ВОЛОДАР ЗІРОК

ВОЛОДАР ЗІРОК

(Цикл віршів)

Присвячується творчості М.В. Гоголя

Іваннікова Катерина Олексіївна

учениця 9 класу Сумської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1 ім. В. Стрельченка

У місячному сяйві плине сон...

І з неба зорі покотилися додолу,

І спалахнули іскрами довкола.

Піщинки світла із твоїх долонь.

Ти їх збереш із водяного шовку,

Де їхній блиск дарує плюскіт хвиль.

Вони - це шлях в десятки тисяч миль.

Його здолаєш. Навіть зорі змовкнуть.

Та лиш на мить... І рознесе їх вітер

З твоїх долонь по небу знов і знов.

Талант душі... Він там, де і любов –

В глибинах серця. Твої зорі-квіти...

Вони - твій скарб, навік неоціненний,

Як їхній блиск навік ввібрав ти в себе.

Слова? - То зорі... Сторінки? - То небо...

Старий, як світ, секрет зірок священний.

Ті зорі вічні. Їм немає ліку.

В нічному небі напис від руки...

Слова хай вітер донесе легкий:

“Уклін тобі! Зорею сяй довіку!”

КОЗАЦТВА ДУХ...

Сховавшись в напівтемряві від світу,

Хлоп’я гортає книги сторінки.

Воно мрійливе, як всі інші діти...

В нім казки гомін - голосний, дзвінкий.

Та це не казка, ні. Це лиш минуле,

Що полягло на дні людських сердець.

Впродовж віків життя кує зозуля,

І крізь віки проніс свій скарб творець.

Хлоп’я читає... А в його уяві

Козацьких шабель брязкіт долина.

“За волю, за народ!” В багрянці слави

Козацтво з битв вертається щодня.

У кольорових снах його герої...

Бува, спитають: “Що ти прочитав?” -

“Тараса Бульбу”, про козацтво. Гоголь”, -

Отак він гордо всім відповідав.

Поразка, біль людський, кохання, зрада –

Він намагався зрозуміть творця.

Душі дитячої він слідував поради

І все шукав... щасливого кінця.

Життя... Пізніше прийде розуміння,

І знову книгу візьмеш ти до рук,

І знов поринеш у світи творіння...

І дзвону шабель знов почуєш звук.

Цей світ жив вічно. І зростав з тобою.

Колись - лиш казка із сумним кінцем.

Той дух козацтва, змішаний з журбою...

Для тебе все ж лишився він творцем.

КОЛЬОРОВА ГАММА РОКУ

Що буває, коли читаєш твори Гоголя

Пожовклі сторінки старої книги...

На них твій світ. Торкнусь його на мить

Й порину в нього. Там весна, відлига,

Струмком там радість ніжно жебонить.

Там ходить літо в смарагдовім сяйві,

Іскряться сміхом неба сині очі,

І промінців танок... твоєї слави,

Твої там білі петербурзькі ночі.

Там пава-осінь скрізь розкине барви,

Там шепіт казки тихий листопад

Дарує знову. Спогад мій яскравий

Лишився там... де слова зорепад.

Там двері в місто снігового дива

Зима відчинить помахом руки,

Мороз-художник вклониться поштиво

Й туди запросить. Так ідуть роки...

Лишаєш світу магію на згадку.

Моєму світу... Гамму кольорів.

Додам їй барв і буде все в порядку.

Вона живе... як ти того хотів.

НА НИТЦІ ДОЛІ

Дитинству Гоголя присвячується...

Крокує березень степами,

Зима сховалася в імлі,

Із синьоокими вітрами

Вітання сонце шле землі.

А десь в малесенькій хатинці

І день, і ніч коло вікна

Бабуся Доля у хустинці

Пряде. Нове життя... Весна.

Дитячий плач... Найперше диво,

Осяйна радість золота.

Лиш посміхнулась Доля сива

Й вузли на нитці запліта.

Дитя, любов’ю оповите,

Зростає в спокої й добрі.

Життя - лиш простори блакиті

І блиск ранкової зорі.

Йому ім’я дали - Микола,

“Жаданий первісток сім’ї”, -

Сказала Доля сивочола. –

“Таланту промінь на землі”.

Яке життя йому дісталось?

І що ж судилось пережить?

Питання в небутті зостались,

Чекання - час. А час - лиш мить.

Хай буде все... на нитці Долі,

Вітрам негоди не скорись.

У слові світ. Микола Гоголь...

Ти лиш таланту не зречись...

ПЕТЕРБУРГ

Згадуючи Гоголя...

В серпанку свят воно не втратить блиску,

Його буденність - світлі кольори,

Неначе марево - далеко, знову близько...

В оазі див ти слова світ твори.

Всього лиш місто. А комусь - домівка,

Що зберегла в собі твій промінець душі.

Він вкаже шлях... до неї із мандрівки,

Про себе пам’ять з ним ти залишив.

Ти не один такий... Людей мільйони

Лишають там ті ж самі промінці.

Вже ніби сонце місто... В його лоні

І ти тепла душі шукав. Творці...

Чи прийняло воно тебе відразу?

Чи ти скорився магії очей?

Чи не покинув чарівну оазу?

Чужа то казка... Не для всіх людей.

І ти зникав, забувши всі турботи,

Лишавши часом смуток по собі.

В твоїй мелодії хоч плуталися ноти,

Ти не корився - до кінця - журбі.

Ти знов вертався. Може, підсвідомо,

Для тебе був він ніби давній друг...

І хоч це місто не назвав ти домом,

Навіки в пам’яті лишився Петербург.

ЦЕ НЕ ДИВА

Це не дива - це шепіт моря,

Що чайці чується вночі,

Дух давнини старих історій...

Спитає чайка: “Чий ти? Чий?”

Це не дива - це лиш сюжети,

Що вийшли з-під його руки,

І підпис “Гоголь”... Стежка злетів

І десь падінь. Це шлях стрімкий...

Це не дива... Спитаю в неба,

Що є ці твори, ці слова?

Я блиску їм додам від себе!..

І чую лиш: “Це не дива...”.

І вічно сяюча над світом

Твоя зоря... Ще як нова.

І вірю я, і всі ви вірте,

Що це є все-таки дива...






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.