Пісенна лірика - ДАВНЬОГРЕЦЬКА ЛІРИКА - ДАВНЬОГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія

Водночас із декламаційною у Давній Греції розвивалася пісенна поезія. Вона зберігала зв’язок із музикою й отримала назву меліка (від грецького слова мелос — пісня)1. Виникла елічна поезія на острові Лісбос, що розташований неподалік від західного узбережжя Малої Азії. Впродовж VII - VI століть до нашої ери Лесбос був музичним і літературним осередком Давньої Греції.   

Меліка представлена гімнами на честь богів, святковими й обрядовими піснями, а також творами на любовну, військову і навіть політичну тематику. Пісенна поезія, яку виконував сам поет чи соліст, отримала назву сольної, а ту, що виконував хор, стали називати хоровою.

Сольна лірика походить від народних любовних, весільних і застільних пісень, тому вона переважно відображала особисті переживання окремої людини й характеризувалася простотою мови, різноманіттям жанрів та тематики.

Натомість хорова поезія, витоками якої були народні величальні пісні та обрядові гімни, оспівувала події загального значення. Вона набула більш урочистого характеру і супроводжувалася не тільки музикою, а й танцями. Завдання поета полягало в тому, щоб досягти найбільшого емоційного впливу на публіку гармонійним поєднанням музики, поезії і танцювальних рухів.До наших часів збереглися лише деякі тексти меліки, а яким був музичний і хореографічний супровід — можна лише здогадуватися. Дослідники вважають, що, втративши музику, ми, на жаль, втратили більшу частину мелічної поезії.

Найяскравішою поетесою античності називають авторку мелічних віршів Сапфо. Ця аристократка з острова Лесбос жила наприкінці VII - у першій половині VI століття до н. е.

Про Сапфо відомо, що вона заснувала для дівчат школу, яку називала “домом муз” і де навчала їх поетичного мистецтва, музики, танців і співу. Вона прагнула пробудити у своїх вихованках усвідомлення жіночності, витонченості почуттів і краси навколишнього світу.

Деяким зі своїх учениць вона присвятила неперевершені поезії, сповнені ніжних переживань.

Дослідники з’ясували, що Сапфо була авторкою 8 книг, але нам відомі лише кілька її віршів та окремі уривки. На відміну від сучасників, які у віршах велику увагу приділяли війні й політиці, поетеса головною темою своєї сольної меліки обрала кохання, утверджуючи ідеал жіночої краси. Сапфо створила чудову мову витончено-пристрасної лірики. 

Для любовних переживань Сапфо обрала надзвичайно ошатне тло: весна, рожевий захід сонця, ніжні трави, квітучі ниви. Яскраві картини природи доповнені чудовим “ароматом мира”, “запашних вінків і з троянд, і з фіалок”, запахом “солоного моря” і “солодкої медуниці”. Картини природи передають стан душі закоханої, її прагнення насолоджуватися життям:

Жереб мені   Ласку весни,

Випав такий:   Розкіш, красу,

Серцем палким   Сонця ясне

Любити   Проміння.

Переклад із давньогрецької Андрія Содомори

Сапфо у своїй ліриці звертається до мотивів народних пісень, використовує міфологічні сюжети та образи. Наприклад, вона зображує весілля Гектора й Андромахи, викрадення Єлени троянцями; звертається з молитвою-благанням про допомогу до богині кохання і вроди Афродіти, а її сина — бог а любові Ероса (або Ерота) — називає “гіркотно-сладісним непереможним” чудовиськом. Поетеса сприймає кохання як джерело щастя і мук та вперше в Давній Греції оспівує всеохопну жіночу пристрасть.

На відміну від авторів епічних творів, які описували вчинки героїв, а не їхні психологічні стани, Сапфо більше уваги приділяє внутрішньому світу людини. З небувалою щирістю й емоційністю вона передає стан любовного томління, ревнощів, глибокого смутку у відомому фрагменті, який вчені вважають весільною дівочою піснею:

ЛЮБОВ

Мов боги, здається мені щасливий

Муж оцей, що, сівши напроти тебе,

Сміх принадний твій і солодкий голос

З уст твоїх ловить.

Гляну я — серце моє то стихне,

То заб’ється так, що тамує віддих,

Трачу голос я — на губах розкритих

Слово німіє.

Раптом жар тонкий пробігає тілом,

В білий день мені ув очах темніє,

Слів не чую, тільки дзвенить у вухах і 

Дзвін невгамовний. [...]

Переклад із давньогрецької Андрія Содомори

Сапфо вдихнула новий струмінь у поетичне мистецтво, збагатила лірику темами та віршовими розмірами, змогла віднайти пристрасну поетичну мову щемливих і болісних почуттів, які мають над людиною величезну владу. Сапфо вважають однією із найталановитіших поетес в історії людства, а митці досі використовують її творчі досягнення.

Барвношатна владарко, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти Серця, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене

На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила

Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім:

“Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто2 повинна

У ярмо любовне тобі? Зневажив

Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає — скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв — сам дари вестиме,

Хто не любить нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш...”

О, прилинь ізнов, од нової туги

Серце урятуй, сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічнице,

На допомогу.

Переклад із давньогрецької Григорія Кочура

Співвітчизники шанували Сапфо, увічнюючи поетесу в живопису та скульптурі, і навіть карбували її зображення на монетах. Проте настали похмурі середньовічні часи — і поезію Сапфо назвали надто відвертою і грубо-чуттєвою. Усі її книги спалили, а нам залишили тільки згарище...   

[I] Від грецького слова меліка походить слово мелодія.

2 Пейто (з грецької мови — переконання) — супутниця богині кохання Афродіти; богиня, яка володіла даром переконувати.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ЛІРИКА

Поняття лірика виникло в період еллінізму, тобто у IV столітті до н. е. - І столітті н. е. У цей період лірикою називали тільки ті поетичні твори, які виконували під супровід музичного струнного інструмента ліри. Поступово словом лірика стали позначати всю пісенну поезію, яку раніше в Давній Греції називали мелікою.

У наш час, як вам відомо, лірикою називають: 1) поетичні твори невеликого обсягу, які відображають почуття і настрої ліричного героя; 2) один із трьох літературних родів {епос, лірика і драма).

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ВІРШОВИЙ РОЗМІР. ГЕКЗАМЕТР

Ц вивченого у попередніх класах ви вже знаєте, що в літературі є прозові і віршові твори. Віршовим творам властива ритмічність мови. Вона досягається певним порядком чергування наголошених складів із ненаголошеними. Таке чергування складів у віршових творах може здійснюватися за різними схемами, які називають віршовими розмірами.

Ритмічний принцип побудови тексту зберігається впродовж усього твору.

Гекзаметр основний віршовий розмір в античній літературі. Слово гекзаметр перекладається з грецької як шестимірник (hex — шість, metros міра), оскільки у віршорядку налічується 6 наголошених складів1. Схема гекзаметра (чергування наголошених і ненаголо- шених складів) така:

Описание: C:\Users\Dekanat\AppData\Local\Temp\FineReader12.00\media\image3.jpeg

— означає наголошений склад

— означає ненаголошений склад

У гомерових героїчних поемах використано гекзаметр.

“Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали

В затишній бухті, якимось до неї приведені богом” (“Одіссея”).

“А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.

Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює...” (“Іліада”).

В епоху античності цей віршовий розмір був надзвичайно поширений. Твори, написані гекзаметром, виконувалися наспівним речитативом. Вони відрізнялися повільністю й особливою урочистістю мови.

У наступних епохах цей віршовий розмір використовувався як наслідування античним авторам.