СОНЕТ 130 - ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564-1616) - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

СОНЕТ 130 - ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564-1616) - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні Aпліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, —

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої — цілком земні.

І все ж вона — найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Переклад з англійської Дмитра Паламарчука

СОНЕТ 130

Ніщо супроти сонця її очі,

З коралом не зрівняєш губ жагу,

Не білосніжна шкіра перс дівочих,

Волосся ж — дріт, що сплівсь в косу тугу;

Я бачив роз пелюстки незрівнянні,

Та на її щоках не знайдеш їх,

Й нема нічого в запаху й диханні

Від аромату квітів лугових;

Приємний в неї голос, але нині

Звучить для мене музика миліш;

Не бачив ще, яка хода в богині,

Кохана ж по землі ступає лиш.

І все ж вона собою тих затьмить,

Що ідеалом нам здались на мить.

Переклад з англійської Віктора Марача

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про життєвий і творчий шлях Вільяма Шекспіра.

2. Окресліть тематику сонетів Шекспіра.

3. Прочитайте та проаналізуйте сонет 116. Яка його головна думка? Чи згодні ви з нею?

4. Прочитайте сонет 130. Визначте його тему та ідею.

5. Порівняйте сонети Шекспіра і Петрарки.

6. Що нового Шекспір вніс у змалювання жінки та оспівування кохання? Яка нова тема з’‎явилась у його ліриці, порівняно з творчістю Петрарки?

7. Порівняйте різні переклади сонетів українською мовою. Чим вони відрізняються? Які з перекладів, на вашу думку, точніше передають зміст оригінальних текстів?

ЦЕ ЦІКАВО

Англійський театр за часів Шекспіра

Один з найстаріших театрів Англії, «Глобус» — публічний театр Лондона — діяв з 1599 до 1644 року. У «Глобусі» до 1642 року грала трупа «Слуги лорда Камергера», очолювана головним актором цього театру трагіком Річардом Бербеджем. З цією трупою пов’‎язана творчість Шекспіра — його драматична й акторська діяльність. Саме постановка творів Шекспіра та інших драматургів доби Відродження робили цей театр одним з найважливіших центрів культурного життя країни.

Саме в цей час (з XVI ст.) сценічне мистецтво з любительського перетворюється на професійне. Виникають колективи акторів, які вели спочатку бродяче існування. Вони переїжджали з міста в місто, показуючи вистави на ярмарках і готельних подвір’‎ях. Почало розвиватися меценатство. Представники багатих аристократичних родів приймали акторів до своєї челяді — це надавало їм офіційного суспільного статусу, хоча й надзвичайно низького. Актори вважалися слугами вельмож. Це становище акторів й відобразилось у назві труп «Слуги лорда Камергера», «Слуги лорда Адмірала», «Слуги лорда Хендсона». Коли на престол вступив Іаков І, право бути покровителями акторів було надано лише членам королівської сім’‎ї. Відповідно відбувалися перейменування — в «Слуг його величності Короля» або «Слуг його високості Принца» тощо.

Театр в Англії із самого початку формувався як приватне підприємство — ним займалися підприємці. Вони будували театральні приміщення, які здавали в оренду акторським колективам. За це власник отримував велику частку зборів з вистав. Але існували й акторські товариства на паях. На таких засадах будувалось і життя трупи, до якої належав Шекспір. Не всі актори трупи були пайовиками — бідніші актори отримували лише платню й у розподілі прибутків участі не брали. Таким було становище акторів на другорядних ролях і підлітків, які грали жіночі ролі (жінок серед акторів не було).

Постійний склад трупи був невеликий — від 8 до 14 чоловік. За великої кількості дійових осіб у п’‎єсах того часу такий малий склад не міг забезпечити всіх ролей, тому вдавалися до суміщення кількох значних ролей одним актором. Для решти ролей існували, по-перше, дрібні наймані актори, які отримували разову оплату, і, по-друге, учні, які працювали безкоштовно, заради практики.

Кожна трупа мала своїх драматургів, які писали для неї п’‎єси. Зв’‎язок авторів з театром був дуже тісним. Саме автор пояснював акторам, як слід ставити п’‎єсу. Матеріальне становище драматургів, які працювали на підприємців і жили тільки на літературний заробіток, було доволі важким. Актор-пайовик і драматург Шекспір зумів домогтися більш сприятливих умов для своєї творчості. Крім того, в нього були заможні покровителі. Значні суми він отримував від графа Саутгемптона. Але загалом праця драматурга цінувалася низько й оплачувалася погано.

Театр «Глобус» у Лондоні. Сучасний вигляд

Місцем для театральних вистав слугували й банкетні зали в палацах короля та знаті, подвір’‎я готелів, а також майданчики для боїв півнів. Спеціальні театральні приміщення з’‎явились в останній чверті XVI ст. Будівництво постійних театрів започаткував Джеймс Бербедж, батько Річарда Бербеджа, спорудивши в 1576 р. приміщення для театральних вистав, яке він назвав просто «Театр». Тут же в 1599 р. було збудовано нове театральне приміщення — славнозвісний «Глобус», з яким пов’‎язана основна діяльність Шекспіра. Свою назву театр отримав від статуї Атланта, який тримав земну кулю, біля входу. Ця земна куля («глобус») була оповита стрічкою зі знаменитим написом: «Весь світ театр».

У Лондоні з кінця XVI ст. було три види театрів — придворний, приватний і публічний. Вони відрізнялися за складом глядачів, устроєм, репертуаром і стилем гри.

Театри для широкої публіки будували в Лондоні переважно за межами Сіті, тобто за межами юрисдикції лондонського муніципалітету, що пояснювалось пуританським духом буржуазії, яка ворожо ставилася до театру. Театри не мали даху. У більшості випадків вони були круглої форми. Театр «Глобус» був восьмигранним. Його глядацька зала являла собою овальний майданчик, обнесений високою стіною, на внутрішній стороні якої були облаштовані ложі для аристократії. Над ними розміщувалась галерея для заможних громадян. Глядачі стояли довкола трьох сторін майданчика. Деякі привілейовані глядачі сиділи на самій сцені. Театр уміщував до 2000 чоловік. Плату з усіх брали при вході. Ті, хто бажав зайняти місця на галереї, платили за це додатково, як і глядачі, що сиділи на сцені. Останні мали платити більше за всіх. Вистави відбувалися при денному світлі, без антрактів і майже без декорацій.

Сцена не мала завіси. Її особливістю був просценіум, який помітно виступав уперед, і балкон у глибині — так звана верхня сцена, де теж розігрувалась дія вистави. Сценічний майданчик вдавався в глядацьку залу — публіка оточувала його з трьох боків. Позаду сцени знаходились артистичні вбиральні, склади реквізиту й костюмів. Сцена являла собою узвишшя заввишки близько 1 м над підлогою глядацької зали. З артистичного приміщення був вхід під сцену, де існував люк, через який з'являлись «привиди» (наприклад, тінь батька Гамлета) і куди провалювались грішники, засуджені до пекла. Просценіум був порожнім. За необхідності сюди виносили столи, стільці тощо, але здебільшого сцена англійського театру була вільна від реквізиту. Сцена ділилась на три частини: переднюю, задню і верхню. На задній було троє дверей, крізь які входили й виходили актори. Над задньою сценою був розташований балкон — у хроніках Шекспіра на балконі з’‎являлись персонажі й передбачалося, що вони перебувають на стіні замка. Верхня сцена могла бути трибуною. Вище від верхньої сцени була розташована споруда, яка називалась «хатинкою». Вона і за формою нагадувала будиночок. Тут було одне або два вікна, які слугували для тих сцен, де в перебігу дії персонажі розмовляли з вікна. Коли в театрі починалась вистава, на даху хатинки вивішували прапор — його було далеко видно, й він слугував знаком того, що в театрі йде вистава.

Намальованих декорацій у театрі «Глобус» було дуже мало. Театр допомагав глядачеві розуміти те, що відбувалося, вивішуючи, наприклад, таблички з написами — з назвою п’‎єси, з позначенням місця дії. Багато що в цьому театрі було умовним — одне й те ж місце зображувало то одну частину поля, то іншу, то площу перед будинком, то приміщення всередині його. Переважно глядачі дізнавалися про зміну місця дії зі слів героїв. Зовнішня бідність театру вимагала від публіки активного сприйняття вистави — драматурги, в тому числі й Шекспір, розраховували на уяву глядачів. Наприклад, п’‎єса Шекспіра «Генріх V» містила зображення палаців англійського та французького королів і битви двох великих армій. Показати цього на сцені не могли, тому в п’‎єсі Шекспір прямо звертається до публіки з проханням, щоб глядач уявив усе те, що сцена того часу не могла зобразити. Отже, театр виховував уяву публіки, довіряв їй, і вона не вимагала повної матеріалізації всього, що чула з вуст акторів.

Можна стверджувати, що акторське мистецтво тієї доби було дуже високим. Вся блискуча драматургія Шекспіра залишилась би неоціненою, якби актори не зуміли донести її до глядачів. Можна згадати слова Гамлета (його настанови акторам), коли він вимагає проголошувати монолог «легкою мовою», а не дерти горло, «не розтинати руками повітря». Шекспірівські п’‎єси вимагали від актора природності, коли всі пристрасті повинні були мати міру й узгоджувати всі дії з мовленням.

У 1613 р. дерев’‎яне приміщення згоріло, і театр «Глобус» знову було відбудовано з каменю. У 1644 р. приміщення «Глобусу» було знесене за наказом пуританського парламенту. В наші дні можна побачити заново відбудований у 1996 році «Глобус», де точно відтворена обстановка оригінального театру.

Трагедія «Ромео і Джульєтта»1

У середині 90-х років у період написання веселих комедій Шекспір створив і трагедію «Ромео і Джульєтта». Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, у свою чергу, на основі італійської новели Матео Барделло. «Ромео і Джульєтта» має багато спільного з ранніми комедіями кохання і в побудові, і в настрої. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми, в ній значне міст займають комедійні сцени. У центрі сюжету трагедії, як і в комедіях, є історія кохання юних героїв, але розвивається ця тема в трагічному плані і завершується загибеллю закоханих.

Трагізм долі Ромео і Джульєтта зумовлений обставинами суспільного життя, зіткненням у ньому старого і нового, феодальної і гуманістичної моралі. На шляху до щастя героїв загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті та жорстокі феодальні моральні устої. Ромео і Джульєтта — це люди вже нового часу. Світ, який вони приймають, заснований на началах добра і любові. Глибина і природність почуття веде їх до розуміння невиправданості законів ворожнечі і насильства у стосунках між людьми, і тому вони сміливо відкидають і традицію родової помсти, і деспотичну владу батьків, і стару родинну мораль. Особисте щастя, за яке з такою мужністю борються Ромео і Джульєтта, набуває в зображенні Шекспіра соціальної цінності. Кохання героїв показане як всеохоплююча пристрасть, що породжує позитивні начала. Це почуття чисте і радісне, сповнене правдивої поезії і гармонії, воно духовно збагачує героїв, загострює і розширює думку, зміцнює волю. З великою художньою переконливістю, без сентиментальності й мелодраматизму, у тонах найщирішого ліризму Шекспір розкриває високу поетичність почуттів Ромео і Джульєтта та красу кохання. «Головна принада її, — писав про трагедію Іван Франко, —той чар молодості і свіжості, те поетичне сяєво, яким обласкані всі фігури, та простота і сила чуття, яка надає тій індивідуальній і припадковими явищами обставленій любовній історії вищу силу і «правдивість тисячів любовних історій». Тим виразніше проявляється в трагедії уся безглуздість і жорстокість старої моралі і трагізм долі молодих героїв, які гинуть у боротьбі з цією мораллю.

Ромео і Джульєтта смертю своєю подолали стару мораль. Ворогуючі родини відкинули помсту, злобу і визнали правоту людяності й миру. Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Твір залишає сумне відчуття непомірності й невиправданості втрати.

Крім головних героїв, у трагедії діє ще ряд неповторних, життєво правдивих і майстерно зображених персонажів. Серед них яскравістю характеру виділяється «вогненний» Тібальт, фанатичний прибічник ворожнеч і традиції кривавої помсти. Велике враження справляє друг Ромео — розумний, витончено дотепний, запальний Меркуціо, який ненавидить усе штучне й протиприродне в житті. Він добре розуміє безглуздість ворожнеч і з властивою йому пристрастю засуджує їх. Смертельно поранений Тібальтом, він проклинає ворогуючі родини і Монтеккі, і Капулетті.

1 3 кн.: Шаповалова М. С. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження /М. С. Шаповалова, Г. Л. Рубанова, В. А. Моторний. — Львів : Світ, 1993. — С. 363-365.

Чума, чума на ваші дві родини!

Зробили з мене харч для робаків!

Загинув я!.. Чума на вас, чума!

Багато простонародного гумору вносить у трагедію комедійний образ мамки Джульєтти — втілення незмінної життєрадісності.

Одним із найбільш значних і цікавих у творі є образ ченця Лоренцо. В його ставленні до світу немає нічого релігійного. Лоренцо по-справжньому людяний і мудрий, мислить як гуманіст. Він вивчає природу, її закони і, виходячи з них, судить про вчинки людей і стосунки між ними. Лоренцо стає на захист почуття закоханих і найглибше розуміє усю невиправданість їхньої загибелі.

Франческо Хайєс. Ромео і Джульєтта у вівтарі брата Лоренцо







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.