ЛЮЛЬКА ЗГОДИ - Генрі Уодсуорт Лонгфелло (1807 -1882) - ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА

ЛЮЛЬКА ЗГОДИ - Генрі Уодсуорт Лонгфелло (1807 -1882) - ПОЕТИЧНЕ БАЧЕННЯ СВІТУ - ПРИГОДИ І ФАНТАСТИКА

(уривок з поеми «Пісня про Гайавату»)

На верхів’‎ї Скель Червоних,

Скель Великої Плащини,

Там стояв Життя Владика.

Гітчі-Маніто1 могучий,

І з верхів’‎я Скель Червоних

Він до себе звав народи.

Звідусіль людей скликав він.

Від слідів його неслася

І тремтіла в сяйві ранку

Річка, падаючи з кручі

І займаючись мітлою.

І провів перстом Владика

Путь лучкову по долині

І сказав, провівши, річці:

«Ось тобі навік дорога».

Від червоного бескета

Одломив рукою камінь

І зліпив із нього люльку,

І оздобив візерунком.

А над річкою він вирвав

Очеретяну стеблину

І цибух зробив для люльки;

І червоною корою

Із лози набив він люльку.

І дихнув на ліс зелений.

І від подиху у лісі

Загойдались раптом віти

І, зустрівшись, зайнялися;

І на горах на високих

Запалив їм Люльку Згоди

Гітчі-Маніто могучий

1 Гітчі-Маніто у деяких індіанських племенах — верховний бог, або Великий Дух.

На ознаку, що на раду

Всі народи він скликає.

Вився дим поволі, тихо

В сяйві сонячного ранку:

Спочатку — мов темна смужка,

Потім — наче синя пара.

Закруглявся у повітрі,

Як зимою ліс, верхів’‎ям,

Сніжно-білими клубами

Плив все вгору, вище й вище,

І торкнувся врешті неба,

І розлився, розкотився

В сизих хвилях над землею.

Із долини Тавазента,

Із долини Вайомінга,

Із лісної Тоскалузи,

Від Скелястих Гір далеких,

Від озер Країни Снігу, —

Звідусіль усі народи

Дим угледіли на небі,

Дим, що йшов із Люльки Згоди.

І пророки всіх народів

Їм сказали: «То Поквана!

Сим далеким синім димом,

Що лозою в небі в’‎ється,

Що рукою наче кличе,

Гітчі-Маніто могучий

Зве до себе на пораду

Всіх людей, усі народи».

По річках, лугах збігались

І збиралися народи:

Йшли Чоктоси і Команчі,

Йшли Гурони і Мендени,

Делавери і Могоки,

Йшли Шошони і Омоги,

Пони йшли і Чорноногі,

Оджибеї і Дакоти

До Великої Плащини

Перед світлі Божі очі.

В зброях всі, в яскравих фарбах.

Як дерева в час осінній,

Наче ранок на світанні,

Всі зійшлись вони в долині

З ворожнечею у душах.

В їх очах — смертельний виклик,

В їх серцях — звіряча лютість,

Вікове бажання помсти —

Заповіт страшний від предків.

Але тихо і ласкаво

Подивився Милосердний,

Гітчі-Маніто могучий.

Наче батько, подивився

На дитячу ворожнечу

І простяг над ними руку,

Тінь руки простяг над ними.

Щоб серця їх заспокоїть.

Втихомирити їх душі.

І ясний величний голос,

Як потік, що з гір несеться.

Як потік, що пада в прірву,

Пролунав до всіх народів:

«Діти! Слухайте уважно

Мудре слово і пораду.

Що вам скаже, нерозумним.

Той, хто дав життя всім людям.

Дав я землю вам для ловів.

Дав вам води для рибальства.

Дав ведмедя і бізона,

Дав вам сарну і оленя,

Дав бобра вам і казарку .

Напустив я риби в ріки.

На болота — диких птахів, —

Що ж примушує вас нищить.

Убивать один другого?

Я стомивсь від ваших сварок.

Від незгод і суперечок,

Від кривавих війн народних.

Молитов про помсту люту...

Ваша сила тільки в згоді.

А безсилля — в ворожнечі!

Помиріться ж, мої діти.

Будьте друзями, братами!

І Пророк на землю прийде.

І покаже вам дорогу

До покути, до спасіння.

І ви мусите коритись

Всім його порадам мудрим.

І на зораному полі

Разом праці і любові

Зійдіть квітів долі-щастя.

Діти! Слухайте Пророка,

Бо потонете у крові,

Бо пов’‎янете, як листя.

Окуніться ж ви в джерело.

Що сріблиться перед вами,

Змийте фарби, фарби бою.

Змийте з тіла плями крові.

Закопайте свою зброю.

Люльки висічіть з каміння.

Очерету наламайте

І живіть віки братами!»

Так сказав Життя Владика.

I покидали на землю

Вояки ганебну зброю.

Поскидали всі убрання

Із оленячої шкури

І до берега побігли

Змити фарби — плями бою.

Від слідів Творця лилася

Річка хвилею ясною,

Обмивала кров на тілі

І, обмивши, червоніла,

І, спускаючись все нижче.

З кров’‎ю змішана, зникала.

Змивши фарби, плями бою,

Вояки на берег вийшли

І у землю закопали

Свої палиці і зброю.

І дітей своїх Владика,

Гітчі-Маніто могучий,

Стрів усмішкою ясною.

Із червоного каміння

Всі зробили мовчки люльки,

Очерету наламали

І оздобили їх пір’‎ям,

І іти додому стали

В ту хвилину, як завіса

Темних хмар заколихалась

І у дверях світлих неба

Гітчі-Маніто сховався.

Оповитий білим димом,

Білим димом Люльки Згоди.

Переклад О. Олеся






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.