Адам Міцкевич (1798-1855) - ЛІТЕРАТУРНІ БАЛАДИ - БИЛИНИ І БАЛАДИ - Хрестоматія 7 клас
Польський поет Адам Міцкевич народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заоссє поблизу Новогрудка (нині Білорусія), у сім’ї збіднілого шляхтича Миколи Міцкевича, який обіймав посаду адвоката при міському суді в Новогрудку. У родині Міцкевичів культивувалися волелюбні традиції. Микола Міцкевич сам брав участь у народно-визвольному повстанні 1794 р. під проводом Тадеуша Костюшка й намагався прищепити почуття патріотизму і волелюбності своїм дітям.
У 1807 р. Адам Міцкевич вступив у школу при домініканському костьолі в Новогрудку. Вже у шкільні роки Міцкевич виявляв живу цікавість до рідної поезії. До цього часу належать і його перші поетичні спроби. У 1815 р. Міцкевич був зарахований «казеннокоштним» студентом фізико-математичного факультету Біленького університету (у м. Вільно — нині Вільнюс), а в 1816 р. перейшов на історико-філологічний факультет. Віленський університет у ті роки був центром культурного життя, передової суспільної думки. Серед професорів університету були видатні вчені й суспільні діячі.
У 1818 р. Міцкевич закінчив університет і був направлений у Ковно (нині Каунас) на посаду вчителя повітової школи. У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і убогість народу, гнобленого царською владою і царською поліцією. Це сприяло формуванню революційних поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу.
За участь у підпільних товариствах у 1824 р. поет був висланий з Литви і до 1829 р. перебував у Росії (Петербург, Одеса, Москва, знову Петербург). Міцкевич пробув у Петербурзі близько трьох місяців, а потім його послали до Одеси. В Україні він залишався понад дев’ять місяців, постійно цікавлячись її суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут було написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балади «Воєвода» і «Дозор». 1825 р. Міцкевича перевели до Москви.
Навесні 1826 р. поет знайомиться з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 р. до Петербурга вони з Пушкіним стають найкращими друзями, відвідують літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Міцкевич перекладає вірші Пушкіна польською мовою.
За поему «Конрад Валленрод» Міцкевича знову починають переслідувати. Він врятувався виїздом за кордон у травні 1829 р. Ця подія була фатальною в його житті: після цього поет вже ніколи не зміг повернутися на Батьківщину. Він жив у Німеччині, Швейцарії, Італії та Франції. У 1832 р. оселився в Парижі, де співпрацював із діячами польської еміграції, займався політичною публіцистикою. Останні роки життя Адам Міцкевич провів у злиднях.
У 1855 р. Міцкевич залишає Париж та разом з польським загоном вирушає до Туреччини для участі в російсько-турецькій війні, але 26 листопада 1855 р. в далекому Константинополі (нині — Стамбул) раптово помирає від холери. Тіло Адама Міцкевича перевезли до Парижа, а через 40 років перепоховали у Вавельських підземеллях Кракова.
Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Шпигоцького. Поезією Адама Міцкевича захоплювався Т. Шевченко. Згодом його твори перекладали І. Франко, Леся Українка, М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко та І. Драч.
Ім’я Адама Міцкевича набуло особливого значення для поляків. Поета вважають символом національної своєрідності, гідності польського народу, який вів багатовікову боротьбу за здобуття незалежності.