ПЛАНИ - СТЕНДАЛЬ, О. ДЕ БАЛЬЗАК, Ч. ДЕККЕНС - ВСТУП ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ - 10 клас

ПЛАНИ - СТЕНДАЛЬ, О. ДЕ БАЛЬЗАК, Ч. ДЕККЕНС - ВСТУП ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ - 10 клас

МЕГАЗБІРКА НАЙКРАЩИХ УЧНІВСЬКИХ ТВОРІВ. 2014 5-11 КЛАСИ

Поліфонізм роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

I. Вступ. Визначення поліфонічного роману. (Ідеї мають дуже велику владу над людьми. Достатньо назвати ідеї фашизму, соціалізму, про наслідки поклоніння яким ще не забула наша країна. Страшну, руйнівну силу антигуманної ідеї «наполеонізму» дуже гарно розумів великий російський письменник Достоєвський. Саме тому він досліджує її виникнення у свідомості свого героя, простежує ту антигуманну «роботу», яку вона робить з його мозком. Кожен герой у романі є носієм певної ідеї. Поліфонічними літературознавці називають твори, в яких кожний з героїв стверджує свою ідею, тобто має власний голос. Саме таким є твір Ф. Достоєвського.)

II. Поліфонізм роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара».

1. Історичні умови, в яких створювався роман «Злочин і кара». (Роман створювався у період спаду суспільного руху після 1863 року, коли царський уряд розгромив революційні організації в Росії, потопив у крові повстання у Польщі й Литві. Крах надій вплинув і на" суспільний настрій. У країні загострилися соціальні суперечності. Розвиток капіталістичних відносин призвів до росту добробуту верхів та ще більшого зубожіння народу. Прості люди перебували у лещатах злиднів та голоду. Проте й в епоху реакції не припиняється напружена робота революційної думки. Але водночас народжуються нові ідеї й теорії, страшні за своєю суттю. Письменник Достоєвський у романі «Злочин і кара» поєднує зображення буржуазних стосунків із дослідженням суперечливих політичних поглядів та філософських теорій, які цей розвиток визначають.)

2. Джерела теорії Раскольникова. (Матеріалом до роману Достоєвського послужили не лише конкретні факти (низка вбивств, висвітлених у періодичних виданнях), а й різні теорії та ідеї Штірнера, що оспівують еготизм Карлейля, теорія «культу героїв» Ніцше, теорія про «надлюдину». Цими ідеями буквально було просякнуте повітря того часу. У березні 1865 р. виходить твір французького імператора Наполеона III «Життя Юлія Цезаря», в якому він, спираючись на переконання Карлейля та інших мислителів, відстоював ідеї бонапартизму, захищаючи права так званої «сильної особистості», яка порушує суспільні норми, обов'язкові для звичайних людей. Це стало джерелом теорії Раскольникова.)

3. Драматичний конфлікт роману. (В основі драматичного конфлікту романів Достоєвського — боротьба одержимих ідеями людей. Герої оцінюють все, що відбувається довкола, з певних ідеологічних позицій. Роблячи своїх персонажів носіями певних ідей, Достоєвський випробовує їх на людяність.)

4. Ідеї роману «Злочин і кара». (У романі «Злочин і кара» , письменник розвиває філософські, моральні і психологічні ідеї свого часу. Які саме?

Перша ідея — дозвіл «крові по совісті». Задум вбивства старої лихварки має на меті втілення ідеї справедливості. Носієм цієї ідеї Достоєвський зробив головного героя — Родіона Раскольникова.

Друга ідея Раскольникова пов'язана з правом на насильство, владу над людьми, які поділяються на звичайних і незвичайних. Суть її: право переступати через людей, через совість заради їхнього щастя. Таким чином здобуте щастя можливе лише через кров і насильство.

Ідея «наполеонізму» — наступна ідея Раскольникова — передбачає владу заради влади, вона поділяє людство на дві нерівні частини: більшість — «тварь дрожащая» і меншість — «володарі, покликані від народження керувати більшістю».)

5. Суперечливість образу Раскольникова. (В образі Раскольникова зіткнулися два протилежні типи ставлення до людей: любов і презирство до них. Достоєвський довго шукав вихід: зберегти обидві ідеї чи залишити одну. Врешті-решт він об'єднав їх і показав людину, у якій «два протилежні характери почергово змінюються». Духовна драма Раскольнікова — боротьба світла і темряви, протест проти пролитої крові і розуму, що виправдовує кров. Героя мучить те, що, за його теорією, він є звичайною людиною, яка підвладна моральному закону.)

6. Ідеї, що сповідують інші герої. (Лужин — носій ідеї розумного егоїзму — «Возлюби передусім себе, бо все на світі на особистому інтересі засновано». Соня уособлює ідею християнського всепрощення та воскресіння через каяття і страждання — «Піди на перехрестя, вклонися людям, поцілуй землю, бо ти й перед нею согрішив, і скажи усьому світові голосно: «Я вбивця!».)

III. Висновки. (Отже, Достоєвський надав слово своїм героям, вклавши в їхню свідомість думку, яка захоплювала певні кола його сучасників. Письменник не тільки називає теорії, а й моделює картини життя, які могли б бути ілюстрацією їх упровадження. Все це разом надало йому можливості відтворити у творах інтелектуальну атмосферу свого часу і запропонувати теми для філософських роздумів своєму поколінню та нащадкам.)

Автобіографічна складова образу улюбленого героя Толстого - Константина Левіна

I. Підгрунтя для формування образу Левіна. (Характеризуючи героя реалістичного соціально-психологічного роману, слід шукати зв'язки між характером героя та середовищем, історичними, соціальними умовами життя його часу. Що ж було характерним для суспільно-політичного життя Росії 70-х років XIX століття? Жорстока криза післяреформеної Росії, яка змусила суспільство замислитися над майбутнім країни, поглиблення соціальних суперечностей, похмура суспільна атмосфера. У ті часи ламався старий устрій життя: буржуазні стосунки прокладали собі шлях, завдаючи народові нових страждань.)

II. Автобіографічна складова образу улюбленого героя Толстого — Константина Левіна.

І. Події духовного життя Л. Толстого в 70-ті роки XIX століття. (У цей період закладаються основи духовної кризи письменника 80-х років: малюючи картини соціальної нерівності і неробства освічених прошарків, Толстой у загостреній формі ставив перед собою і перед суспільством питання сенсу Життя і віри, піддавав критиці всі державні інститути, доходячи до заперечення науки, мистецтва, суду, шлюбу, досягнень цивілізації. Соціальна декларація Толстого спирається на етичні ідеї християнства. Бурхливу реакцію в суспільстві викликали висловлені Толстимзаклики до прямого і невідкладного дотримання християнських заповідей. Особливо широко обговорювалася його проповідь неспротиву злу насильством, що стала імпульсом до створення цілої низки художніх творів. У межах нового світобачення й уявлень про християнство Лев Толстой виступав проти християнського догматизму і критикував зближення церкви з державою, що призвело до офіційного відлучення його від церкви. Це викликало величезний суспільний резонанс. Розуміння характеру героя Левіна, його духовного шляху невіддільне від розуміння епохи, особливостей реалістичної прози і характеру духовних шукань самого Толстого.)

2. Шлях духовних шукань героя.

а) Вплив на Левіна його брата. (З роману відомо, що на формування світосприйняття Левіна вплинув його старший брат Микола, людина гострого розуму, тяжко хвора. Брат змушує Левіна глибоко замислитися не лише над «вічними питаннями» життя і смерті, а й над тим, як знайти вихід із жорстоких суспільних суперечностей, що вимагали «розв'язки». Слід додати, що смерть брата письменника Л. Толстого — Миколи також багато змінила в його ставленні до життя. Левін розмовляв з братом про майбутнє Росії, про соціальну революцію, про Паризьку комуну, про комунізм. Микола Левін був переконаний у тому, що революція потрібна: це, казав він, «розумно і має майбуття, як християнство в перші століття». Зв'язаний з революціонерами (багато хто називав їх тоді нігілістами), Микола Левін закликав брата відмовитися від своїх привілеїв і засуджував його за небажання це зробити. Характеризуючи становище селян після реформи, Микола Левін стверджує, що селяни залишилися такими самими рабами, як і раніше.)

б) Турбота Левіна про «загальне благо». (Піклуючись про «загальне благо», Левін, залишаючись поміщиком, думає і про свої інтереси.)

в) Ставлення Левіна до вищого світу. (Левін зневажає великосвітське суспільство з його лицемірством, честолюбством, умовностями, фальшивою мораллю. Автора роману «Анна Кареніна» великосвітське суспільство, як відомо, також не влаштовувало.)

г) Ідеал життя Левіна. (Герой заперечує всю міську культуру, всю цивілізацію. Ідеалом для нього є сільське життя в поміщицькій садибі. Він хоче лише, аби воно було засноване на справедливому ставленні пана до селянина.)

д) Вплив селянина Федора на формування поглядів Левіна. (В останній частині роману Толстой розповідає про зустріч Левіна з простим селянином Федором під час збирання врожаю. «Необыкновенное напряжение самопожертвования», яке Левін побачив і відчув у народі, зовсім змінило його думки. Левін намагається вести свою «справу» спільно з селянами, але відчуває їхню недовіру. Мріям Левіна про «безкровну революцію», під час якої не постраждали б інтереси ані селянина, ані поміщика, не судилося здійснитися.

е) Яким же був підсумок духовних шукань Левіна? Як це було і з іншими толстовськими героями, шукання Левіна завершуються тим, що він приходить до релігії, але, зрозуміло, до особливої — не церковної. Левін вирішує, що йому треба жити, як живе шанований народом старий селянин Фоканич. Про нього люди говорять, що він «для душі живе, Бога пам'ятає». У бесіді з ним Левіну відкрився дійсний сенс життя, що може визначити усю його подальшу діяльність.

У критичній літературі, присвяченій Толстому, не раз проводилася аналогія між цим фіналом духовних шукань Левіна і духовною кризою, пережитою Толстим у кінці 70-х — на початку 80-х років, про яку він розповів у своїй «Сповіді». У романі «Анна Кареніна» вже дужче звучать мотиви, які свідчили про різкий злам у поглядах письменника, який визначив напрям і зміст його подальшої творчості.)

ж) Автобіографічна складова образу Левіна. (У кожному з героїв Толстого є щось від його світовідчуття, від його усвідомлення болісності самого процесу переоцінки цінностей. Особисте світовідчуття письменника було невіддільне від загальної атмосфери часу. У своїй «Сповіді»Толстой написав: «Я жил дурно». Він хотів сказати, що, живучи «как все», не думаючи про «общее благо», турбувався про «улучшение своей жизни», був занурений у звичний світ поміщицького побуту. І раптом йому відкрилася історична і моральна несправедливість життя. Несправедливість «избытка» порівняно з «бедностью народа».

І тоді в нього виникло бажання самогубства. Толстой зізнавався, що повинен був «употребить против себя хитрости», щоб раптом не здійснити думку про самогубство. Те саме занепокоєння відчуває і Левін. У роки роботи над романом Толстой не вів щоденників. «Я все написал в «Анне Карениной», — казав він, — и ничего не осталось». У листах до друзів письменник іноді посилається на «Анну Кареніну». Дійсно, багато епізодів «Анни Кареніної» схожі на щоденник або мемуари Толстого.)

III. Висновки. («Простой трудовой народ вокруг меня, — пише Толстой у «Сповіді», — был русский народ, и я обратился к нему и к тому смыслу, который он придает жизни». Тільки так він міг врятуватися від загрози відчаю. Відчуваючи своє «отпадение» від вірувань, традицій, умов життя «своего круга», Левін бажав зрозуміти життя тих, хто «делает жизнь», і «тот смысл, который он придает ей». Отже, як бачимо, Левін, наче повторює шлях духовних шукань автора — Толстого. Це пояснює ставлення письменника до героя, життя, характер, думки якого є вагомою часткою особи автора.)






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.