ЛІ БО (701-762) - КИТАЙСЬКА ЛІРИКА ЕПОХИ ТАН - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

ЛІ БО (701-762)

Лі Бо (друге ім’‎я — Лі Тай-бо) — один з найвидатніших китайських поетів Танської династії. Лі Бо народився 701 року в провінції Сичуань. Батько Лі Бо (з кит. — біла слива) був багатим купцем, який дав своєму синові гарну освіту і прищепив йому смак до незалежності. Лі Бо. змалечку вивчав каліграфію і вже у п’‎ять років умів чітко і твердо виводити складні ієрогліфи. У 18 років юнак зачитувався «ці шу» — книгами про незвичайне, мріяв стати ченцем- відлюдником.

Зазнавши впливу даосизму¹, Лі Бо замолоду обрав незвичайний для того часу шлях: не досягав вчених ступенів, не хотів служити чиновником, а вважав за краще піти з дому, мандрувати, жити далеко від столиць. Юнак приєднався до «женьсе» — народних лицарів, які грабували багатих і допомагали бідним. Пізніше поет мандрує країною, спілкується з друзями, проводить час за вином, піснями і складанням віршів.

Поетична творчість давалося Лі Бо легко, без напруги. Поет сам писав про це так: «Мені тридцять років, я створюю вірші без зусиль і втоми, вільно і так само безперервно, як безперервно лине по дорозі повз моє вікно потік возів і вершників». Поетична слава Лі Бо швидко рознеслася по країні. Поет Хе Чжі-чжан, старший його сучасник, назвав Лі Бо, «Безсмертним, скинутим з небес».

У 742 р. імператор прикликав його до двору й нагородив посадою в Академії Ханлінь і званням придворного поета. Однак сам поет найбільше цінував особисту незалежність і не дорожив високими чинами. Його найближчий друг, знаменитий поет Ду Фу, так описав поведінку Лі Бо при дворі: «Дайте Лі Бо один дзбан вина, і він напише сотню віршів. Ось він дрімає в шинку на базарі в Чан’‎ані. Імператор посилає за ним, але він не йде на імператорський човен. Він каже: «Я слуга Вашої величності, але коли я сп’‎янів, я сам — небожитель».

Під тиском придворних інтриг Лі Бо через три роки без коливань покинув столицю. Смута, що почалася в країні в 755 р., трагічно змінила життя поета. Йому довелося втікати від різанини, ховатися в горах. Опинившись при дворі одного з бунтівних принців, він був заарештований під час придушення заколоту і засуджений до смертної кари, яка за клопотанням одного з його друзів була замінена засланням. У 759 р. була оголошена амністія, і Лі Бо знайшов притулок в будинку свого родича Лі Ян-біна, де і провів останні'дні життя.

¹ Даосизм — філософське вчення про дао («шлях речей»), яке виникло в Китаї в VI і V ст. до н. е. Даоси вважали, що людина не повинна порушувати законів, яким підкоряється світ квітів, дерев, трав і каміння, тобто не має заважати природному ходу речей.

Смерть поета оповита легендами. Одні кажуть, що він потонув, намагаючись пройти по місячній доріжці на озері, інші — прагнучи спіймати відображення місяця у воді, а треті твердили, що бачили, як, прийшовши по нього, місячною доріжкою на озеро спустився одноріг. Насправді Лі Бо помер у 762 році від хвороби легенів у будинку Лі Ян-біна, якому ми зобов’‎язані збіркою творів поета. Залишилося понад дев’‎ятсот його віршів.

Шанувальники поезії Лі Бо довгі роки вишукували і збирали його твори. На даний час його спадщина становить близько тисячі віршів, надзвичайно різноманітних за тематикою. У «прикордонних віршах» Лі Бо мужність і суворість поєднуються з проникливим ліризмом: «Воїн думає про батьківщину свою, про дружину й дітей, про дороги війни...». У віршах, присвячених зустрічам і розставань з друзями, звучить думка про мінливості буття. У більшості творів наявні елементи пейзажу, відтіняє настрій поета. Цікавий цикл віршів у жанрі «юефу» — народних пісень, де ліричні героїні виливають тугу в розлуці з коханими. У пізніх віршах Лі Бо все частіше з’‎являються сумні ноти про минулої молодості: «Моє біле волосся — завдовжки три Тисячі джанів — Це печалі й гризоти зробили його таким довгим. Але от не збагну: адже дзеркало — ясне і світле, Звідки ж в ньому взялося осіннього інею стільки?»

Лі Бо писав про все, що входило до кола тем танської поезії. У його «прикордонних» віршах — мужність, суворість і привабливий ліризм. Він не цурався і романтики походів («П’‎ятий місяць, — на Тянь-Шані сніг. Ані квітки, тільки холоди...»), але й тут він попереду багатьох інших поетів і пише сміливі вірші проти війн. Суворий і складний Лі Бо — автор 59 віршів циклу «Древні», у яких порівнює себе із Конфуцієм.

У його творчості простежується зв’‎язок із давньою народною поезією. Свій вірш він вибудовував, майстерно розширюючи межі правил, підказуючи поетам способи руху вперед, оновлюючи китайське віршування, наближаючи словник поезії до словника життя. Незалежність Лі Бо була логічним розвитком ідеалу свободи, проголошеного Тао Юань-мінем, котрого він шанував. Але Лі Бо хотів більшого: він впевнений у своїй місії поета-пророка, поета-вчителя, яка вимагає цілковитої і безжальної самовіддачі.

Лі Бо величний, але у його ставленні до людей відсутня навіть тінь пихатості: він заклопотаний людськими тривогами, він приносить радість людям, і знає про це, і хоче цього:

Слід жити по правді —

вся мудрість у цьому, вся сіль.

Про світ я замислююсь, і про життя, і людину.

Якщо доведеться рушати мені і відціль, —

Я краще навіки живий схоронюсь в домовину.

Якби з усієї танської літератури до нашого часу збереглися лише вірші Лі Бо, цього було б цілком достатньо, щоби твердити про епоху високогуманної поезії.

Українською мовою вірші Лі Бо перекладали Леонід Первомайський, Геннадій Турков, Ігор Лисевич, Валерій Ілля, Ярослава Шекера.