Публій Овідій Назон - ДАВНЬОРИМСЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія

Публій Овідій Назон - ДАВНЬОРИМСЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА - АНТИЧНІСТЬ - Хрестоматія

image4Видатний поет “золотої доби Августа” Публій Овідій Назон належав до іншого покоління, ніж Вергілій і Горацій. Він не застав громадянських воєн, тому в його творчості відсутні серйозні роздуми на громадсько-політичні й морально-філософські теми. Овідій — вишуканий лірик, який головну увагу приділяв змалюванню людських почуттів.

Народився Публій Овідій Назон у місті Сульмон, розташованому за 140 кілометрів на північ від Рима, в родовитій і заможній сім ї. Предки Публія досягли високого суспільного становища на державній та військовій службі, тому його батько дуже пишався своїм походженням і вважав, що всі Овідії Назони повинні йти одним шляхом — чесно служити Риму. Для досягнення цієї мети Овідій-старший не шкодував коштів на освіту сина.

У початковій школі Публій виявив надзвичайну поетичну обдарованість. Під впливом творів давніх поетів хлопець просто марив поезією. Будь-яка, навіть побутова, фраза якось сама по собі складалася в нього у вірш. Батько вкрай дратівливо сприйняв синове захоплення. Єдине, що втішало його, це синові успіхи в навчанні. Найкращі римські вчителі відзначали його чудові знання з історії, міфології, права та неабиякий ораторський хист.

Як було прийнято серед заможних римлян, завершувати освіту Овідій поїхав у Грецію. Упродовж трьох років, проведених за межами Італії, майбутній поет не лише вчився в афінських школах, а й здійснив кілька подорожей, відвідавши прикметні міфологічні місця, зокрема давні руїни Трої на узбережжі Малої Азії та багату на міфологічні події Сицилію.

Навчання в Греції та мандрівки лише зміцнили бажання Публія стати поетом, однак після повернення додому на вимогу батька йому довелося вступити на державну службу дрібним чиновником у суді. Змиритися допомогло приємне життя в столичному Римі. Овідій регулярно відвідує театр, перегони колісниць, а вечори проводить серед римських поетів, які збиралися, щоб почитати своїм шанувальникам вірші. Йому пощастило почути всіх поетів доби Августа, навіть живих класиків Вергілія та Горація.

У цей час Овідій здобуває славу найкращого поета свого покоління. Читачі Овідія — молоді люди із заможних родин — не бажали слухати розлогі епічні твори чи віршовані моральні настанови Вергілія і Горація. Нове покоління відкидало державну службу як обтяжливий обов’язок і хотіло жити в своє задоволення, насолоджуючись тими благами, які дає їм багатство.

Римський період творчості Овідія

У 25-річному віці Публій, засмутивши батька, покинув службу і вирішив повністю присвятити себе літературі. Перша ж поетична збірка Овідія “Любовні вірші” принесла йому гучний успіх. Вірші ранньої збірки — легкі, дотепні, вишукані, сповнені тонкого гумору та іронії — започаткували моду на любовну поезію в римській літературі. Великим успіхом поета стало звернення в “Любовних віршах” до декламаційного жанру елегії, відомого з часів Тіртея. У римській поезії попередники Овідія вже зверталися до елегії, однак лише в його творчості вона досягла свого розквіту як твір емоційного, часто сумного звучання.

Слава Овідія росла, і після смерті Вергілія та Горація він став найвизначнішим римським поетом. Статус провідного митця епохи спонукав Овідія створити монументальне полотно, велику поему, де лише міфологічні сюжети визначатимуть зміст твору.1

Так з’явилася книга Овідія “Метаморфози” (дослівно перетворення) — видатне явище в римській літературі, поема, яка за своїм масштабом стоїть поряд з “Енеїдою” Вергілія. За своїм обсягом вона — найбільший твір в історії римської літератури, а в усій античній літературі її випереджають лише поеми і омера. “Метаморфози” — це 11998 рядків, упорядкованих у 15 книг, написаних, як і поеми-попередниці, гекзаметром. Та, на відміну від творів Гомера і Вергілія, “Метаморфози” — зовсім не героїчна поема, а збірка, в яку входить понад 200 оповідей з грецької та римської міфологій. Більшість із них закінчується перетворенням міфологічного чи історичного героя на тварину, рослину, предмет або навіть у сузір’я.

Для написання “Метаморфоз” Овідій використав величезну кількість міфологічного матеріалу (до речі, часто збереженого для нащадків лише завдяки його переказам). Він звернувся до всіх відомих йому, міфів — у поемі представлено фіванський і троянський цикли, міфи про Геракла, міфи про похід аргонавтів, міфи про Енея і заснування Рима тощо.

Композиційно поема дуже складна. Щоб упорядкувати величезну кількість міфів, Овідій виклав їх в історичній послідовності, визначаючи цю послідовність на свій розсуд. На його думку, перетворення розпочалися вже на початку існування світу, коли безформний хаос перетворився на гармонійний порядок. Згодом перетворення супроводжували всю історію людства.

Овідій зобразив життя перших людей як чудову “золоту добу”, коли панувала справедливість, не було воєн та голоду. На зміну “золотій” прийшли “срібна”, “мідяна”, а згодом і “залізна”.З кожною добою життя ставало важчим, а люди зіпсованішими. Сучасну йому “залізну добу” поет зображує як час повного морального падіння. Такий погляд не відповідав офіційним уявленням про римське життя і був відверто полемічним до 4-ої еклоги “Буколік” Вергілія, який пророкував швидке повернення “золотої доби”.

Овідій у вигнанні

Овідій працював над “Метаморфозами” сім років. Списки ще незавершеної поеми стали відомими поціновувачам поезії і збільшили славу поета, поставивши його в один ряд з класиками — Вергілієм та Горацієм. Завершену працю Овідій хотів присвятити правителеві Августу, щоб показати йому зміну напряму своєї творчості.

Серед причин, що змусили Овідія стати прихильнішим до Августа, називають його одруження з родичкою правителя, а також бажання посісти місце офіційно визнаного поета, вільне після смерті Вергілія та Горація. Та якими б не були мотиви Овідія, у своєму бажанні сподобатися Августу він запізнився. У 8 році н. е. його життя несподівано і драматично змінилося — спеціальним указом правителя він був засланий із комфортного Рима в найсхіднішу точку Римської держави — місто Томи (сучасна Констанца в Румунії). Звістка про заслання шокувала Овідія, він намагався накласти на себе руки і спалив текст “Метаморфоз”, який потребував лише чистового опрацювання. Поема збереглася тільки завдяки копіям, що були у друзів.

Багатий дім, кохана дружина, творче спілкування залишилися в минулому, у майбутньому його очікували холодні зими, варварське населення, яке не говорило латиною, повна відсутність затишку і приязного оточення. Причини такого суворого покарання Овідія — уже немолодої і, як усі поети, вразливої людини — невідомі.

Єдине, що залишилося вигнанцю, — це писати вірші. Вже на шляху до Том, який розтягся аж на два місяці, він уклав першу книгу своїх “Сумних елегій”. Усі твори, що увійшли до книги, — автобіографічні елегії, сповнені неприкритого душевного болю і суму. У засланні Овідій не раз говорив, що нічого не може писати, крім сумних віршів. У нових елегіях відчувається велике емоційне напруження і відвертість.

До збірки “Сумні елегії” увійшло 5 книг (разом 50 елегій). Незважаючи на час, що минув від початку заслання, душевний біль не відпускав Овідія, його продовжували обтяжувати незвичний побут, самотність, відірваність від рідних та-друзів, мучили спогади про Рим і минуле. Однак у цих книгах з’явилися подробиці перебування в Томах — він описує картини життя на чужині, суворий клімат, варварів, поряд з якими йому доводиться жити. Спокійніший тон пізніших елегій не має вводити в оману, за ним ховається відчай, який сягнув останньої межі — поет почав усвідомлювати, що ніколи вже не повернеться на батьківщину і ніколи не побачить Рим.

ЖИТТЯ ПОЕТА

(СУМНІ ЕЛЕГІЇ, Книга IV, елегія X)

Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий перейшов я, —

Друже-нащадку, тобі повість розкаже моя.

Мила вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий;

Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти.

Там я на світ народивсь, а щоб добре ти рік той затямив,

Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді1.

З діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських, —

Не випадковість, не гріш в люди виводили нас.

Парость не перша в сім’ї, — коли я на світ появився,

Був уже брат у батьків, старший від мене на рік;

Але зірниця одна привітала народження наші,

День святкувався один, тільки на два пиріжки.

Був то один із п’яти, зброєносній Мінерві відданих2

Днів, коли перші бої в цирку кривавлять пісок.

В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо:

В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав.

Брат мій від літ молодих вінець красномовства вподобав,

Форума сварки гучні вабили серце його.   

Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба,

Муза до тихих пісень кликала душу мою.

Часто мій батько мовляв: “Не за хлібне ти діло берешся,

Славний Гомер, але й він так і помер нуждарем”.

Батькове слово узяв до душі я і, Муз призабувши,

Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі, —

Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом,

Що б не почав я писать, вірші складались самі.

Роки тим часом минали — нечутною перше ходою,

Вільної тоги настав день для обох юнаків,

Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий3.

Нахили серця, проте, не відмінилися в нас.

Брат мій подвоїти встиг у житті своїм десять лиш років,—

Вмер, і я мав почуття, ніби себе я втеряв.

Потім посаду прийняв я, зеленим літам відповідну,

Членом колегії трьох4 деякий час я пробув.

Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний5,

Не до снаги бо мені був той почесний тягар:

Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці,

А честолюбство мені завжди огидне було;

Сестри до того ж аонські6 шептали про творче дозвілля,

Що уявлялось і так даром найкращим мені.

Як шанував, як любив я прославлених Римом поетів7!

В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував.

Слухав я Макра старого читання — про “Птахів” поему

Та про отрутних гадюк, та про цілюще зело.

Часто Пропорцій мені довіряв свою сповідь вогненну:

Щира й правдива приязнь нас сполучала обох.

Басе, славнозвісний сатирою, славний гекзаметром

Понтік — Спільники любі були тих товариських зібрань,

І незрівнянний Горацій втішав нас багатством мелодій,

Пісні химерно-тонкій рідну навчивши струну.

Тільки на образ Вергілія знав я, і смерть передчасна

Вирвала раптом з життя приязнь, Тібулле, твою,

Галле, він твій спадкоємець, його спадкоємець — Проперцій,

Я в тому колі з’явивсь вже як четвертий співець.

Як я старіших колись, так мене привітали молодші;

Хутко Талія моя8 стала відомою всім.

А виступав я з читаннями перед громадою в Римі, —

Ледве чи й раз поголить бороду вправився я.

Хист мій співецький збудила прославлена в місті Корінна,

Так неправдивим ім’ям владарку звав я свою.

Досить тоді написав я, та все, що вважав негодящим,

Сам я — суворий співець — кидав в огонь без жалю...

Правда, тоді як я йшов на вигнання, багато спалив я
Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою.

Серце було в мене чуле, покірне Еротові серце;

Часто з найменших причин поломеніло воно.

Але хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри,

Та на іменні моїм плям і чуток не було.

Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка
Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям.

Друга її заступила; не смію догани їй скласти,

Але недовго й вона ложе ділила моє.

Третя й остання діждала зо мною поважного віку,

Та й на заслання мене випало їй виряджать.

Мав і дочку я єдину, і внуків од неї діждався,

Двох вона мала дітей, але і шлюб не один.

От уже шлях свій промірявши, батько помер мій спокійно,

Дев’ять десятків прожив він на своєму віку.

Гірко я плакав за ним, так оплакував сина свого він.

Матері скоро своїй шану останню я склав.

Щастя їм випало, що мого горя вони не діждали,

Що мого вислання день їх в домовині застав.

Щастя й моє, що недоля мене не при них перестріла.

Не довелося старим гірко за мною тужить.

Та як від мертвих не тільки ім’я на землі зостається,

І від високих кострів тінь одлітає легка,

І як про горе моє прилине до вас поголоска,

І понад Стіксом мутним будуть судити мене, —

Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання —

Вчинок незважений мій, а не злочинство яке.   

Мертвим належне віддав я; для тебе, читачу сердечний,

Знову продовжую я повість скорботну свою.

Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,

В кучері чорні мої позапліталася скрізь,

І переможний їздець на моєму віку олімпійський

Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком9, —

Як несподіваний Цезаря гнів мене вислав у Томи,

Де чорноморський бурун в західні б’є береги.    

Кари моєї причина і так аж занадто відома,

Але про власну біду свідчить не вільно мені.

Зрада супутників, прикрості слуг — що я згадувать маю?

Лихо те тяжче було, аніж вигнання само.

Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді,

Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду.

Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі,

Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути

І в непривичній руці зброю належну піднять.

Берег сарматський, суміжний із племенем гетів стрілецьким,

Зрештою нас привітав після набридлих блукань.

Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути,

Насамотині свою пісню складаю сумну.

І хоч нікого нема, хто б її привітав благодушно,

Але скорочує день, час забирає вона.

Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.

І що це трудне життя не підломило мене.

Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,

І заспокоюєш ти серце турботне моє.

Вождь і супутник єси: пориваєш мене від Дунаю,

На Геліконі мені місце почесне даєш;

Ти — це не часто буває — мені за життя ще з’єднала

Славу й потужне ім’я, шану посмертну співців.

Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить,

В пащі неситій моїх не поглинула пісень.   

І хоча наша доба породила великих поетів,

Але прихильні були людські й до мене уста.

І хоч на думку мою є багацько співців поважніших,

Поруч із ними й мене ставить ласкавий читач.

Передчування ж співецьке говорить мені — та чи правда? —

Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм.

Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з’єднали, —

Дякую красно тобі, любий читальнику мій.

Переклад з латини Миколи Зерова

1 Консул — найвища виборна посада в Римі, передбачала вибори двох консулів одночасно строком на один рік. У 43 р. до н. е. обидва консули не добули своїх . повноважень до кінця.

2 Поет народився 20 березня, на другий день п’ятиденного свята богині мудрості Мінерви.

3 Тогу мали право носити лише повнолітні громадяни Риму. Широкий “рубець” (пурпурова облямівка тоги) означав, що юнаки мають право виступати кандидатами на державні посади.

4 Одним із трьох посадовців низького рангу, які займалися наглядом за тюрмами.

5 Засідання римського сенату відбувалися у споруді під назвою курія Юлія (на честь Гая Юлія Цезаря). “Звузив рубчик червоний” — тобто відмовився від державної служби.

6 Сестри аонські (або ж Аоніди) — музи мистецтв.

7 Із перелічених Овідієм творів, якими він захоплюється, збереглися до наших днів лише твори Горація, Вергілія, Пропорція, Тібулла.

8 Талія — муза комедії.

9[1] Тобто за життя Овідія, якому на момент написання елегії було вже за 50 років, десять разів відбулися Олімпійські ігри і десять разів були нагороджені їхні переможці. Овідій помилився — Олімпійські ігри відбувалися (і відбуваються) раз на 4, а не раз на 5 років.

ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ   

Готуємося до роботи з твором

1.   Що вам відомо про життя Овідія! У чому полягало його розуміння ролі поета в суспільному житті?   

2.   Розкажіть про особливості ранньої та зрілої творчості римського поета.

3.   Чим пояснюється вплив на творчість Овідія грецької літератури та міфології?.

4.   Коротко схарактеризуйте поему Овідія “Метаморфози”. У чому особливість поеми Овідія порівняно з поемами його попередників Гомера та Вергілія?

Працюємо над текстом твору

5.   Які почуття зображені у вивченій елегії Х Овідія?

6.   Що у вигнанця з теплої Італії, столичного мешканця, звичного до розкошів, викликає подив і розпач?

7.   Які небезпеки поет згадує у своєму вірші?

8.   Описуючи чужі краї, Овідій подумки протиставляє їх своїй батьківщині. Спробуйте розповісти про його життя в Римі.

9.   Які міфологічні образи є у творі?

10.   Знайдіть у творі риторичний вигук і риторичне запитання. Поясніть їх. ній художній зміст.

Узагальнюємо і підсумовуємо

11.   Розкажіть про історію написання “Сумних елегій”. 

12.   Знайдіть в Інтернеті або у довідковій літературі, які твори ми називаємо автобіографічними. Поясніть, у чому автобіографічність “Сумних елегій” Овідія.   

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

13.   Згадайте особливості давньогрецької елегії.

14.   Назвіть найяскравіших авторів давньогрецьких елегій.

15.   На конкретних прикладах поясніть відмінності між елегіями греків і римлян.

ЛІТЕРАТУРНИЙ КОМЕНТАР. УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДАЧІ

Початок української перекладацької традиції сягає X століття, часів Ярослава Мудрого. Тоді князь зібрав у Києві в Софійському соборі фахівців для перекладу релігійних текстів на старослов’янську мову. У наступні століття перекладалися також давні наукові та літературні твори.

На сучасних перекладачах лежить особлива місія - вони збагачують і світову, і національну літературу. Професія перекладача поєднує у собі кропітку працю, творчість, глибокі знання з найрізноманітніших сфер людської діяльності та досконале володіння мовами оригіналу. Перекладачі творів давньої літератури мають знати не тільки сучасні, а й давні мови, якими зараз ніхто не розмовляє. Ми знайомимося з найкращими взірцями мистецтва слова завдяки видатним фахівцям. Серед них Борис Тен, Григорій Кочур, отець Іван Хоменко, Микола Зеров, Андрій Содомора та інші.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.