СВІТЯЗЬ - Адам Міцкевич (1798-1855) - ЛІТЕРАТУРНІ БАЛАДИ - БИЛИНИ І БАЛАДИ - Хрестоматія 7 клас

СВІТЯЗЬ - Адам Міцкевич (1798-1855) - ЛІТЕРАТУРНІ БАЛАДИ - БИЛИНИ І БАЛАДИ - Хрестоматія 7 клас

Михайлові Верещаку

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,

Прагне на все надивитись,

Хай у Плужинськім бору побуває,

Гляне на озеро Світязь.

В пущі дрімучій розкинулись води —

Ясна і чиста рівнина,

Пуща їх тінню густою обводить,

Озеро — ніби крижина.

А як нічною проїдеш порою —

Станеш, затримавши подих:

Зорі побачиш вгорі й під собою,

Місяць у небі і в водах.

Чи то із небом злилися безодні,

Водяна дика пустеля,

А чи склепіння у сяйві холоднім

Небо, ввігнувшися, стеле?

Ген береги, мов розтали поволі,

Сяєвом срібним повиті,

Наче ти в синім пливеш видноколі,

В тихій бездонній блакиті.

Вабить це озеро, тихе й погоже,

В пітьмі чаруючи очі;

Та лиш сміливець нечуваний може

Їхать туди опівночі.

Кажуть, там сила нечиста гуляє,

Бенкети в озері править.

Хто проти ночі про це повідає —

Страшно і слухати навіть.

Часом пори там почуєш нічної

Поклики й грім під водою,

Стогін жіночий і брязкання зброї,

Вигуки дикого бою.

Гамір цей грізний вщуха за хвилину,

Бір прибережний шепоче,

Тільки молитва над озером лине,

Тужне благання дівоче.

Що воно значить? І хто відгадає?

Хто ту безодню прогляне?

Різне про теє народ повідає,

Правди ж не знають селяни.

Дідичів Світязі славних нащадок,

Пан у Плужинах багатий,

Ці таємниці діставши у спадок,

Вирішив їх розгадати.

Тож повелів він у ближньому місці

Довгі човни будувати,

Невід завглибшки аршинів на двісті

Кращим рибалкам в’‎язати.

Я остеріг, що тут божої волі

Спершу спитатися треба, —

Дзвони гудуть не в одному костьолі,

Линуть молитви до неба.

Ксьондз із Цирина прибув на посвяту,

Благословення складає,

Ловлю за пановим гаслом почато,

Невід у воду пірнає.

Тоне, потяг поплавці за собою,

Вглиб — нескінченна дорога.

Стелиться слід за ним пінний стягою...

Певне, не зловлять нічого!

Ось підтягають до берега крила,

Мокрі зближаються сіті...

Що за страховище хвиля укрила?

Хто б то повірив у світі!

Ні, не страховище — жінку впіймали

Десь у підводній яскині:

Кучері білі, уста мов корали,

Очі великі та сині.

Плине до берега дивна істота.

Люди стоять остовпілі,

Дехто й тікати лаштується потай, —

Жінка підводиться з хвилі,

Каже: «Чи знаєте ви, що донині

Всіх, хто тут плавав зухвало,

Озеро, знявши вали білопінні,

В прірві підводній ховало?

Тож за цікавість пусту в нагороду

Всім вам загинути б нині, —

Тільки ж бо нашого, пане, ти роду,

Славного в рідній країні!

Тим, що цей розшук почавши без тями,

Бoга ви все ж не забули,

Бог вам сьогодні моїми устами

Давнє повіда минуле.

Тут, де сумні простягаються піски,

Аїр росте та купава,

Місто колись було, сповнене блиску,

Пишна Туганів держава.

Світязь, ясною багата красою,

Мужньою силою воїв,

Під можновладних державців рукою

Квітла у славі й спокої.

Там, де цей ліс простягнувся похмурий,

Ниви стелилися здавна,

Ген Новогрудок здіймав свої мури,

Древня столиця преславна.

Раз по Литві покотилась тривога:

Цар із Русі наступає,

Військо його оточило Мендога,

Сили ж у князя немає.

З дальніх кордонів він кличе дружину,

Пише до князя Тугана:

«Княже, рятуй! Поможи, бо загину!

Сила іде нездоланна».

Батько мій, те прочитавши послання,

Кличе: «Збирайтеся, вої!»

От і зійшлися вони на світанні,

Всяк при коні та при зброї.

Гримнули сурми, дружина рушає,

Князь виїжджає в діброву.

Раптом стає він і руки ламає,

В замок звертаючи знову.

Каже до мене: «Як власних підданців

Сам на поталу я кину?

Світязь не має ні мурів, ні шанців,

Тільки-но смілу дружину.

Як розділю своє військо надвоє,

Князю не дам оборони,

А коли всі ми підемо до бою, —

Як будуть діти і жони?»

«Батьку, — кажу я, — снагою і хистом

Допоможи батьківщині!

Бог захистить нас. Вночі я над містом

Ангела бачила нині.

Світязь мечем він укрив на хвилину,

Мовив, прекрасний, як сонце:

«Поки мужі захищають країну,

Я буду вам оборонцем!»

Батько послухав, рушає до бою,

Ніч наступає в тривозі.

Раптом ми чуємо брязкання зброї,

Крики «ура» на дорозі.

Гримнув таран, завалилися брами,

Сиплються градом уламки,

Сиві діди і жіноцтво з дітками

Товпляться з плачем до замку.

«Леле! — гукають.—Он сунеться військо!

Русь за ворітьми лютує!

Вбиймо себе, бо загибель вже близько.

Смерть від ганьби урятує!»

Лють погасила тремтіння тривоги!

Люди жалю вже не просять,

Золото, шати жбурляють під ноги

І смолоскипи приносять.

«Хто не умре — буде проклят назавше!»

Бачу, рятунку немає:

Той занімів, до порога припавши,

Той же сокиру здіймає.

Що нам — неволю ганебну прийняти,

Військо впустивши вороже?

А як у себе життя відібрати?

«Боже, — гукнула я, — боже!

Як не втекти нам від лютої кари,

Нас захисти перед нею,

Громом убий із високої хмари

Чи заховай під землею!»

Ледве останнє я мовила слово —

Біле нас щось огортає.

Очі втопила я в землю раптово —

Бачу: землі вже немає.

Так врятувався народ безборонний,

Так ми уникли неслави.

Бачиш квітки? То дівчата і жони,

Змінені в білі купави.

Мов сніжно-білі метелики, линуть

Скрізь над водою німою,

В листі зеленім, як віття ялини,

Всипане снігом зимою.

Образ чарівний дівочої цноти

Барви квіток затаїли,

Тут їх життя обминають турботи,

Смерті незборної сили.

Царські війська, розпалившись у битві,

Владу їх встигли спізнати.

Тут зупинились вони по гонитві,

Цвітом квітчаючи лати.

Хто лиш сягнув там рукою у воду,

Вирвав вологі стеблини,

Раптом, хворобою вбитий страшною,

Згинув тієї-ж хвилини.

Давню подію забуто, здається,

Є тільки відгомін кари:

Цвіт цей «цар-зілля» в народі зоветься,

Так його вславлено чари»

Мовила й зникла княжна під водою,

З нею човни всі та сіті,

З плескотом враз розійшлися надвоє

Води, туманом повиті.

Клекотом хвиля стрясає діброву,

З хвилі ніхто не зринає.

Води розгойдані сходяться знову,

Дівчини й сліду немає.

Переклад з польської Марії Пригари

ŚWITEŹ

Do Michała Wereszczaki

Ktokolwiek będzisz w nowogródzkiej stronie,

Do Płużyn ciemnego bom

Wjechawszy, pomnij zatrzymać twe konie,

Byś się przypatrzył jeziom.

Świteź tam jasne rozprzestrzenia łona,

W wielkiego kształcie obwodu,

Gęstą po bokach puszczą oczerniona,

A gładka jak szyba lodu.

Jeżeli nocną przybliżysz się dobą

I zwrócisz ku wodom lice,

Gwiazdy nad tobą i gwiazdy pod tobą,

I dwa obaczysz księżyce.

Niepewny, czyli szklarnia spod twej stopy

Pod niebo idzie równina,

Czyli też niebo swoje szklarnie stropy

Aż do nóg twoich ugina:

Gdy oko brzegów przeciwnych nie sięga,

Dna nie odróżnia od szczytu,

Zdajesz się wisieć w środku niebokręga.

W jakiejś otchłani błękitu.

Tak w noc, pogodna jeśli służy pora,

Wzrok się przyjemnie ułudzi;

Lecz żeby w nocy jechać do jeziora,

Trzeba być najśmielszym z ludzi.

Bo jakie szatan wyprawia tam harce!

Jakie się larwy szamocą!

Drżę cały, kiedy bają o tym starce,

I strach wspominać przed nocą.

Nieraz śród wody gwar jakoby w mieście,

Ogień i dym bucha gęsty,

I zgiełk walczących, i wrzaski niewieście,

I dzwonów gwałt, i zbrój chrzęsty.

Nagle dym spada, hałas się uśmierza,

Na brzegach tylko szum jodły,

W wodach gadanie cichego pacierza

I dziewic żałośne modły.

Co to ma znaczyć? różni różnie plotą,

Cóż, kiedy nie był nikt na dnie;

Biegają wieści pomiędzy prostotą,

Lecz któż z nich prawdę odgadnie?

Pan na Płużynach, którego pradziady

Były Świtezi dziedzice,

Z dawna przemyślał і zasięgał rady,

Jak te zbadać tajemnice.

Kazał przybory w bliskim robić mieście

I wielkie sypał wydatki;

Związano niewód, głęboki stóp dwieście,

Budują czółny i statki.

Ja ostrzegałem: że w tak wielkim dziele

Dobrze, kto z Bogiem poczyna,

Dano więc na mszą w niejednym kościele

I ksiądz przyjechał z Cyryna.

Stanął na brzejgu, ubrał się w ornaty,

Przeżegnał, pracę pokropił,

Pan daje hasło: odbijają baty,

Niewód się z szumem zatopił.

Topi się, pławki na dół z sobą spycha,

Tak przepaść wody głęboka.

Prężą się liny, niewód idzie z cicha,

Pewnie nie złowią ni oka.

Na brzeg oboje wyjęto już skrzydło.

Ciągną ostatek więcierzy;

Powiemże, jakie złowiono straszydło?

Choć powiem, nikt nie uwierzy.

Powiem jednakże: nie straszydło wcale,

Żywa kobieta w niewodzie,

Twarz miała jasną, usta jak korale,

Włos biały skąpany w wodzie.

Do brzegu dąży; a gdy jedni z trwogi

Na miejscu stanęli głazem,

Drudzy zwracają ku ucieczce nogi,

Łagodnym rzecze wyrazem;

«Młodzieńcy, wiecie, że tutaj bezkarnie

Dotąd nikt statku nie spuści,

Każdego śmiałka jezioro zagarnie

Do nieprzebmionych czeluści.

I ty, zuchwały, i twoja gromada

Wraz byście poszli w głębinie,

Lecz że to kraj był twojego pradziada,

Że w tobie nasza krew płynie -

Choć godna kary jest ciekawość pusta,

Lecz żeście z Bogiem poczęli,

Bóg wam przez moje opowiada usta

Dzieje tej cudnej topieli.

Na miejscach, które dziś piaskiem zaniosło,

Gdzie car i trzcina zarasta,

Po których teraz wasze biega wiosło,

Stał okrąg pięknego miasta.

Świteź, i w sławne orężem ramiona,

I w kraśne twarze bogata,

Niegdyś od książąt Tuhanów rządzona

Kwitnęła przez długie lata.

Nie ćmił widoku ten ostęp ponury;

Przez żyzne wskroś okolice

Widać stąd było Nowogródzkie mury,

Litwy naówczas stolicę.

Raz niespodzianie obiegł tam Mendoga

Potężnym wojskiem Car z Rusi,

Na całą Litwę wielka padła trwoga,

Że Mendog poddać się musi.

Nim ściągnął wojsko z odległej granicy,

Do ojca mego napisze:

«Tuhanie! w tobie obrona stolicy,

Spiesz, zwołaj twe towarzysze».

Skoro przeczytał Tuhan list książęcy

I wydał rozkaz do wojny,

Stanęło zaraz mężów pięć tysięcy,

A każdy konny i zbrojny.

Uderzą w trąby, rusza młódź, już w bramie

Błyska Tuhana proporzec,

Lecz Tuhan stanie i ręce załamie,

I znowu jedzie na dworzec.

I mówi do mnie: «Jaż własnych mieszkańców

Dla obcej zgubię odsieczy?

Wszak wiesz, że Świteź nie ma innych szańców

Prócz naszych piersi i mieczy.

Jeśli rozdzielę szczupłe wojsko moje,

Krewnemu nie dam obrony;

A jeśli wszyscy pociągniem na boje,

Jak będą córy i żony?»

«Ojcze, odpowiem, lękasz się niewcześnie,

Idź, kędy sława cię woła,

Bóg nas obroni: dziś nad miastem we śnie

Widziałam jego anioła.

Okrążył Świteź miecza błyskawicą

I nakrył złotymi pióry,

I rzekł mi: «Póki męże za granicą,

Ja bronię żony i córy».

Usłuchał Tuhan і za wojskiem goni,

Lecz gdy noc spadła ponura,

Słychać gwar z dala, szczęk i tętent koni,

I zewsząd straszny wrzask: «urа!»

Zagrzmią tarany, padły bram ostatki,

Zewsząd pocisków grad leci,

Biegą na dworzec starce, nędzne matki,

Dziewice i drobne dzieci.

«Gwałtu! — wołają— zamykajcie bramę!

Tuż, tuż za nami Ruś wali.

Ach! zgińmy lepiej, zabijmy się same,

Śmierć nas od hańby ocali».

Natychmiast wściekłość bierze miejsce strachu;

Miecą bogactwa na stosy,

Przynoszą żagwie i płomień do gmachu

I krzyczą strasznymi głosy:

«Przeklęty będzie, kto się nie dobije!»

Broniłam, lecz próżny opor,

Klęczą, na progach wyciągają szyje,

A drugie przynoszą topor.

Gotowa zbrodnia: czyli wezwać hordy

I podłe przyjąć kajdany,

Czy bezbożnymi wytępić się mordy;

«Panie! — zawołam — nad pany!

Jeśli nie możem ujść nieprzyjaciela,

O śmierć błagamy u ciebie,

Niechaj nas lepiej twój piorun wystrzela

Lub żywych ziemia pogrzebie.»

Wtem jakaś białość nagle mię otoczy,

Dzień zda się spędzać noc ciemna,

Spuszczam ku ziemi przerażone oczy,

Już ziemi nie ma pode mną.

Takeśmy uszły zhańbienia i rzezi;

Widzisz to ziele dokoła,

To są małżonki i córki Świtezi,

Które Bóg przemienił w zioła.

Białawym kwieciem, jak białe motylki,

Unoszą się nad topielą;

List ich zielony jak jodłowe szpilki,

Kiedy je śniegi pobielą.

Za życia cnoty niewinnej obrazy,

Jej barwę mają po zgonie,

W ukryciu żyją i nie cierpią skazy,

Śmiertelne nie tkną ich dłonie.

Doświadczył tego car і ruska zgraja,

Gdy, piękne ujrzawszy kwiecie,

Ten rwie i szyszak stolony umaja,

Ten wianki na skronie plecie.

Kto tylko ściągnął do głębini ramię,

Tak straszna jest kwiatów władza,

Że go natychmiast choroba wyłamie

I śmierć gwałtowna ugadza.

Choć czas te dzieje wymazał z pamięci,

Pozostał sam odgłos kary,

Dotąd w swych baśniach prostoto go święci

I kwiaty nazywa сагу».

To mówiąc pani zwolna się oddala,

Topią się statki i sieci,

Szum słychać w puszczy, poburzona fala

Z łoskotem na brzegi leci.

Jezioro do dna pękło na kształt rowu,

Lecz próżno za nią wzrok goni,

Wpadła i falą nakryła się znowu,

I więcej nie słychać o niej.

ЦЕ ЦІКАВО

Мальовниче озеро Світязь1 розташоване неподалік від містечка Новогрудок у Білорусії (за часів Міцкевича — у Польщі). Адам Міцкевич часто бував поблизу озера й милувався його красою. На березі Світязя встановлено камінь, на якому записаний початок балади Міцкевича «Світязь»:

Ktokolwiek będzisz w nowogródzkiej stronie,

Do Plużyn ciemnego boru

Wjechawszy, pomnij zatrzymać twe konie,

Byś się przypatrzył jezioru.

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,

Прагне на все надивитись, —

Хай у Плужинськім бору побуває,

Гляне на озеро Світязь.

В основу сюжету балади «Світязь» покладено легенду про затоплене місто, народні перекази і повір’‎я про німф-свитязянок, про перетворення дівчат на квіти, від дотику до яких гинуть вороги.

Легенда розповідає, що колись давно на місці озера було місто Світязь, де княжив князь Туган, союзник великого князя Міндога (Міндовга), столиця якого була в Новогрудку. Під час військової кампанії проти росіян союзники зазнали поразки, і над містом, де залишалися самі жінки і діти, нависла небезпека. Щоб уникнути ворожої наруги, вони звернулися до богів, і їхній голос був почутий — місто провалилося під землю, а на його місці утворилося гарне озеро. З душ непокірних жінок утворилися прекрасні квіти — білі купави, які зацвітають на озері як вічне нагадування про ті події. Кажуть, що й досі на озері можна почути стогін світязянок — міфічних мешканок озера, які являються у вигляді білолицих дівчат з довгим розпущеним волоссям.

Світязь — озеро в Гродненській області Білорусі, розташоване на кордоні Новогрудського і Корелицького районів за 20 км на південний схід від Новогрудка. Не слід плутати з українським Світязем у Волинській обл.

Юліан Фалат. Світязь

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Які історичні події покладені в основу балади «Світязь»?

2. А які події є вигаданими? З якою метою використовується в баладі фантастика?

3. Складіть цитатний план розвитку подій у баладі.

4. Який зв’‎язок цієї балади з фольклором?

5. Хто є головним героєм балади?

6. Охарактеризуйте образ князівни.

7. Поясніть, у чому полягав вибір жителів міста Світязь. Чи схвалюєте ви їхній вибір?

8. Які художні засоби вживає поет у своєму творі? Наведіть приклади з тексту балади.

9. Що уславлюється в баладі?

10. Які твори подібної тематики вам відомі?






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.