ОДІССЕЯ - Гомер - Золоті сторінки далеких епох - Хрестоматія 10 клас

ОДІССЕЯ - Гомер - Золоті сторінки далеких епох - Хрестоматія 10 клас

Гомéр - давньогрецький поет, якого вважають автором “Іліади” та “Одіссеї” - епічних поем, що відкривають історію європейської літератури. Про життя поета не відомо нічого. Усі його життєписи мають пізніше походження, і доволі довго вчені сперечалися, чи існував він насправді. Тому Гомера й називають “легендарним поетом”.

Однак дослідники сходяться на тому, що спочатку численні поеми про діяння героїв були усними, передавалися від співця до співця. Таких співців називали аедами1, Припускають, що ці поеми почали складати ще в ІІ тисячолітті до нашої ери. Гомерівські “Іліада” та “Одіссея” були створені, як вважають, у другій половині VIII ст. до н. е.

В основі епосу лежить переплетення історичних і міфологічних відомостей, творчо перероблених в поеми, у яких з неймовірною художньою силою зображуються картини військового і мирного життя стародавніх греків.

“Іліада” - поема про війну, в центрі уваги - військові подвиги й особистий героїзм персонажів твору. Гомер змальовує війну як фатальний, неминучий тягар людини і водночас захоплюється мужністю, почуттями обов'язку і честі героїв.

“Одіссея” - поема про мирні подвиги, пов'язані з колонізацією нових територій, освоєнням мореплавства. Відповідно до вимог тієї доби з'явився і новітній герой - мандрівник, відкривач незвіданих земель, здатний пристосуватися до нових умов.

Поеми написано античним віршованим розміром - гекзаметром2.

______________­______________­__________

1Аéд (грецьк. співець, поет) - еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на лірі чи кіфарі.

2Гекзáметр (грецьк. шестимірник) - метричний вірш шестистопного дактиля (-UU), де в кожній стопі, крім п'ятої, два короткі склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова - хорей.

ОДІССЕЯ

Скорочено

ЗАСПІВ

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян1 зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, - за те дня повернення він їх позбавив.

Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Зібравшись на раду за відсутності Посейдона, переслідувача Одіссея, боги вирішують дозволити Одіссею, якого німфа Каліпсо силоміць затримує на своєму острові, нарешті повернутися на батьківщину. Набувши вигляду Одіссеєвого друга Ментора, Афіна з’являється перед Телемахом, сином Одіссея, і радить йому побувати в Пілосі й у Спарті, щоб довідатися про батька та прогнати знахабнілих залицяльників Пенелопи. Уранці Телемах наказує вісникам скликати народ на збори й прилюдно вимагає від залицяльників, щоб вони залишили його дім. Антіной, один із залицяльників, зухвало відповідає йому. Телемах таємно вирушає в путь морем. Він приїздить до Пілоса, де Нестор розповідає йому про пригоди ахейців після здобуття Трої та радить Телемахові заїхати до Менелая. У Лакедемоні (Спарті) Менелай і Єлена розповідають йому про подвиги Одіссея.

Боги посилають Гермеса до німфи Каліпсо з наказом відпустити Одіссея. Він споруджує пліт і вирушає в плавання. На вісімнадцятий день Посейдон упізнає Одіссея та насилає бурю, яка викидає знесиленого героя на берег феакійського острова Схерії. Афіна вві сні навіває Навсікаї, доньці царя Алкіноя, думку піти разом із подругами та служницями до моря прати білизну. Вони зупиняються біля того місця, де міцно спить Одіссей. Прокинувшись, він наближається до Навсікаї та просить дати йому одяг і притулок. Дівчина погоджується допомогти Одіссеєві. Афіна огортає його туманом, і, невидимий, він входить у палац Алкіноя. Наблизившись до цариці Арети, Одіссей просить дати йому змогу повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його на бенкет, де Одіссей розповідає, не відкриваючи свого справжнього імені, як він від’їхав з острова Огігії, якого лиха зазнав від бурі біля берегів Схерії та як дістався до міста. Цар обіцяє відрядити його на кораблі в Ітаку. Наступного ранку на зборах феакійців Алкіной оголошує своє рішення й наказує підготувати все потрібне для від’їзду. На бенкеті, улаштованому із цього приводу Алкіноєм, виступає аед Демодок.

АЕД ДЕМОДОК

Любого всім співомовця привів тим часом окличник, -

Муза любила його, але злом і добром наділила:

Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.

Крісло окличник йому Понтоной2 срібнокуте поставив,

Спиною серед гостей до колони його притуливши;

Потім формінгу3 дзвінку на кілку дерев’янім повісив

Над головою його й показав, як дістати рукою

Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,

Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Муза співця надихнула мужів оспівати славетних

Співом, що слава його до широкого неба сягала,

Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,

Як на розкішній учті богів вони злими словами

Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон

Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.

Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім

Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він

Через поріг кам’яний, - то з волі великого Зевса

Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.

Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,

Довгу кирею4 пурпурну міцними піднявши руками,

Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, -

Сором-бо перед феаками сльози було проливати.

А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози

Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту кирею,

Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.

А як ізнову співати аед починав на прохання

Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,

Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.

Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

Алкіной пропонує Одіссеєві та гостям почати ігри та змагання. Під час змагань один феакієць висловлює сумнів щодо сили й спритності Одіссея, і той, ображений, перемагає всіх учасників у метанні диска. Увечері на бенкеті Демодок знову співає.

От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,

Зрізавши м’яса шматок з хребта білоіклого вепра,

Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:

“На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,

Хай покуштує, - й зажурений рад я його вшанувати.

Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди

Мають аеди, сама-бо їх Муза безсмертна навчила

Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем’я”.

Так він сказав, і той до героя-співця Демодока

В руки те м’ясо відніс - і взяв цей, радіючи духом.

Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.

А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,

До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:

“Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную,

Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,

Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,

Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,

Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.

Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом

Під Іліоном коня дерев’яного постать зробили,

Як його хитро в акрополь5 увів Одіссей богосвітлий,

Воїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.

Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,

Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевно

Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче”.

Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхненний,

З того почавиш, як враз на свої добропалубні судна

Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,

Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,

Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, -

Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.

Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,

Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:

Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,

Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,

Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.

Саме останнє оце і було те, що статися мало,

Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме

Постать велику коня дерев’яного, де заховались

Кращі з аргів’ян, готуючи смерть і загибель троянцям.

Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,

Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.

Як - хто куди - плюндрувати розбіглися місто високе,

Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку

Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.

Там він, - співав той, - наважився стати до бою страшного

І переміг при сприянні великої духом Афіни.

Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю

Танув слізьми, що з повік струмками спливали на лиця,

Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,

Що за людей і вітчизну свою наложив головою,

Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;

Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,

Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі

Ратищ удари на спину вже падають їй і на плечі,

Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;

В’януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає –

Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.

Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

Помітивши збентеження гостя, Алкіной просить його сказати, хто він такий і чому плаче. Назвавши своє ім’я та рід, “незламний у біді Одіссей богосвітлий” розповів про свої пригоди. Після відплиття від троянського берега вони з товаришами висадилися в Ісмарі та вступили з його жителями кіконами в бій, у якому загинуло багато супутників Одіссея. Буря на морі закинула їх до країни лотофагів, які їдять лотос - дивовижну рослину. Покуштувавши її, супутники Одіссея раптом забули про все, утратили бажання повертатися додому, і їх довелося силоміць тягнути на корабель. Звідти Одіссей потрапив на острів, розташований навпроти країни кіклопів (однооких велетнів-дикунів). Тут він залишив одинадцять кораблів, а на дванадцятому підплив до цієї землі й зійшов на берег із дванадцятьма супутниками.

ОДІССЕЙ І КІКЛОП ПОЛІФЕМ

Обік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших оподаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом...

Міх я великий вином тим наповнив та інших припасів

В бесаги взяв шкіряні із собою. Відчув-бо я духом

Мужнім, що стріну людину, одягнену в силу могутню,

Дикого велетня, що ні законів, ні правди не знає.

Одіссей із супутниками зайшли в печеру велетня. Він у цей час пас отару своїх овець. Товариші запропонували забрати їжу з печери на корабель і покинути острів. Натомість Одіссеєві захотілося побачити господаря, щоб отримати гостинці безпосередньо від нього. Ввечері кіклоп повернувся до печери, де на нього чекали ахейці.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців - баранів із козлами -

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, - не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, -

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Білого він молока на кисле узяв половину.

Сир віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока - напитися після вечері.

Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Сам розпалив...

Побачивши Одіссея із супутниками, Поліфем поцікавився, хто вони і де їхній корабель. Відчувши підступність у словах велетня, Одіссей відповів, що їхній корабель розтрощив Посейдон. Раптово кіклоп схопив двох супутників Одіссея і з’їв їх. Одіссей захотів був уночі заколоти Поліфема мечем, але збагнув, що тоді вони не зможуть вийти з печери, бо не відкотять величезну брилу, яка закривала з неї вихід.

Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

Вже він вогонь розпалив, подоїв своїх славних овечок,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Швидко із справами цими упорався, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них сніданок.

Далі, поснідавши, вигнав з печери свою він отару,

Легко відсунувши камінь важкий од дверей, і на місце

Знову поставив, немов сагайдак ковпачком покривав він.

З гуком і свистом кіклоп погнав свою жирну отару

В гори. А я, у печері лишившись, почав міркувати,

Як би помститись, якщо подасть мені ласку Афіна.

Серцю моєму така найкращою видалась рада:

Біля кошари лежала кіклопова палиця довга –

Стовбур сирої маслини, - зрубав її він, щоб ходити

З нею, як висхне вона. Виглядала ж та палиця, наче

Щогла на двадцятивеслім просторім судні чорнобокім,

Що вантажі торговельні крізь далеч морську перевозить, -

Так виглядала завдовжки й завгрубшки ота деревина.

Кия із сажень6 завдовж од неї тоді відрубав я

Й товаришам передав, обстругати його наказавши.

Гарно вони обтесали оцупок, а я, загостривши

Дрюк той, у полум’ї вістрям тримав, щоб вогнем засмалити.

Потім старанно його заховав я під гноєм, якого

Дуже багато було понакидано скрізь по печері.

Товаришам після того звелів жеребки я тягнути.

Хто з них відважиться, разом зі мною кілок той піднявши,

В око встромити кіклопу, як в сон він солодкий порине.

Випали тим чотирьом жеребки, кого й сам би хотів я

Вибрати в поміч, а я уже п’ятий виходив між ними.

Коли ввечері кіклоп повернувся до печери, Одіссей пригостив його вином.

Тричі підносив я, й тричі в глупоті своїй випивав він.

А як вино уже зовсім йому затуманило розум,

Я із солодкими знову до нього звернувся словами:

“Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають”.

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

“Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

Товаришів його всіх, - оце тобі й буде гостинець”.

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. З горла у нього з вином випливали

М’яса людського шматки, - сп’янівши, почав він блювати.

Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Ахейці викололи єдине око кіклопа оливним кілком.

Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

“Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?”

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

“Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!”

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

“Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, -

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!”

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

Одіссей зв’язував баранів по троє, а під середнім прилаштовувався хтось із полонених Поліфема. Таким чином Одіссей і його супутники вибралися з печери.

Щойно ми вийшли з печери й оподаль кошари спинились,

Перший я виліз із-під барана й повідв’язував інших.

Швидко погнали отару ми жирних овець тонконогих,

Їх оточивши навколо, щоб разом все стадо загнати

На корабель свій. Нас радо супутники любі вітали –

Тих, що уникнули смерті, - й загиблих оплакали гірко.

Плакати все ж їм, бровами до кожного стиха моргнувши,

Я не дозволив, - загнати звелів пишнорунну отару

На корабель і чимдуж на хлань відпливати солону.

До кочетів7 вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже відплинувши віддаль, що поклик ще чути,

До Поліфема почав я, глузуючи з нього, кричати:

“Гей ти, кіклопе! Не зовсім беззахисний муж той, в якого

Товаришів у глибокій печері пожер ти жорстоко!

Так і належить помститись тобі за лихі твої вчинки,

Нелюде лютий, що в домі своєму гостей поз’їдати

Не посоромивсь! От Зевс і боги тебе всі й покарали!”

Так я промовив. Його ж іще більша злоба охопила.

Верх од гори відломив він великої й так його кинув,

Що поблизу корабля темноносого впав той уламок,

Ледве в стерно кермове кам’яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду, -

З шумом до берега нас понесло тоді водоворотом,

Моря приливом нас знову до самої суші пригнало.

Довгу жердину руками вхопивши, від берега нею

Я відштовхнув корабель, а супутцям кивнув головою,

Додаючи їм відваги, й на весла звелів налягти їм,

Щоб із біди врятуватись. Аж гнулись вони - веслували.

Тільки як далі від берега вдвоє уже одпливли ми,

Знов я кіклопа гукати хотів; та навкруг навперейми

Товариші мене лагідно так почали умовляти:

“Знову, безумний, ти хочеш цю дику людину дражнити?

Щойно він, кинувши скелю у море, погнав корабель наш

Прямо на берег, і ми уже зовсім загинути мали!

Тільки-но крики чиїсь чи мову яку він почує,

Голови нам і всі корабельні він балки розтрощить,

Мармуру кинувши брилу, - а сили йому не бракує”.

Так говорили вони, та не слухало серце відважне,

Й знову до нього покликнув я, гнівом в душі спалахнувши:

“Гей ти, кіклопе, якщо тебе з смертних хто-небудь спитає,

Хто осліпив так ганебно тебе, ти можеш сказати –

Це Одіссей тебе ока позбавив, той городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку”...

Так відповів я, а він тоді став Посейдона-владику,

Руки у зоряне небо здіймаючи, ревно благати:

“Згляньсь, Посейдоне, землі потрясателю темногривастий!

Якщо я син твій і гордий моїм ти зватися батьком,

Хай Одіссей додому не вернеться, городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку.

А як судилось у власну йому повернутись оселю,

Добре збудовану, й близьких, і землю побачити рідну,

Товаришів розгубивши, хай з лихом повернеться врешті, -

Лиш на чужім кораблі, - і дома лиш горе застане”.

Так він молив і благав, і почув його темногривастий.

На далекому острові Еолії володар вітрів Еол приязно зустрів Одіссея і відрядив його додому, подарувавши зав’язаний мішок із вітрами, аби ті не заважали герою в дорозі. Проте через надмірну цікавість супутників, які попри сувору заборону розв’язали той мішок, кораблі Одіссея, що майже досягли рідної Ітаки, знову опинилися біля Еолії. Однак цього разу Еол відмовився допомогти тим, кого переслідували боги, і вони незабаром припливли до людожерів лестригонів, які знищили одинадцять кораблів з їхніми екіпажами. Корабель Одіссея причалив до острова Ееї.

ОДІССЕЙ У КІРКИ

Так ми на острів Еею приїхали згодом. Кіркея

Там пишнокоса, дивна богиня живе ясномовна...

Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали

В затишній бухті, якимось до неї приведені богом.

Там ми, на берег зійшовши, лежали два дні і дві ночі,

Зморені тяжко й гіркою пригноблені серця печаллю.

Тільки як третій розвиднила день нам Еос пишнокоса,

Списа у руки узявши й мечем озброївшись гострим,

З місця причалу я швидко на кручу поглянути вийшов, -

Може, де смертних побачу діла чи хоч голос почую.

Ставши на версі скали кам’яної, навкруг озирнувся

Й дим, що здаля над широким простором землі піднімався,

Я за густим дубняком над будинком Кіркеї побачив.

В мислях своїх і в душі я почав міркувати: чи далі

Йти дізнаватись туди, де димок я помітив багровий?

За жеребом 22 супутники Одіссея вирушили до будинку Кіркеї, навколо якого лежали леви й гірські вовки, заворожені злим зіллям, яке їм давала господиня. Ахеї почали кликати Кірку.

Вийшла небавом вона й, відчинивши осяйливі двері,

Їх запросила ввійти, і всі увійшли необачно,

Лиш Еврілох, відчувши лукавство, іззаду лишився.

Ввівши, усіх на ослони і крісла вона розсадила;

Ячної з сиром муки та з медом жовтявим змішавши,

З світлим прамнейським вином подала їм, підсипавши в келих

Зілля лихого, щоб зовсім про землю вітчизни забули.

Щойно дала їм ту суміш і випили всі, як ударом

Кия вона їх загнала в свинарню і там зачинила.

Голови й постаті їхні щетиною вкрились, і рохкать

Всі по-свинячому стали, лиш розум, що й був, залишився.

Плачучих їх зачинила Кіркея й сипнула їм в закут

Жолудів, терну, каштанів, коріння крушини, щоб їли

Те, що всі свині їдять, у багнюці валяючись завжди.

Миттю побіг Еврілох на швидкий корабель чорнобокий

Звістку подати сумну про долю супутників любих.

Довго не міг він, хоч як силкувався, і слова сказати,

Смутком великим у серці охоплений; очі сльозами

Сповнились рясно; всю душу йому розривали ридання.

Тільки тоді, як його ми розпитувать з подивом стали,

Він розповів нам про долю нещасну супутників наших...

Так оповів він, і зразу на плечі закинув я мідний,

Срібноцвяхований меч свій великий і лук з тятивою

І провести мене тим же звелів Еврілохові шляхом...

Вже по священному виярку йшов я і ось уже вийти

Мав до великого дому Кіркеї, що зналась на зіллі.

Раптом Гермес із жезлом золотим мене близько від дому

Стрів на дорозі, на юного мужа із вигляду схожий

З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих.

Взявши за руку мене, він назвав на ім’я і промовив:

“Стій, бідолашний, куди ти прямуєш по цих верховинах,

Краю не знаючи цього? Супутців твоїх вже Кіркея

Всіх обернула в свиней і в хліву своїм міцно тримає.

Їх визволяти ідеш ти? І сам, кажу тобі, цілий

Звідти не вернешся й там же, де інші усі, зостанешся.

Але послухай: тебе я врятую і визволю з лиха.

Зілля узявши оце чарівне, ти в оселю Кіркеї

Сміливо йди, - з ним-бо днину лиху ти від себе відвернеш.

Я розкажу тобі все про підступне Кіркеї лукавство:

Суміш вона приготує і зілля підсипле у неї,

Тільки тебе не здолає той чар, - того не допустить

Зілля, що дам я тобі, чарівне. Розкажу по порядку.

Щойно Кіркея довжезним жезлом замахнеться на тебе,

Зразу із піхов своїх ти вихопи меч гостролезий –

Кидайся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити”...

Слово це мовивши, зілля подав мені світлий дозорець,

Вирвавши просто з землі і властивість його пояснивши.

Корінь був чорний, а цвіт - немов молоко білопінне...

Потім Гермес відійшов на високу Олімпу вершину,

Острів лісистий лишивши, а я до будівель Кіркеї

Далі подався, лиш серце бурхливо мені колотилось.

Кірка запросила Одіссея до покоїв і дала йому зілля. Здивувавшись тому, що чари не подіяли, Кірка зрозуміла, що перед нею Одіссей, про якого попереджав її Гермес, “злотожезлий”, “світлий дозорець”, і чарівниця погодилася повернути супутникам Одіссея людську подобу.

Вийшла Кіркея і, двері в свинарню свою відчинивши,

Вигнала звідти свиней, наче дев’ятирічних на вигляд.

Стали вони перед нею, вона ж, їх усіх обійшовши,

Кожну із них по черзі вигойною маззю мастила.

Стала з їх тіл опадати щетина, що вкрила відтоді

Їх, як заклятого зілля дала їм Кіркея-владарка.

Знов вони стали людьми, красивішими навіть, ніж доти,

Вищими трохи на зріст і молодшими стали на вигляд.

Зразу впізнали мене, і рук моїх кожен торкнувся.

Потім усі заридали тужливо, - їх лемент страшенний

Всюди по дому лунав і розжалобив навіть Кіркею.

Близько тоді підійшла і сказала в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Йди до швидкого свого корабля на морське узбережжя.

Витягніть передусім корабель на положистий берег,

Снасть корабельну і всяке майно занесіть до печери,

Потім вертайтесь сюди - і сам ти, й супутники милі”.

Мовила так, і, послухавши серцем відважним, подався

Я до швидкого свого корабля на морське узбережжя;

Там на швидкім кораблі знайшов я супутників милих, -

Плакали гірко вони, рясні проливаючи сльози.

Мовби телята навколо корів, що з полів чередою

В хлів повертаються, трав соковитих напасшися вволю,

Скачуть всі разом назустріч, - не вдержати їх у кошарі,

Радісно мукають всі, своїх матерів обступивши, -

Так і до мене з слізьми на очах всі супутники наші

Кинулись разом з великою радістю в серці, неначе

В рідну ми землю вернулись, на нашу Ітаку скелясту.

Одіссей із супутниками перебували в Кірки цілий рік. І хоча їм було добре, вони затужили за рідною домівкою. Одіссей звернувся до богині з проханням відпустити його на Ітаку.

...Сказала на те в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Не залишайтеся більше у домі моїм проти волі,

Тільки у іншу вам треба раніше податись дорогу –

Аж до оселі Аїда й страшної пройти Персефони,

Щоб розпитати про все там фіванця Тіресія душу –

Віщого старця сліпого, що розум зберіг непорушним;

Всю-бо й по смерті йому залишила, проте, Персефона

Давню розсудливість, інші ж усі там, як тіні, никають”.

Так вона мовила, й любе в мені мов розбилося серце.

Плакав, на ложі я сидячи, й серце на білому світі

Жити вже більш не хотіло й на сонячне світло дивитись.

А як, на ложі качаючись, я вже наплакався вволю,

Так я промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

“Хто ж, о Кіркеє, мені вожаєм у дорозі тій буде,

Не допливав-бо ніхто ще на чорнім судні до Аїда”.

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Тим не журися ти, хто вожаєм корабля твого буде,

Ти тільки щоглу постав, розпусти свої білі вітрила

Й сядь при стерні, і саме понесе вас дихання Борея.

А як ріку Океан кораблем ти своїм переплинеш,

То низовинний побачиш ти берег і гай Персефони,

Осокорини високі і верби, що гублять насіння.

Над Океаном глибиннобурхливим постав корабель свій,

Сам же в задушну Аїда оселю тоді попрямуєш.

До Ахерону8впадає там Піріфлегетон вогненний

Разом з Кокітом, що й сам рукавом є підземного Стікса,

Там біля скелі обидва збігаються шумні потоки”.

Переклад Бориса Тена

Одіссей зійшов у підземне царство, побачив тіні померлих - своєї матері, соратників. Від віщуна Тіресія довідався про важкий шлях на Ітаку.

Після довгих поневірянь Одіссей повертається додому. Там, невпізнаний, розправляється зі знахабнілими залицяльниками Пенелопи. Афіна в образі Ментора встановила загальний мир.

1. Поясніть назву твору. Визначте головну його тему, знайдіть відповідну цитату (“Заспів”).

2. Як Одіссей опинився у феакійців? Про що співав сліпий співець Демодок?

3. Опишіть спосіб життя Поліфема. На якому цивілізаційному рівні перебувають циклопи? Одіссей? Аргументуйте свою відповідь.

4. Як Одіссеєві вдалося вибратися з печери Поліфема? Як ви вважаєте, чому для Одіссея було важливо повідомити циклопу своє ім'я?

5. Які пригоди трапилися із супутниками Одіссея під час перебування у Кірки? Хто допоміг Одіссеєві уникнути пастки, яку підготувала чаклунка Кірка?

6. Які риси притаманні Одіссею? Яким він постає під час перебування в Алкіноя, Поліфема, Кірки?

7. Як зображуються в поемі боги? Вони допомагають чи перешкоджають Одіссеєві дістатися Ітаки?

______________­______________­_____________

1Столиця троян - Іліон, або Троя. Про події десятого, останнього року боротьби за Іліон розповідається в “Іліаді” Гомера.

2Понтонóй - вісник царя Алкіноя, оголошував накази.

3Формíнга - найдавніший грецький струнний інструмент, який супроводжував спів.

4Кирéя - верхній одяг, плащ до п'ят, зроблений зі шкіри, сукна чи вовни.

5Акрóполь (грецьк. верхнє місто) - укріплена частина міста.

6Сáжень - міра довжини. 1 сажень = 2,134 м.

7Кóчет - пристосування на човні для прикріплення весла.

8Ахерóн - річка в підземному царстві, в яку вливаються річки Піріфлегетон і Кокіт.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.