КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК (65-8 рр. до н.е.) - ЗОЛОТА ДОБА ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія

КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК (65-8 рр. до н.е.) - ЗОЛОТА ДОБА ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія

КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК (65-8 рр. до н.е.)

Ім’‎я Горація ще в давнину стало символом поетичної слави. Народився майбутній співець Риму в 65 році до н.е. у містечку Венузія (нині Веноза) на півдні Італії. Батько його був рабом, відпущеним на волю. У римській державі вільновідпущеники були людьми другого ґатунку. Проте часто вони були освіченішими, ніж римські можновладці. Для того щоб син здобув ґрунтовну освіту, «нарівні з дітьми сенатора й вершника», батько переїжджає у Рим. Однак Рим на той час завершеної освіти дати не міг. Той, хто хотів поглибити свої знання з філософії, краще оволодіти грецькою мовою, повинен був вирушити в Афіни, які були осередком інтелектуального життя античного світу. Туди дев’‎ятнадцятирічним юнаком й подався Горацій.

Коли Рим сколихнула громадянська війна, Горацій узяв участь у битві поблизу Філіппів, де на боці Брута й Кассія боронив республіку. Однак республіканці були розбиті. Після амністії Горацій повернувся до Італії. За відсутності Горація його майно було конфісковане на користь нової влади. Не маючи коштів для існування, він вимушений був стати писцем. Незабаром Горацій знайомиться з Вергілієм, який увів його до придворних літературних кіл. Меценат, покровитель Вергілія, вважаючи за потрібне зробити з Горація оспівувача імператора і його доби, підтримує талановитого поета матеріально, дарує йому невеликий маєток у Сабінських горах. Горацій не відмовляється і, як Вергілій, стає співцем імператорського Риму. Горацій уславлює імператора Августа, пише оди на честь Мецената, навіть усе своє майно заповідає імператорові, щоб довести свою відданість. Але все це гнітить поета, який хоче жити на лоні природи. Горацій закликає цінувати маленькі життєві радощі. Честолюбство, слава, гроші не варті того, щоб на них марнувати життя. Насолоджуйся кожним днем, менш за все довіряючи майбутньому — ось кредо поета.

Горацій переживає тяжку душевну драму: залишаючись зовні придворним поетом, він у віршах дозволяє собі непоштиву іронію, неприборкану критичну думку, все виразніше проривається біль розчавленої людської гідності, бажання увічнити себе в пам’‎яті нащадків і перевершити славою самого імператора, перед яким поет схилявся все життя. Якщо символом імператора був могутній орел, то Горацій обрав собі за символ лебедя. Цей прекрасний птах ширяє над землею, сягаючи Африки і Колхіди. Не імператор — справжній володар світу, а поет, який у високому пориві сягає, як Ікар, небесних висот. Кінець свого життя Горацій провів у своєму маєтку, далекий від палацових пристрастей: «Наче в твердині якій, я на хуторі в горах укрився». Тут поетові спокійно, затишно, тут немає місця честолюбству, підлабузництву, заздрощам.

Літературна спадщина Горація складається з книги еподів, двох книг сатир, чотирьох книг од і двох книг послань.

Збірка еподів1 була видана Горацієм у 31-30 рр. до н.е. Збірка складається із 17 віршів, написаними на теми сучасності, серед яких переважають еподи політичного спрямування. У ранніх еподах домінує притаманна цьому жанрові їдка насмішка — над розбагатілим вискочнем, лихварем, заздрісним та бездарним поетом тощо. Горацій уславлює Мецената, у якому вбачає свого покровителя, імператора Октавіана, називаючи його Цезарем. Пізніше поет розповідає в еподах про себе, пише про кохання, а головне — на повен голос висловлює своє занепокоєння долею Риму. Поет жахається перспективи загибелі Риму від рук варварів. Поведінка озвірілих людей видається поетові страшнішою від дикої злоби левів і вовків.

У книгах сатир2 (35-34 рр. і 30 р. до н.е.) поет провадить невимушену бесіду з читачами на повсякденні теми. Горацій повною мірою використовує можливості жанру сатири. Тут поруч із філософськими роздумами над життям та звичаями людей — комічні побутові сценки, повчальна байка; поруч з роздумами над літературним жанром та стилем — описи власних пригод та переживань. Немає закутка — чи то в палаці вельможі, чи в комірчині злидаря, — куди б не зазирнув допитливий сатирик. Його заклик: «В межах природи живи!» перегукується з філософією стоїків, які вважали природу вчителькою та провідницею, радили жити з нею в згоді. Помітити ці накреслені природою межі, пізнати в усьому міру й не впадати в крайнощі, — означає знайти «правду» життя:

Все має міру якусь, повсюди межі є певні,

Далі чи ближче від них — даремно шукатимеш правди.

У 23 р. до н.е. Горацій видав збірку ліричних пісень у чотирьох книгах. За усталеною традицією, їх називають одами3. Захоплюючись грецькою поезією, Горацій робить своєю заслугу те, що він переніс на римський ґрунт лірику — мистецтво Алкея, Сапфо, Анакреонта:

...я — славний з убогого —

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні.

В одах порушені теми кохання, патріотизму, вони уславлюють Октавіана Августа і його політику. Оди Горація вважаються його найкращими творами, бездоганними за формою і виразністю мови. Поет сам підсумовує свою творчість, вважаючи її гідною безсмертної слави — «Ехеgі monumentum» («Звів я пам’‎ятник свій»):

Звів я пам’‎ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон...

Горацій, будучи змушеним принижуватись перед імператором, бачить себе вищим за нього. Численні пам’‎ятники з мармуру і бронзи мали увічнити особу імператора. Але пам'ятник поетові стоятиме у віках, тривкіший від міді й вищий за царські піраміди. Ліра дарує поетові безсмертя. Після Горація склалась традиція, за якою поети прагнуть наприкінці життя підбити підсумки своєї творчості, сформулювати, у чому вони вбачають власні заслуги перед нащадками. Так написав свій «Пам’‎ятник» Олександр Пушкін, Максим Рильський та ін.

1 Епод — в античному віршуванні — ліричний твір, складений із ямбічних двовіршів, у яких довгий віршовий рядок чергувався з коротким.

Сатира (від лат. satira «суміш») — у римській поезії — ліро-епічний твір, що містить суміш різноманітних тем і питань.

3 Ода (від гр. ode «пісня») — в античному віршуванні — урочистий ліричний вірш для хору.

У зрілому віці Горацій надавав перевагу жанру послання. Послання Го- рація адресовані різним особам, живим або вигаданим, у них поет порушує філософське питання про сенс життя, поетично вирішує політичні й релігійні проблеми, уводить читача до свого внутрішнього світу.

Творчість Горація справила чималий вплив на розвиток європейської поезії. Його цінували й перекладали Гавриїл Державін, Олександр Пушкін, Олександр Блок. Особливі заслуги щодо популяризації поезій Горація в Україні має письменник-гуманіст Павло Русин із Кросна. Твори Горація вивчали у братських школах, у Києво-Могилянській академії. Феофан Прокопович закликав учитись у Горація майстерності. Григорій Сковорода «претолковал малоросійським діалектом» його оди, зокрема гораціанські мотиви звучать у збірці «Сад божественних песней». Для Сковороди Горацій — мудрець, який нехтує славою і багатством. Наслідуючи Івана Котляревського, який «українізував» «Енеїду», Горація перелицьовували Петро Гулак-Артемовський та Левко Боровиковський. Поезія Горація знайшла нове життя в перекладах Івана Франка та Василя Щурата. За нових часів надруковано численні переклади творів Горація українською мовою: Михайла Білика, Миколи Зерова, Андрія Содомори, Бориса Тена та ін. Окремі мотиви поезії Горація знаходимо в ліриці Максима Рильського. Сьогоднішньому читачеві Горацій близький своєю глибокою увагою до внутрішнього світу людини, гуманністю, громадянськими мотивами, що звучать у його ліриці.

Фрагмент статуї







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.