НЕПРОЙДЕНИМИ СТЕЖКАМИ ГЕРОЇВ М.В. ГОГОЛЯ

(нарис)

Грідякіна Анжеліка Миколаївна

учениця Херсонської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 55

Гоните прочь с души все мутное!.. Сильнее и крепче воздвигайте

упор в душе своей всему, что низменно и чем соблазняет свет.

Помните вечно, какой земли гражданин вы!

М.В. Гоголь

Микола Васильович Гоголь - письменник не тільки своєї епохи, але й наш сучасник, незважаючи на те, що від дня його народження промайнуло майже два століття. Творчість митця дає можливість глибоко оцінити нашу дійсність, зрозуміти красу й силу народного характеру. Такі твори як “Тарас Бульба”, “Портрет”, “Шинель”, “Ревізор”, “Мертві душі” пережили свій час, вони сучасні та актуальні для нас, українців.

З Україною М. Гоголь пов’язаний не тільки серцем, його синівською любов’ю і бажанням добра, а й усією творчістю. Т. Шевченко, П. Куліш, а пізніше й М. Драгоманов, послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. Я переконана, що він є одним з найвідоміших українських письменників, які розбудили “в нас усвідомлення нас самих” (М. Чернишевський).

Ознайомившись з літературною скарбницею великого письменника, я зрозуміла, що в його творах виявляється не просто українська стихія, а справжній український патріотизм. До збірки “Миргород” М.В. Гоголь узяв епіграф із записок одного мандрівника: “Хоча в Миргороді випікають бублики з чорного тіста, але досить смачні”. Ці слова перегукуються з крилатим висловом про дим батьківщини, який завжди солодкий і приємний. Це є доказом його справжньої синівської любові до неньки-України. І він дійсно її любив: “... Вижу все милое сердцу, - вижу вас, вижу милую родину, вижу тихий Псел, мерцающий сквозь легкое покрывало,” - писав Микола Васильович батькам із Ніжина.

Чимало сторінок життя та творчості письменника пов’язано з Полтавщиною, Чернігівщиною, Київщиною. В останні роки свого життя він гостював в Одесі у князя В.І. Рєпніна, який жив на розі вулиць Херсонської та Торгової. У цьому будинку для М. Гоголя була відведена спеціальна кімната, де він працював над другим томом “Мертвих душ”. Залишаючи Одесу 27 березня 1851 року, М.В. Гоголь мав надію відвідати усі портові міста півдня тогочасної Росії, але ці наміри не здійснилися - через рік великий письменник пішов із життя.

Мені дуже шкода, що авторові “Мертвих душ” так і не вдалося відвідати моє чудове місто, а от його літературний персонаж Павло Чичиков мріяв переселити своїх “мертвих душ” саме в Херсонську губернію: “Но позвольте, Павел Иванович, - сказал председатель, - как же вы покупаете крестьян без земли? Разве на вывод? - На вывод. - Ну, на вывод другое дело. А в какие места? - В места... В Херсонскую губернию. - О, там отличные земли... - сказал председатель...”

Давайте спробуємо здійснити подорож у часі і побачити Херсон у 30-50-х роках ХІХ століття очима П.І. Чичикова.

На той час Херсонська губернія знаходилась на півдні Росії на березі Чорного моря. Велика територія землі від Молдавії до Новоросійська та Північного Кавказу увійшла до складу Росії з другої половини ХVШ століття під назвою Новоросія. З цього часу були засновані губернії, серед них Херсонська у 1778 році, коли за наказом Катерини ІІ було розпочато будівництво міста Херсона. На той час Херсонщина являла собою величезні степові простори, майже не заселені. Уряд заохочував переселення кріпаків на землі Новоросії і надавав поміщикам різноманітні пільги. Чичиков дуже вдало зазначив Херсонську губернію як місце, де він начебто володіє землею.

Отже, наш герой у Херсоні...

“...Сам Павел Иванович Чичиков отправился посмотреть город... Он был удовлетворен видом города: в нем сильно била в глаза желтая краска на каменных домах. Он заглянул в городской сад... Деревца были не выше тростника, о них было сказано в газетах, что город наш украсился, благодаря попечению гражданского правителя, садом, состоящим из тенистых широколиственных деревьев... сердца граждан трепетали в избытке благодарности”.

“Был с почтением у губернатора, который, как оказалось, подобно Чичикову, был ни толст, ни тонок собой, имел на шее Анну, и поговаривали даже, что был представлен к звезде...”

“Дорогой оторвал прибитую к столбу афишу...”

“Потом был на вечере у вице-губернатора, на большом обеде у откупщика, на небольшом обеде у прокурора...”

В цілому він побачив злиденну картину небагатого неупорядкованого міста з бідно одягненими, часто п’яними мешканцями. А поруч на тих же вулицях - багаті будинки, карети, лакеї на зап’ятках та міська ілюмінація.

“Провинциальный Херсон - город обездоленных тружеников, тупых чиновников и разжиревших купцов - оставил тяжелое впечатление”, - писав В.Г. Бєлінський у листі до О.І. Герцена влітку 1846 року.

Поема “Мертві душі” зачепила за живе не тільки Росію, а й Україну.

На козлах українського воза сиділи ті ж Собакевичі, Ноздрьови, Манілови, і кого можна було випередити з такими “лицарями” на чолі. Та й імена їхні добуті десь із козацького записника прізвиськ - Собака, Ніздря, Мана, Коробочка...

Територія Херсонщини тісно пов’язана з українським козацтвом, яким так пишався М. Гоголь і оспівав у історичній повісті “Тарас Бульба”. У нашому краї були засновані дві січі: Кам’янська та Олешківська, де жили й господарювали такі ж відважні й віддані Батьківщині козаки, яким був Тарас Бульба.

М. Гоголь мав геніальну здатність і в прадідівську душу залізти, і впустити її до себе - можливо, то була душа його предка Остапа Гоголя, козацького полковника, сподвижника і “правої руки” гетьмана П. Дорошенка, бо надто сильно шаленіла вона в письменникові. Тому не дивно, що свої патріотичні погляди автор втілив в образах улюблених героїв.

Козацький полковник Тарас Бульба переконаний, що рідний син Андрій продав віру і душу, коли козацький обов’язок і честь проміняв на кохання до польської панянки. Отже, зрада Батьківщині - це продаж української душі, а для М. Гоголя це був найбільший гріх і злочин. Бо навіть Хома Брут не так великий грішник, як наївний хитрик і крутій, гине у Божому храмі, в українській святині, а Андрія рідний батько відмовився поховати через зраду. Цей приклад є свідченням дотримання М. Гоголем споконвічних моральних цінностей українського народу.

Ще одним свідченням безмежної любові М. Гоголя до України є зображення чудової природи рідного краю. Його пейзаж стає виявленням авторського ліричного почуття, емоційно-художнім підтекстом твору. У ньому підкреслюється співвідношення картин природи з життям та долею героїв. Наприклад, повість “Тарас Бульба” вся наповнена ніжною материнською любов’ю, а український степ є уособленням матінки-Батьківщини.

“Она, степь, уже давно приняла их всех в свои зеленые объятия...”. Безмежний широкий степ, по якому “никогда плуг не проходил”, відкриває радість від спілкування з квітучою природою. “Вся поверхность земли представлялася зелено-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Черт вас возьми, степи, как вы хороши!”

Опис Дніпра - це захоплюючий поетичний гімн головному символу нашої Батьківщини. “Чуден Днепр при тихой погоде. Редкая птица долетит до середины Днепра. Пышный! Ему нет равной реки в мире. Чуден Днепр и при теплой летней ночи, когда все засыпает - и человек, и зверь, и птица; а Бог один величаво озирает небо и землю и величаво сотрясает ризу...”.

Відчуття цнотливості й неозорості природи, де все дивовижне й святкове, а на душі світло й радісно, охоплює мене, налаштовує на поетичний, піднесений лад. Зміст подібних краєвидів - це процес пізнання світу, коли в одиничному відкривається загальне і вічне. Сам М.В. Гоголь як митець розкриває таємниці, вселенські масштаби української ночі, залучаючи до цього своїх героїв, а разом з ними й читачів. Тому і сьогодні нас хвилює та бентежить риторичне питання: “Чи знаєте ви українську ніч?”

Перечитуючи ще раз безсмертні твори М.В. Гоголя, розумію, що він мій улюблений письменник. Його творчість дає змогу не відчувати швидкоплинності часу. Літературні персонажі, створені геніальною уявою М. Гоголя, існують і зараз, живуть поруч зі мною у м. Херсоні. Це ті, які переймають бусурманські звичаї, цураються рідної мови, зраджують побратимство, віру, Батьківщину. Письменник дає нам змогу зіставити: були наші героїчні пращури такими, як Тарас і Остап Бульби, а стали Іванами Івановичами та Іванами Никифоровичами. Автор підніс нам під очі свічадо, а ми в ньому бачимо своє правдиве відображення. Отже, проблеми, які підіймав у своїй творчості М.В. Гоголь, актуальні і в наш час, бо вони спонукають задуматись, що нам треба зробити для відродження духовності українського народу. Я переконана, що М. Гоголь є для нас яскравим зразком для наслідування, бо уособлює в собі могутню духовну силу, величезну життєву енергію, яка буде вічно працювати на Україну.