З «ЕНЕЇДИ» - ПУБЛІЙ ВЕРГІЛІЙ МАРОН (70-19 рр. до н.е.) - ЗОЛОТА ДОБА ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія
Заспів (книга 1, вірші 1-33)
Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,
Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські.
Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,
Бо невблаганна у гніві Юнона1була безпощадна.
Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,
Переселивши у Лацій2 богів, звідки рід був латинський,
Родоначальники Альби3 й мури походили Рима.
Федеріко Бароччі. Еней виносить свого батька Анхіза з палаючої Трої
Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив
Волю божисту і що так царицю богів осмутило,
Що навіть мужа такого побожного змусила стільки
Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?
Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські
Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла
Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.
1 Юнона — у римській міфології дружина Юпітера, богиня шлюбу й подружньої вірності.
2 Лацій (Латій) — область у Центральній Італії на нижній течії Тібру.
3 Альба (Альба-Лонга) — місто в Лації, за переказом, засноване сином Енея Асканієм.
Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,
Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,
Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища
Має постати, — вона і тоді вже про це турбувалась.
Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові
Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські,
Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,
Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.
З острахом, щоб не збулось це. Сатурнія ще й пригадала
Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців.
Ще не затерлись-бо в пам яті й гніву причини, жорстокий
Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів
Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем’я,
Й шана, яку Ганімед тепер має. За все це горіла
Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,
Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний
Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі
Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.
Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!
Пророцтво Анхіза в Ахді про майбутню славу Риму (книга 6, вірші 752-853)
Так промовляє Анхіз, і разом і сина, й Сівіллу1
Тут же до гурту запрошує він, у юрму гомінливу,
І на узгір’я виходить, щоб звідти пильніше оглянуть
Всіх було можна у довгій черзі і з лиця їх пізнати.
«Ну, а тепер розповім я тобі про дардан покоління,
Що то за слава чекає його і які це потомки
Із італійського племені, з душ тих преславних, що з нашим
Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.
Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий, — до світла
Ближче він став випадково, — із темряви перший на світ цей
Вийде він, із італійською кров’ю змішавшись, — це буде
Сільвій, альбанське ім’я, твій останній потомок, якого
В лісі тобі, вже старому, Лавінія-жінка породить.
Стане царем він колись і наступних царів буде предком,
Звідси і над Альба-Лонгою рід наш держатиме владу.
Той за ним другий це — Прока, троянського племені слава,
Й Капій, за ним Нумітор, і той, що ім’я тобі верне,
1 Сівілли — міфічні жінки-пророчиці.
Сільвій Еней, як побожністю, так і воєнним завзяттям
Славний, якщо керувать коли-небудь він Альбою стане.
Що це за молодь! Поглянь, скільки сили вона виявляє!
Кожному скроні вінчає дубовий вінок громадянський.
Ці, бач, Номент побудують, і Габії, й місто Фідену,
Ті Коллатінську твердиню й Помеції в горах поставлять;
Кріпость Інуя, і Болу, і Кору — колись оці назви
Славними будуть, а нині ці землі не мають імення.
Дідові до товариства ще Ромул1, син Марса, увійде,
Мати Ілія його з ассаракської крові породить.
Бачиш ті китиці дві, що шолом прикрашають у нього?
Батько, як бога, його у свої вже відзнаки вбирає.
З благословення його розростеться, мій сину, славетний
Рим, що зрівняє свої володіння і дух свій з Олімпом.
Муром сім замків він злучить в’єдино, потомством героїв
Благословенний, як Берекінтія2 -мати — богиня,
Що у короні із веж крізь фрігійські міста свої їде,
Рада нащадкам богів, сто-бо внуків у неї в обіймах,
Всі вони справжні боги і усі проживають на небі.
Але поглянь-но очима сюди обома і на племя
Римлян своїх подивися: Цезар3 і рід весь Юлійський,
З’явиться тут він колись попід віссю великого неба.
Це той герой, про якого чував ти оракулів стільки,
Цезар то Август, син божества; золотую епоху
В Лації наново він установить, на землях, що перше
Царством Сатурна були, і до гарамантів та індів
Владу поширить, — земля та за межами наших сузір’їв,
Поза шляхами щорічними сонця. Атлант небоносний
Зорями вквітчану вісь там на плечах своїх обертає.
Перед приходом його і тепер уже й царства каспійські,
Пройняті жахом віщань божественних, тремтять безустанно,
І меотійська земля4. Скаламутились в страхові й гирла
Семираменного Ніла. І навіть Алкеїв нащадок5
Стільки країв не сходив, хоч прострелив він міднокопитну
Ланю і хоч втихомирив гаї Еріманту та луком
1 Ромул — син Марса і Реї Сільвії, міфічний засновник і перший цар Рима, брат Рема.
2 Берекінтія — мати богів Кібела.
3 Цезар — Октавіан Август, який, усиновлений Цезарем, іменувався Гаєм Юлієм Цезарем Октавіаном.
4 Приходу влади Августа з острахом чекають скіфи й сармати, що живуть довкола Каспійського й Меотійського (Азовського) морів.
4 Алкеїв нащадок — Геркулес, далі згадуються деякі його подвиги.
Лерну злякав, навіть Лібер, що тиграми їде з високих
Ніси верхів’їв в своїй перемозі, тримаючи віжки Із винограду.
Чи доблестю збільшувать сили не будем,
Чи, може, стримає страх нас у землю авзонську вступити?
Хто ж це там далі в оливнім вінку1, що святу несе утвар?
Я пізнаю по волоссю і по бороді сивуватій
Рима владику, що місто новітнє законами скріпить,
Присланий буде він з Кур невеликих, з убогого краю,
Владу велику обнять. Володітиме Тулл2 після нього.
Він в батьківщині порушить дозвілля, покличе до зброї
Знову мужів, що засиділись дуже, й полки він розбудить,
Що від звитяг вже одвикли. За ним он іде надто гордий
Анк3, що уже й відтепер він на ласку юрби дуже ласий.
Може, побачити хочеш тарквінських царів4 або душу
Гордого месника Брута й повернені влади знамена?
Консула владу і грізні сокири5 він перший одержить,
Знищить синів в обороні свободи прекрасної батько,
Тільки-но схочуть війну поновить. О, нещасний, хоч вчинок
Той і звеличать потомки! Тож більша любов до вітчизни
Й слави бажання безмежне. Поглянь ще на Деціїв, Другів,
Ще й на Торквата поглянь, що погрожує вістрям сокири,
І на Камілла, який відвоює утрачені стяги.
Далі, чи бачиш, он там дві душі, що в однаковій сяють
Зброї, у згоді тепер, поки ніч їх іще сповиває6?
Гей, які війни вони заведуть між собою, як вийдуть
В світло життя, які полчища кинуть у битви криваві!
Зійде-бо тесть7 із альпійських валів, із укріплень Монека,
Й зять8 його стане навпроти, оточений силами Сходу.
Діти, ох діти, своєї душі ви до воєн подібних
Не призвичаюйте, й серцю вітчизни таких ви ударів
1 Мається на увазі другий римський цар Нума Помлілій, який, як засновник релігійних установ та обрядів, був прикрашений жрецьким вінком
2 Тулл — Тулл Гостілій, третій римський цар, великий завойовник.
3 Цар Анк спирався на народні маси.
4 Тарквінські царі — Тарквіній Старий, Сервій Туллій і Тарквіній Гордий.
3 Грізні сокири — пучки прутів із вкладеними в них сокирами — ознака найвищої влади у Стародавньому Римі.
6 Далі йде опис громадянської війни Цезаря і Помпея.
7 Тесть — Гай Юлій Цезар.
8 Зять — Гней Помпей, що одружився з дочкою Цезаря Юлією
Не завдавайте. Ти перший, що рід свій з Олімпу виводиш,
Зброю відкинь, ох крове моя1!
На Капітолія верх поведе переможець Коринфа2
Повіз в тріумфі, прославившись тим, що здолав він ахейців.
Той же Мікени твої, Агамемноне, й Аргос зруйнує
І Еакіда здолає з могутнього роду Ахілла3
З помсти за предків троянських і храму Мінерви безчестя.
Хто б ото змовчав про тебе, великий Катоне, чи Косеє,
Хто про рід Гракха, або Сціпіонів, два громи воєнні,
Лівії згубу, не скаже? Фабріція хто не згадає,
Що вдовольнявря малим? Чи про тебе, Серране, що ниву
Сам засівав ти? Гей, Фабії, я вже втомився, облиште!
Максіме, це ти один нас колись зволіканням врятуєш!
Інші4 зуміють ніжніші істоти із міді кувати;
Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя;
Кращі промовці з них будуть в судах; вони неба кружіння
Циркулем визначать, скажуть, ясним коли сходити зорям.
Запам’ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.
Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,
Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих».
Щит Енея (книга 8, вірші 626-731)
З хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,
Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина
В закутку самім долини, за зимними водами річки,
Радо йому об’явившись, отак промовляє: «Дари ось,
Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом
Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою
Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого».
Сказала Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу
Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару
Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,
Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,
Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,
1 Поет звертається до Гая Юлія Цезаря, що вважався нащадком Юла, внука Венерн.
2 Переможець Коринфа — Л. Муммій, римський консул, що захопив і зруйнував Коринф у 146 р. до н.е., завершивши підкорення Греції Риму.
3 Йдеться про Луція Емілія Павла, який переміг у 168 р. до н.е. македонського царя Персея і підірвав значення ахейського союзу в Греції.
4 Інші — греки будуть кращими художниками, ораторами, астрономами й математиками, а римляни підпорюватимуть народи і владарюватимуть над ними.
Що так страшить своїм гребнем і полум’ям грізно палає,
Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,
Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,
Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,
І наколінники легкі, із золота литі й електру,
Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.
Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий,
Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,
Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде
З роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.
Й матір-вовчицю1 він там зобразив, що у Марса в печері,
Зелом порослій, лежить, — до сосків припадаючи разом,
Граються двоє хлопят і ссуть свою матір безстрашно.
Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп’яток
Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.
Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,
Як сабінянок умкнули2 із місць глядачів на великих
Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась
Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,
Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою
При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають
Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.
Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні
Метта3 надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,
Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,
В лісі розкидав його, аж кров’ю шипшини стікали.
Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія4 знову
Після вигнання прийняти і як він військом великим
Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,
Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,
Ніби грозить, що Коклес та наважився міст зруйнувати,
Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.
Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,
Й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;
Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.
Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних
1 Перша картина, зображена на щиті Енея, — Ромул і Рем ссуть капітолійську вовчицю.
2 Друга картина — викрадення сабінянок, яке спричинило війну між Ромулом і Тітом Тацієм.
3 Третя картина — страта Метта Фуфетія, сабінського полководця. За наказом римського царя його прив’язали за ноги й за руки до коней, які, пущені у протилежні боки, розірвали тіло нещасного.
4 Четверта картина — облога Рима етруським царем Порсеною.
І сповіщав, що галли надходять1, що вже на порозі.
Через гущавину, в темінь сповиті, з’явилися галли
І оточили твердиню — їм темрява ночі сприяла.
Кучері в них золоті, і одіж їх золотом сяє,
Світло-смугасті військові плащі, а шиї в них білі,
Мов молоко, в золотому окіллі; вимахує кожен
Парою списів альпійських, а в довгих щитах вони захист
Мають собі. Він вирізьбив там і громаду салійську2
В танці святому, і голих луперків; у них гостроверхі
З вовни шапки, і щити зобразив, що із неба упали.
Чисті матрони везуть через місто у повозах зручних
Святощі їхні. А далі іще показав він виразно
Тартара царство3, також глибоченний передсінок
Діта Й кари за злочини; теж, Катіліно, й тебе, як на грізній
Скелі висиш і тремтиш ти від фурій. Окремо — побожні,
З ними й Катон, що закони складає. Між всім цим широке
Граюче море із золота, й пінились сивії хвилі,
Й сріблом довкола дельфіни блищали, міцними хвостами
Глибоко хвилю горнули і піну шумну розсікали.
Мідний флот було видно всередині, — битва актійська4:
Берег Левкади, усіяний весь вояками, а хвилі Золотом сяють.
Сам Август Цезар веде італійців,
З ним і сенат, і народ, і пенати, й великі богове.
Він на кормі височенній стоїть, а обабіч з обличчя
Радісна ясність палає і батьківська зірка над тім’ям5.
Далі за ним — Агріппа величний веде своє військо,
Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому
Славна відзнака воєнна — з носів корабельних корона6
Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно
Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори7
Й берега він переможець червоного8. Тягне з собою
Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому
1 П’ята картина — облога Рима галлами в 390 р. до н.е.
2 Шоста картина — зображення саліїв — жерців Марса і луперків — жерців бога пастухів Фавна-Луперка.
3 Сьома картина — підземне царство.
4 Восьма картина — бій поблизу Актія у 31 р. до н.е.
5 Батьківська зірка над тім’ям — Октавіан носив шолом із зіркою, що мала нагдувати комету, яка з’явилася після смерті Гая Юлія Цезаря і в яку нібито перейшла душа імператора.
6 3 носів корабельних корона — Агріппа за морську перемогу над Секстом Помпеєм одержав високу нагороду — вінок, прикрашений золотим зображенням носів кораблів.
7 Народи Аврори — народи Сходу.
8 Червоний берег — Аравійські затоки і частина Індійського океану між Африкою та Індією.
Жінка з Єгипту1, нечестя для нього. Всі разом рушають
В бій, аж запінилось море, вдаряють-бо підняті весла,
Ростри тризубі1 2 прорізують плесо, — ідуть у відкрите
Море. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади,
Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;
З суден, важких наче вежі, воїни так натискають
Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,
Мечуть летюче залізо списів, — і багриться від крові
Поле нептунське3. Всередині військо цариця скликає
Батьківським систром4; не бачить гадюк вона двох5 за собою.
Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс
Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,
Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,
В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру
Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,
Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.
Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон6споглядає
І натягає свій лук. Злякались тієї погрози
Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї
І починають тікати. Видно було, як цариця
Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви
їм попускає невпинно, її там у цій різанині
Бог вогняний7 зобразив від прийдешньої смерті блідою;
Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі —
Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння
Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.
Цезар у римськії мури в їжджає в потрійнім тріумфі8
Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти —
Тричі по сто9 у столиці поставити храмів величних.
З ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;
В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо
При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.
1 Жінка з Єгипту — цариця Клеопатра, з якою одружився Антоній.
2 Ростри тризубі — носи кораблів.
3 Поле нептунське — море.
4 Систр — музичний інструмент, вживаний у культі Ізиди.
5 Двох гадюк — Клеопатра померла від укусу гадюк.
6 Аполлон — покровитель Октавіана Августа.
7 Бог вогняний — Вулкан.
8 Дев’ята картина — тріумф Октавіана Августа 13-15 серпня 29 р. до н.е.
9 Тричі по сто — приблизне число; Август сам свідчив, що побудував 82 храми.
Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба1
І від народів дари порядкує й на пишних колонах
Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.
Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг — які розмаїті!
Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,
Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів
Далі Євфрат2 вже котив свої хвилі спокійні; ще далі —
Люди з меж крайніх — морини; і Рейн двоєрогий3, і даги
Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.
Матері дару, Вулкана щиту, він дивується дуже,
Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає4,
І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.
Переклад з латини Михайла Білика
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Розкажіть про життя і творчість славетного римського поета Вергілія.
2. Хто такий Октавіан Август? Як він вплинув на долю Вергілія?.
3. Який період називають «золотим віком римської літератури»?
4. Кому присвячена «Енеїда» Вергілія?
5. Назвіть джерела поеми Вергілія «Енеїда». Які відомі вам міфи знайшли своє втілення в поемі?
6. Зі скількох книг сколадається «Енеїда»?
7. Що уславив Вергілій в «Енеїді»? Розкрийте пафос «Енеїди».
8. Що зближує «Енеїду» Вергілія з «Іліадою» та «Одіссеєю» Гомера?
9. Стисло перекажіть сюжет поеми Вергілія «Енеїди».
10. Назвіть головних героїв поеми.
11. Яку роль у поемі відіграє образ Дідони?
12. Хто в поемі втілює воїнську доблесть і вірність?
13. Порівняйте опис щита Енея з описом щита Ахілла. Чим схожі і чим відрізняються ці описи?
14. Дайте характеристику образу Енея.
15. Чому Енея вважають новим типом героя в античній літературі?
16. Розкрийте вплив Вергілія на подальшу європейську літературу.
1 Храм Аполлона на Палатинському пагорбі було споруджено за часів Августа в пам’ять Актійської перемоги.
2 Євфрат — приборканий після підкорення парфян.
3 Рейн двоєрогий — з двома гирлами.
4 Хоча тих подій і не знає — Еней не розумів змісту картин на щиті, бо зображені на ньому події відбулися пізніше.
ЦЕ ЦІКАВО
Золотий вік римської культури
Октавіан Август був одним з найвидатніших державних діячів Стародавнього Риму. Його ім’я збереглось в історії поряд з іменами Александра Македонського та Юлія Цезаря. Ще при житті його — правителя Римської держави — почали називати «божественним Августом», а згодом навіть виникла легенда, що батьком Октавіана був не простий смертний, а бог Аполлон.
Після вбивства Цезаря в Римі запанувала тривала громадянська смута. У 30 р. до н.е.
Октавіан Август переміг своїх противників і здобув у державі єдиноосібну владу.
У своїй політиці Август прагнув не стільки до завоювань, скільки до внутрішньої рівноваги.
Своїм спадкоємцям він заповідав тримати кордони імперії в Європі по Рейну й Дунаю, в Азії — по верхній течії Євфрату. Ці кордони виявились, можливо, найстабільнішими в світовій історії. Європейські протрималися як мінімум три століття, азійські — до початку VII в. н.е.
І у внутрішніх справах Октавіан виявився гідним продовжувачем Цезаря. Він міг з гордістю сказати: «Я прийняв Рим цегляним, а залишаю — мармуровим».
Всюди, де тільки можна, — і в столиці, і в провінціях — він будував, прикрашав, влаштовував водогони (акведуки), поліпшував умови хлібної торгівлі, Піклувався про бідняків і ветеранів.
Уперше за часів Октавіана можна твердити про цілісну культурну політику держави. Август не тільки підтримував письменників і художників — з гуртка його друга й сподвижника Мецената вийшла майже вся класична римська поезія. Саме ім’я Меценат стало загальним й відтоді означає щедрого покровителя мистецтв.
Добу Августа й Мецената нащадки назвали золотим віком римської культури.
Утім, тоді ж з’ясувалось, що пильна увага влади до художника може обернутися й сумнівними рішеннями. За непристойні вірші про кохання Август вислав чудового поета Овідія на крайні кордони імперії, до теперішньої Румунії...
Молодий Октавіан Август.
Фрагмент статуї