УКРАЇНСЬКІ І ЗАКОРДОННІ МІСТА В ЖИТТІ І ТВОРЧОСТІ М.В. ГОГОЛЯ - Тези робіт

Поліщук Тетяна Олегівна

учениця 10 класу Глибоцького ліцею Чернівецької області

Життя і творчість М.В. Гоголя - одна з найбільш загадкових і неоднозначних сторінок в історії російської літератури “золотого віку”. Враховуючи те, що письменник звертався до складної, суперечливої людської природи, проявляючи при цьому особливий інтерес до внутрішнього світу особи, її духовних потреб, Гоголь виокремлює власний духовний шлях, як шлях самовдосконалення. Потрібно пізнати самого себе, свої помилки, вади. Зробити це слід не для того, щоб нищити й руйнувати, а щоб творити добро. Творити добро здатна тільки духовно пробуджена душа, яка має в собі духовний потенціал.

Душа М.В. Гоголя потребувала “руху”. Вона не могла задовольнитися однією і тією ж самою “картиною світу”. Його кликала дорога, вона додавала йому фізичних сил, творчої снаги.

“Я сподіваюся багато на дорогу. Дорогою у мене звичайно розвивається і приходить на думку зміст; всі сюжети майже я обробляв в дорозі”. Ось чому Гоголь в подорожі так наполегливо прагнув зберегти свою внутрішню самотність. На випадкові розмови у нього не було ні часу, ні бажання. Вони відволікали письменника від найважливішого, що давала йому дорога, - від роботи, якою він був захоплений. Інколи уявна обробка сюжету в дорозі набувала закінченої форми, тому письменникові необхідно було записати все, що визріло в думці. Цікавий один випадок, розказаний самим Гоголем. Якось при переїзді з одного швейцарського містечка в інше він раптом відчув таке гостре бажання писати, що, діставшись до найближчої таверни, наказав подати собі не вечерю, а столик, чорнило і перо. Коли все це принесли в загальну залу, оскільки окремої кімнати не було, Гоголь негайно ж почав працювати і, не звертаючи уваги на шум, крики довкола, написав цілий розділ “Мертвих душ”.

Нічого гідного уваги не пропускало гострозоре око Гоголя. Кожна деталь, кожна дрібниця знаходили своє місце в творчій пам’яті письменника. Професор М.А. Максимович згадує цікавий дорожній епізод. Влітку 1850 року, супроводжуючи Гоголя в його подорожі від Москви в Україну, Максимович був свідком цікавої сцени. Подорожні зупинилися в місті Севське, щоб переночувати на поштовій станції. Рано-вранці Гоголь розбудив товариша і звернув його увагу на якийсь дивний наспів, що дзвінко розливався в повітрі. Письменник подумав, що чує “Купальські пісні”, - справа відбувалася напередодні свята Івана Купала. Але виявилося, що в сусідній хатинці померла жінка, і її оплакують дочки за старим народним звичаєм, з голосіннями. Гоголь слухав голосіння до самого кінця з великим інтересом.

У останні роки життя, вже оселившись після повернення з-за кордону в Москві, працюючи над другим томом поеми “Мертві душі”, Гоголь багато подорожував Росією.

Творчий підйом, свіжість думки, життєрадісність, які дарувала Гоголю дорога, позитивно діяли і на здоров’я письменника. Він зізнавався, що навіть в найважчі роки дорога незмінно покращувала його фізичний стан. Лікуючись на модних європейських курортах, Гоголь майже не відчував полегшення. Але варто йому було хоч трохи поїздити, як здоров’я відновлювалося.

“О, якщо б я мав можливість кожного літа зробити яку- небудь далеку, далеку дорогу! Дорога дивно рятівна для мене...” Зрозумілі тому ті захоплені рядки, які Гоголь присвячує дорозі в поемі “Мертві душі”: “Яка дивна вона сама, ця дорога: ясний день, осіннє листя, холодне повітря... Коні мчаться... як спокусливо крадеться дрімота і злипаються очі, і вже крізь сон чується: і сап коней, і шум коліс, - і вже хропеш... Прокинувся: п’ять станцій втекло назад... Боже! Яка ти хороша, далека, далека дорого! Скільки разів, коли гинув, я хапався за тебе, і ти кожен раз мене великодушно рятувала!..”

Життєвий і творчий шлях М.В. Гоголя, як виявилося, тісно пов’язаний із українськими і закордонними містами, такими як Ніжин, Київ, Одеса, Петербург, Москва, Рим, Неаполь, Гамбург, Женева, Париж та інші. Автор роботи мав на меті дослідити тільки ті подорожі, які мали досить великий вплив на формування поглядів М.В. Гоголя. Письменник також захоплювався красою Венеції, Берліна, Дрездена, Мілана, Ніцци. Але в будь- якому куточку світу М. Гоголь відчував себе частинкою України, скрізь проглядали “очі і серце української людини”.

Висновки. Сказати лише, що “Гоголь любив подорожувати” - означає нічого не сказати про те значення, яке подорожі мали в його творчій біографії. Гоголь не був мандрівником у прямомурозумінні цього слова. Огляд пам’яток, зміна вражень, нові знайомства і зустрічі не були для нього основною метою поїздки. Йому потрібна була та особлива атмосфера, яку створювала тривала дорога, атмосфера, яка сприяла творчому процесу. Їдучи на конях, чи у возі, в бричці, поштовій кареті або диліжансі, Гоголь міг відмовитися абсолютно від усього і цілком зануритися в свій внутрішній світ, вдатися до своїх творчих роздумів.

Дорога була необхідна М.В Гоголю і для спостережень, і для отримання нової інформації: “...Мені було весело під’їжджати вперше до незнайомого місця: все одно чи було то село, бідне містечко повіту, чи слобідка, - багато цікавого відкривав в ньому... погляд”.