РУБАЇ - ОМАР ХАЙЯМ (близько 1048 - після 1122) - ЗОЛОТА ДОБА ПЕРСЬКО-ТАДЖИЦЬКОЇ ЛІРИКИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

РУБАЇ - ОМАР ХАЙЯМ (близько 1048 - після 1122) - ЗОЛОТА ДОБА ПЕРСЬКО-ТАДЖИЦЬКОЇ ЛІРИКИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

(вибране)

* * *

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

* * *

Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі — ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

* * *

У кого кожний день в запасі півкоржа,

У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.

* * *

Якби мені до рук — скрижалі Долі,

Я розписав би їх по власній волі!

Із світу вигнав би всі смутки, болі,

Чолом небес досяг, не жив би долі!

* * *

Навіщо хмуриться і день у день журиться?

На цім шляху тобі не трапиться криниця.

Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі

Скорися загодя — так мудрому годиться.

* * *

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

Тебе вщасливлює, бо головне,

Що нам дається тут, — життя: пильнуй же!

Як ти захочеш, так воно й мине.

* * *

Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.

Той світ надійніший за це життя обманне.

Дав душу в позику мені Господь — і я

Знов поверну її, коли мій строк настане.

* * *

Я б краще вороном копався у ріллі,

Ніж у негідника живився при столі.

Сухим окрайчиком задовольнятись краще,

Ніж губи мазати в чужому киселі.

* * *

Хіба у всесвіті найкращий твір — не ми?

В очах у розуму зіниця й зір — не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір, — це ми.

* * *

Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,

Хай дівчина тобі всміхається кохана!

Бо незабаром смерть, як чорна буря, зірве

Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!

Любов — це сонечко, що всесвіт огріває,

Любов—чудесний птах, що в квітнику співає.

Її не знає той, хто плаче солов’‎єм,

Вона в душі того, хто мовчки умирає.

* * *

На цій землі іще ніхто не зміг

Дійти до квітів, не сколовши ніг.

Щоб доторкнутись кучерів красуні,

На тисячу зубців розбився ріг.

* * *

Всі таємниці пильно зберігай,

Щоб не дізнався нелюд і шахрай.

І зваж: як з іншими ти поведешся

Того від інших і собі чекай.

* * *

Коли у небуття і ймення наше кане,

Не згасне сонечко у небі полум’‎яне.

Нас не було, та світ не був від того гірший;

Він не погіршає й тоді, як нас не стане.

* * *

Троянда вранішня ошатністю своєю

Чарує солов’‎я, співця свого. Під нею

Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер

Зриватиме й тоді, як станемо землею.

* * *

Шукав поради я у зошитах сторіч —

І скорбний друг мені таку промовив річ:

«Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа

На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!»

* * *

Для друга гідного душа на все готова:

І в ноги вклониться, не вимовивши й слова.

Дізнатись хочеш ти, чи є на світі пекло?

Є пекло: з підлою людиною розмова.

* * *

Хоч я не шліфував покірності перлину

І тягаря іріхів з плечей своїх не скину,

Все ж не пускаюся я берега надії,

Бо тільки істину я визнаю єдину.

Переклад з фарсі Василя Мисика

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про життя та діяльність Омара Хайяма. Який творчий спадок залишив він після себе?

2. Як називають жанрову форму віршів Омара Хайяма? Розкрийте її особливості.

3. Яка тематика творів Омара Хайяма? Наведіть приклади оспівування жінки та поетизації кохання в них.

4. Як поет розкриває внутрішній світ людини?

5. Які філософські питання хвилюють Омара Хайяма?

6. Які ідеали утверджував він у своїй поезії?

7. За допомогою яких художніх засобів поет передає свої думки?

8. Наведіть приклади алегоричної багатозначності образів його поезії.

9. Яке ваше особисте враження від поезії Омара Хайяма?

10. Вивчіть 1-2 рубаї, які вам найбільше сподобались, напам’‎ять.

РУБАЇ

Рубаї (з перс, катрен), у множині — рубайят — чотиривірш переважно філософського змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).

Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хайям) літературному середовищі. Рубаї запозичені з фольклору таджиків і персів (фольклорні назви — дубайті та таране). Літературна тема зазнає в рубаят філософського осмислення, при цьому, як правило, перший бейт (дворядковий вірш) являє собою засновок, а третій рядок — висновок, що підкріплюється афористичним виразом в останньому. Можливе вживання редифа, тобто повторення слова або словосполучення в кінці кожного віршованого рядка після рими.

Розквіт рубаят припадає на XI ст. і пов’‎язаний з творчістю неперевершеного майстра цієї жанрової форми Омара Хайяма:

І юних, і старих — всіх поглинає час, (а)

І невеликий нам дається днів запас, (а)

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, (б)

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. (а)

(Переклад В. Мисика)

Із середини XII ст. рубаї втрачають свою роль і поступаються місцем газелям, хоча й не зникають зовсім. Так, майстрами рубаї були поет Нізамі Ганджеві (1141-1209), Захіреддін Бабур (1483-1530).

Європейська поезія засвоювала рубаї спершу через збірник переказів німецького поета Ф. Рюккерта «Сліди троянд» (1859), згодом з англійського вільного перекладу Е. Фіцджеральда «Рубаят Омара Хайяма» (1859).Цей переклад вважають одним з найкращих здобутків англійської поезії. Українські переклади Омара Хайяма зроблені академіком Агатангелом Кримським, Теренем Масенком, Василем Мисиком.