БЛАКИТНИЙ ПТАХ - МОРІС МЕТЕРЛІНК - БЕЛЬГІЯ - ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. - посібник-хрестоматія

БЛАКИТНИЙ ПТАХ - МОРІС МЕТЕРЛІНК - БЕЛЬГІЯ - ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. - посібник-хрестоматія

1862-1949

Творчість Моріса Метерлінка вплинула на розвиток драматургії багатьох країн світу, відкривши нові обрії театру. “Нову драму”, засади якої закладено у творах Генріка Ібсена і Бернарда Шоу, бельгійський письменник збагатив глибокою символічністю, багатозначним підтекстом, сценічною умовністю. Моріс Метерлінк зробив великий подарунок людству, створивши казку-феєрію “Блакитний Птах” (1908) (в іншому перекладі “Синій Птах”), де засобами символіки утілено мрії та прагнення людства до щастя. У 1911 році письменник був відзначений Нобелівською премією за драматичні твори, що відрізняються “багатством уяви та поетичною фантазією”.

БЛАКИТНИЙ ПТАХ

П’єса-феєрія на шість дій, дванадцять картин

(Уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

(у порядку їх виходу на сцену)

Мати Тіль.

Тільтіль.

Мітіль.

Фея Берилюна.

Хліб.

Вогонь.

Вода.

Молоко.

Цукор.

Пес.

Киця.

Душа Світла.

Години.

Батько Тіль.

Бабуся Тіль.

Дідусь Тіль.

Брати та сестри Тіль (П’єрро, Робер, Жанетта, Мадлен, П’єретта, Полін, Рікетта).

Дерева.

Тварини.

Ніч.

Привиди, Страхіття, Сон, Смерть, Хвороби, Нежить, Таємниці, Зірки, Запахи тощо.

Діти Блакиті.

Король Дев’яти планет.

Закоханий.

Закохана.

Час.

Ненароджений братик.

Найтовстіше Блаженство.

Інші Товсті Блаженства (Блаженство Володіти, Блаженство Вдоволеного Честолюбства, Блаженство Пити, Коли Вже Не Відчуваєш Спраги, Блаженство Їсти, Коли Вже Не Відчуваєш Голоду тощо).

Маленькі Блаженства.

Ватажок Домашніх Блаженств.

Інші Домашні Блаженства (Блаженство Доброго Здоров’я, Блаженство Чистого Повітря, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Небесної Блакиті, Блаженство Лісу, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Весни, Блаженство Вечірніх Заграв, Блаженство Бачити Схід Зірок, Блаженство Дощу тощо).

Великі Радощі (Радість Справедливості, Радість Доброти, Радість Виконаної Праці, Радість Любити тощо).

Материнська Любов.

Сусідка Берленґо. Дівчинка.

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

Хижка лісоруба

Напередодні Різдва до дітей лісоруба Тільтіль і Мітіль приходить схожа на казкову відьму Фея Берилюна і просить дітей знайти Блакитного Птаха для хворої онуки.

(...) Фея. Що ви тут робили до мого приходу?

Тільтіль. Ми бавилися у поїдання пиріжків.

Фея. У вас є пиріжки? Де ж вони?..

Тільтіль. В палаці багатих діток. Погляньте. Там так гарно!

Тягне Фею до вікна.

Фея (при вікні). Таж їх їдять інші!..

Тільтіль. Так... Але ж нам усе видно...

Фея. І ти на них не сердишся?

Тільтіль. Чого б це?

Фея. Вони ж усе поїдять самі. Як на мене, дуже погано, що вони з тобою не діляться...

Тільтіль. Тим-то вони й багаті... Ох, як у них лепсько, еге ж?

Фея. Не краще, ніж у тебе...

Тільтіль. Пхе! У нас так темно, затісно, та й пиріжків нема...

Фея. Скрізь однаково. Ти просто недобачаєш...

Тільтіль. Я бачу добре, в мене чудовий зір. Я бачу, котра година на церковному годиннику, а татко — ні...

Фея. (зненацька розлютившись). Кажу тобі: ти нічого не бачиш!.. (...) Але ж треба так само добре бачити й інші, приховані. Які ж ви дивні, люди. Відтоді, як феї вимерли, ви геть нічого не бачите й не здогадуєтесь навіть. Добре, що при мені завжди те, що може засвітити згаслі очі. Що це я виймаю з торбинки?..

Тільтіль. Ой! який гарненький зелений капелюшок!.. А що ж це виблискує отам, на пряжці?

Фея. Величезний Діамант, що повертає зір...

Тільтіль. Он як!..

Фея. Атож. Спочатку вдягаєш капелюшка, потім легесенько повертаєш Діаманта: от хоч би й так, ліворуч... Зрозумів?.. Він натискує на незнану ґулю на голові, й ти прозріваєш... (...)

ДІЯ ДРУГА

Картина друга

У Феї

За допомогою чарівного капелюха діти побачили душі усього, що їх оточувало. За законами казки алегоричні персонажі (тварини й предмети вжитку) поділяються на тих, хто буде допомагати людям, і тих, хто їм шкодить.

(...) Киця. Всі присутні тут — Тварини, Предмети й Стихії — мають душу, яку Людина ще не розгадала. Ось чому ми ще не втратили залишки незалежності. Та щойно Людина знайде Блакитного Птаха, вона побачить і збагне геть усе, а нас приборкає остаточно... Саме про це дізналась я від моєї давньої подруги Ночі, охоронниці таємниць Буття... Тож ми зацікавлені... щоб Людина не знайшла Блакитного Птаха. Навіть якщо задля цього доведеться пожертвувати життям дітей... (...)

Пес. То все — дурниці!.. Людина — то все... Їй треба підкорятися й виконувати її накази... Лише у цьому — істина... Я визнаю тільки її... Хай живе Людина!.. Жити й умерти задля Людини!.. Людина — то Бог!..

Хліб. Я цілком згоден із позицією Пса...

Киця (до Пса). Але ж ми наводимо певні аргументи...

Пес. До біса аргументи!.. Я люблю Людину, от і все!.. Якщо ви щось утнете проти неї, я спочатку перегризу вам горлянки, а тоді все їм розповім...

Цукор (солоденько). Дозвольте... Не варто аж так гарячкувати... Ви обоє так чи так маєте рацію... Завжди-бо є “за” і “проти”...

Хліб. Я цілком згоден із позицією Цукру...

Киця. Хіба ми всі: Вода, Вогонь, і навіть ви, Хлібе і Псе, не стали жертвами жахливої тиранії?.. Згадайте часи до появи деспота, коли ми всі вільно ходили Землею... Вода й Вогонь були єдиними володарями світу... Погляньте, на що вони перетворились! А ми, хирляві нащадки великих хижаків?.. Обережно!.. Не подаймо знаку... Я бачу: надходять Душа Світла й Фея... Душа Світла стала на бік Людини — вона наш найлютіший ворог... Ось і вони...

Праворуч увіходять Фея і Душа Світла, за ними — Тільтіль і Мітіль.

Фея. Ну? ...Що воно таке?.. Чом це ви причаїлись у кутку, мов заколотники?.. Час вам рушати. Я вирішила: вашим поводирем на час мандрівки буде Душа Світла. Ви коритиметесь їй, начеб мені... Я передаю їй чарівну паличку... Діти сьогодні ввечері навідають померлих Дідуся з Бабусею... (...)

Картина третя

Країна Спомину

У Країні Спомину Тільтіль і Мітіль зустріли душі померлих Дідуся, Бабусі, братиків і сестричок. Діти усвідомили необхідність пам’яті та внутрішнього зв’язку часів.

(...) Бабуся Тіль (милується ними і пестить). Господи! Які ви гарненькі й чистенькі!.. Тебе вимила матуся? І панчішки в тебе цілісінькі!.. Колись, було, я їх церувала. Чому ж ви до нас не заходите частіше?.. Ми такі раді!.. Вже кілька місяців нікого не бачимо! Ви про нас геть забули...

Тільтіль. Але ж ми не могли, бабуню... Сьогодні ми тут лише завдяки Феї...

Бабуся Тіль. А ми завжди чекаємо відвідин Живих... Вони так рідко заходять до нас... Коли ж це ми бачилися востаннє? Коли?... А! На день Усіх Святих, коли били церковні дзвони...

Тільтіль. На День Усіх Святих?.. Того дня ми з дому не виходили, бо застудилися...

Бабуся Тіль. Але ж ви згадували нас...

Тільтіль. Так...

Бабуся Тіль. То щоразу, як ви згадуєте нас, ми прокидаємось і зустрічаємось...

Тільтіль. Як це? Варто лише...

Бабуся Тіль. Та звісно... Ти ж і сам добре це знаєш...

Тільтіль. Та ні, я не знав...

Бабуся Тіль (до Дідуся Тіля). Дивні вони там... Вони ще не знають... То вони нічого не навчились?..

Дідусь Тіль. Так само, як і за наших часів... Живі зазвичай мелють дурниці про інших...

Тільтіль. То ви весь час ото спите?

Дідусь Тіль. Авжеж, спимо чимало... Поки нас не збудить згадка Живих... Коли життя скінчилось, незле й поспати... Але ж як приємно іноді прокинутись!..

Тільтіль. То ви померли не насправжки?..

Дідусь Тіль (аж підстрибнувши). Га? Що він сказав? Він уживає якісь незрозумілі слова... Це, мабуть, нове слово, нова вигадка?..

Тільтіль. Слово “померли”?

Дідусь Тіль. Еге, оце слово... Що це значить?..

Тільтіль. Те, що більше не живеш...

Дідусь Тіль. Які вони кумедні нагорі...

Тільтіль. А вам добре тут?

Дідусь Тіль. Та незле, незле... А якби за нас іще й молились...

Тільтіль. Тато казав, що молитися не треба...

Дідусь Тіль. Навпаки — треба... Коли молишся, згадуєш. (...)

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина четверта

Палац Ночі

Душа Світла привела героїв до Палацу Ночі. Киця і Ніч домовилися налякати людей різними жахливими явищами, аби тільки вони не просили відкрити браму, за якою мешкають місячні птахи (Блакитні Птахи Сновидіння), серед яких, ймовірно, ховається Блакитний Птах. Тільтіль і Мітіль нічого не злякалися, але й Блакитного Птаха не знайшли...

(...) Тільтіль (простує до наступних дверей). А що тут?..

Ніч. Нащо воно тобі?.. Кажу тобі: Блакитний Птах ніколи сюди не залітав... Та як собі хочеш... Відчиняй, коли тобі аж так кортить... Там Хвороби...

Тільтіль (вклавши ключа до замка). Треба стерегтись відчиняючи, еге ж?

Ніч. Та ні, не доконче... Вони вже вгамувалися, бідахи... Безталанні... Віднедавна Людина нещадно з ними бореться... А надто після відкриття мікробів... Відчини, ти й сам побачиш...

Тільтіль прочиняє дверцята. Ніхто не вийшов.

Тільтіль. Вони не виходять?

Ніч. Я ж тебе попереджала — вони нездужають, журяться собі. Лікарі поводяться з ними зле. Зайди на хвильку, то й побачиш на власні очі.

Тільтіль заходить до печери й за мить повертається.

Тільтіль. Блакитного Птаха там нема... Ваші Хвороби, либонь, дуже хворі... Вони похилили голівки... (...) (підходячи до наступних дверей) Ну ж бо, відчинімо ці!.. Хто там?

Ніч. Стережись... Там — Війни... Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли... Не доведи, Господи, котрась із них вислизне!.. На щастя, всі вони доволі огрядні й неповороткі... Одначе будьмо напоготові: замкнемо двері, щойно ти зазирнеш до печери...

Тільтіль надзвичайно обережно прочинив двері й, зазирнувши в малу шпаринку до печери, тут-таки відсахнувся.

Тільтіль. Мерщій! Мерщій!.. Натискаймо!.. Вони помітили мене!.. Вони сунуть сюди!.. Вони відчинять двері!..

Ніч. Нумо, гуртом!.. Насідайте!.. Хлібцю, що ви там робите? Насідайте гуртом!.. Оце так силачі!.. А! Нарешті!.. Вони відступили... Саме час... Ти бачив їх?..

Тільтіль. О! Так... Страхітливі велетні!.. Гадаю, Блакитного Птаха в них нема...

Ніч. Звісно, немає... Вони б його зжерли одразу... (...)

Картина п’ята

Ліс

У Лісі на маленьких героїв чекали нові перешкоди. Рослини й тварини під проводом Дуба надумали згубити небажаних гостей. У символічному поєдинку втілено одвічну боротьбу людини й природи. Та Пес захистив Людину, і вона вийшла переможцем. Душа Світла, яка з'являється в супроводі зорі, дарує нову надію.

(...) Дуб. Навіщо ж ти прийшов сюди й нащо ти випустив наші душі з домівок?..

Тільтіль. Вибачте, що я вас потурбував, пане... Та Киця казала, що ви повідаєте нам, де Блакитний Птах...

Дуб. Так, я знаю: ти шукаєш Блакитного Птаха, себто велику таємницю всіх речей і щастя, щоб Люди нас закабалили нас іще дужче...

Тільтіль. Ні-бо, пане. Я шукаю його для онуки Феї Берилюни — вона дуже хвора...

Дуб (перебиває його). Годі!.. Я не чую Тварин... Де вони?.. Це їх стосується тією ж самою мірою, що й нас... Нам, Деревам, не слід перебирати на себе всю відповідальність за ті круті заходи, що ми їх застосуємо... День, коли Люди довідаються, що ми зробили те, що от-от зробимо, стане днем жахливої кари... Отже, наше рішення має бути одностайне, й наше мовчання так само... (...) Ця ось дитина завдяки талісманові, викраденому в могутніх сил Землі, може заволодіти Блакитним Птахом і вирвати нашу таємницю, що ми її берегли з часів зародження Життя... Одначе ми достатньо знаємо Людину, щоб не мати жодного сумніву щодо долі, на яку вона прирече нас, щойно заволодіє цією таємницею. Тому, гадаю, будь-яке вагання є не лише дурне, а навіть злочинне... Настає вирішальна мить. Дитина мусить загинути, поки ще не запізно... (...)

Дуб. (аж вибухає гнівом). Ви боїтеся Людини!... Навіть оці беззахисні діти навіюють вам незрозумілий страх, який і робить із вас рабів! Та ні!.. Годі вже!.. Хай там як, а іншої нагоди не буде... Я, старий, сліпий, немічний, тремтячи, піду сам-один супроти споконвічного ворога! ...Де він?... (...)

Тільтіль зводиться на одне коліно й, вимахуючи ножем, затуляє собою сестричку. (...) Тварини й Дерева підходять ближче і намагаються завдати йому удару. Відразу сутеніє. Тільтіль у розпачі кличе допомогу. (...) Пес, тягнучи за собою порвані пута, вибігає із-за дубового стовбура, і, розштовхавши Дерева і Тварин, кидається до Тільтіля й у шалі боронить його.

Пес (розлючений; кусає геть-чисто всіх). Ось! Ось! Боженьку! Не бійся! Нумо!.. Всіх перекусаю!.. (...) Стривай, боженьку!.. Дай поцілую тебе... Лизну — і все загоїться... Стань позаду мене... Вони не зважаться підступити... Еге!.. Повертаються!.. Це вже не жарти! Тримайся!.. (...)

Тільтіль (падає). Ні, вже не можу...

Пес. Ідуть! Я чую! Відчуваю! (...) Отам! Там!.. Душа Світла!.. Вона знайшла нас!.. Мій королику, ми врятовані!.. Поцілуй мене!.. Врятовані!.. Поглянь!.. Їм боязко!.. Відступають!.. Їм страшно!..

Тільтіль. Душе!.. Душе Світла! Ходіть сюди!.. Швидше!.. Вони повстали!.. Вони всі проти нас!..

Увіходить Душа Світла. Тим часом над лісом займається зоря й осяває геть-чисто все.

Душа Світла. Що сталося?.. Що?.. Та, небораче, хіба ж ти не знав?.. Поверни Діаманта! Вони поринуть назад у Морок і Мовчання, й ти не побачиш їхніх почуттів... (...)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина дев’ята

Сади блаженства

У Садах блаженства на маленьких героїв чекають нові випробування — багатством, ситістю, лінощами. Але Тільтіль та Мітіль успішно долають їх і продовжують шлях до своєї мети.

(...) Тільтіль. Що воно за товсті пани, що забавляються й уминають стільки смачних речей?

Душа Світла. Найтовстіші Земні Блаженства, це ж ясно як Божий день. Можливо (хоч і вилами по воді писано) Блакитний Птах на якусь мить залетів до них. Тож не повертай іще Діаманта. Для годиться спершу оглянемо цю частину зали.

Тільтіль. А можна підійти до них?

Душа Світла. Звісно. Вони не злі, але майже всі погано виховані й до того ж непристойні... (...) Не бійся, вони дуже гостинні... Напевне, запросять тебе на обід... Але не згоджуйся, не приставай на їхні вмовляння, бо геть забудеш про своє призначення...

Тільтіль. Як це? Не скуштувати й малесенького тістечка? А вони ж такі смачнючі, свіжесенькі, посипані цукром, политі варенням... Скільки на них крему!..

Душа Світла. Вони шкідливі, вони позбавляють вольовитості. Треба жертвувати чимось... Обов’язок — над усе!.. Відмовся чемно, але рішуче. Ось вони!..

Найтовстіше Блаженство (простягає Тільтілю ручищу). Добридень, Тільтілю!..

Тільтіль. То ви мене знаєте?.. А хто ви?..

Найтовстіше Блаженство. Я — Найтовстіше Блаженство, Блаженство Бути Багатим. Від імені моїх братів я прийшло просити вас і вашу родину вшанувати своєю присутністю нашу нескінченну учту. Ви потрапите до гурту найкращих представників істинно Товстих Земних Блаженств. Дозвольте вас познайомити з найголовнішими з-посеред них. Ось мій зять — Блаженство Володіти — оце, з черевцем, що скидається на грушу. А ось Блаженство Вдоволеного Честолюбства — в нього пухке та набундючене обличчя. (Блаженство Вдоволеного Честолюбства зверхньо киває Тільтілю). Ось Блаженство Пити Коли Вже Не Відчуваєш Спраги та Блаженство Їсти Коли Не Відчуваєш Голоду — вони близнюки й кульгають на обидві ноги. (Вітаються похитуючись.). Ось Блаженство Нічого Не Знати — така собі глуха тетеря — і Блаженство Нічого Не Розуміти — сліпе, мов кріт. Ось Блаженство Нічого Не Робити і Блаженство Спати Більше Аніж Потрібно. Руки у них — наче хлібні м’якушки, а очі — мов персикове желе... (...) Дозвольте провести Вас на почесні місця...

Тільтіль. Красно дякую, вельмишановне... Дорідне Блаженство... Їй-бо, мені дуже жаль... але це неможливо, хоч ґвалт кричіть... Ми чимскоріш маємо впіймати Блакитного Птаха... (...)

Після того, як Тільтіль повернув Діамант, Товсті Блаженства втрачають свою добродушність, вони “зморщуються, мов проколоті міхурі” і перетворюються на бридких нікчем.

Тільтіль (озираючись довкола, зачудований). Ой!.. Який гарний сад! Який сад!.. Де це ми?..

Душа світла. Там само... Змінилося лише сприйняття... Тепер ми бачимо істину речей і взріємо душі Блаженств, які витримують світіння Діаманта... (...)

Блаженство. Здоров, Тільтілю!

Тільтіль. Ще один приятель!.. (До Душі Світла.) Куди не підеш, скрізь тебе знають... Хто ти? (...)

Блаженство. Оце так-так! Ви чули?.. Чи є вдома Блаженства?.. Та дім ними аж роїться!.. Сміємося, співаємо, веселощами відхиляємо стіни, відкидаємо дах... Та все намарне — ти нічого не бачиш, не чуєш... Та, сподіваюся, іще дійдеш розуму... А зараз привітайся з найшановнішими... Як вернешся додому, то й одразу впізнаєш їх... Опісля гарного дня зможеш підбадьорити їх усміхом, добрим словом, адже вони справді щомога гарують з усіх сил, аби життя в тебе було легке й чудове... Почнемо з мене. Я — твій вірний служитель, Блаженство Доброго Здоров’я... Я не найвродливіше з усіх, однак найповажніше. Пізнаватимеш мене?.. А ось Блаженство Чистого Повітря, воно майже прозоре. Ось у сірячині Блаженство Любити Батьків — воно завжди журиться, бо на нього ніколи не зважають... Ось Блаженство Блакитного Неба, природно, вбране у блакить, і Лісове Блаженство, що, певна річ, вдягнене в зелень. Ти бачитимеш їх щораз, як визирнеш у віконце... Ось іще добрі Блаженства Сонячних Днів у діамантовому вбранні та Весни — у смарагдах...

Тільтіль. А ви такі гарні щодня?..

Блаженство. Авжеж! У кожному домі, де вміють бачити, свято щодня... (...)

Високі вродливі створіння на взір янголів, убрані в осяйні сукні, повагом плинуть до них.

Тільтіль. Хто це?

Блаженство. Це Великі Радощі.

Тільтіль. Ти знаєш їх усіх на ймення?

Блаженство. Авжеж. Ми часто бавимося разом. Попереду — Радість Бути Справедливим, вона всміхається, щойно порушена справедливість відновлюється. (...) За нею — Радість Бути Добрим — найщасливіша, а проте й найсумніша. Їй завжди кортить розрадити Нещастя — насилу її стримуємо. Праворуч од неї — Радість Виконаної Праці та Радість Мислити. Далі — Радість Розуміти. Вона тільки й робить, що розшукує брата — Блаженство Нічого Не Розуміти. (...)

Тільтіль. Хто це?..

Блаженство. А ти хіба досі не впізнав її?.. Придивись пильніше, відкрий очі до самого дна душі!.. Вона побачила тебе! Побачила!.. Вона простягає руки й біжить до тебе! Це Радість Матері твоєї, Неповторна Радість Материнської Любові!..

Інші Радощі, покликавши Радість Материнської Любові, мовчки відступають перед нею.

Материнська любов. Тільтілю! І Мітіль!.. То це ви? Чи вас отут я бачу?.. (...) Мерщій у мої обійми! На світі немає щастя більшого за материнську любов!.. Тільтілю, чом ти не смієшся?.. І ти, Мітіль?.. Чи ж ви не знаєте маминої любові? Таж погляньте: хіба ці очі, губи й руки — не мої?..

Тільтіль. Еге ж... Та я не знав... Ти схожа на маму, тільки от значно вродливіша. (...) А з чого зіткана твоя чарівна сукня? Із шовку, зі срібла чи з перлів?..

Материнська Любов. Та ні. Вона — з ваших цілунків, поглядів і пестощів... Кожен цілунок вплітає в неї сонячного чи то місячного променя...

Тільтіль. Дива!.. Я ніколи й гадки не мав, що ти така багатюща. А де ти ховала цю сукню?.. У шафі, ключ од якої в тата?..

Материнська Любов. Та ні, вона завжди на мені, ось тільки її не видно. Коли очі заплющиш, то геть нічого не видно... Геть усі матері багаті, якщо люблять своїх діток. Немає бідних мам, немає некрасивих чи старих... Їхня Любов — найкраща Радість... І коли вони зовні сумовиті, одного лише цілунку досить, аби сльози їхні обернулися на зорі в глибинах віч.

Тільтіль (вражено дивиться на неї). Так. Справді, очі в тебе повні зірок... Але вони ще кращі... (...)

ДІЯ ШОСТА

Картина дванадцята

Прокидання

Символічний шлях, який пройшли уві сні напередодні Різдва Тільтіль і Мітіль, завершився з ранковим промінням. Діти прокидаються у своїх ліжках, у своєму будинку. Але відтепер усе для них нове й незвичне. Ті самі декорації, що й у першій картині, але стіни, власне, дух хатки — все стало набагато веселіше, радісніше, свіжіше. Денне світло веселиться крізь усі щілини замкнених віконниць. А поруч із дітьми — Мати, Батько, Сусідка, схожа на Фею Берилюну. Тільтіль, який дивиться тепер на все іншими очима, подарував хворій Дівчинці свою горлицю. І дивним чином вона одужала...

(...) Сусідка. Бачите, яке диво!..

Мати Тіль. Неймовірно!.. Вона ходить?

Сусідка. Ходить!.. Де там! Бігає, танцює, літає!.. Тільки-но побачила птаха, як тут-таки плигонула до вікна, щоб у світлі роздивитися, чи він Тільтілів... А тоді — пурх! — на вулицю, мов янголя... Ледве встигла за нею...

Тільтіль (підходить до Дівчинки, зачарований). О! Вона така схожа на Душу Світла!..

Мітіль. Вона значно менша...

Тільтіль. Еге!.. Та вона ще підросте!..

Сусідка. Що вони кажуть? Їм не минулося?..

Мати Тіль. Іде на краще. Минеться. Поснідають — та й по всьому...

Сусідка (підштовхує Дівчинку до Тільтіля). Ну ж бо, моя люба, подякуй Тільтілеві...

Тільтіль чомусь соромиться й задкує.

Мати Тіль. Що тобі діється, Тільтілю?.. Боїшся дівчинки?.. Ну ж бо, поцілуй її... Добре поцілуй... Краще... Звичайно ти завзятіший!.. Ну, ще раз!.. Та що тобі діється? Наче от-от заплачеш...

Тільтіль незграбно цілує Дівчинку, а потому мовчки стовбичить біля неї. Обоє дивляться одне на одного.

Тільтіль (гладячи птаха по голівці). Він досить блакитний?..

Дівчинка. Так, так, я дуже рада...

Тільтіль. Я бачив блакитніших. Геть-чисто блакитних... Та чого я тільки не робив — їх не зловити.

Дівчинка. Байдуже, цей теж гарний.

Тільтіль. Ти його нагодувала?..

Дівчинка. Ще ні. А що він їсть?..

Тільтіль. Все: зерно, хліб, кукурудзу, коників...

Дівчинка. А як він їсть, га?..

Тільтіль. Дзьобом. Дивись, я тобі зараз покажу...

Хоче взяти птаха з рук Дівчинки. Вона інстинктивно противиться, а горлиця, скориставшись із непевності їхніх рухів, виривається й відлітає.

Дівчинка (зрозпачу голосить). Бабусю!.. Він полетів!..

Дівчинка умивається слізьми.

Тільтіль. Нехай... Не плач... Я впіймаю його знову... (Виходить на авансцену та звертається до глядачів). Коли хто знайде птаха, чи не міг би повернути його?.. Він потрібен нам, аби пізніше бути щасливими...

Завіса.

(Переклад Дмитра Чистяка)

Ключові компетентності

Спілкування державною мовою. 1. Поясність значення слів “гарувати”, “доконче”, “дорідний”, “лепсько”, “неборак”, “учта”, “церувати”. Доберіть до них синоніми. Спілкування іноземними мовами. 2. Прикметник, яким М. Метерлінк означив образ-символ птаха, можна перекласти українською і як “синій”, і як “блакитний”, і як “лазуровий”. А які слова позначають відтінки синього в іноземних мовах, які ви вивчаєте? Як би ви переклали назву твору тими мовами? Математична компетентність. 3. Поясніть, чому, на думку автора, Радість Розуміти і Блаженство Нічого Не Розуміти — то сестра і брат. І чому сестра шукає брата? Компетентності в природничих науках і технологіях. 4. Що побачив Тільтіль у Палаці Ночі? Яким уявляв М. Метерлінк майбутнє людства? Чи справдилися його передбачення? Інформаційно-цифрова компетентність. 5. Знайдіть у тексті всі згадки про Блакитного Птаха. Хто з персонажів і як саме його називає? Яких значень надають персонажі цьому образу-символу? Уміння вчитися. 6. Що, на вашу думку, сьогодні може символізувати сукупність всіх знань людства? Яким би був маршрут мандрівки ваших однолітків, щоб здобути ці знання? Ініціативність і підприємливість. 7. Уявіть, що ваші однокласники вирішили поставити уривок з п’єси М. Метерлінка “Блакитний птах”. Який саме фрагмент ви б радили їм обрати і чому? 8. Що має бути намальовано і написано на афіші, щоб зацікавити як тих, хто уже знайомий з цим твором, так і тих, хто його ще не читав? Соціальна та громадянська компетентності. 9. Відвідуючи Дідуся та Бабусю у Країні Спомину, Тільтіль дізнається, що важливо згадувати своїх предків. Чому автор акцентує увагу на важливості збереження пам’яті для всього людства? Обізнаність та самовираження у сфері культури. 10. Знайдіть у тексті відповідь на питання, з чого зіткана сукня Материнської Любові. Поміркуйте, а якими могли б бути вбрання Материнської Турботи та Дитячої Вдячності. Екологічна грамотність і здорове життя. 11. Чому Пес називає Тільтіля “Боженько”, а Киця і Дуб чинять йому перешкоду? 12. Чи однозначну оцінку дає автор діям людини, направленим на підкорення природи? Поясність свою точку зору.

Предметні компетентності

Знання. 13. Пригадайте, де побував Тільтіль у пошуках Блакитного птаха. Чому маршрут мандрівки був саме таким? Як змінювався герой після відвідування кожного з пунктів маршруту? Діяльність. 14. Чому, на вашу думку, Метерлінк зробив свого птаха саме блакитним? Що символізує цей колір? Як би змінилося значення образу-символу, якби птах був іншого кольору? 15. Які інші образи-символи ви знаходите у п’єсі? Розкрийте їхнє значення. Цінності. 16. Пригадайте слова Тільтіля, якими завершується п’єса. Чи погоджуєтеся ви з тим, що стати щасливими герої можуть лише згодом? 17. Що робить вас щасливими щодня?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.