МІГЕЛЬ ДЕ СЕРВАНТЕС СААВЕДРА (1547-1616) - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

МІГЕЛЬ ДЕ СЕРВАНТЕС СААВЕДРА (1547-1616) - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

МІГЕЛЬ ДЕ СЕРВАНТЕС СААВЕДРА (1547-1616)

Чимало іспанських міст сперечалися за честь вважатися батьківщиною Сервантеса. В Алькасарі була навіть виготовлена підроблена метрика, що ввела в оману деяких біографів письменника. А все тому, що родина бідного ідальго1 лікаря Родріго де Сервантеса, яка мала сімох дітей, у пошуках заробітку постійно переїжджала з місця на місце. Зрештою батька Сервантеса заарештували за несплату боргів, й усе майно родини пішло з молотка.

Спочатку Мігель навчався в колегії єзуїтів, але пізніше родина перебралася до Мадрида, і хлопчик почав відвідувати міську школу і брати приватні уроки у відомого педагога-гуманіста Хуана Лопеса де Ойос, професора граматики. Злидні змусили юнака піти на службу в армію в

чужих краях.

Відтак він став солдатом іспанської армії в Італії, а згодом був зарахований у флот і взяв участь у битві поблизу Лепанто (1571). Це сталося в розпал військових подій на Середземномор’‎ї, яке стрімко підкоряли собі турки. У битві під Лепанто проти турецької ескадри вийшов об’‎єднаний італо-іспанський флот. Битва була жорстокою. Як і личить доброму солдатові, Мігель бере участь у бою, хоча потерпає від лихоманки. Він одержав два вогнепальних поранення в груди й у передпліччя, що призвело до паралічу і нерухомості лівої руки та «до великої слави правої», за словами самого Сервантеса. Після шпиталю він знову бере участь у декількох боях й здобуває звання солдата- ветерана. У 1575 р. на галері він повертається на батьківщину, але дорогою потрапляє в руки піратів, якими кишіло Середземне море, і Сервантеса продають у рабство алжирському паші. Чотири рази бранець намагався втекти з рабства, але невдало. Родина Сервантеса, одержавши звістку про викуп, який вимагали за бранців (у полоні був і брат Сервантеса Родріго), із труднощами зібрала тільки гроші за Родріго. Кожна спроба втечі каралася смертною розправою над утікачами, але Сервантес не міг не діяти. Зухвалий план утечі шістдесятьох бранців на чолі із Сервантесом був підло виданий ченцем- домініканцем, і Сервантеса закували в ланцюги й наручники та кинули в палацову в’‎язницю. В Алжирі зосередилася величезна кількість полонених. «Немає на світі більшої радості, ніж радість знову знайденої волі», — скаже в «Дон Кіхоті» полонений капітан, висловивши настрій Сервантеса, який повернувся до Мадрида після п’‎ятирічного рабства.

Але родина витратила всі кошти на викуп братів, і Мігель знову служить в армії, але тепер у Португалії. Заслуги і шрами не рятують його від принизливої бідності. Розчарування від невідповідності убогого життя солдата його покликанню до військового подвигу назавжди розлучає Сервантеса з військовим ремеслом.

1 Ідальго, гідальго (від ісп. «чийсь син») — іспанський дворянин, середньовічний рицар.

У 1584 р. Сервантес одружується з дівчиною з небагатої дворянської родини Катиліною де Саласар-І-Паласьос і через рік, після смерті батька, стає на чолі великої родини, яка складалася з матері, дружини, двох сестер, племінників. Він автор уже виданого роману «Галатея» і кількох пєс, але, гнаний бідністю, залишає перо та їде в Севілью — «притулок усіх бідних і знедолених», обіймаючи посаду комісара із закупівлі провіанту для «Непереможної Армади». Невдачі переслідують Сервантеса, він тричі опиняється у в’‎язниці. Його звинувачують у розтраті грошей. Тим часом у Мадриді йдуть його п’‎єси, з інтересом сприймається його роман «Галатея», і в колі прихильних літераторів його вже назвали «славою іспанської літератури».

Хоча в Севільї на голову Сервантеса впало більше лиха, ніж перемог, вплив великого міста — морського порту імперії — неабияк сприяв його розвиткові. Під час другого тюремного ув’‎язнення Сервантес задумує головний роман свого життя — «Дон Кіхот». Перша частина вийшла в 1605 р. А в 1616 р. якийсь А. Фернандес де Авельянеда, натхненний успіхом роману Сервантеса, випустив його підроблене продовження. І Сервантес поквапився видати другу частину «Дон Кіхота».

Написаний на схилі життя письменника, «Дон Кіхот» є підсумком усіх його творчих думок. Недостатньо оцінений за життя автора, цей твір Сервантеса в XIX столітті був визнаний найвеличнішим витвором людської думки. Останні 15 років життя Сервантес провів у бідності. Після «Дон Кіхота» він напише літературну сатиру «Подорож на Парнас» і вже на смертному одрі завершить роман «Персилес і Сихизмунда», збираючись створити зразок справжнього рицарського роману. Роман був надрукований уже після смерті автора. Перед смертю Сервантес прийняв посвяту в ченці та був похований за рахунок братерства терціаріїв. Могила Сервантеса загубилася, а портрет, якщо й існував, до нас не дійшов. Художник XVIII століття У. Кент створив зображення письменника за описом зовнішності, який залишив сам Сервантес у Пролозі до «Повчальних новел».

Перший український переклад, чи, точніше, скорочений віршований переспів «Дон Кіхота» Сервантеса здійснив Іван Франко. Над перекладом всього «Дон Кіхота» довгий час працював український письменник Володимир Самійленко, проте його рукопис було втрачено. У 1927 р. з'явився скорочений український переклад «Дон Кіхота» Миколи Іванова, що перевидавався 1935 і 1936 р., а також 2010 р.

У 1955 р. був опублікований український переклад Василя Козаченка та Євгена Кротевича, але вадою цього перекладу була його вторинність. Перекладачі самі зазначили в передмові, що перекладали не з іспанської, а з російського перекладу.

Повний переклад з оригіналу мав на меті здійснити видатний український перекладач Микола Лукаш, проте за життя не встиг довершити другий том роману, який згодом допереклав Анатоль Перепадя. Таким чином повний український переклад роману Сервантеса з мови оригіналу вперше було опубліковано лише в 1995 р. у видавництві «Дніпро».

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ ПРО ТВІР

Роман «Дон Кіхот»1

Під час другого ув'язнення Сервантес задумує головний роман свого життя — «Дон Кіхот». Перша частина вийшла в 1605 р. А в 1616 р якийсь А. Фернандес де Авельянеда (очевидно, це всього лише псевдонім), натхненний успіхом роману Сервантеса, випустив його підроблене продовження. І Сервантес поквапився видати другу частину «Дон Кіхота».

Написаний на схилі життя письменника, «Дон Кіхот» є підсумком всіх його творчих думок. Недостатньо оцінений за життя автора, цей твір Сервантеса в XIX ст. було визнано найбільшим здобутком людської думки. Бідний ідальго Алонсо Кіхано, що живе в глухому провінції, начитався до нестями лицарських романів і, натхненний доброї метою відновити спаплюжену справедливість, виїжджає на подвиги на честь своєї уявної «дами серця». Дама його серця — це скотарка Альдонса Лоренсо із сусіднього села Тобосо, названа новоспеченим лицарем Дульсінеєю Тобоською. Його обладунки — іржаві уламки зброї його предків, кінь, велично названий Росинантом, — жалюгідна шкапа, а вірний зброєносець — грубуватий, але кмітливий місцевий селянин, який долучився до божевільних учинків сеньйора, сподіваючись на швидке збагачення.

Так само, у комічній, пародійній манері, представлені лицарські обряди і звичаї: посвята в лицарі, лицарський поєдинок, галантне служіння дамі серця тощо. Весь світ увижається розпаленій уяві одержимого подвигами ідальго в негативному світлі. Вітряки він приймає за велетнів, заїжджий двір — за розкішний замок, мідницю цирульника — за лицарський шолом, каторжників — за пригноблених лицарів, даму, яка їхала в кареті, — за нещасну принцесу, викрадену розбійниками. Дон Кіхоту видається, що він вершить великі справедливі справи, але всі його благодіяння призводять до прямо протилежного результату: пастушок Андрес після від’‎їзду його захисника піддається абсолютно безкарним і ще більш жорстоким побоям, звільнені каторжники знову перетворюються на злочинців, допомога лицареві призводить до руйнування театру. І тому всі врятовані ним благають про одне: щоб знищити «його милість з усіма рицарями, котрі народилися колись на світ». Його б’‎ють і проклинають, його топче стадо свиней. І лише тоді змучений лицар повертається в свою обитель, важко захворює і перед смертю прозріває. Він відрікається від своїх марень і в заповіті на користь племінниці приписує, що її позбавлять спадщини, якщо вона одружиться з любителем романів.

Роман Сервантеса по-різному інтерпретували в різні часи й різні автори. На початку XIX ст. розвивалася ідея, що роман являв собою вічний контраст між ідеалізмом і матеріалізмом, мрією і грубим здоровим глуздом. Г. Гейне, розвиваючи думку Дж. Байрона, вважав, що Сервантес мав намір написати лише сатиру на лицарські романи, але «перо генія завжди величніше, ніж він сам», і тому Сервантес, «сам того не усвідомлюючи, написав найбільшу сатиру на людську захопленість і одухотворення». І. Тургенєв (у статті «Гамлет і Дон Кіхот») теж вважав, що Сервантес в особі Дон Кіхота зобразив «жертовне начало», безкорисливе служіння високому ідеалу.

1 Сервантес Сааведра, Мигель де / Большая литературная энциклопедия для школьников и студентов / Красовский В. Е. и др. — М. : Филол. о-во «Слово» : Олма Пресс Образование 2005.

Інша точка зору стверджує, що Сервантес представив дві психології, дві натури — палкого мрійника і розважливого практика — і що обидві в усі епохи неминучі. Глибшу точку зору висловив В. Бєлінський. За його визначенням, «Дон Кіхот» розпочинає нову еру мистецтва — еру реалістичного роману. Сервантес більш жваво описував саму дійсність, ніж пародіював застарілу форму роману. Автор засуджував не героя, наділивши його рідкісними душевними якостями, а світогляд лицарства, невміння бачити життя таким, яким воно є насправді. Незнання життя веде до руйнування навіть за шляхетних поривань. Крім того, Сервантес в божевільних ідеях новоявленого лицаря засудив сучасний йому дух іспанського авантюризму, політику експансії. Коли інколи Дон Кіхот приходить до тями, він розумний, добрий і навіть мудрий. Згадаймо поради, які він дає Санчо Пансі перед вступом його в «губернаторство»: це настанови про скромність, чесноти, про свободу, честь. Але навіть і в шаленому засліпленні він часто промовляє мудрі й розумні слова.

Дуже важливий для задуму роману образ Санчо Панси, складний і реалістичний, який передає істотні сторони психології та світовідчуття іспанців того часу. На противагу альтруїзму господаря Санчо Панса служить своїй плоті: він любить поспати і поїсти («pansa» іспанською «черево»), він хоче стати губернатором, щоб дружина його їздила в позолоченій кареті. У мріях про губернаторство він готовий продати всіх своїх підданих і покласти грошики в кишеню. Але при всій протилежності і той, і інший — утілення ідеї лицарства, тільки Дон Кіхот натхненний ідеєю лицарства в класичній формі, а його слуга — в сучасній формі лицарства наживи, авантюризму. І все ж таки високе благородство сеньйора впливає на Санчо, і в губернатори він вступає, подолавши жадобу збагачення. І тепер не вигода веде його за паном, а сердечна прихильність. У цьому вайлі й раніше жила здорова і талановита душа. Вона проявлялася і в його «судах», і в управлінні островом. Його прислів’‎я нерідко сповнені глибокої мудрості, хоча створюють комічне враження. Але умови життя феодальної села і влада католицької церкви заглушили природні здібності Санчо. Зіткнення з життям і вплив ідеального лицаря відкрили в ньому моральне здоров’‎я і народну мудрість, практичний розум і чесність.

У вуста Санчо Панси Сервантес вкладає, користуючись його блазенством, сміливі зауваження. Так, збираючись стати губернатором, Санчо каже: «Я не раз бачив, як ослів посилають на губернаторство, тому, якщо я захочу з собою бачити свого Сірого, нового нічого в цьому не буде».

На тлі пригод своїх героїв Сервантес висловив найзаповітніші свої думки про сучасну Іспанію: про тиранію, про військові авантюри, про засилля духовенства, чванство привілейованої аристократії, хижацьке управління країною, що веде до зубожіння народу. Але такі сміливі книги в Іспанії спалювали, а авторів ув’‎язнювали, і тому Сервантесу доводилося маскувати свої думки або вдаватися до замовчування, прикриваючи осміяння влучною сентенцією або прислів'ям. Так, розвиваючи думку про переваги воїна перед грамотієм-чиновником, Сервантес ні слова не говорить в похвалу війнам Іспанії, тим самим висловивши своє осуд політиці експансії, а лише зауважує: «Мета воїна — забезпечити мир, а мир — вище благо».

Роман «Хитромудрий лицар Дон Кіхот Ламанчський» представляє широку картину народного життя, не приховуючи грубуватості, жадібності, сварливості, крутійства селян, ремісників, пастухів, студентів, солдатів, служниць. Але Сервантес бачить в них запас працьовитості, оптимізму, активності і добродушності. Глибока народність роману виявилася і в зближенні Дон Кіхота із Санчо Пансою, і в зображенні величезних творчих і моральних можливостей іспанського народу. Книга сповнена оптимізму, віри в доброту і мудрість людини, і тому вона переростає рамки свого часу, виражаючи загальнолюдські прагнення.

Густав Доре. Дон Кіхот







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.