і тільки в Петербурзі, що став не тільки тлом, але і мало не головною діючою особою однієї з найнещадніших і найщемливіших з «Петербурзьких повістей».

Я б поставила в нинішньому Санкт-Петербурзі біля Калинкіного моста пам’ятник Башмачкіну. І бачу я цей пам’ятник таким: на постаменті фігура в шинелі. Але без обличчя. Від коміра — замість голови гусяче перо. Без голови і без обличчя — адже власного обличчя в Акакія Акакійовича не було, а якби й було, навряд чи помітив би його «Петербург невгамовний»...



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.