ДУ ФУ (712-770) - КИТАЙСЬКА ЛІРИКА ЕПОХИ ТАН - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія
ДУ ФУ (712-770)
Ду Фу народився у 712 р. у провінції Хенань. Поет походив зі старовинного роду, серед представників якого були видатні військові, вчені, письменники, державні діячі. Але з часом родина збідніла, і батько був лише провінційним урядовцем невисокого рангу. Онук відомого поета, Ду Фу із 7 років почав писати вірші, які високо оцінили знавці поезії. В юності майбутній поет намагався скласти державні іспити, щоб за сімейною традицією отримати посаду державного службовця. Проте зробити кар’єру Ду Фу не допомогли ні славетні імена предків, ані його талант.
У творчості Ду Фу розрізняють 4 періоди. Перший, до 35 років (рання лірика), — відносно спокійний, коли поет побував у кількох подорожах по країні, зав’язав дружбу з Лі Бо та іншими поетами, з якими він обмінювався віршованими посланнями. У цей період він створює, в основному, пейзажну лірику.
Потім (з 746 р.) — десять виснажливих років у столиці Чан’ань (столичний період). Картини придворного розпусти, хабарництва чиновників, безплідного розтрачання коштів і сил у виснажливих війнах вражають уяву поета. Він звертається до громадянської тематики, забарвлює в викривальні тони такі значні твори, як «Пісня про бойові колісниці», «Пісня про красуню», «В похід за Велику стіну» тощо. «Від розкоші до горя і безправ’я — лише крок», — з обуренням заявляє поет. У столиці Ду Фу бідує, йому так і не вдається влаштуватися на службу. Але власні нещастя відступають перед убогістю і стражданнями народу.
Десятирічне перебування Ду Фу в столиці закінчується з настанням Смутного часу. Поет втікає від заколоту Ань Лушаня. Родина залишається в Чан’ані; поет довго не має від рідних жодної звістки. Після втечі Ду Фу був ув’язнений заколотниками та пробув у полоні 2 роки. Відтак — знову втеча, багаторічні поневіряння, злидні, якими ознаменувався третій період його творчості (період Смути). Ду Фу пише про загибель країни, про страждання простих людей. Гірка дійсність відображена в циклах віршів «Три чиновники», «Три розлуки» тощо. Саме ці твори Ду Фу донесли до наших днів ту просякнуту поезією картину подій, за яку вони отримали назву «поетичної історії». Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора, і у 757 р. він став радником молодого імператора Суцзуна і навіть отримав привілей критикувати імператора, але як тільки Ду Фу скористався цим привілеєм, його знову було ув’язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що він дійсно вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано, й імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте у 759 р. Ду Фу пішов зі служби.
Гнаний долею, Ду Фу опиняється в далекому куточку Китаю — Сичуані. Тут починається останній етап його творчості. У короткий період затишшя поет будує собі «солом’яну хатинку» на околиці міста, але думки про знедолених не дають йому спокою. Він пише:
О, якби нам збудувати дім,
Під єдиним дахом на землі,
Щоб було мільйон кімнат у нім
Для людей, знедолених у млі.
Ду Фу так і не зміг знайти надійного притулку. Нові перипетії життя женуть його з одного місця в інше. Він живе в човні-джонці і помирає на самоті й убогості, закінчивши перед смертю твір «Виливаю свої почуття, лежачи в джонці під свист вітру». Його останні думки, як і раніше, звернені до багатостраждальної Батьківщини: «Журюся війною, не сплю — сон мій вилито з глека. Безсилий гармонію дати я небу й землі. І безсилі слова».
Більше тисячі поетичних творів, які залишив Ду Фу, — це приклад високого гуманізму, вміння співчувати і вболівати душею за все прикрощі людські, за нещасну долю Вітчизни.
Поезія Ду Фу мала великий вплив на подальший розвиток китайської літератури. Ду Фу називають «поетичною історією» доби Тан, в них відобразилося і життя цілого народу, і конкретної особистості, і краса природи Китаю.
Форма віршування та поетична мова творів Ду Фу виросла до вершин досконалості. Поет присвятив свій талант розвиткові китайської поетичної культури, він мав величезний вплив на формування китайської поезії. У традиційному китайському літературознавстві Ду Фу присвоєно титул «шишен» («свя- щенномудрий піїт»). Ду Фу й зараз у Китаї шанобливо називають «корифеєм поезії».
Українською твори Ду Фу перекладали Геннадій Турков, Ярослава Шекера, Ігор Лісевич.
Ду Фу складає вірші