ХУДОЖНЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ В ТВОРЧОСТІ М.В. ГОГОЛЯ - Тези робіт
Ковальчук Аліна Анатоліївна
учениця 11 класу Ковельської міської гімназії Волинської області
Вибір теми нашого дослідження ґрунтується не лише на особистій зацікавленості творчістю видатного українця Миколи Васильовича Гоголя, ще і на необхідності переосмислення літературної спадщини письменника, постаті величної й трагічної водночас.
Великий письменник Микола Васильович Гоголь - явище двох національних культур, російської і української, невід’ємна складова українського письменства. Напередодні 200-річчя від дня народження всесвітньо відомого майстра художнього слова, мислителя і проповідника варто звернутися до його спадщини не лише заради вшанування пам’яті М.В. Гоголя, а й для того, щоб спробувати розгадати деякі таємниці його творчості, переглянути стереотипні критичні судження радянської епохи, віддати належне таланту митця, його геніальним пророцтвам і передбаченням, висвітлити шанобливе ставлення письменника до України, самобутнього характеру українського народу, національних святинь.
Зацікавленість Україною позначається на всій його творчості. Проблема самооцінки і самовизначення для митця є синонімічними. Набагато глибше, виразніше, ніж будь-хто, М. Гоголь ідентифікує себе і свій творчий доробок з Україною. Невтомні пошуки здорових моральних засад, духовних витоків, гармонійних соціальних стосунків приводять його до українського народу, його легенд, вірувань, традицій, свят. “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” та збірка “Миргород” відтворюють яскраві сторінки життя українського народу, відкривають читачеві чарівний світ, овіяний народною фантазією, національним колоритом, пройнятий тонким почуттям гумору та ліризмом.
У полі нашого дослідження - рання творчість М. Гоголя. Традиційно в літературознавстві домінувала думка про фольклоризм та етнографізм його українських повістей. Згодом, починаючи з 90-х років, дослідників почали цікавити проблеми міфотворчості самого письменника. Вони зосереджують увагу на тому, що геній М. Гоголя формувався й зростав на національному ґрунті, відобразивши своєрідні світоглядні позиції українського народу, складний світ язичництва та християнства. Ця проблема не є ґрунтовно дослідженою в літературознавстві, у цьому й полягає новизна даної роботи.
Мета дослідження - довести, що звернення письменника до образів, породжених народною фантазією, було не лише засобом відтворення національного колориту, але й спробою власної міфотворчості, намаганням через письменництво створити власний національний міфологізований світ, свій міф про Україну.
Відповідно до мети дослідження, визначено наступні завдання:
1. Опрацювати літературно-критичний матеріал.
2. Вивчити особливості архаїчного світогляду українського народу.
3. З’ясувати особливості поєднання реального та фантастичного планів у повістях “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” та циклі “Миргород”.
4. Дослідити художню модифікацію традиційних фольклорних образів у творах М. Гоголя та їх індивідуальну авторську інтерпретацію.
Дані завдання виконуються методами міфоаналізу, комплексного аналізу, - історико-культурним та компаративним.
Об’єкт дослідження - українська міфологія та рання творчість письменника.
Предметом дослідження обрано способи модифікації народної демонології в художній поетиці М. Гоголя.
Актуальність дослідження полягає у розумінні творчої спадщини М. Гоголя як невід’ємної складової національної культури та засобу формування самосвідомості українців.
Практична значимість роботи може виявитись у використанні даних матеріалів на уроках народознавства, зарубіжної літератури, позакласній роботі.
Наукова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаної літератури, що містить 22 позиції.
Висновки. Гоголь не першим серед письменства звернувся до скарбів народної міфології. Зв’язок його ранніх творів з національною культурою, глибинними шарами світогляду українців незаперечний.
Як і чимало визначних його земляків, М. Гоголь був інтегрований у російську культуру, проте це не заважало йому залишатися на шляху українства.
Національна свідомість та християнські погляди були джерелами його творів на українську тематику. Художній світ ранніх повістей відтворює український тип мислення, архаїчне світосприйняття, притаманне українському суспільству першої половини ХІХ століття. Саме національний фольклор став для митця джерелом для створення його власної авторської міфології. Спрямованість М. Гоголя до глибинних шарів народної свідомості, первісних уявлень про навколишній світ знайшла своє відображення в образах світового дерева - “драбини на небо”, нижчої міфології (демонології), тричастинній будові Всесвіту.
Особливістю художнього осягнення світу письменником є своєрідне сприйняття взаємовідносин людини і природи, притаманне пейзажним замальовкам, у яких чітко простежуються романтична піднесеність, ліризм, гіперболізація, олюднення природних явищ, чи то опис травневої ночі, українського неба, чи водної стихії.
Українська минувшина в творах М. Гоголя розкривається через народну міфологію, яку автор інтерпретує згідно власної художньої свідомості, що виступає як чітка система бінарних опозицій: добро-зло, свій-чужий, гріховне-святе, демонічне- героїчне.
Таким чином, можна стверджувати, що у фольклорних повістях М. Гоголя “антисвіт”, персоніфікований в образах чортів, відьом, чаклунів і таке інше, протистоїть здоровим моральним засадам, духовній стійкості тих персонажів, які здатні цьому злу протидіяти.
Українську міфологію, в першу чергу нижчу - демонологію, М. Гоголь змалював повно, увиразнюючи ці образи як втілення руйнівних сил первісного хаосу. Автор засуджує будь- які спроби укласти з ними угоду, отримати допомогу, і в той же час звеличує, поетизує героїв, здатних молитвою, накладанням хреста або висміюванням “чортівні” подолати злі чари. Підкреслюючи героїчне начало в образах Вакули, Данила Бурульбаша, Тараса Бульби, автор наділяє їх рисами епічних та міфологічних звитяжців, гіперболізуючи подвиг найкращих синів українського козацтва, здатних вмерти заради національних та християнських святинь.
Досліджуючи образ української міфології у творчості М. Гоголя, можна помітити, що деякі його персонажі набувають інших ознак у порівнянні з традиційними. Саме таким є образ русалки-панночки, схожий на казковий образ пасербиці. На відміну від народних уявлень, вона змушена сама захищатися від мачухи-відьми батьківською шаблею, а згодом віддячує Левкові за допомогу, що не є характерною моделлю поведінки русалки з народного фольклору.
У сучасному літературознавстві немає остаточної думки стосовно фольклорного чи літературного походження гротескного персонажа з повісті “Вій”. Трактування автором даного барочного образу як носія “погляду зла” настільки оригінальне, що це породжує припущення про індивідуально-авторський тип, притаманний художньому світу М. Гоголя.
Не має прямих аналогій в українському фольклорі й образ чаклуна (“Страшна помста”), змальований в дусі народних уявлень про злочинця, але за законами естетики самого митця: “Не за чаклунство і не за безбожні діла сидить у глибокому склепі чаклун. За те суддя бог. А сидить він за таємну раду, за те, що змовлявся з ворогами православної землі продати католикам український народ і попалити християнські церкви”. Злодіянням “боговідступника”, “антихриста”, здатного на святотатство - вбивство святого схимника - немає рівноцінного покарання, тому автор засуджує чаклуна на вічні муки у безодні згідно зі сприйняттям людини української ментальності.
У “Вечорах на хуторі поблизу Диканьки” і циклі “Миргород” М. Гоголь звеличує найвищі народні та християнські цінності: діяльне добро, повагу до народних звичаїв, традицій, а через це - до рідної землі.
Пристрасний потяг письменника до національних джерел є не лише виразом особистих смаків чи туги за батьківщиною. Він не шукав шляхів повернення в минуле, а прагнув надати нам усвідомлення нас самих, нашого коріння і нашої національної перспективи.
Минають роки, і вже своїм, окремим від автора, життям живуть його герої: Солоха й Чуб, Оксана й Вакула, Левко й Пузатий Пацюк - образи, створені геніальною уявою великого українця М. Гоголя.