ЛЮЛЬКА ЗГОДИ - Генрі Уодсуорт Лонгфелло (1807 -1882) - ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА
(уривок з поеми «Пісня про Гайавату»)
На верхів’ї Скель Червоних,
Скель Великої Плащини,
Там стояв Життя Владика.
Гітчі-Маніто1 могучий,
І з верхів’я Скель Червоних
Він до себе звав народи.
Звідусіль людей скликав він.
Від слідів його неслася
І тремтіла в сяйві ранку
Річка, падаючи з кручі
І займаючись мітлою.
І провів перстом Владика
Путь лучкову по долині
І сказав, провівши, річці:
«Ось тобі навік дорога».
Від червоного бескета
Одломив рукою камінь
І зліпив із нього люльку,
І оздобив візерунком.
А над річкою він вирвав
Очеретяну стеблину
І цибух зробив для люльки;
І червоною корою
Із лози набив він люльку.
І дихнув на ліс зелений.
І від подиху у лісі
Загойдались раптом віти
І, зустрівшись, зайнялися;
І на горах на високих
Запалив їм Люльку Згоди
Гітчі-Маніто могучий
1 Гітчі-Маніто у деяких індіанських племенах — верховний бог, або Великий Дух.
На ознаку, що на раду
Всі народи він скликає.
Вився дим поволі, тихо
В сяйві сонячного ранку:
Спочатку — мов темна смужка,
Потім — наче синя пара.
Закруглявся у повітрі,
Як зимою ліс, верхів’ям,
Сніжно-білими клубами
Плив все вгору, вище й вище,
І торкнувся врешті неба,
І розлився, розкотився
В сизих хвилях над землею.
Із долини Тавазента,
Із долини Вайомінга,
Із лісної Тоскалузи,
Від Скелястих Гір далеких,
Від озер Країни Снігу, —
Звідусіль усі народи
Дим угледіли на небі,
Дим, що йшов із Люльки Згоди.
І пророки всіх народів
Їм сказали: «То Поквана!
Сим далеким синім димом,
Що лозою в небі в’ється,
Що рукою наче кличе,
Гітчі-Маніто могучий
Зве до себе на пораду
Всіх людей, усі народи».
По річках, лугах збігались
І збиралися народи:
Йшли Чоктоси і Команчі,
Йшли Гурони і Мендени,
Делавери і Могоки,
Йшли Шошони і Омоги,
Пони йшли і Чорноногі,
Оджибеї і Дакоти
До Великої Плащини
Перед світлі Божі очі.
В зброях всі, в яскравих фарбах.
Як дерева в час осінній,
Наче ранок на світанні,
Всі зійшлись вони в долині
З ворожнечею у душах.
В їх очах — смертельний виклик,
В їх серцях — звіряча лютість,
Вікове бажання помсти —
Заповіт страшний від предків.
Але тихо і ласкаво
Подивився Милосердний,
Гітчі-Маніто могучий.
Наче батько, подивився
На дитячу ворожнечу
І простяг над ними руку,
Тінь руки простяг над ними.
Щоб серця їх заспокоїть.
Втихомирити їх душі.
І ясний величний голос,
Як потік, що з гір несеться.
Як потік, що пада в прірву,
Пролунав до всіх народів:
«Діти! Слухайте уважно
Мудре слово і пораду.
Що вам скаже, нерозумним.
Той, хто дав життя всім людям.
Дав я землю вам для ловів.
Дав вам води для рибальства.
Дав ведмедя і бізона,
Дав вам сарну і оленя,
Дав бобра вам і казарку .
Напустив я риби в ріки.
На болота — диких птахів, —
Що ж примушує вас нищить.
Убивать один другого?
Я стомивсь від ваших сварок.
Від незгод і суперечок,
Від кривавих війн народних.
Молитов про помсту люту...
Ваша сила тільки в згоді.
А безсилля — в ворожнечі!
Помиріться ж, мої діти.
Будьте друзями, братами!
І Пророк на землю прийде.
І покаже вам дорогу
До покути, до спасіння.
І ви мусите коритись
Всім його порадам мудрим.
І на зораному полі
Разом праці і любові
Зійдіть квітів долі-щастя.
Діти! Слухайте Пророка,
Бо потонете у крові,
Бо пов’янете, як листя.
Окуніться ж ви в джерело.
Що сріблиться перед вами,
Змийте фарби, фарби бою.
Змийте з тіла плями крові.
Закопайте свою зброю.
Люльки висічіть з каміння.
Очерету наламайте
І живіть віки братами!»
Так сказав Життя Владика.
I покидали на землю
Вояки ганебну зброю.
Поскидали всі убрання
Із оленячої шкури
І до берега побігли
Змити фарби — плями бою.
Від слідів Творця лилася
Річка хвилею ясною,
Обмивала кров на тілі
І, обмивши, червоніла,
І, спускаючись все нижче.
З кров’ю змішана, зникала.
Змивши фарби, плями бою,
Вояки на берег вийшли
І у землю закопали
Свої палиці і зброю.
І дітей своїх Владика,
Гітчі-Маніто могучий,
Стрів усмішкою ясною.
Із червоного каміння
Всі зробили мовчки люльки,
Очерету наламали
І оздобили їх пір’ям,
І іти додому стали
В ту хвилину, як завіса
Темних хмар заколихалась
І у дверях світлих неба
Гітчі-Маніто сховався.
Оповитий білим димом,
Білим димом Люльки Згоди.
Переклад О. Олеся