ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК АДРІАНА МОУЛА - СЬЮ ТАУНСЕНД - ВЕЛИКА БРИТАНІЯ - СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА В ЮНАЦЬКОМУ ЧИТАННІ - посібник-хрестоматія

ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК АДРІАНА МОУЛА - СЬЮ ТАУНСЕНД - ВЕЛИКА БРИТАНІЯ - СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА В ЮНАЦЬКОМУ ЧИТАННІ - посібник-хрестоматія

1946-2014

Сью Таунсенд народилася 2 квітня 1946 р. у передмісті м. Лестера (Велика Британія) і ніколи звідти не виїжджала. Публікація роману “Таємний щоденник Адріана Моула” у 1982 році та його продовження принесли Сью Таунсенд величезну популярність. Минуло вже понад 40 років відтоді, як Сью Таунсенд познайомила читачів з Адріаном Моулом — нещасним підлітком, невизнаним генієм та інтелектуалом. З того часу вона написала як продовження історії ще сім книг, кожна з яких — соціальна комедія. В останній книзі цієї серії читачі зустрічають втомленого і хворого майже сорокарічного чоловіка, який так само залишається закоханим у подругу дитинства, щоправда Пандора Брейтвейт — тепер член парламенту.

ТАЄМНИЙ ЩОДЕННИК АДРІАНА МОУЛА

(Уривки)

Четвер, 1 січня

Вихідний в Англії, Шотландії, Ірландії та Уельсі

Отже, вирішено, в новому році я:

1. Буду допомагати сліпим переходити дорогу

2. Буду вішати штани у шафу.

3. Буду ховати платівки назад у конверти.

4. Не буду починати палити.

5. Припиню видушувати прищі.

6. Буду добрим до нашого пса.

7. Буду допомагати вбогим та неписьменним.

А після тих гидких звуків, які вчора ввечері чулися з долішнього поверху, я присягнувся ніколи не пити спиртного.

Татусь учора під час гулянки додумався почастувати собаку вишневим лікером. Якщо про це пронюхають у Товаристві захисту тварин, батькові буде гаплик. Всім днів уже минуло від Різдва, а мама ще ні разу не наділа мій подарунок — зелений люрексовий фартух! Ну що ж, доведеться наступного року подарувати їй соляні кубики для ванн.

Перший день нового року — а в мене прищ на підборідді вискочив! Вічно мені не щастить!

П’ятниця, 2 січня

Вихідний у Шотландії

Місяць уповні

Сьогодні цілий день ходив розбитий. А все через маму, їй, бачте, закортіло о другій ночі поспівати “My way” прямо під дверима моєї кімнати. Нічого не скажеш, пощастило мені з матусею! Є всі шанси, що мої предки стануть алкоголіками. Не виключаю, що наступний Новий рік я зустрічатиму в дитячому будинку.

Пес мало не довів татуся до інфаркту. Плигав, плигав — і доплигався: скинув батьків макет корабля, заплутався у снасті та чкурнув разом з нею в садок. Татуньо ходить і страждає: “Три місяці роботи — псові під хвіст”.

Прищ на підборідді став ще більший. А все через маму! Мій організм потребує вітамінів, а їй це до лампочки. (...)

Субота, 3 січня

Я колись здурію від недосипання! Батько поставив собаку за двері, і той всю ніч продзявкав під моїм вікном. Вічно мені щастить! А татуньо ще й паскудив пса на чому світ. Якщо він не буде обережніший зі словами, то поліція за лайку дасть йому чортів.

Схоже, в мене не прищ, а чиряк. Ще й на видному місці. Вічно мені щастить! Зауважив мамі, що я сьогодні ще не їв вітаміну C. А вона мені каже: “Піди і купи апельсин”. От завжди вона так.

Люрексовий фартух вона досі не вдягала.

Хоч те добре, що скоро знов до школи.

Неділя, 4 січня

Друга після Різдва

Батько підчепив застуду. Це нічого дивного — з нашим раціоном. На вулиці ллє як з відра, а мама пішла купувати йому вітаміновий напій. Казав же їй, щоб не йшла, бо він усе одно вже не допоможе, та хіба вона мене послухає! Диво, як ми до цинги не дожилися. Мама каже, що не бачить на моєму підборідді ніяких прищів, та це вона навмисне, щоб її совість не мучила за наш убогий стіл.

Собака втік, бо мама не зачинила хвіртку. Я зламав голкотримач на програвачі. Поки що ніхто не знає, пощастить, як батько ще не скоро оклигає. Він єдиний у домі, хто вмикає цей апарат (крім мене). (...)

Вівторок, 6 січня

Богоявлення

Новий місяць

Знову наш собацюра відзначився! Він збив з велосипеда інспектора, який перевіряє лічильники, і розметав усі його папери. Такий до тюрми доведе — і незчуєшся! Поліцейський сказав, щоб ми краще пильнували за собакою, і запитав, чи давно він кульгає. Мама сказала, що він зроду не кульгав, і оглянула пса. Виявляється, що у його передній лівій лапі застряг крихітний пірат з батьківського корабля.

Коли мама витягла пірата, пес на радощах вискочив бруднющими лапами поліцейському на мундир. Мама принесла з кухні ганчірку, але та була з полуничним варенням (я витирав об неї ніж), і мундир став брудніший, ніж був. Тоді поліцейський пішов. Я впевнений, що чув, як він матюкався. За таке я міг би подати на нього скаргу.

Треба глянути в новому словнику, що таке Богоявлення.

Середа, 7 січня

Зранку приїхав Найджел на своєму новому велику. Там є все: пляшка на воду, спідометр, одометр, жовте сідло і вузенькі спортивні колеса. Питається, навіщо все це Найджелу, якщо він їздить тільки до магазину і назад. Якби мені такий, я б об’їздив на ньому всю Англію вздовж і вшир, подивився б, як люди живуть.

Мій прищ чи то чиряк так розрісся, що, думаю, більшим вже бути не може!

Знайшов у словнику слівце, яке ідеально пасує до мого старого. Симулянт. Він і далі валяється в ліжку та напихається вітаміном С.

Собака під арештом у вугільному сарайчику.

А Богоявлення — це щось таке, де замішані троє волхвів. Теж мені новина! (...)

Четвер, 8 січня

У мами почався грип. Це означає, що тепер доведеться доглядати їх обох. Вічно мені щастить! Цілий день гасав то вгору, то вниз. Приготував їм розкішну вечерю: пара яєць-пашот, боби і манний пудинг із банки. (Який я молодець, що здогадався надягнути зелений люрексовий фартух, бо яйця ті скакали по каструлі мов скажені і захляпали мене з голови до п’ят.) Я мало чогось не ляпнув, коли побачив, що вони навіть не куштували. Може, вони й хворі, але ж не настільки!

Вечерю заніс собаці до сараю. Завтра зранку прийде бабуся, тож мусив відчистити пригорілі каструлі, а потім вигуляти пса. До ліжка добрався о пів на дванадцяту. Нічого дивного, що я занизький, як на свій вік.

Я вирішив: професія лікаря не для мене!

П’ятниця, 9 січня

Бухикали всю ніч, як не одне, то друге. Цілий же день гарував — могли би хоч краплю поспівчувати!

Прийшла бабуся, побачила, який у нас гармидер, і взялася за голову. Показав їй свою кімнату, там завжди чистота і порядок, вона дала мені півфунта. Показав купу порожніх пляшок із-під випивки, і бабусі стало зле.

Вона випустила пса з сарайчика. Назвала маму безсердечною за те, що та тримає тварину під замком. Собака причвалав на кухню і заблював підлогу. Бабуся знову замкнула його в сараї.

Бабуся видушила прищ. Краще б вона цього не робила.

Я розповів їй про зелений фартух. А вона розказала, що вже не перший рік купує мамі на Різдво кардигани зі 100-відсоткового акрилу, а мама так ні разу жодного з них не вдягала!

Субота, 10 січня

До обіду. (...) Заліпив прищ пластиром, щоб не нахапатися від собаки бацил.

Ветеринар забрав пса до клініки. Йому здається, що в нього кишкова непрохідність і потрібна невідкладна операція.

Бабуся посварилася з мамою і пішла. Вона знайшла всі свої різдвяні кардигани, вони лежали в торбі, порізані на клапті. Люди в світі з голоду пухнуть, а наші з жиру бісяться!

Містер Лукас, наш сусід, зайшов провідати маму з татом. У них і досі постільний режим. Містер Лукас приніс листівку з побажанням одужувати і квіти для мами. Мама сиділа в ліжку у нічній сорочці, а в ній — отакенний виріз. Як вона щебетала з тим Лукасом! Батько вдавав, що спить.

Зайшов Найджел, приніс свої платівки. Найджела плющить від панк-року, а як про мене, то не варто марнувати час на музику, де годі розібрати хоч би слово. Схоже, в мені пробуджується інтелектуал. Якщо це так, про спокійне життя доведеться забути.

По обіді. (...) Коли я повернувся додому, батько лаявся з бабусею по телефону. Вони сварилися через порожні пляшки у мішку для сміття.

Нагорі у мами сидів містер Лукас, вони про щось теревенили. Коли він пішов, прийшов батько, влаштував мамі сцену і довів її до сліз. Яка муха його вкусила? А втім, це означає, що йому вже краще. Не чекаючи, поки мене попросять, заварив мамі чаю. Вона знову розплакалась. Деяким людям ніяк не догодиш!

Прищ на своєму місці.

Неділя, 11 січня

Перша після Богоявлення

Я точно інтелектуал. Дивився вчора ввечері по телевізору Малкольма Маґґеріджа і зрозумів майже кожне слово.

Все збігається. Неблагополучна сім’я, погане харчування, відраза до панку. Мабуть, треба записатися в бібліотеку, побачимо, що з того вийде.

Шкода, що на нашій вулиці немає більше ні одного інтелектуала. Містер Лукас, правда, носить вельветові штани, але ж він працює у страховій компанії. Вічно мені не щастить.

“Перша після Богоявлення” — це про що? (...)

Вівторок, 13 січня

Нарешті тато вийшов на роботу. Слава Богу! Як мама його терпить, я не розумію.

Зранку прийшов містер Лукас, спитав у мами, чи не треба чимсь допомогти. Він такий люб’язний. Місіс Лукас у сусідньому домі мила на вулиці вікна. Драбина під нею трималась на чесному слові. Написав Малкольму Маґґеріджу на Бі-Бі-Сі, запитав, що робити, коли ти інтелектуал. З відповіддю він, сподіваюся, не забариться, бо так уже насточортіло — все сам та й сам! Склав вірша, отак узяв і склав за дві хвилини. Навіть знаменитим поетам пішло би на це більше часу. Вірш називається “Кухонний кран”, але в ньому не лише про кран, ні, він набагато глибший, там ще є роздуми про життя і все таке.

Адріан Моул

Кухонний кран

Сон не йде. Дзюрчить водичка.

Завтра в кузні буде річка.

Без гумової прокладки

Буде килимку кінець.

Підеш, тату, заробляти

На новенький килимець!

Принеси ж її з роботи,

Ту прокладку, хай їй грець!

А як кран відремонтуєш,

Будеш, тату, молодець!

Показав вірша мамі, вона тільки посміялася. Вона не дуже тямуща. Он, досі не випрала мою спортивну форму, а вже завтра до школи йти. Моя мама зовсім не схожа на тих мам, яких показують по ящику.

Середа, 14 січня

Записався в бібліотеку. Набрав книжок: “Догляд за шкірою”, “Походження видів” і ще одну, про яку мама вже всі вуха прогуділа. Називається “Гордість і упередження”, авторку звати Джейн Остін. Мушу сказати, що бібліотекарка була вражена. Мабуть, вона також інтелектуалка, як і я. На мій прищ вона навіть не глянула, схоже, він справді стухає. Давно пора!

У нас на кухні сидів містер Лукас і пив разом з мамою каву. Накурили, хоч сокиру вішай! Вони з чогось реготали, та коли я зайшов, обоє

припинили.

Місіс Лукас якраз вичищала риштак біля свого будинку. Вона була явно не в гуморі. Боюся, містер і місіс Лукаси не дуже щасливі у шлюбі. Бідолашний містер Лукас!

Вчителі у школі наче змовились і не помічають, що перед ними інтелектуал (тобто я). Нічого, стану знаменитим, ось тоді вони лікті кусатимуть! У нашому класі нова учениця. На географії ми з нею сидимо поряд. Вона нічогенька. Звати її Пандора, але їй більше подобається, коли не на неї кажуть “Скриня”. Не питайте мене, чому. В таку я б навіть закохався. Коли тобі 13 3/4 року, саме час у когось закохатись.

Четвер, 15 січня

Волосся у Пандори кольору меду і довге, тобто нормальне дівчаче волосся. В неї класна фігура. А як підстрибували її груди, коли вона грала в нетбол! Було кумедно.

Собаці зняли шви. Він укусив ветеринара, але йому до цього, видно, не звикати (ветеринарові, не собаці; з собакою все зрозуміло).

Батько нарешті побачив поламаний голкотримач. Я збрехав. Сказав, що це собака його зламав, коли басував по кімнаті. Татусь пообіцяв прибити пса, як тільки той оклигає. Сподіваюся, це був жарт.

Коли я повернувся зі школи додому, в нас на кухні знову сидів містер Лукас. Мама вже одужує, і я не розумію, чого це він занадився до нас. Надворі вже темніло, а місіс Лукас садила там якісь деревця. Почав читати “Гордість і упередження”, але книжка здалася мені дуже старомодною. Гадаю, ця Джейн Остін могла би написати щось трохи сучасніше.

У нашого собаки очі такого ж кольору, як і в Пандори. Я щойно це помітив, бо мама обстригла псові кудли над очима, і вигляд у нього тепер гірший, ніж перед тим. Містер Лукас і мама насміхаються з нової собачої стрижки, та, як на мене, це не робить їм честі. Знаєте, що спільного між собакою і членом королівської родини? Вони не можуть відповісти хамством на хамство.

Сьогодні ляжу спати трохи раніше, щоб мати час подумати про Пандору і зробити розтягувальні вправи для хребта. За два тижні я зовсім не виріс. Якщо й далі так буде, то залишуся недомірком.

В суботу доведеться йти на прийом до лікаря, якщо прищ не зійде. Бо ходити так далі, щоб усі на нього витріщались, то вже краще вмерти. (...)

П’ятниця, 16 січня

(...) Сьогодні в нас була географія, і я цілу годину сидів поряд з Пандорою. Вона гарнішає з кожним днем. Я сказав їй, що в неї такі очі, як у нашого собаки. Вона запитала, якої він породи. Я сказав, що він просто дворняга.

Позичив Пандорі синій фломастер — замалювати море навколо Британських островів.

Сподіваюся, вона оцінить ці скромні знаки уваги.

Сьогодні взявся читати “Походження видів” — по телевізору це виглядає цікавіше. Дуже сподобався “Догляд за шкірою”. Я розгорнув його на розділі про вітаміни і залишив на кухні. Сподіваюсь, мама зрозуміє мій натяк. Я поклав книжку на столі, прямо біля попільниці, тому вона повинна 'її помітити.

Записався зі своїм прищем на прийом до лікаря. Прищ уже фіолетовий.

Субота, 17 січня

Пробудився ні світ ні зоря. Місіс Лукас бетонує майданчик перед своїм будинком, і бетоновоз увесь час гудів, поки вона розрівнювала лопатою незастиглий бетон. Містер Лукас заварив їй чаю. Він справді добрий.(...)

Мабуть, піду розносити газети, зароблю трохи грошенят і запишуся до приватної клініки.

Неділя, 18 січня

Друга після Богоявлення

Початок нового семестру в Оксфорді

(...) Згадав, що я збирався помагати вбогим і неписьменним. Узяв кілька старих підшивок “Біно” і поніс їх одній небагатій родині, яка переїхала на сусідню вулицю. Я знав, що вони бідні, бо в них чорно-білий телик. Їхній хлопчисько запитав, чого я прийшов, тоді поглянув на комікси, сказав, що вже такі бачив, і гримнув мені перед носом дверима. От і маєш благодійність!

Понеділок, 19 січня

Вступив у школі до групи “Добрих самарян”. Вони допомагають літнім людям і все таке інше. Зате тепер у понеділок можна буде пропускати математику.

Сьогодні ж поділили обов’язки. Я потрапив у групу, яка займається пенсіонерами. Найджелові пощастило менше — він буде няньчити голопуцьків у дитячому садку. Ходить надутий як сич.

Тепер не можу дочекатися наступного понеділка. Візьму з собою чисту касету і позаписую старі побрехеньки про війну і все таке. Сподіваюся, мій пенсіонер не буде склеротиком. (...)

Вівторок, 20 січня

Місяць уповні

Мама шукає роботу!

Мабуть, тепер закінчу малолітнім злочинцем, який вештається по вулицях і все таке. Ну добре, а що я буду робити на канікулах?

Доведеться відсиджуватись у пральні, там хоч тепліше. Або матиму ключ і буду сам собі пан! Але хто ж доглядатиме пса? І що я буду їсти цілими днями? Мабуть, перейду на чіпси і солодке. Але тоді в мене зіпсується шкіра і повипадають зуби. По-моєму, мама дбає лиш про себе кохану. І на роботі вона довго не протримається. По-перше, вона не дуже кмітлива, а по-друге, забагато п’є на Різдво.

(...) У “самарян” сьогодні на перерві були збори. Ділили пенсіонерів. Мені дістався старий дід Берт Бакстер. Йому вже вісімдесят дев’ять років, і я не певен, чи мені його на довго вистачить. Завтра піду до нього. Сподіваюся, він не тримає пса. Бо я вже тими собаками ситий по горло. То тягайся з ними по ветеринарах, то відганяй від телевізора, так, ніби більше їм немає де сидіти.

Середа, 21 січня

Містер і місіс Лукаси розлучаються! Їхній будинок стоїть одразу за нашим. Мама вже побігла до них, щоб утішити містера Лукаса. Мабуть, він просто невтішний, бо вже й батько з роботи прийшов, а мама досі там. Місіс Лукас поїхала кудись на таксі. Як я зрозумів, назавжди, бо прихопила з собою слюсарний набір. Бідний містер Лукас! Тепер він сам собі пратиме і взагалі — все сам.

Вечерю готував сьогодні батько. Їли рис швидкого приготування із соусом карі — це все, що лишилося в холодильнику, ну, крім банки якоїсь зеленини без етикетки. Батько жартома запропонував надіслати цю банку до служби санітарного контролю, та мамі анітрохи не було смішно. Мабуть, думала про нещасного містера Лукаса, який тепер лишився сам-один.

Після вечері вирішив сходити до старого Бакстера. Батько їхав грати в бадмінтон і трохи мене підкинув. Побачити дім Бакстера з дороги виявилося не просто. Він оточений височенним, років уже сто не стриженим живоплотом з бирючини. Коли я постукав у двері, з того боку загарчав і загавкав пес і став кидатись на поштову шпарину. Тоді я почув, як задзвеніли перекинуті пляшки і якийсь чоловік почав лаятись, і я вирішив, що краще звідси вшитися. Надіюсь, я помилився будинком. Дорогою додому зустрів Найджела. Він розповів мені, що батько Пандори молочник! Я навіть трохи в ній розчарувався.

Вдома нікого не було. Погодував собаку, оглянув прищі і ліг спати.

Четвер, 22 січня

(...) Мама ходила на співбесіду. Зараз вона вчиться друкувати на друкарській машинці, про кухню геть-чисто забула. Що ж тоді буде, коли вона почне ходити на роботу? Якщо батько залізною рукою не покладе цьому край, про домашній затишок можна забути.

П’ятниця, 23 січня

Щоб я ще колись пішов на танці! Там були самі панки, за винятком мене і Ріка Лемона, нашого молодіжного пастора! Найджел цілий вечір випендрювався, а під кінець проколов собі шпилькою вухо. Довелося моєму старому везти його до лікарні. Предки Найджела не мають власної тачки, бо в його батька металева латка в голові, а мати всього метр п’ятдесят на зріст! Воно й не дивно, що Найджел такий бовдур, коли в нього батьки маніяк і ліліпутка.

Все ще чекаю відповіді від Малкольма Маґґеріджа. Напевне, він просто не в гуморі. Ми, інтелектуали, часто буваємо не в гуморі. Звичайні люди нас не розуміють, вони кажуть, що ми бундючимось, але це неправда.

Пандора ходила в лікарню до Найджела. У нього від проколу невелике зараження крові. Вона вважає, що він справжній смільчак. Про мене ж, то Найджел просто псих.

Від того, що мама з ранку до ночі клацає на своїй машинці, мені цілий день болить голова, але я мовчу і терплю. Вже час спати. Сходжу завтра до того Берта Бакстера, подивлюсь, як йому ведеться. А з номером будинку я тоді не помилився. Ото пощастило як ніколи!

Субота, 24 січня

Сьогодні найгірший день мого життя. Мама йде на роботу, тепер вона друкарка в якійсь страховій компанії! Починає вже в понеділок! Містер Лукас працює в тій самій конторі. Вони будуть їздити на роботу його машиною.

Батько не в гуморі, він думає, що нашій сім’ї кінець.

Та це ще не найгірше. Берт Бакстер, мій підшефний, і близько не схожий на порядного пенсіонера! П’є, кадить як паровоз і тримає німецького вівчура на прізвисько Штик. Поки я підстригав його занедбаний живопліт, той сидів зачинений на кухні та весь час гарчав, не замовкаючи ні на мить!

Але ще найгіршіше інше! Пандора гуляє з Найджелом!!!!! Не знаю навіть, як я це переживу.

Неділя, 25 січня

Третя після Богоявлення

10:00. Від усього пережитого я заслаб, ледве ручку тримаю в руках. Навіть не снідав сьогодні, але всім до того байдуже.

14:00. В обід випив дві таблетки дитячого аспірину для дітей, ніби трохи попустило. Коли я буду знаменитий, хтось, можливо, знайде мій щоденник, і люди тоді зрозуміють, як важко бути невизнаним інтелектуалом у 13 3/4 років! 18:00. О, Пандоро! Моє втрачене кохання! Ніколи вже мені не пестити твого медового волосся! (А синього фломастера ти так мені й не повернула.)

20:00. О, Пандоро! Пандоро! Пандоро!..

22:00. Чому? Чому? Чому?..

24:00. З’їв бутерброд із крабовою пастою і мандаринку (для покращання шкіри). Ніби трохи полегшало. Сподіваюся, Найджел гепнеться зі свого велосипеда і його переїде самоскид. Ніколи більше не буду з ним розмовляти. Чи він не знав, що я закоханий в Пандору? Якби мені на Різдво подарували не калічний електронний будильник зі стерео-дзвінком, а спортивний велосипед, цього могло б і не статися.

Понеділок, 26 січня

Хворий не хворий, а мусив вставати, щоб перед школою заскочити до Берта Бакстера. Йшов до нього цілу вічність: почувався ослаблим і раз у раз мусив зупинятися, щоб відпочити. Добре, що дорогою трапилась якась бабуся з довгими чорними вусами, вона й допомогла мені дочапати до Бертового дому. Берт Бакстер ще валявся в ліжку. Він викинув через вікно мені ключа, і я зайшов у дім. Штик був замкнений у ванній. Він гарчав так, ніби шматував якесь ганчір’я.

До школи я запізнився, тож довелося йти до секретарки, щоб мене записали у книгу спізнень. Отака подяка для доброго самарянина! Крім того, ще й не відпустили з математики! Побачив у їдальні Пандору та Найджела, стояли у черзі, як два голубки. Я вдав, ніби їх не помітив.

Покинутий містер Лукас занедужав і зліг, і тепер наша мама після роботи їде до нього, доглядати хворого. Бо він нікого, крім неї, не хоче бачити! Цікаво, в неї взагалі колись знайдеться час на мене і батька?

Тато ходить надутий. Певно, сердиться, що мамі до містера Лукаса можна, а йому туди зась.(...)

Неділя, 1 лютого

Четверта після Богоявлення

Вчора пізно ввечері внизу здійнялася буча. Я чув, як перекинувся смітник на кухні, а потім гримали затильні двері. Добре б, якби мої батьки були трохи стриманішими! Після всіх своїх переживань і стресів я як ніколи потребую спокійного сну. Та хіба ці люди розуміють, що таке бути закоханим? Вони ж одружені вже чотирнадцять з половиною років. (...)

Понеділок, 2 лютого

Стрітення

Місіс Лукас повернулася! Повитягала з ґрунту всі кущі та деревця, поскладала їх у кузов фургона, повантажила садові інструменти — і поїхала знову. На фургоні був напис “Жіночий притулок”. До мами зайшов містер Лукас, я спустився привітатися, але він був убитий горем і мене не помітив. Я попросив маму, аби вона сьогодні раніше повернулася з роботи, бо мені вже остогидли пізні вечері. Але мама не повернулась!

Найджела під час обіду вигнали з їдальні, бо він облаяв сосиску в тісті, сказав: “Саме кляте тісто і ніякої сосиски”. Гадаю, місіс Ліч зробила дуже правильно, що вивела його, адже в їдальні були й першокласники! Який приклад ми їм показуємо! Пандора подає скаргу на сосиску в тісті. Ось тільки хай не думає, що я під нею підпишуся.

Сьогодні був день “Добрих самарян”. Тож мусив іти до Берта Бакстера. Пропустив контрольну з алгебри! Ги-ги! Берт дав мені поламану скеґнеську карамельну паличку і перепросив, що дзвонив до школи за секатор. Пояснив, що йому було самотньо і хотілося почути людський голос. Та хай би я був найсамотнішою людиною в світі, то все одно не став би дзвонити в нашу школу. Вже краще набрати службу точного часу, там балакають до тебе кожних десять секунд.

Вівторок, 3 лютого

Мама геть занедбала дім. Тільки ходить собі на роботу, втішає містера Лукаса, читає і курить. У батька в машині гавкнув підшипник. Довелося йому показувати, де сідати на автобус до центру. Сорок років чоловікові, а він не знає, де автобусна зупинка! Тато виглядає як опудало, біля нього соромно йти. Мені аж полегшало, коли він сів в автобус. Крикнув йому у вікно, що курити на нижньому поверсі заборонено, але він тільки рукою махнув і прикурив сигарету. А штраф за куріння — п’ятдесят фунтів! Якби моя воля, я би штрафував на тисячу та ще й примушував порушників з’їсти пачку сигарет. (...)

П’ятниця, 6 лютого

Початок правління Єлизавети ІІ (з 1952)

Як це лажово, коли мама працює! Влетить у дім з пакунками, так- сяк приготує вечерю і починає чепуритися. Нічого не поприбирає навіть, а біжить утішати містера Лукаса. Шматочок шинки між плитою та холодильником валяється вже три дні, наскільки мені відомо.

Сьогодні запитав у мами про гроші на дитину. Вона засміялась і сказала, що витратила їх на джин і куриво. Якби про це дізналась соціальна служба, вона б їй задала жару!.. (...)

Неділя, 8 лютого

П’ята після Богоявлення

Зранку до мене в кімнату прийшов батько і сказав, що є розмова. Він проглянув мій альбом з вирізками про Кевіна Кіґана, прикрутив своїм швейцарським армійським ножем ручку на дверцятах шафи і запитав, як там моя школа. Потім попросив вибачення за вчорашнє, за шум і сварку, та пояснив, що в нього з мамою “криза стосунків”. Він запитав, що я про все це думаю.

Я сказав йому, що він винен мені тридцять два пенси за китайську картоплю і соєвий соус. Батько дав мені цілий фунт. Отож, маю шістдесят вісім пенсів навару.

П’ятниця, 13 лютого

Сьогодні точно не мій день! Пандора на географії вже не сидить поряд зі мною. Тепер я сиджу поряд з Баррі Кентом. Він здирає всі мої контрольні та надуває жуйки у мене над вухом. Я поскаржився міс Ельф, але вона нічого Баррі Кенту не сказала, бо теж його боїться.

Пандора сьогодні шикарна! Вона прийшла у спідниці з розрізом, через який трохи видно її ноги. А коліно у неї розбите. Пандора намотала на зап’ястя фанатський шарфик Найджела, але міс Ельф це побачила і наказала зняти. От Пандори вона не боїться. Я надіслав їй валентинку (Пандорі, а не міс Ельф).

Субота, 14 лютого

День св. Валентина

Отримав лише одну валентинку, та й та підписана маминим почерком. А таке не рахується. Мамі прийшла здоровезна листівка, така здоровезна, що довелося везти її на поштовому фургоні під самі двері. Мама аж уся зашарілася, коли розірвала конверт і побачила її.

А листівка нівроку! Великий оксамитовий слон тримає в хоботі букет із пластикових квітів, а з рота йому вилітають хмарки, ніби слон каже: “Привіт, зая! Я тебе не забуду ніколи!” Підпису всередині не було, тільки намальовані сердечка, а в них пише “Поліна”. Від тата прийшла малесенька листівка, на ній був намальований букет фіалок, а всередині татовим почерком було нашкрябано: “Давай почнемо все спочатку!”

На листівці Пандорі я написав такого вірша:

Моя Пандоро!

Тобою хворий,

Тону у морі

Твого ігнору.

Писав я лівою рукою, аби вона не здогадалася, що це від мене.

Неділя, 15 лютого

Семидесятниця

Вчора ввечері містер Лукас повернувся до свого порожнього будинку. Думаю, його дістала вся ця колотнеча через слонячу валентинку. Батькові я сказав так: якщо якийсь чоловік таємно упадає за мамою, то при чому тут мама? Батько якось недобре засміявся і відповів: “Ти, сину, спершу з моє проживи!”

В обід я пішов до бабусі. Вона пригостила мене справжнім недільним обідом з підливкою і надзвичайними йоркширськими пудингами. От у кого завжди є час, аби зробити справжній заварний крем!

Я прийшов до бабусі з собакою, і після ситного обіду ми всі троє пішли на прогулянку.

Бабуся з мамою не розмовляє ще відтоді, як вони посварилися через кардигани. Вона каже: “Ноги більше моєї не буде у вашому домі”. (...)

Пошукав у кишеньковому словнику, що таке “Семидесятниця”, але не знайшов. Гляну завтра у шкільному словнику.

Довго не міг заснути, все думав про Бога, про життя і про смерть, про Пандору.

Понеділок, 16 лютого

Святкування дня народження Дж. Вашингтона

Відповідь із Бі-Бі-Сі!!!!! Білий довгий конверт із трьома червоними жирними літерами. На лицьовому боці — моє ім’я і адреса! Невже їх зацікавила моя поезія?

На жаль, ні. Але в конверті лежав лист від якогось Джона Тайдемана, і от що він написав:

“Шановний Адріане Моул!

Дякую тобі за вірша, якого ти надіслав на Бі-Бі-Сі. Хтось залишив його в мене на робочому столі і, зізнаюся, я прочитав його не без цікавості. З поправкою на твій ніжний вік, мушу визнати, що твої твори не позбавлені хисту. А проте вони ще не настільки досконалі, щоб ми могли включити їх до поетичної програми нашого каналу. Скажи, в тебе не виникало думки запропонувати свої вірші шкільному чи парафіяльному журналу? (Якщо він у вас є.)

Невеличка порада на майбутнє. Якщо у тебе знову виникне бажання надіслати нам свої твори, надрукуй їх на машинці і неодмінно залиши собі один примірник. Зазвичай Бі-Бі-Сі не розглядає рукописних текстів, і незважаючи на твій охайний почерк, навіть мені було нелегко розібрати слова, особливо в останню рядку твого вірша “Кран”, де сіла здоровенна ляпка. (А може, це не ляпка, а чай, чи сльоза? Той випадок, коли “Переливається чаша моя”!)

Оскільки ти хочеш стати літератором, я порадив би тобі набратися терпіння, щоб спокійно і незворушно приймати численні видавничі відмови — неодмінних супутників чи не кожного початківця.

Бажаю успіхів у твоїх літературних починаннях, і хай тобі завжди щастить!

З повагою

Джон Тайдеман

P. S. До цього листа додаю вірш Джона Моула, що був уміщений цього тижня в “Літературному додатку” до газети “Таймс”. Часом не твій родич? Дуже гарний вірш”.

Мама з татом ледь не оніміли з подиву. У школі я носився з тим листом і читав його, де тільки можна. Гадав, хтось із учителів зацікавиться, але де там! (...)

Пандора отримала аж сімнадцять валентинок. Найджел отримав сім. Навіть Баррі Кент, якого ніхто не любить, і той дістав три! Зате коли питали, скільки я отримав листівок, я лише загадково посміхався. Бо я єдиний на всю школу, хто отримав листа з Бі-Бі-Сі.

Вівторок, 17 лютого

Сьогодні Баррі Кент сказав мені, що, як не буду башляти йому кожен день по четвертаку, він зробить з мене відбивну!

Пояснив йому, що вимагати з мене гроші — марна справа. Я ніколи не маю при собі кишенькових грошей, бо мама їх вкладає в житловий кооператив, а мені на день дає п’ятнадцять пенсів на батончик “Марс”. То Баррі сказав, аби я віддавав йому обідні гроші! Коли я відповів, що відтоді як обід став коштувати шістдесят пенсів, батько розплачується чеками, він копнув мене в пах і забрався, сказавши, що є купа способів, як дістати бабки.

Довелося записатись у рознощики газет. (...)

Четвер, 19 лютого

День народження принца Ендрю (нар. 1960)

Добре принцові Ендрю, в нього цілий штат! Такому не страшний ніякий Баррі Кент. Півсотні пенсів як не було! Чому я не каратист? Як дав би йому ребром долоні по горлянці! Вдома все тихо, предки не розмовляють одне з одним.

П’ятниця, 20 лютого

(...) Хочу подружитися з Крейґом Томасом, одним зі здоровил-третьокласників. На перерві купив йому “Марс”. Удав, що мені трохи зле і не хочеться солодкого. Він сказав: “Дяки, Моулі”. Це він уперше заговорив до мене. Якщо я гарно розіграю свої козирі, то зможу опинитись під його опікою. І хай тоді цей Баррі Кент мене хоч пальцем зачепить! (...)

Неділя, 22 лютого

Шестидесятниця

(...) Слухати, як твоя рідна мама матюкається, це, скажу вам, не для слабаків! Думаю, це все через оте її чтиво. Моя шкільна форма лежить не прасована, сподіваюсь, мама ще про неї не забула? Візьму сьогодні на ніч до себе пса, він хоч не лається.

Вівторок, 24 лютого

День св. Матвія

Встав о шостій годині, пішов розносити газети. Моя ділянка — проспект В’язів. Вуличка не з бідних. Але ж і грубі газети вони там читають — без рук можна залишитися! “Таймс”, “Дейлі телеграф”. “Ґардіан”. Вічно мені щастить! (...)

Середа, 25 лютого

Сьогодні ліг спати раніше: завтра знову на роботу. Окрім газет, отримав ще двадцять п’ять журналів “Ланч”.

Четвер, 26 лютого

Наплутав трохи з доставкою. Проспект В’язів отримав “Сан” і “Міррор”, а всі грубі газети пішли чомусь на Промисловий провулок. Наплутав то й наплутав, чого всі так нараз оскаженіли? Радіти треба, що не кожен день одне й те саме підсовують!..

П’ятниця, 27лютого

Місяць в останній чверті

Рано-вранці бачив Пандору, вона йшла від дому на проспекті В’язів, 69. На ній був капелюх для верхової їзди та джодпури, значить, ішла вона не до школи. Я сховався, щоб вона мене не помітила. Не хочу, аби Пандора знала, що я заробляю, як чорнороб.

Отже, тепер я знаю, де Пандора живе! Уважно роздивився її будинок. Він набагато більший, ніж у нас. Жалюзі на всіх вікнах були підняті, а кімнати більше скидались на джунглі, стільки там було рослин! Через поштову шпарину я побачив здоровенну руду кішку, яка залізла на кухонний стіл і щось там наминала. У Пандори виписували “Ґардіан”, “Панч”, “Приватного детектива” і “Нову громаду”. Сама Пандора читає “Джекі” — комікси для дівчат. Еге, де їй до мене, інтелектуала! А втім, навряд чи Малкольм Маґґерідж одружений з інтелектуалкою.

Субота, 28 лютого

Пандора має невеличку гладку конячку на ім’я Квітка. Щоранку перед школою вона її годує і скаче на ній через різні бар’єри. Знаю це, бо спочатку я спостерігав за Пандорою з-за машини її батька (в нього “Вольво”), а потім непомітно йшов назирці аж до вигону біля старої залізничної колії. Там я сховався за старим автомобільним кузовом і дивився на неї. Бачили б ви, як вона басувала на тій конячці (...)! Моє серце стукотіло так, наче до нього приєднали підсилювач, і я тихенько забрався, поки Пандора мене не почула.

Люди скаржились, бо газети нині прийшли з запізненням. У сумці залишилась чиясь “Ґардіан”, і я взяв її додому почитати. Там була купа помилок! Як подумаєш, скільки грамотних людей сидять без роботи, то аж страшно стає. (...)

Понеділок, 2 березня

До мене щойно заходила мама, сказала, що має важливу розмову. Я сів у ліжку і зробив серйозну пику. Мало що! Ану ж як вона зараз скаже, що їй залишилося жити півроку. Чи що її зловили на крадіжці в супермаркеті. Чи ще якесь жахіття.

Мама довго поправляла фіранки на вікні, натрусила сигаретного попелу на мою модель “Конкорда”, а потім почала щось мимрити про “зрілість стосунків”, про життя, яке “ускладнилось не на жарт”, що вона “повинна знайти себе”. Сказала, що любить мене до нестями. Так і сказала!!! І що не хотіла би робити мені боляче. Потім мама сказала, що для деяких жінок шлюб — це наче в’язниця. А тоді забралася геть.

А по-моєму, — шлюб це ніяка не в’язниця! Жінок кожен день відпускають і по магазинах, і ще там куди, а багато які і на роботу ходять. Думаю, мама трохи перебільшує. (...)

Вівторок, 3 березня

Сповідальний вівторок

Сплатив данину Баррі Кенту. Нехай тільки хтось мені скаже, що Бог сидить на небі та все бачить. Якби сидів і бачив, то хіба давав би він таким, як Баррі, знущатись з інтелектуалів? А все ж цікаво, чому отакенні здоровила домахуються до тих, хто менший за них? Мабуть, тому, що мозок у них зношується швидше, він же постійно працює: нарощує кістки і все інше. А може, їм бракує десятої клепки, бо здоровила часто займаються спортом, а коли ти спортсмен, відбити собі мізки — це як плюнути. А може, здоровилам просто подобається погрожувати і лупцювати. Коли вступлю в університет, треба буде дослідити цю тему. Я напишу про це дисертацію і надішлю один примірник Баррі Кенту. Думаю, до того часу він уже навчиться читати.

П’ятниця, 6 березня

Новий місяць

Містер Черрі дуже задоволений моєю роботою, тепер він платитиме мені за годину на два з половиною пенси більше. Ще він сказав, що я міг би, якщо хочу, розносити вечірню пресу на Промисловий провулок, але я відмовився від його пропозиції. Наша влада спроваджує сюди найгіршу публіку. Баррі Кент живе тут під номером 13.

(...) Сьогодні подзвонив у соціальну службу, сказав, що Берту Бакстеру потрібна хатня робітниця. Набрехав їм, що я його внук. Сказали, пришлють до нього в понеділок соціального працівника.

В бібліотеці взяв на батьків читацький квиток “Війну і мир” Толстого. Свій читацький я вже десь посіяв.

Неділя, 8 березня

Перша неділя Великого посту

Мама пішла на заняття жіночої студії, сьогодні у них тренінг з підняття самооцінки. Чоловікам туди не можна. Я запитав у батька, що означає “підняття самооцінки”. Він сказав: “Бог його знає, але думаю, для мене — нічого доброго”. На недільний обід у нас була тріска, відварена в пергаменті, масляний соус, печена картопля, і десерт — консервовані персики та збиті вершки з молоком. Батько відкоркував пляшку білого вина і дав мені пригубити. Я не великий знавець вин, та як на мене, це було незлецьке. Після обіду ми дивилися кіно по телевізору, а потім прийшла мама і стала корчити велику начальницю. Все, сказала вона, терпець урвався, віднині у нас буде все по-інакшому. Потім мама забралась на кухню і взялася складати графік — хто, коли і яку хатню роботу має робити. Я попередив її, що розношу газети, доглядаю за пенсіонером, годую собаку, не кажучи вже про школу, але вона не стала навіть слухати, повісила графік на стіну і сказала: “Завтра й почнемо”.

Понеділок, 9 березня

День Британської Співдружності

Прибрав у туалеті, помив умивальник, ванну і аж тоді пішов розносити газети. Повернувся додому, приготував сніданок, закинув речі у пральку, пішов до школи. Дав відчіпного Баррі Кенту, заскочив до Бакстера, почекав на соціальну працівницю, не дочекався, пішов до школи на обід. На уроці з домоводства ми робили яблучну запіканку. Прийшов додому. Пропилососив передпокій, вітальню та їдальню. Начистив картоплі, покришив капусту, порізав палець, позмивав кров з капусти. Поки смажилися відбивні, знайшов у кулінарній книзі рецепт підливки. Зробив підливку. Виловив ополоником грудки. Накрив стіл, пообідали, помив посуд. Залив водою пригорілі сковорідки, щоб відкисали. Дістав речі з машинки — все посиніло, вкупі з білизною та носовичками. Розвісив речі досихати. Погодував собаку. Випрасував спортивну форму, почистив черевики. Зробив уроки. Вигуляв собаку, прийняв ванну. Помив ванну. Заварив три чашки чаю. Помив чашки. Ліг спати. І пощастило ж мені мати маму з підвищеною самооцінкою!

Субота, 14 березня

Таки розлучаються! Це вже офіційно. Але обидва залишаються в будинку, і тато починає обживати гостьову кімнату. Боюся, це все погано вплине на моє майбутнє. Ану ж як я не стану ветеринаром! Мама дала мені п’ять фунтів, але попросила, щоб я не казав про це батькові. Я пішов і купив на ці гроші мазь від вугрів і новий альбом “Абби”. Подзвонив до містера Черрі, сказав, що вдома проблеми і я кілька тижнів не зможу розносити газети. Містер Черрі, виявляється, вже знав: він про все здогадався, коли батько відмовився передплатити мамі “Космополітен”.

Батько дав мені п’ять фунтів, але попросив, щоб я не казав про це мамі. Частину грошей я одразу витратив на ліловий письмовий папір і конверти, тепер на Бі-Бі-Сі будуть вражені і прочитають мої вірші. А те, що залишилося, піде на “данину” здирникові Кенту. Цікаво, чи є на світі хоч одна людина, яка була б нещасніша за мене. Якби не поезія, в мене б точно вже стріха поїхала. Пішов погуляв, аби хоч трохи розвіятись, купив для Квітки два фунти кислих яблук. Почав складати вірш про коня. Коли прийшов додому, записав.

Квітка

Адріан Моул (майже 14 років)

Он гнідий скакунець

Гризе яблунь плоди.

Чи втечу я колись

Від лихої біди?

Проведу по спині,

що тримала Пандору

У джодпурах її,

в капелюсі з кастору.

Ну, бувай, коню мій!

І як осінь, сумний,

Побреду під дощем —

мокрий, змерзлий, брудний.

Послав цей вірш на Бі-Бі-Сі. На конверті поставив позначку: “Невідкладно!”

Батьки Адріана розлучилися, але залишилися жити під одним дахом й обоє переживають через це. Хлопчик від самотності відвідує старого Берта Бакстера й дізнається історію його життя. Старий проти розлучень. Оскільки в минулому Берт був конюхом, Адріан знайомить його з Пандориною Квіткою.

Четвер, 19 березня

Містер Лукас продає свій дім! Тридцять тисяч фунтів, каже мама!!! Що ж він робитиме з усіма тими грішми? Мама каже, що він купить інший дім, ще більший. Тю, дурний!

Якби мені ті тридцять тисяч, я б гайнув у навколосвітню подорож, подивився б, як люди живуть. Брати з собою готівку я б точно не став. Пригадую, десь читав, що люди за кордоном крадуть усе, що бачать. Я б обміняв ті гроші на дорожні чеки, тисяч зо три, а чеки зашив би в штани.

І перш ніж вирушу в дорогу, я:

— пошлю Пандорі три дюжини червоних троянд;

— за п’ятдесят фунтів найму якогось каратиста, щоб він як слід віддубасив Баррі Кента;

— куплю найкращий у світі спортивний велик і проїдусь на ньому мимо Найджелового будинку;

— куплю найбільшу упаковку найдорожчого собачого їдла, аби наш пес не голодував, поки мене не буде вдома;

— найму для Берта Бакстера хатню робітницю;

— дам по тисячі фунтів батькові й мамі, щоб не розлучалися.

Коли я повернуся з мандрів, то буду змужнілий, засмаглий, страшенно дотепний, і Пандора може скільки завгодно ридати ночами у подушку, та другої нагоди стати місіс Пандорою Моул я їй не дам! Я екстерном складу екзамени на лікаря-ветеринара і куплю собі ферму. Одне приміщення там доведеться переобладнати в кабінет, і тоді я матиму затишне місце, в якому зможу бути інтелектуалом. Ні, я би точно не став витрачати тридцять тисяч на якийсь там котедж!

Неділя, 22 березня

Третя неділя Великого посту

Велика Британія переходить на літній час

Сьогодні у бабусі день народження. Сімдесят шість років, тобто стільки, на скільки вона й виглядає. Я приніс їй листівку і вазон. Вазон зветься леопардова лілія, а по-науковому — дифенбахія. У землю була встромлена пластикова табличка, на якій писалося: “Обережно! Сік рослини отруйний”. Бабуся спитала, хто купував подарунок. Я чесно відповів, що купувала мама.

Бабусю чомусь дуже тішить, що тато розлучається з мамою! Я завжди, сказала вона, відчувала в твоїй мамі схильність до розпусти, і таки мала рацію! Я не люблю, коли про маму говорять такі речі, тож забрався додому. А бабусі збрехав, що маю зустрітися з другом. Хоча насправді я не маю друзів, мабуть, це тому, що я інтелектуал. Певно, люди тремтять переді мною.

Подивився у словнику, що означає слово “розпуста”. Нічого втішного!

Неділя, 29 березня

Четверта неділя Великого посту

Материнська неділя

Вчора батько дав мені три фунти і сказав: “Купи мамі щось хороше, синку, бо хто знає, чи буде ще така нагода”. До центру пертися не хотілось, то я подався до містера Черрі, купив коробочку цукерок “Чорна магія” і ще листівку з написом “Найкращій матусі”. Мабуть, виробники листівок свято вірять, що всі матусі — найкращі, бо яку листівку не візьмеш, обов’язково десь мусить писати оте “найкращій”. Мені аж руки свербіли замалювати це слово і написати замість нього “розпусній”, але я стримався.

А листівку підписав так: “Від твого сина Адріана”. Подарував її вранці. Мама розчулилась і сказала: “Ну навіщо ти, Адріане, не треба”. Вона має рацію: не треба було їй нічого дарувати!

Мушу закруглятися. Мама влаштовує “цивілізовані переговори” (так вона це назвала). Прийде містер Лукас.

Мене, як завжди, не запросили! Що ж, послухаю під дверима.

Батько з містером Лукасом побилися. Мама пішла з дому з коханцем, залишивши сина на колишнього чоловіка. Вся вулиця слідкувала за подіями в їхньому будинку. Мама з містером Лукасом переїхали до Шеффілда. Найджел розійшовся з Пандорою, але продовжує кохати її.

Четвер, 2 квітня

Мені сьогодні чотирнадцять років! Татусь подарував спортивний костюм і футбольний м’яч. (Він зовсім не відчуває моїх потреб!) Бабуся Моул подарувала книжку “Столярство для хлопців”. (Без коментарів!) Прийшла листівка від дідуся Саґдена, а в листівці — фунтова банкнота. (Останній скупердяга!) Найкращими дарунками були десять фунтів від мами і п’ятірка від містера Лукаса. (Розщедрився, щоби совість не мучила!)

Найджел надіслав жартівливу листівку. Спереду напис: “А хто це в нас такий привабливий, чарівний і розумний?” Розкриваєш її — і читаєш: “Хто завгодно, чуваче, але точно не ти!!!” І приписка від Найджела: “Без образ, Адріане, це жарт!” Окрім листівки, він ще вкинув до конверта десять пенсів.

Берт Бакстер надіслав листівку на адресу школи, бо не знав, де я мешкаю. У нього дуже гарний почерк, як у гравера. На листівці — зображення німецької вівчарки. А всередині він написав: “Усіх благ від Берта і Штика.

P. S. У мене забився водостік”. У листівку був вкладений книжковий купон на десять шилінгів. Купон дійсний до 1958 року, але я все одно задоволений.

Отже, нарешті мені чотирнадцять! Увечері розглянув себе в дзеркалі, як на мене, вже є перші ознаки змужніння (не рахуючи клятих прищів).

П’ятниця, 3 квітня

Ура! Сьогодні на контрольній з географії отримав найвищий бал. Із гордістю заявляю, що я взяв двадцять балів із можливих двадцяти! Плюс похвала за охайність виконання. Я знаю норвезьку шкіряну промисловість як свої п’ять пальців. А Баррі Кент так і помре невігласом. (...)

Вичистив водостік у Берта Бакстера, там було повно кісток і чайної заварки. Порадив Бертові, аби він переходив на чай у пакетиках. Кінець кінцем, двадцяте століття надворі! Берт сказав, що спробує. Я розповів йому, що мама втекла з одним страхувальником, він запитав: “Це нещасний випадок?” І потім реготав ледь не до сліз.

Середа, 8 квітня

Татусь не захотів написати записку, щоб мене звільнили від фізкультури, і я майже весь ранок провів у піжамі, пірнав на дно басейна, щоб дістати цеглину. Прийшов додому, прийняв ванну, але й далі смердів хлоркою. Не розумію, що за користь від таких занять? Не думаю, що коли я виросту, то стану ходити на річку в піжамі. І який це дурень пірнатиме у воду, щоб дістати стару цеглину? Тієї цегли і без річки всюди валом!

Неділя, 12 квітня

Пальмова неділя

Після вихідних у Найджела я нарешті прозрів! Виявляється, останні чотирнадцять років я прожив у злиднях! Весь цей час я мусив терпіти нашу вбогу халупу, відстійну їжу і мізерні кишенькові гроші.

Якщо батько не може забезпечити мені пристойне існування за свою зарплату, то нехай просто пошукає іншу роботу. А він тільки скаржиться, що мусить продавати ті свої електричні обігрівачі! Он у Найджела батько гарує як проклятий, аби його сім’я жила в сучасному будинку. Хтозна, може, й мама від нас не втікала би, якби мій татуньо зладнав у кутку вітальні модний пластиковий бар для коктейлів. Але де там! Він щиро пишається тим, що наші меблі зроблені ще за царя Гороха. Еге ж! Замість того, щоб соромитися того древнього мотлоху, він хизується ним.

Моєму татусеві не завадило б повчитися на прикладах із класичної літератури. Он, скажімо, пані Боварі втекла від того недоумка лікаря Боварі, бо він не міг задовольнити її потреб.

Неділя, 19 квітня

Великдень

Сьогодні день, коли Ісус вийшов з печери. Думаю, фокусник Ґудіні запозичив у нього цю ідею для своїх трюків.

Татусь у п’ятницю забув сходити в банк, сидимо без гроша. Мусив здати порожні пляшки, аби купити собі крашанку. Ми подивилися кіно, а потім подалися до бабусі ганяти чаї. Вона спекла торт і прикрасила його пухнастими курчатами. Батько ковтнув трохи того пуху, і мені довелося гамселити його по спині. От за що не візьметься, все зіпсує. Ні, він не з тих, хто вміють подати себе у вигідному світлі.

Після чаю заскочив до Бакстера. Він зрадів, що я прийшов до нього, а мені стало соромно: уже й не згадаю, коли був у нього востаннє. Берт подарував мені стос коміксів. Називаються “Орел”, у них розкішні малюнки.

Читав до третьої ночі. У нас, інтелектуалів, не такий режим, як у простих людей. Нам це на користь.

На прохання мами Адріан їде в гості до неї до Шеффілда. Він багато часу проводить із матір’ю, допомагає в ремонті, оскільки містер Лукас працює весь день. Хлопець вірить, що мати повернеться додому. Батько в цей час теж приводить до хати іншу жінку з її дитиною.

Понеділок, 27 квітня

Місіс Буль на домоводстві вчила нас, як треба прати речі. Та я сам кого хочеш навчу! Я тепер, мабуть, найкращий пральник у світі! Баррі Кент розбив небитку миску, і місіс Буль вигнала його з класу. Я бачив, як він закурив прямо в коридорі. Оце так нерви! Я відчув, що мушу сказати про це місіс Буль. Просто хвилююся, щоб Баррі не нищив своє здоров’я. Кента відвели до банькатого Скрутона, і той конфіскував у нього пачку “Бенсон-енд-Хеджес”. Найджел потім казав, що в обід сам бачив, як Скрутон в учительській курив ті самі сигарети. Але ж хіба таке можливо?

Пандора і Крейґ Томас, здається, вирішили оскандалитися: розводять амури просто на спортивному майданчику! Міс Ельф довелося постукати з учительської у вікно і попросити їх, щоб перестали цілуватися.

Середа, 29 квітня

Батько хвилюється, бо народ не дуже хоче купувати електрообігрівачі. Це тільки доводить, каже він, що покупці не такі дурні, як усі гадають. Мене вже починає діставати, що він вечорами сиднем сидить удома. Я казав йому, щоб він записався до клубу чи придумав собі якесь хобі, та де там! Кисне вдома і жаліє себе, бідолашного. Єдина річ, яка його ще може розсмішити, — це коли по телику показують рекламу обігрівачів. О, тоді він регоче як дурний. (...)

Вівторок, 12 травня

Сьогодні довго розмовляв з містером Ванном, нашим учителем з професійної орієнтації. Він сказав, що коли я надумав стати ветеринаром, то маю налягти на фізику, хімію, біологію і скласти іспити з цих предметів.

А ось образотворче мистецтво, трудове навчання і домоводство навряд чи тут згодяться. Так він сказав. Ось воно, Життєве Роздоріжжя! Одне моє хибне рішення може обернутися непоправною втратою у світі ветеринарії. А для науки я пропащий. Поцікавився в містера Ванна, які треба складати екзамени, якщо ти хочеш стати сценаристом комедійних серіалів. Містер Ванн відповів, що для цього взагалі не треба жодної освіти, а просто треба бути пришелепком. (...)

П’ятниця, 15 травня

До нас без попередження наскочила бабуся. Ми з батьком саме сиділи біля нашого нового похідного примуса і наминали холодні консервовані боби. Батько при свічках читав “Плейбой”, а я читав “Тяжкі часи”, присвічуючи брелковим ліхтариком. Повна сімейна ідилія! І тільки-но батько сказав, що у разі занепаду цивілізації в нас буде гарний досвід виживання, як у дім вломилася бабуся і влаштувала нам істерику. Вона примусила нас перебратися до неї, і тепер я лежу в ліжку, де колись спав мій дід. Батько спить внизу на зсунутих кріслах.

Бабуся виписала чек, щоб ми заплатили за світло, і тепер вона страшенно люта: бабуся тримала ці гроші, щоб накупити цілий холодильник м’яса. На рік вона купує дві коров’ячі туші. (...)

Четвер, 21 травня

Сьогодні Баррі Кент підстеріг мене в роздягальні. (...) Баррі обзивав мене стукачем і паскудив такими словами, що я не відважусь їх тут написати. Тепер і бабуся знає, що в мене проблеми (татуньо їй нічого не казав, бо в неї, бачте, діабет). Вислухавши мою історію, вона натягла капелюшок, стиснула губи і пішла. Бабусі не було годину і ще сім хвилин. Тоді вона повернулася, зняла пальто, поправила зачіску, витягла з таємного напоясного гаманця 27 фунтів 18 пенсів і сказала: “Все, Адріане, більше він тебе не скривдить. А якщо спробує — дай мені знати!” Потім вона зготувала чаю. Ми їли сардини з помідорами і пили імбирний чай. На знак глибокої подяки я зганяв до аптеки і купив бабусі коробку шоколаду для діабетиків.

П’ятниця, 22 травня

У школі тільки й мови, що про відважну стару леді, яка у свої сімдесят шість років нагнала страху на Баррі Кента і його татуся та вибила з них награбовані в мене гроші. Від Баррі ні слуху ні духу. Його банда підшуковує нового ватажка. (...)

Понеділок, 25 травня

Я вирішив стати поетом. Батько сказав, що поетом не зробиш кар’єри, і пенсію їм теж не платять. Він наплів ще багато дурниць, але я вперто стояв на своєму. Він думав, що мене зацікавить робота оператора ЕОМ, та я сказав: “Треба вкладати душу в те, чим займаєшся, а всі знають, що комп’ютер — бездушна залізяка!” Тато відповів: “Американці вже над цим працюють”. Але ж я не маю часу чекати! Купив у магазині “Зроби сам” дві банки чорної блискучої вінілової фарби і півдюймовий пензель. Прийшов додому і одразу взявся до роботи. Пофарбував в один прохід, а Нодді далі проступає крізь фарбу. Хай йому грець, доведеться ще раз фарбувати!

Понеділок, 1 червня

Вихідний у Республіці Ірландія

Батько отримав листа, прочитав його і став білий як крейда: у них на роботі скорочення штату, і його звільнено! Тепер сидітиме на допомозі для безробітних! І як же нам тепер жити на ці жалюгідні подачки від уряду? Собаці, мабуть, доведеться пошукати інших господарів. Собача їжа виносить тридцять п’ять пенсів на день, і то ще не рахуючи галет. Я живу в неповній сім’ї з безробітним батьком-одинаком! І Служба соціальної опіки купуватиме мені взуття!

До школи я сьогодні не пішов, подзвонив секретарці й сказав, що мій батько хибнувся розумом і я мушу його доглядати. Судячи з голосу, секретарка не на жарт стривожилась. Вона спитала, чи татусь, бува, не буйний. Я відповів, що наразі жодних ознак буйства нема, та якщо вони з’являться, я неодмінно викличу швидку. Наготував батькові гарячих солодких напоїв, щоб оклигав від шоку, а він усе торочив про електричні обігрівачі, казав, що роздзвонить усім газетам! (...)

У школі, де навчається Адріан, існує суворий дрес-код. Порушивши його, хлопець приходить на уроки в червоних шкарпетках, через що зчиняється страшенний скандал.

Субота, 6 червня

О, радість! О, втіха! Пандора організовує шкарпетковий протест! Вона була сьогодні в мене вдома! Чесно! Стояла на порозі і казала, що в захваті від моєї стійкості. Я б запросив її в кімнату, але в нашому домі такий гармидер, що я вирішив не ризикувати. У понеділок, із самого ранку, вона влаштує у школі збір підписів. Ще Пандора сказала, що я волелюбний борець за права особистості. І попросила, щоб завтра зранку я прийшов до неї. Буде створено комітет, і я головний доповідач. Вона просила показати їй мої червоні шкарпетки, але я сказав, що вони в пранні. (...)

Середа, 10 червня

Ми з Пандорою кохаємо одне одного! Це вже офіційно! Вона сказала про це Клер Нільсон, Клер сказала Найджелові, а Найджел уже переказав мені. Я попросив Найджела, щоб він сказав Клер, щоб вона передала Пандорі, що я знову її покохав. Я на сьомому небі від щастя! Я ладен пробачити Пандорі навіть те, що вона викурює за день п’ять штук “Бенсон енд Хеджес” і має власну запальничку. Коли ти у когось закоханий, такі речі просто не важать.

Четвер, 11 червня

Весь ранок я провів з коханою. Дуже важко писати, досі руки тремтять.

Субота, 4 липня

День Незалежності у США

На вулиці повно смуглошкірих, вони їдуть і їдуть, на машинах, фургонах, у мікроавтобусах. Зграйки людей заходять і виходять із будинку, де жив містер Лукас. Батько сказав, що їх там, напевне, по три сім’ї в одній кімнаті. Ми з Пандорою твердо вирішили, що привітаємо новоселів. Кінець кінцем, мусить же хтось показати, що не всі білі — затяті расисти. (...)

Середа, 8 липня

(...) Пішов до школи. Вирішив, що складатиму іспити з домоводства, образотворчого, математики та історії. Пандора складає аж дев’ять іспитів! Але ж проти мене в неї купа переваг. Скажімо, її записали в бібліотеку ще в три роки.

Четвер, 16 липня

11.00. Сьогодні татусь отримав допомогу з безробіття. Верещав, як ковбой, і підстрибував мало не до стелі. Він подзвонив Дорін Слейтер і попросив її піти з ним кудись відзначити цю подію. І хто ж сьогодні буде няньчити Максвелла? Авжеж, мій дорогий щоденнику, ти відгадав! Це буду я! (...)

П’ятниця, 17 липня

Повний місяць

Моє безцінне кохання завтра покидає рідний край! Я проводжаю Пандору аж у самий аеропорт. Сподіваюсь, літак, у якому вона полетить, ще не розвалиться від втоми металу. Я щойно перевіряв на карті світу, де той Туніс, і коли з’ясувалося, що Пандорі не доведеться летіти над Бермудським трикутником, мені відлягло від серця. Якщо з моєю коханою щось станеться, я вже ніколи не усміхнусь. Я купив Пандорі книжку, аби мала що почитати в літаку.

Називається “Катастрофа”, автор — Вільям Голденштейн Третій. У ній дуже гарно описано, що слід робити у критичних ситуаціях.

Субота, 18 липня

Пандора читала “Катастрофу” дорогою в аеропорт. Коли оголосили посадку, вона трохи впала в істерику, і батько мусив заносити її по трапу на руках. Я махав літакові, аж поки він не зник у великій хмарі. Після того я сумно побрів на автобус і поїхав додому.

Як я переживу два тижні без Пандори, навіть не знаю. Добраніч тобі, моя кралечко туніська.

Субота, 25 липня

О, Пандоро! Пандоро! Пандоро!

Сонце, щастячко моє!

Тужить серце за тобою,

Радість смутком віддає,

Бо тебе нема зі мною!

Де Туніс,

А де мій дім!

Лине смуток, наче дим.

Скоро приїдеш, засмагла, квітуча,

Тато багатий — то й доця везуча!

Вона приїздить за шість днів.

Понеділок, 27 липня

Листівка з верблюдом! На звороті напис:

“Мій найдорожчий!

Рівень життя тут просто жахливий. Я хотіла купити тобі подарунок, але не стрималась і віддала всі свої гроші одному жебракові. Я знаю, Адріане, у тебе дуже щедре серце, і я певна, що ти мене зрозумієш. Моє кохання до тебе безмежне.

Твоя до гробу, Пандора”.

Віддати гроші на мій подарунок якомусь лежебокому жебраку! Листоноша і то перекривився з огиди.

Середа, 29 липня

КОРОЛІВСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ!!!!!

Як я пишаюсь тим, що я — англієць!

Чужоземці, напевне, помирають від заздрощів! Коли потрібно влаштувати щось помпезне, то нам насправді немає рівних! Зізнаюся щиро, я аж просльозився, коли дивився на робітників із передмість, які спозаранку чекали на процесію і щиро вітали усіх тих багатих, пишних, відомих людей, що їхали в кінних екіпажах та роллс-ройсах. (...)

Адріан з мамою і містером Лукасом вирушають на відпочинок до Шотландії.

Субота, 15 серпня

Місяць уповні

На вокзал мене проводжали батько, тріска Дорін і її Максвелл Хауз. Те, що я проміняв Скеґнесс на Шотландію, батько прийняв на диво спокійно. Як не сказати, що з радістю. Їхав я просто жахливо. Усю дорогу аж до Шеффілда я стояв. Розговорився з пасажиркою в інвалідному візку, вона сиділа в купе провідника. Дуже приємна особа, все жартувала, що у неї є одна перевага — в поїзді вона завжди сидить. Нехай навіть і в купе провідника.

У Шеффілді мене зустріла мама з паразитом Лукасом. Мама помітно схудла і навіть перейшла на одяг, який не дуже-то пасує в її віці. А паразитисько Лукас вирядився в джинси! А в самого пузо з ременя вивалюється. (...)

Середа, 26 серпня

Об одинадцятій ранку приїхали в Ґлазґо (...). Ми трохи погуляли містом, а потім мама причепилася до паразита Лукаса, щоб він повів її в міську галерею мистецтв. Я хотів був лишитися в машині і почитати “Ґленко”, але на вулицях було стільки п’яниць, що хоч-не-хоч, а довелося йти за ними всередину.

Який я радий, що пішов туди! Бо так і помер би без цього важливого культурного досвіду!

Сьогодні я бачив полотно Сальвадора Далі “Розп’яття”!!! Оригінал! Не репродукцію.

Її повісили в кінці коридору, тому вона змінюється, поки до неї підходиш. А коли нарешті стаєш упритул до неї, то почуваєшся карликом!.. Це просто фантастика.

Воно Величезне! Насичені барви, а Ісус — як живий! Я придбав у музеї шість листівок із репродукцією, та до оригіналу їм, звісно, далеко. Колись я привезу сюди Пандору, щоб вона теж це побачила. Мабуть, на наш медовий місяць.

Неділя, 30 серпня

Одинадцята після Трійці

Лукас на моє прохання зупинився у селі Ґретна-Ґрін. Я купив кам’яну фігурку видри для Пандори, тартановий шотландський берет для Берта, тартанову краватку-метелик на нашийник собаці, м’яких цукерок у тартанових обгортках для бабусі, сухого шотландського печива для тріски Дорін, тартанову пустушку — для Максвелла. А батькові купив тартановий рушник на кухню.

Собі я взяв записничок з тартановою обкладинкою. Тепер я остаточно вирішив, що буду літератором. (...)

Четвер, 10 вересня

Гідний початок навчального року! Мене обрали старостою. Тепер я буду чергувати біля дірки в паркані та відзначати всіх, хто запізнився на уроки. Пандора теж буде старостою. Її обов’язок — стежити за тим, щоб у їдальні в черзі було тихо.

Містер Док, наш новий класний керівник, ознайомив мене з новим розкладом. А він такий, що ми здебільшого готуємось до випускних екзаменів у школі та до вступних до університету. Обов’язкові предмети — математика, англійська мова, фізкультура і порівняльне релігієзнавство. Зате культурознавчі та творчі предмети — на вибір. Тож я собі вибрав медіазнавство (нічого складного, читай собі газети і дивися телевізор) та етику подружнього життя (надіюся, будуть розповідати про секс). Містер Док викладає англійську літературу, тож, гадаю, ми з ним порозуміємось, бо хіба на всю школу є хтось такий начитаний, як я? А якщо він десь щось і забуде, я зможу йому підказати.

Попросив у батька 5 фунтів 50 пенсів — наш клас їде на екскурсію до Британського музею. Татусь оскаженів, став кричати: “А де ділася безплатна освіта?” Сказав йому, що це питання не до мене.

П’ятниця, 11 вересня

Мав довгу розмову з містером Доком. Розповів йому, що я живу в неповній сім’ї з безробітним сварливим батьком. Містер Док відповів, що навіть якби я був сином одноногої негритянки-лесбіянки і горбатого прокаженого карлика-араба, він не став би зі мною панькатися, головне, щоб мої твори були ясними, вдумливими та безпретензійними.

Отакий у нас пастир!

Понеділок, 14 вересня

Місяць уповні

(...) Шкільні обіди перетворилися на рідкісне лайно. Таке враження, що і підливку, і заварний крем, і гарячий пудинг готують в одному баняку. Ось наше типове меню: гамбургер, печені боби, смажена картопля, йогурт або пампушок. Цього не достатньо, щоб ростити здорові кістки і сухожилля. Я тепер міркую, чи не влаштувати протест проти політики Марґарет Тетчер.

Це ж буде не наша провина, якщо ми виростемо апатичними і морально слабкими. Може, пані Тетчер навмисне хоче, щоб ми найближчими роками не мали сил виходити на демонстрації.

Четвер, 24 вересня

Ми з Пандорою насолоджуємось останнім осіннім теплом. Гуляли по сухому листі, вдихаючи запах кострищ. Це перший рік у моєму житті, коли я спокійно пройшов повз каштан і не жбурнув палюгою, щоб збити плодів. Пандора каже, я мужнію на очах.

Понеділок, 28 вересня

Новий місяць

У Берта щось не гаразд із ногами. Лікар каже, що йому потрібен постійний догляд. Я заходив до Берта, але він надто важкий, щоб я його перекидав із боку на бік. Дільнична медсестра гадає, що Бертові найкраще перебратися до богадільні “Дім сонця” Олдермана Купера. Та я в цьому дуже сумніваюся. Дорогою до школи я проходжу повз цю богадільню. Вона схожа на музей. А її мешканці схожі на експонатів.

Берте, ти старий шкарбун,

Любиш пса, буряк, тютюн.

Я — твій повний антипод,

Ти — буркун, я — веселун.

Ти смердиш, я не смерджу,

Ти лежиш, а я сиджу.

Ми здружилися, чому,

Я до тями не візьму!

Середа, 30 вересня

Як добре, що вересень уже добігає кінця, однаково він не приніс нічого доброго. Квітка поїхала до інших господарів. Пандора сумна. Берт ледве ноги волочить. Батько досі сидить без роботи. Мама все ще під дією дурману паразита Лукаса.

Субота, 10 жовтня

(...) Ще одна моя гризота — батько. Вилежується до обіду в ліжку, потім смажить собі на пательні якусь гидоту, наїдається, тоді відкриває пляшку, сідає і тупо дивиться ящик. Він навіть не пробує шукати роботу. Не миється, не стрижеться, не голиться. А у вівторок у нас у школі Батьківський вечір. Я заніс його найкращий костюм у хімчистку. (...)

Щоб перевірити свої сили й витривалість, Адріан з Пандорою пристають на пропозицію Ріка Лемона щодо походу в гори в екстремальних умовах.

Неділя, 18 жовтня

Вісімнадцята після Трійці

20:00. Як добре знову повернутися до цивілізації! Два дні я жив, як останній дикун! Спав на голій землі, між мною та стихією — лише спальник! Намагався посмажити картоплю на крихітній похідній плиті! Перебрідав струмки у бузувірських черевиках! Відбував свої потреби просто неба! Підтирався листям! Ні ванну прийняти, ні зуби почистити! Ні тобі телевізора, ні тобі радіо — геть нічого! Коли пішов дощ, Рік Лемон навіть не дозволив нам сховатися в мікроавтобусі! Мовляв, для захисту від дощу ми маємо користатись лише тим, що нам дає природа! Пандора знайшла пластиковий мішок з-під корму для тварин, і ми по черзі сиділи під ним.

Навіть не знаю, як я залишився живий! Яйця, що я брав з собою, потрощились, хліб намок і розкис, печиво скришилося на порох, і ні в кого не знайшлося консервного ножа. Дякувати Богу, хоч сир не намокає, не кришиться, не розкисає від води і не пакується в консервні банки.

А який я був радий, коли нас відшукали гірські рятувальники і забрали до себе. Рік Лемон дістав на горіхи за те, що не мав при собі ані компаса, ані карти. Рік заявив, що знає ці гори, як свої п’ять пальців. Тоді старший рятувальник сказав: це ж які треба мати пальці, щоб опинитися за сім миль від машини та ще й рухатися в протилежний бік!

Нарешті я спатиму в ліжку, перший раз за два дні. До школи я завтра не йду, бо намуляв собі ноги.

Середа, 21 жовтня

Пошкандибав до школи. Усі вчителі вдягнуті, як на парад, сьогодні ж бо Батьківський вечір. Татуньо помився і надягнув свій найкращий костюм. Вигляд у нього нівроку! Навіть не скажеш, що він безробітний. Татові було приємно, що вчителі мене хвалять. Вони казали, що я — гордість школи.

А старий Баррі Кента сидів як опльований. Ги-ги!

П’ятниця, 6 листопада

Ми з батьком завтра йдемо на вогняну забаву (звісно, якщо мені вистачить сил). Свято влаштовують, щоб зібрати кошти на сімейну консультацію.

Мама Пандори накриває на стіл, Пандорин батько порається біля вогнища. Мій татуньо крутиться біля нього, напрошується в помічники, тож я стараюсь не підходити до нього ближче, ніж на сотню метрів. Я вже не раз на власні очі бачив, як він смалить собі брови.

Вчора деякі безвідповідальні індивіди, що мешкають на нашій вулиці, палили вогнища у себе на задвірках!

Чесно!

І як їх тільки не попереджали, що це небезпечно: і по радіо, і по ящику, і через дитячу програму, і через газету, а вони своє роблять. Просто щастя, що все обійшлося.

П’ятниця, 13 листопада

Увечері серйозно поговорив з Пандорою про наші стосунки. Вона не хоче одружуватись зі мною у найближчі два роки! Вона, бачте, хоче робити кар’єру!

Природно, я був приголомшений таким ударом. Сказав Пандорі, що коли вона після одруження захоче стати до роботи в якійсь пиріжковій, я її не триматиму, а Пандора відповіла: я вступатиму до університету, а в пиріжкові ходитиму тільки для того, щоб купити пиріжків.

Ми обмінялися люб’язностями. (Вона була гостріша на язик, ніж я.)

Вівторок, 17 листопада

Я серйозно хвилююся за свого татуся. Навіть всюдисуща новина про вагітність принцеси Діани його не тішить. Бабуся сплела три пари пінеток і відіслала їх післяплатою до Букінгемського палацу. Оце патріотизм!

Середа, 18 листопада

Місяць в останній чверті

Дерева голі та суворі.

Їхні осінні шати

Вкрили тротуар.

В усіх кінцях двірники муніципальні,

Палять із листя вогні погребальні.

Листяний попіл

Злітає у вирій.

Я, Адріан Моул,

Палю свої мрії.

Я уважно передрукував цей вірш і надіслав Джону Тайдеману на Бі-Бі-Сі. Чомусь мені здається, що він любить вірші про осіннє листя.

Конче треба виступити десь на радіо чи хоча б надрукуватися, бо інакше Пандора втратить до мене всяку повагу.

Четвер, 19 листопада

Пандора каже, щоб я заснував літературний часопис. Тим паче, що у школі є копіювальний апарат. Під час обідньої перерви я готував перший номер. Назва журналу — “Голос юності”.

П’ятниця, 20 листопада

Пандора бачила мій “Голос юності”. Порадила не тягнути все на собі, а взяти до альманаху твори інших обдарованих писак. Сама вона пообіцяла дати замітку про догляд за кімнатними рослинами. Клер Нільсон запропонувала панківський вірш. Він дуже авангардний, але я не боюся порушувати усталені рамки.

(...) Друкуємо в середу. За вихідні Пандора зробить оригінал-макет. Ось моя перша редакторська шпальта:

“Вітаю, друзі!

Ось ви тримаєте в руках альманах нашої школи. Ура! Він з’явився на світ стараннями самих лише дітей. Наш перший номер — це спроба подивитись на світ по-новому. Багато хто з вас навіть гадки не має про те, які дива ховає вирощування кімнатних рослин, чи яку радість дарує догляд за спортивним велосипедом. Ви будете приємно здивовані, і то неабияк!

Редактор часопису

Адріан Моул”.

Орієнтовна вартість одного номера — 25 пенсів.

Субота, 21 листопада

Пандорин тато потягнув на роботі набір журнальних трафаретів. І от я пишу, а Пандора друкує на машинці найперші сторінки “Голосу юності”. Я вже наполовину закінчив викривальну статтю про Баррі Кента. Її назва: “Уся правда про Баррі Кента!” Після пам’ятної зустрічі з моєю бабусею він оминає мене десятою дорогою, тож боятися мені тепер нічого. До Берта сьогодні піти не встиг, заскочу завтра.

Вівторок, 24 листопада

Щойно від нас пішов Найджел, надутий як сич. Не сподобалось, бачте, що я покоротив його статтю. Намагався донести до нього просту думку, що півтори тисячі слів про велосипедні спиці — нечуване марнотратство, та він і слухати мене не захотів. Свою статейку він зняв. Ну і слава Богу! На дві сторінки менше мороки.

Завтра “Голос юності” наробить шуму на всю школу.

І ще завтра слід неодмінно заскочити до Берта.

Четвер, 26 листопада

День подяки у США

Новий місяць

Пандорин тато ксерить “Голос юності” у себе на роботі. Він довго відмовлявся, але Пандора була невблаганна: вона надулася, замкнулася в кімнаті та заявила, що нічого не їстиме доти, доки він не погодиться.

Неділя, 29 листопада

Початок Різдвяного посту

Щойно приїхала мама, без попередження! І не сама, а з усіма валізами. Мама поклалася на татову ласку, а тато поклався прямо на маму. Я, як хлопець делікатний, вшився до себе в кімнату. Ось тепер сиджу і намагаюсь розібратися, що ж я насправді відчуваю через мамине повернення. Авжеж, я на сьомому небі, але волосся мені стає дибки, коли уявлю собі, як мама побачить увесь цей свинюшник у нас удома. А ще як дізнається, що я дав поносити Пандорі її лисячу шубу, то мені кінець.

Понеділок, 7 грудня

Заходив до крамнички містера Черрі, поцупив там брелок з Кевіном Кіґаном. Буде Найджелові подарунок на Різдво.

Середа, 9 грудня

Не можу спати, бо не знаходжу собі місця через отой брелок. Газети аж рясніють розповідями про бабусь, яких спіймали на крадіжці в магазині. Спробував заплатити містерові Черрі за “Марс” більше, ніж він коштує, так той мене завернув і віддав мою решту.

Четвер, 10 грудня

Снилося, що я в тюрмі. Наглядач замикав за мною двері камери, його великий залізний ключ висів на брелку з Кевіном Кіґаном. Наш телефон, сто чортів йому в слухавку, досі відключений!

П’ятниця, 11 грудня

Місяць уповні

Дзвонив до “Добрих самарян”, зізнався у крадіжці. “Так віднеси його назад, малий!” — сказав мені голос у слухавці. Завтра так і зроблю.

Субота, 12 грудня

Містер Черрі засік, як я намагався покласти на місце брелок. Настрочив листа батькам. Піти його втопитися, чи що?

Неділя, 13 грудня

Третя неділя Різдвяного посту

Як добре, що в неділю пошта вихідна! Мама з батьком гарно проводили час, прикрашаючи різдвяну ялинку. Я дивився, як вони чіпляють іграшки, а в самого камінь на душі.

Читаю зараз “Злочин і кару”. Це найправдивіша книжка, яку я будь-коли читав!

Середа, 16 грудня

Отримав роль в експериментальній різдвяній виставі. Називається вона “Від ясел до зірок”. Я граю Йосифа. Пандора грає Марію. Ісуса грає першокласник-коротун на ім’я Пітер Браун. Він настільки малий, що приймає пігулки для росту.

Четвер, 17 грудня

Ще один лист із Бі-Бі-Сі!

“Любий Адріане Моул!

Дякую тобі за твій найостанніший вірш. Цього разу він був надрукований на машинці, і я одразу розібрався, про що він. Але зрозумій, Адріане, розбірливість — це ще не все. Наша поетична редакція просто завалена осінніми віршами. Запахи кострищ і шурхіт листя чути чи не в кожному коридорі. Молодець, ти старався, але не варто зупинятись на досягнутому, згоден?

З найкращими побажаннями Джон Тайдеман”.

“Не варто зупинятись на досягнутому”! Це ж майже пропозиція.

Ну то я йому й відписав:

“Шановний містер Тайдеман!

Який гонорар я отримаю, якщо мій вірш прочитають на радіо? Коли вам його надіслати? Які теми цікавлять вас найбільше? Чи міг би я зачитати його сам? Редакція бере на себе витрати на переїзд? І ще: о котрій годині програма вийде в ефір? Бо до десятої я вже маю бути в ліжку.

Щиро ваш, А. Моул.

P. S. Бажаю Вам приємнющого Різдва!”

Субота, 19 грудня

Час купувати подарунки на Різдво, а у мене катма грошей. Але я все одно склав список. Раптом знайду на вулиці десять фунтів!

Середа, 23 грудня

9:00. Два дні лишилося на те, аби купити різдвяні подарунки, а в мене у кишенях вітер свище! З усіх дарунків — лише саморобна прихватка для міс Ельф. Але щоб її вчасно подарувати, треба пертися в самі нетрі, де й незчуєшся, як тебе пограбують. Що ж, доведеться йти колядувати, інших способів заробити я просто не бачу.

(...) Наколядував 3 фунти і 13 пенсів, плюс 10 пенсів в ірландській валюті та одну пивну кришечку. Завтра вдягну шкільну форму, так, думаю, дадуть на кілька фунтів більше.

Четвер, 24 грудня

23:00. Щойно повернувся із пабу “Чорний бик”. Ходили туди з Пандорою. Ми вдягнули шкільну форму і нагадували всім п’яничкам, що в них також є діти. Від докорів сумління вони відкупилися грішми загальною сумою 12 фунтів 57 пенсів! Отож, у День Різдвяних подарунків (на другий день після Різдва) ми з Пандорою йдемо дивитися пантоміму і купимо собі по великій молочній шоколадці!

Четвер, 31 грудня

Останній день у цьому році! А він був багатий на події. Я закохався. Пожив у неповній сім’ї. Став інтелектуалом. Отримав два листи з Бі- Бі-Сі. Не так уже й зле на мої 14 3/4 року!

(...) Я зустрів Новий рік із Пандорою, наше свято було пристрасне, приправлене Енді Стюартом та волинками.

О першій ночі батько з гуркотом вломився в дім, тримаючи, за звичаєм, в руці шматок вугілля на щастя. П’яний, як завжди. А мама завелася про те, який я в неї гарний-гарнюсій синок і як вона мене любить. Чому вона не каже цього на тверезу голову?

П’ятниця, 1 січня

Вихідний у Великій Британії, Республіці Ірландія, США та Канаді

Отже, вирішено, в новому році я:

1. Буду вірний Пандорі.

2. Буду ховати свій велосипед на ніч.

3. Не буду читати недостойних книжок.

4. Буду ретельно готуватися до іспитів і складу їх якнайкраще.

5. Спробую бути добрішим до нашого пса.

6. Спробую знайти у своєму серці прощення для Баррі Кента за всі його численні гріхи.

7. Буду щоразу мити ванну після себе.

8. Припиню перейматися довжиною свого “друга”.

9. Буду робити розтягувальні вправи для хребта кожнісінький вечір.

10. Буду вивчати нове слово щодня.

Субота, 16 січня

Місяць в останній чверті

Сьогодні в Берта було весілля. “Дім сонця” Олдермана Купера ви- найняв автобус та повіз усіх на реєстрацію. Бабці зі своїми костурами виглядали як озброєна рушницями почесна варта.

Берт був шикарний. Він зняв готівкою свою довічну страховку і купив на ці гроші новенький костюм. На Квіні був вінок із квітів та фруктів. Щоб приховати зморшки, вона наклала грубий шар помаранчевої пудри. І навіть у Штика на шиї був червоний бант.

Я думаю, це дуже добре, що Штика відпустили із притулку на весілля господаря. Коли наші тата — мій і Пандорин — несли візок із Бертом угору по сходах, то старий ще був холостяком, а вже як спускали назад, він був жонатим чоловіком. Бабці стали кидатися рисом і конфеті, а наші мами — моя та Пандорина — розцілували Квіні та подарували їй кінську підкову на щастя.

Репортер і фотограф із газети зробили групове фото. Цікавились моїм ім’ям, але я сказав, що не бажаю афішувати своєї безкорисливої опіки над Бертом.

У богадільні влаштували урочисте прийняття. Директриса спекла торт і прикрасила його желейними літерами Б і К.

У понеділок Берт і Квіні знімають окремий будиночок, і в них почнеться медовий місяць.

Медовий місяць! Ги-ги!

Понеділок, 18 січня

Школа. Перший день нового семестру. Купа домашніх завдань, усі з прицілом на екзамени. Мені з ними нізащо не впоратися. Хоч я інтелектуал, але часом буваю не дуже тямущий.

П’ятниця, 22 січня

Мені судилося стати чорноробом. Не можу я нормально працювати під таким тиском. Міс Ельф сказала, що я цілком задовільно виконав своє завдання, але це аж ніяк не досить добре. А у Пандори, що б вона не робила, завжди самі лише “Відмінно!” червоною ручкою.

Четвер, 28 січня

На історії дістав 15 із 20. Пандора отримала 21! Зайвий бал їй додали за те, що вона знала, як звали батька Гітлера.

Неділя, 7 лютого

Семидесятниця

Цілий день не знав, чим зайнятися. Батьки по неділях тільки те й роблять, що читають недільні газети. Інші сім’ї їздять гуляти у заповідники там абощо. А ми нікуди не їздимо!

Коли я матиму дітей, у них будуть бомбезні вихідні!

Середа, 10 лютого

Тато хоче започаткувати власний бізнес — робити полички для спецій. На залишки своєї допомоги купив соснових дощок і клей. Гостьова кімната перетворилась на столярну майстерню. Стружка тепер по всьому будинку.

Я дуже пишаюся батьком. Він директор компанії, а це означає, що я — директорський синок!

Неділя, 14 лютого

Шестидесятниця

День св. Валентина

Нарешті я отримав валентинку не від родички! Пандорина листівка була чарівна, вона написала мені просте любовне послання: “Адріане, ти єдиний”.

Я привітав її листівкою у вікторіанському стилі. А всередині написав:

Любове моя!

Коси медові, шкільні підколінки,

Я вами вражений до селезінки!

З розуму зводить фігура твоя,

Я — Рой, твій ковбой, ти — кобила моя.

Вийшло не дуже зрозуміло, бо писав я поспіхом. Пандора не догнала літературної алюзії на Роя Роджерса і його коня, тож я позичив у батька стару книжку коміксів про їхні пригоди.

Тато кинув шеффілдську листівку у смітник. Коли він пішов до бару, мама витягла її, розкрила і прочитала: “Поліно, я пропав!”

Субота, 6 березня

Ми з Пандорою пішли до каналу поглянути на татову роботу. Той відрізок берега, який за ним закріпили, і за тисячу років не очистити від рештків старих велосипедів, дитячих візків та банок з-під “Кока-коли”! Сказав батькові, що він серйозно вляпався, а він мені відповідає: “Ще чого! Та через рік тут буде чудова місцина”. Ага, а я президент Америки!

Неділя, 7 березня

Друга неділя Великого посту

Зранку батько пішов на канал. Потім прийшов і замкнувся у спальні. І досі там сидить, я чую, як мама намагається його підбадьорити. Уже й не знати, чи він вийде завтра на роботу. Я схиляюся до думки, що не вийде.

Понеділок, 15 березня

Мене кохають аж дві дівчини! На хімії Елізабет Саллі Бродвей передала Вікторії Луїзі Томсон таку ось записку: “Спитайся в Адріана Моула, чи хотів би він зі мною зустрічатися”. Вікторія Луїза Томсон (надалі В. Л. Т.) передала записку мені. Я відповів В. Л. Т. негативно. Елізабет Саллі Бродвей (надалі Е. С. Б.) страх як зажурилася і залила слізьми свій хімічний пальник. Це по-справжньому круто, коли тебе кохають і Пандора, і Елізабет!

Зрештою, не така я вже, мабуть, потвора.

Вівторок, 16 березня

Пандора та Е. С. Б. побилися на спортивному майданчику. Не сподівався від неї такого! Буквально на останніх зборах “Рожевої бригади” вона клялася, що до скону залишиться пацифісткою.

Пандора перемогла! Ги-ги!

П’ятниця, 19 березня

Мій твір з англійської на вільну тему:

Весна

(автор Адріан Моул)

Дерева вистрілюють бруньками, власне, деякі з них уже стоять вкриті листям. Гілля пнеться до неба, наче сп’янілі опудала. Їхні стовбури закручуються, вганяються в землю і утворюють там плетиво коренів. Світлосяйне небо непевно застигло над землею, немов сором’язлива наречена в першу шлюбну ніч перед порогом почивальні. Птахи, наче сп’янілі опудала, розсікаючи крилами повітря, безладно прокладають собі шлях крізь ватяні хмари. Прозористий струмок величаво жебонить і біжить туди, де закінчується його мандрівка. “До моря! — гукає струмочок. — До моря!” — повторює нескінченно. Самотній хлопчина, чресла якого палають вогнем, сидить і дивиться на холодне своє відображення у текучому плесі струмка. Серце його сповнене ваготою. Очі його ковзають донизу і спиняються на небачено-величавому багатобарвному метелику. Крилата комаха здіймається у політ, і погляд хлопчини лине вдалечінь за нею, немов перетікає у крихітну цятку на тлі багряного заходу. У ніжному зефірі він відчуває надію для всього людства.

Пандора каже, цей твір — найкраще з того, що я будь-коли писав, але я добре знаю: щоб стати справжнім майстром слова, мені ще доведеться добре попотіти.

Субота, 20 березня

Весняне рівнодення

Мама підстриглася майже “під нуль”. Тепер вона схожа на тих жіночок, якими опікується тітонька Сьюзен. Навіть не скажеш, що вона чиясь мати. От сиджу і не знаю, дарувати їй щось на День матері чи не треба? Вчора вона казала при мені, що свято матері придумали, аби видурювати гроші в легковірних простаків.

Неділя, 21 березня

Четверта неділя Великого посту

Материнська неділя

11:30. Нічого мамі не подарував, так вона цілий ранок дується.

13.00. Батько сказав: “Хлопче, я на твоєму місці змотався б до Черрі та купив їй вітальну листівку”. І дав мені два фунти. То я купив листівку з написом “Мамо, я люблю тебе!” (інших не лишилось, от вічно мені щастить!) і п’ять коробочок лакричних асорті (коробочки були зі знижкою, бо прим’ялися). Мама повеселішала і навіть не сказала батькові ані слова, коли він, узявши букет тюльпанів, пішов до бабусі, а повернувся через п’ять годин і від нього тхнуло спиртним.

Маму Пандори сьогодні бавлять у ресторані. Коли я стану знаменитим, то теж буду водити маму в ресторан.

Понеділок, 22 березня

Склав каталог своєї бібліотеки, яку я тримаю у себе в кімнаті. Сто п’ятдесят одна книжка, не рахуючи книжечок Енід Блайтон.

Вівторок, 23 березня

За одинадцять днів мені п’ятнадцять. Тож, якби я захотів одружитися, мені треба чекати лише один рік і одинадцять днів.

Середа, 24 березня

Що мені не подобається у моїй зовнішності, так це вуха. Відстовбурчені, немов приліплені до голови під кутом 90 градусів. Спеціально вимірював косинцем, тож це науково доведений факт.

Неділя, 28 березня

Страсна неділя

Велика Британія переходить на літній час

(...) Клер Нільсон представила нам... Барбару Боєр. Дуже гарна особа, ще й дуже розумна. Вона не зійшлася з Пандорою в питанні ядерної політики НАТО. Пандорі довелося визнати Китай невідомим фактором. Вона попросила Клер більше не приводити Барбару.

Понеділок, 29 березня

Сьогодні на обіді я сидів у їдальні разом з Барбарою Боєр. Просто диво, а не дівчина! Барбара зауважила, що у Пандори повно вад. Мушу визнати, що вона має рацію.

Вівторок, 30 березня

В думках я зрадив Пандорі з Барбарою. Я опинився в серці вічного трикутника. Єдиний, хто це знає, — Найджел. Він присягнувся, що триматиме язика за зубами.

Середа, 31 березня

Про мою зраду знає вже вся школа. Після обіду Пандора не вилазила з медпункту.

Четвер, 1 квітня

День сміху

Місяць у першій чверті

Край нашій короткій інтрижці поклала Барбара Боєр. Я подзвонив у зоомагазин, де вона підробляє — чистить клітки. Барбара сказала, що їй серце крається, коли вона бачить біль в очах Пандори. Я запитав: це що, першоквітневий жарт? Вона відповіла: ні, ранок уже закінчився.

Гарний урок мені буде: через хіть я втратив кохання. Завтра мені п’ятнадцять років. Поголився, щоб підняти собі настрій.

П’ятниця, 2 квітня

Мені п’ятнадцять років, але за законом я ще дитина. Сьогодні мені можна тільки те, що вчора. І дідько з ним! Отримав сім листівок від рідні та три від друзів. Дарунки — звичайнісінький японський мотлох, тільки Берт подарував модель літака, виготовлену в Західній Німеччині. Від Пандори — жодної звістки. Та я її не виню. Я сам зрадив її довіру.

Прийшли з каналу Боз, Баз, Даз, Маз, Кев і Мелв, потягали мене за вуха. Боз подарував мені тюбик клею, щоб я склеїв модель літака.

(Переклад Анатолія Сагана)

Ключові компетентності

Спілкування державною мовою. 1. Знайдіть у тексті слова, яких Адріан не знав і шукав у тлумачному словнику. 2. Перевірте себе, чи знаєте ви значення цих слів. 3. Поміркуйте, наскільки іронічним є ставлення Сью Таунсенд до Адріана-інтелектуала. Знайдіть підтвердження в тексті твору. Математична компетентність. 4. Простежте, як змінюється ставлення головного героя до містера Лукаса впродовж твору. Що є причиною таких змін? 5. Який вихід знаходить Адріан, щоб полегшити власне життя від наслідків скрутного фінансового становища батьків? Компетентності в природничих науках і технологіях. 6. З допомогою Інтернету відшукайте на мапі Великої Британії ті місця, де Адріан відпочивав разом із матір’ю та містером Лукасом. 7. Знайдіть у тексті, як вирішується у Великій Британії питання очищення водних артерій та навколишнього середовища від сміття. Як вирішується ця проблема в Україні? Інформаційно-цифрова компетентність. 8. Знайдіть за допомогою Інтернету читацькі відгуки та рецензії на роман. Чим твір приваблює сучасних читачів-підлітків? Уміння вчитися. 9. Адріан Моул багато читає. Пригадайте назви творів, які він бере в бібліотеці для читання. Які з перерахованих творів ви читали або хотіли б прочитати? Ініціативність і підприємливість. 10. Які способи заробітку є доступними для Адріана Моула та його однолітків у Великій Британії 1982 року? 11. Порівняйте ситуацію, описану в романі, з вашими можливостями. Соціальна та громадянська компетентності. 12. Які соціальні проблеми актуалізовані у романі? Чи мають вони місце в нашому суспільстві? Висловіть свої погляди на підняті у творі проблеми. Обізнаність та самовираження у сфері культури. 13. Які елементи художньої організації роману (сюжетні колізії, події, образи) дозволяють сприймати “Таємний щоденник Адріана Моула” у контексті культури Великої Британії? Екологічна грамотність і здорове життя. 14. Які поради знаходить Адріан Моул у книжках? Чи є ці поради корисними для вас і ваших однолітків?

Предметні компетентності

Знання. 15. Розкрийте значення терміну “іронія”. 16. Що або хто є об’єктом іронічного ставлення Сью Таунсенд у романі? 17. Поясніть, як ви розумієте поняття “щоденникова форма оповіді”. Поясніть, чому письменниця обирає саме таку форму оповіді? Діяльність. 18. Простежте, чи змінюється характер та стиль щоденникових записів Адріана на початку роману, коли героєві лише 13 3/4 років, та в кінці твору. Цінності. 19. Від чого залежить сімейне щастя родини Моулів? 20. Які риси характеру виявляє Адріан у ставленні до сімейного собаки, поні Пандори та пса Берта Бакстера — Штика? 21. Які сімейні цінності обстоює письменниця у творі?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.