ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН (43 р. до н.е. - близько 18 р. н.е.) - ЗОЛОТА ДОБА ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія

ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН (43 р. до н.е. - близько 18 р. н.е.)

Овідій, який справив непересічний вплив на європейську літературу від Середньовіччя до наших днів, народився в місті Сульмона поблизу Рима. Майбутній поет походив з багатого роду вершників. Його батько був людиною заможною й дав синам блискучу освіту. Овідій із старшим братом разом навчались у Римі. У віці двадцяти років брат помер, і ця подія справила на Овідія дуже сильне враження. Овідій виявив неабиякі здібності в області риторики и хотів займатися політикою, однак пристрасть до віршів взяла гору. Поет увійшов до гуртка Мецената, проте його вабили й інші літературні гуртки, популярні в римської «золотої молоді», що дозволяла собі виступати проти уряду.

Творчість Овідія суттєво відрізняється від творчості його старших сучасників Вергілія і Горація. Завдяки походженню і заможності батьків Овідій почувався незалежнішим, ніж вони. Перша збірка Овідія «Любовні елегії» аж ніяк не була гімном імператору і його політиці. Вергілій повчав, що покликання римського громадянина — «довойовувати» ще непідкорені країни. Неважко уявити, як за таких обставин сприймались вірші Овідія, в яких поет віддавав перевагу «коханцеві перед солдатом». Поет проголошував, що задовольняється таланом коханця та славою поета й не хоче бути ані військовим, ані урядовцем. Царі та всі їхні тріумфи перед славою поета — ніщо. Овідій каже, що його читатимуть закохані і цього йому досить (елегія «Заздрощі»). Мине час, і Овідія називатимуть «співцем кохання».

Але Овідій дуже важко поплатився за свою легковажність і небажання славословити. Вплив Овідієвої поезії на римське суспільство, на думку імператора Октавіана, ставав усе сильнішим і негативнішим, і поета було заслано аж на самі задвірки імперії — у місто Томи (зараз Констанца в Румунії). Витонченому й розпещеному поетові було надзвичайно важко покинути столицю і потрапити до напівдиких племен, чужих йому і за звичаями, і за мовою. Неодноразово поет благав імператора зглянутися над ним і дозволити повернутися на батьківщину, але Август залишився невблаганним.

Творчість Овідія поділяють на три періоди. Перший період (до 2 р. н.е.) присвячений переважно темі кохання, опису різноманітних любовних пригод і переживань. Основний жанр — любовні елегії¹, які були видані у збірці «Пісні кохання». В одній з елегій Овідій, прощається зі своєю занадто легковажною музою й виказує намір перейти до більш серйозної поезії, навіть до трагедії.

До цього періоду творчості Овідія належать також збірка «Героїні», що містила послання міфологічних героїнь до своїх коханих, віршований трактат з косметології «Ліки для жіночого обличчя», дидактичні поеми «Мистецтво кохання» й «Ліки від кохання». Легковажна любовна лірика Овідія спричинилася до неабиякого незадоволення імператора Октавіана Августа, який мріяв відродити давні й суворі римські чесноти.

¹ Елегія (від лат. elegia «журлива пісня») — один із жанрів лірики: вірш, у якому виражені настрої журби, меланхолії, смутні роздуми.

У другому періоді творчості Овідій відчув, що над його головою згущуються хмари гніву Августа, він прагне виправити становище, вихваляючи імперію й Августа, але це йому погано вдається. Головний твір цього періоду — «Метаморфози»¹, поетичний переказ греко-римських міфів про перевтілення. Жанр поем про перетворення міфічних героїв на тварин, рослини тощо існував і до Овідія, але тільки він у «Метаморфозах» створив справжню міфологічну енциклопедію у віршах. Овідій опрацював 250 міфів. «Метаморфози» складаються з 15 книжок. Усі міфи об’‎єднані думкою про те, що з хаосу виникає гармонія. Починаються «Метаморфози» створенням світу, закінчуються апофеозом Цезаря, який «у власному місті став богом», а після смерті полинув у небо і перетворився на небесне світило. Це був натяк на небесне походження Октавіана Августа.

«Метаморфози» — найвидатніший твір античності, який поряд з гомерівськими поемами був для читачів головним джерелом ознайомлення з античною міфологією і який завжди зачаровував своїми художніми достоїнствами.

Третій період творчості припадає на час заслання. Головними творами цього періоду є «Сумні елегії (Трістії)» і «Листи з Понта». Назви творів свідчать і про їхній зміст. В основному це благання до Августа про помилування, тяжкі роздуми про долю вигнанця, спогади про безжурну молодість. Послання до імператора залишилися без жодної відповіді. Помста імператора непоштивому підданому була жорстокою: навіть тіло поета не було дозволено поховати на батьківщині.

Але історія розставила все на свої місця: про Октавіана пам’‎ятають хіба що історики, а Овідій залишився у віках як неперевершений поет античності.

Мало хто з поетів може дорівнятися до Овідія за впливом на нащадків. «Віком Овідія» називали XI—XII ст. Середньовічні поети наслідували Овідія і в придворних поемах, присвячених Чарівним Дамам, і в поетичних посланнях друзям, і у віршованих перекладах Біблії. Данте лише Вергілія у своїй творчості згадував частіше, ніж Овідія. «Метаморфози» були незамінним джерелом міфології доти, доки Боккаччо та інші автори не написали праці з міфології. Особистість Овідія, його поезію надзвичайно цінували гуманісти доби Відродження. Овідій — улюблений поет Шекспіра. і художників-романтиків, а також сучасних митців. Тарас Шевченко називав Овідія «наисовершеннейшим созданием всемогущего создателя вселенной». Павло Русин із Кросна наприкінці XV - на початку XVI ст. видавав і коментував твори Овідія. До творчості Овідія зверталися Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Іван Франко, Леся Українка.

Українською мовою «Метаморфози» перекладали Іван Стешенко, Микола Зеров. Олена Пчілка переклала міф про Кипариса й легенду про Дедала та Ікара. Лірику Овідія перекладали Іван Франко, Осип Маковей, Микола Зеров, Андрій Содомора та ін.

¹ Метаморфоза (від гр. metamorphosis «перетворення») — докорінна зміна, перетворення когось або чогось.