МІСТИЦИЗМ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ М.В. ГОГОЛЯ - Тези робіт

МІСТИЦИЗМ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ М.В. ГОГОЛЯ - Тези робіт

Могила Каріна Вікторівна

учениця 11 класу Іванівської гімназії Херсонської області

Вибір теми дослідження обумовлений тим, що М.В. Гоголь одним своїм ім’ям позначив цілу епоху в історії світової літератури. Розвиток літератури першої половини ХІХ століття настійно висунув такий аспект: співвідношення в художньому творі фантастики і реальності. Романтизм, який так багато ставив на фантазію, додав цьому співвідношенню філософського сенсу.

У ході дослідження виявлені проблеми, що стосуються фактів біографії М.В. Гоголя та еволюції його творчості, пронизаних духом містики і казковості.

Обрана тема є актуальною, так як у сучасній фантастичній літературі прослідковується гоголівська традиція. У цьому світлі набуває значення еволюція фантастичного у творчості письменника.

Мета даної роботи - дослідити послідовні етапи становлення гоголівської фантастики, її витоки та розвиток.

Завдання дослідження - визначити взаємозв’язок етапів біографії письменника з його творчістю, художні особливості фантастики, прослідкувати її еволюцію.

Дане дослідження стосується вивчення витоків містицизму М.В. Гоголя та еволюції фантастики в його творчості, їх взаємовпливу з метою визначення художніх особливостей стилю М.В. Гоголя та формування гоголівської традиції в літературі. Предметом дослідження є:

- етапи життя Гоголя, пов’язані з містицизмом;

- співвідношення у творах Гоголя фантастики і реальності;

- еволюція фантастичного у творчості Гоголя;

- перетворення міри і форм прояву фантастичного у його нефантастичних творах.

Висновки. Гоголь одним своїм ім’ям позначив цілу епоху в історії літератури. Епоха ця не могла не відбутися, бо народження Гоголя було визначене, містифікація стала його натурою. Духом казковості оповита історія походження роду письменника, кохання його батька Василя Опанасовича і матері Марії Іванівни та етапи його життєвого шляху.

Микола Васильович містикував усіх, усе життя, і у дрібницях, і у серйозних речах.

Таємницею залишилася і причина смерті письменника. Діагноз лікарів неясний: нетравлення, невроз, виснаження. Але чи досить цього, щоб убити людину? Можливо, була втрачена воля до життя?

Віра у надприродні сили надихнула Гоголя на створення шедеврів світової літератури, у яких прослідковується еволюція фантастичного.

У своїх шуканнях в області фантастики Гоголь розвиває принцип паралелізму фантастичного і реального.

Досягнення романтичної фантастики були Гоголем перетворені, але не відмінені. Знімаючи носія фантастики, він залишив фантастичність; пародіюючи романтичну таємницю, він зберігав таємничість; роблячи предметом іронічної гри чутки і пересуди, він укріплював достовірність самої “події”. І хто скаже, що страшніше - таємниця, за якою прихований її конкретний носій, або таємниця, що ховається скрізь і ніде, ірраціональність, що просочила життя - як вода вату?

Отже, ми бачимо три послідовні етапи розвитку гегелівської фантастики. Спочатку Гоголь відсунув носія фантастики в минуле, залишивши в теперішньому часі його вплив, “слід”. Потім Гоголь зняв носія фантастики, пародіюючи поетику романтичної таємниці. Тепер він звернувся до дійсності, що зберегла лише “нефантастичну фантастику”. Фантастика пішла в побут, у речі, в поведінку людей і в їх спосіб мислити і говорити.

Цікавою є межа гегелівської творчості. Після “Вія” фантастичне майже зникає у Гоголя; але дивна і дивна справа: дійсність сама набуває якоїсь примарності і часом виглядає фантастичною.

Це враження породжується цілою мережею майстерно розосереджених в оповідній тканині образів. Породжується описаними формами прояву дивно-незвичайного в поведінці речей, зовнішньому вигляді предметів, утручанням тварини в сюжет, дорожньою плутаниною і плутаниною взагалі і так далі.

У Гоголя фантастика пішла в стиль. Вона залишила поле прямої або завуальованої фантастики і утворила розгалужену систему стилістичних форм. Мабуть, поєднання цих форм з психологічно мотивованим, нефантастичним ходом дії складає одну з привабливих і таємничих властивостей гоголівської творчості. Це відкриття мало значення не для одного Гоголя.

Завжди персоніфікація фантастичного означала надособисте мотивування злого (як і доброго). Дослідник Шеллінг, ґрунтуючись в “Філософії мистецтва” на міфології християнства, тобто, по суті на всій образній основі післяантичного мистецтва, писав, що царства ангелів і диявола виявляють “повну відособленість доброго і злого початків”. Деперсоніфікація “дивно-незвичайного” означала цілу революцію в типі художнього і філософського мислення. Який би характер не носили теологічні погляди Гоголя, як художник він передбачив багато засобів зображальності пізнішого мистецтва. Ті засоби, які характеризує Дюрренматт, протиставляючи стародавній трагедії сучасний гротеск: “Трагедія припускає провину, необхідність, міру, погляд, відповідальність...” У гротеску - інша особа. “Гротеск - це лише плотський вираз, утілений парадокс - образ потворності, обличчя безособового миру, і подібно до того, як наше мислення вже не може, здається, обійтися без поняття парадоксу, так не може обійтися без нього і мистецтво...” Цей же комплекс засобів X. Глікберг описує під ім’ям іронії: “Іронія нашого часу виходить за рамки софоклівської іронії долі. Іронія XX століття безкомпромісна в запереченні потойбічного, існування бога...”

У цьому світлі видно значення еволюції фантастики у Гоголя. Хоча форми прямої фантастики (що видозмінилися) далеко ще не вичерпали себе і продовжують успішно розвиватися в сучасному мистецтві, але особливе значення придбала “нефантастична фантастика”.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.