АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ (1900-1944) - ЛІТЕРАТУРА ХХ-ХХІ СТ. У ПОШУКАХ СЕБЕ І ВИСОКОГО ПОЛЬОТУ - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ - Хрестоматія
АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ (1900-1944)
Антуан Марі Жан-Батіст Рожер де Сент-Екзюпері народився у французькому місті Ліоні, в аристократичній родині. Він був третьою дитиною графа Жана де Сент-Екзюпері. Незважаючи на дворянство, родина була не дуже заможною, батько служив страховим інспектором. Дитинство Антуана проходило в бабусиному маєтку Сен-Моріс поблизу Ліона. Коли Антуану було чотири роки, батько раптово помер, і мати з п’ятьма дітьми була змушена повернутися в Ліон. Утримувати дітей і дати їм гідну освіту допомогли молодій удові бабусі.
У дитинстві Антуан (Тоніо, як його називали) був мрійником, складав вірші, малював, вчився грати на скрипці, але захопився технікою і машинами. Навчався він нерівно, у ньому виявлялися проблиски генія, але помітно було, що цей учень не створений для шкільних занять.
У сім’ї його називали «Король Сонце» за біляве волосся, що вінчало голову як корона. Товариші ж прозвали Антуана «Звіздар», тому що ніс його був задертий до неба. Насправді він уже тоді був «Маленьким принцом», гордовитим і неуважним, радісним і безстрашним. Усе життя він зберігав зв’язок зі своїм дитинством і завжди залишався цікавим і допитливим.
У 1912 р. на летовищі в Амбер’є Сент-Екзюпері у 12-річному віці вперше піднявся в небо на літаку. Машиною керував знаменитий льотчик-ас Жуль Ведрін, майбутній герой І світової війни. Ця подія визначила подальшу долю хлопця.
Навчався Екзюлері в школі братів-християн Святого Варфоломія в Ліоні (1908), потім — у єзуїтському колежі Сент-Круа в Мансі (до 1914 р.), після чого продовжив навчання у Фрібурі (Швейцарія) в католицькому колежі. У 1919 р. став вільним слухачем факультету архітектури Академії витончених мистецтв. У 1921 р., несподівано для всіх, Екзюлері полишає свої заняття архітектурою і записується добровольцем в авіаційний полк. Незабаром Антуан складає іспити і стає цивільним, а за деякий час — і військовим льотчиком. У 1922 р. він стає молодшим лейтенантом і вирушає в авіаційний полк. Його комісують в 1923 р., після травми черепа, і він оселяється в Парижі. Антуан займається всілякою дрібної роботою — служить конторником на черепичному заводі, торговим агентом невеликої автомобільної фірми, аж поки в 1926 р. не влаштовується пілотом авіакомпанії «Аеропосталь», яка займалася перевезенням
пошти, а потім — і начальником невеличкого аеропорту Кап-Джубі в місті Вілья-Бенс на самому краю пустелі Сахари. У цей же час він пише свою першу кнігу — «Пошта на Південь». У 1929 р. Антуан повернувся до Франції, де у Бресті закінчив вищі авіаційні курси морського флоту. Він багато літає. У 1929 р. Екзюпері вирушає в Південну Америку працювати технічним директором філії компанії «Аэропосталь« «Аеропосталь — Аргентина». У 1930 р. за внесок у розвиток цивільної авіації стає кавалером ордена Почесного легіону, бере участь у пошуках свого друга льотчика Анрі Гійоме, який зазнав аварії під час перельоту через Анди, пише свою наступну книгу, знайомиться з майбутньою дружиною Консуело і одружується з нею.
Після банкрутства авіакомпанії в 1931 р. Екзюпері знову працює пілотом поштової авіалінії, льотчиком-випробувачем, видає роман «Нічний політ», за який йому присудили престижну французьку літературну премію «Феміна». А в 1932 р. письменник ледь не загинув під час випробування нового гідролітака.
У 1935 р. Антуан купує літак С.630 «Симун», на якому він наприкінці 1935 р. робить спробу перельоту за маршрутом Париж — Сайгон, а в 1938 р. — за маршрутом Париж — Вогняна Земля. Обидві ці спроби закінчуються важкими аваріями на перших же етапах: перша — в Лівійській пустелі (льотчика і його механіка, що помирали від спраги, врятували бедуїни. Цей епізод пізніше став однією із сюжетних ліній книги «Планета людей»), друга — у Гватемалі.
У 1936 р. Екзюпері вирушає кореспондентом до Іспанії, де палала громадянська війна, він — автор безлічі репортажів з передової.
З 1938 р. письменник живе в Нью-Йорку, знову пише роман і знову потрапляє у важку авіакатастрофу, довго лікується в Америці й Франції. У 1939 р. виходить друком збірка нарисів «Планета людей», присвячена Анрі Гійоме. У тому ж році за цю книгу Екзюпері присудили Гран-прі Французької академії.
Відразу ж після початку Другої світової війни вже 4 вересня 1939 р. Антуан де Сент-Екзюпері прибуває на військовий аеродром під Тулузою. З листопада 1939 р. Екзюпері стає пілотом дальньої розвідки в підрозділі 2/33, що базувалося в Орконте (Шампань). На всі вмовляння друзів відмовитися від участі у війні Антуан відповідав так: «Я зобов’язаний взяти участь у цій війні. Усе, що я люблю, — під загрозою. У Провансі, коли горить ліс, всі, кому не байдуже, хапають відра і лопати. Я хочу воювати, мене змушують до цього любов і моя внутрішня релігія. Я не можу залишатися осторонь і спокійно дивитися на це».
Після капітуляції Франції наприкінці 1940 р. Екзюпері емігрував до США. У Нью-Йорку він пише і сам ілюструє свій найвідоміший роман «Маленький принц», який був опублікований в 1943 р. і відразу ж отримав чудові відгуки і рецензії. У тому ж році Антуан, незважаючи на вік, знову домагається зарахування в бойову льотну частину, освоює нову техніку. Після нагородження його Військовим хрестом Французької республіки за успішне виконання розвідувального польоту в 1942 р. Екзюпері написав блискучий роман «Військовий льотчик».
Друзі згадували, що в останній рік життя Екзюпері небезпека була йому потрібна, «як таблетка знеболювального». Перед своїм останнім польотом льотчик залишив записку: «Якщо мене зіб’ють, я абсолютно ні про що не шкодую...»
У липні 1944 р. Екзюпері не повернувся з розвідувального польоту. За примхою долі це завдання полягало в аерофотозйомки об’єктів поблизу Ліона — того самого міста, у якому сорока чотирма роками раніше він народився.
Пошуки уламків літака тривали багато років, але лише в 1998 р. марсельський рибалка Жан-Клод Б’янко випадково знайшов поблизу Марселя срібний браслет з ім’ям письменника і його дружини Консуело.
У травні 2000 року професійний нирець Люк Ванрель повідомив владі, що виявив на 70-метровій глибині уламки літака, на якому здійснював свій останній політ Сент-Екзюпері. З листопада 2003 до січня 2004 р. спеціальна експедиція витягла з дна останки літака, на одній з деталей було маркування «2374 Л», яке відповідало літаку Сент-Екзюпері.
У березні 2008 р. колишній льотчик «Люфтваффе» 88-річний Хорст Ріпперт заявив, що це він збив цей літак. Висловлювання Ріпперта підтверджуються деякими відомостями з інших джерел, але водночас у журналах німецьких ВПС не було знайдено записів про літак, збитий того дня в місцевості, де пропав Сент-Екзюпері, знайдені уламки його літака не мали явних слідів обстрілу.
Екзюпері прожив не дуже довго і написав не дуже багато, але і життям своїм, і смертю, і своїми книгами, і листами, які потім були опубліковані, він зумів сказати людям надзвичайно багато.
Українською мовою твори Екзюпері перекладали Петро Таращук та Анатоль Перепадя.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ ПРО ТВІР
Казка-притча «Маленький принц»1
Аналіз морально-етичних і духовних проблем війни переконує автора в тому, що національний патріотизм, любов людини до своєї країни повинні, зрештою, втілитися в любові до Землі, яка є батьківщиною усього людства. Ця ж думка є лейтмотивом художнього підтексту «Маленького принца» — мудрої притчі, адресованої дітям і дорослим, яку Сент-Екзюпері написав у 1942 р. у Нью-Йорку, де книга вийшла друком у 1943 р. Автор власноруч ілюстрував її акварелями. Це єдине видання, яке побачило світ за життя автора.
Сент-Екзюпері мовою алегорій розповідає про зустріч льотчика, який зазнав аварії у пустелі Сахара, з маленьким мешканцем планети-астероїда В- 612. Автор осмислює цю подію як зустріч поета з його втіленою мрією про ставлення до речей та явищ. 1
1 Антуан-Марі-Роже де Сент-Екзюпері / у кн. : Качак Т. Б. Зарубіжна література для дітей : підручник / Т. Б. Качак, Л. М. Круль. — К.: Академвидав, 2014. — С. 80-81.
За жанром «Маленький принц» — філософська казка, присвячена другові Леонові Верту. У притчі письменник розповідає, як його малюнків не розуміли дорослі, тому він став не художником, а пілотом. Вербальний зміст твору доповнюється візуальними малюнками самого автора. В кожному малюнку — ціла філософія буття, а також відбиток дитячих візій світу. У творі цікаво поєднуються реальний та уявний пласти. Сент-Екзюпері в деталях розказує про особливості аварії літака, але також в деталях описує уявного принца, навіть більше — малює його, таким чином надавши правдоподібності своїй розповіді. Малюнки баранця та інших предметів, діалог автора із Маленьким принцом мають не лише пізнавальне значення, а й містять філософські роздуми письменника про людське буття, ненав’язливі дидактичні настанови дітям.
Письменник розповідає, як далеко стоять одні від одного світ дитини і дорослого: «Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш», коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною». Маленький принц — прибулець із «планети дитинства».
Твір Сент-Екзюпері позначений ностальгійним настроєм, який, можливо, через особливості композиційно-сюжетної побудови, мови автора, характеристики образів, знайомить читача одночасно зі світом дитини і світом дорослого. Розповідаючи про самотність, а одночасно — потребу у щирих друзях, автор вчить цінувати і любити людей, кожну мить життя. Переходячи від конкретного до широких узагальнень, Сент-Екзюпері намагається заохотити читача оцінити звичні явища дійсності з погляду вселюдських істин: «...добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш».
«Маленький принц» був надрукований у Франції, однак у французького видавництва не було малюнків Сент-Екзюпері, тому їх копіювали з американської книжки і, як з’ясувалося, іноді зі значними помилками. Французька публікація 1945 р. стала джерелом усіх наступних, у т. ч. і відомих українським читачам. У світову літературу Сент-Екзюпері увійшов насамперед як художник- гуманіст, майстер філософської ліричної прози.