ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - Хрестоматія

Початок формування французької нації і давньофранцузької мови припадає на VIII — IX століття. Приблизно в цей самий час складався французький героїчний епос, який дійшов до нашого часу у вигляді великих поем.

В англійській хроніці XII століття вказано, що в день битви поблизу Гастингса в 1066 році, коли нормани на чолі з герцогом Вільгельмом Завойовником розбили війська англосаксів, норманські воїни співали пісні про Роланда, щоб підняти свій бойовий дух.

Згодом, у XI - XII століттях, короткі епічні пісні були сюжетно впорядковані й записані як “пісні про діяння” — жести. “Пісня про Роланда” — це найкраща героїчна поема французького епосу, яку складали з VIII по XII століття. Найдавніший записаний варіант пісні знайдено в місті Оксфорд в Англії, і датується цей рукопис 1170 роком. Треба зазначити, що “Пісня про Роланда” в Оксфордському списку — це результат літературної обробки, і наприкінці пісні згадується її автор — Турольдус (або Турольд).

Однак героїчна поема повністю зберегла свій зв’язок з усною народною творчістю та використовує прийоми, характерні для давніх епічних творів.

У “Пісні про Роланда” утверджується ідея сильної королівської влади. Франція XI - XII століття, роздроблена феодальними міжусобицями, потребувала ідеалу єдності країни та взірцевого правителя. Ці ідеали були знайдені в минулому — у часи правління Карла Великого (VIII - IX ст.).

Авторитет франкського монарха був настільки високим у середньовічній Європі, що його ім’я Карл (Karolus) стало в багатьох країнах титулом — король.

Головні герої “Пісні про Роланда” — король Карл, граф Роланд, його побратим О лівер, архієпископ Турпін — сповнені патріотичного завзяття, вони дбають не про власні інтереси, а про “Францію солодку”. Задля неї вони готові покласти життя.

їм протиставляється образ графа Ганелона, який заради особистої помсти Роланду прирік на загибель двадцять тисяч франків. Ганелон — вправний воїн, проте він мстивий, себелюбний і пихатий.

“Пісня про Роланда” обстоює та ідеалізує васальні зв’язки. Сеньйор повинен опікуватися своїм васалом, мудро розпоряджатися його життям, а в разі смерті васала зобов’язаний помститися за нього. Таким ідеальним сеньйором у “Пісні про Роланда” виступає мудрий король Карл. Однак і для васала загинути в бою за свого сеньйора вважалося не героїчним подвигом, а обов’язком. Саме так розцінює смерть ідеальний васал Роланд.

У “Пісні про Роланда” яскраво змальовані всі герої, вони наділені лише їм притаманними рисами: король Карл — справедливий, мудрий та мужній; Роланд — безстрашний, але запальний і гордовитий; Олівор — відважний, розумний та розсудливий і т. д. У “Пісні про Роланда” дружба переростає в духовну єдність — без друга рицар втрачає половину своєї сили. Відважний Роланд і мудрий Олівер тільки разом : можуть досягти рівноваги між мудрістю і відвагою, а неузгодженість їхніх дій призводить до загибелі.

ІСТОРИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ РЕАЛЬНА ОСНОВА СЮЖЕТУ “ПІСНІ ПРО РОЛАНДА”

У французькій героїчній поемі йдеться про славні перемоги короля Карла Великого, проте реальною основою сюжету “Пісні про Роланда” став невдалий військовий похід 778 рокуфранкського короля Карла в Іспанію.

Тогочасну мусульманську Іспанію роздирали міжусобні війни між різними правителями. У 777 році правитель Барселони звернувся до короля франків Карла Великого по допомогу в боротьбі проти правителя-халіфа Кордови. За це він обіцяв віддати франкам місто Сарагосу. Карл прийняв пропозицію й особисто очолив похід.

Проте правитель. Сарагоси, порушивши угоду, не пустив франків у місто, і Карл змушений був повернутися додому. На зворотному шляху 15 серпня 778року в Ронсевальській ущелиніжителі гір баски — розбили ар’єргард1 війська Карла Великого.

Це була помста франкам за знищення баскського міста Пампелуни. У деяких давніх хроніках серед загиблих франків називають “Хруодланда, префекта2 бретонської марки3” — тобто епічного Роланда.

Справжні історичні події, що відбулися у 778 році, та їхнє значення для тогочасної Франкської держави забулися. У народній пам’яті залишився лише яскравий спогад про минуле могутньої країни, якою правив мудрий король. Тому основними темами “Пісні про Роланда” стали розповідь про боротьбу із сарацинами та про феодальну помсту, внаслідок якої гине головний герой граф Роланд. У поемі на франкське військо нападають не християни-баски, а мусульмани, і їхній напад спричинений зрадою одного з баронів — графа Ганелона, вітчима Роланда.

[1]   Ар’єргард — загін, який прикриває тил війська під час походу.

2   Ідеться про посадову особу, яка наділена судовими та військовими повноваженнями і представляє владу.

3   Марками в той час називали укріплені райони, які споруджували на най неспокійніших ділянках кордону імперії. Цими районами керували призначені королем маркграфи (префекти).

ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗНА ТИ БІЛЬШЕ. ЗБРОЯ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

Чимало місця в “Пісні про Роланда” відведено опису боїв та зброї — це особливо цікавило тогочасних слухачів та читачів. Зброя супроводжувала рицарів завжди, від її надійності залежало життя господаря. .

Особливою шаною користувалася наступальна зброя — меч. Для вершників кували спеціальні довгі мечі-спати (spatha) з високоякісної сталі. Рицарський меч і ріг отримували власні імена, до них ставились як до живих істот, із ними розмовляли та радилися, вони навіть могли чинити щось по-своєму.   

У германських епосах ріг часто трубить сам, рятуючи цим життя господаря. Меч графа Роланда Дюрандаль “не хоче” ламатися і покидати рицаря. Роланд відповідає взаємністю: він зустрічає смерть, навіть не згадавши про свою наречену Альду, але сумує, що “овдовіла” його спата Дюрандаль (у давньофранцузькій мові spatha — жіночого роду)1.

У руків’я середньовічних мечів часто вкладалися священні реліквії, які ставали оберегом для власника зброї. В історичних хроніках, героїчних епосах і рицарських романах можна зустріти епізоди, в яких рицарі цілують руків’я, присягають на мечах, висловлюють перед ними свої сокровенні бажання тощо.

Також відомо, що рицарі молилися, схилившись перед руків’ям меча, встромленого вістрям у землю, який набував для воїна-християнина особливого значення, сприймаючись як образ хреста. Ці рицарські звичаї були пов’язані з тим, що головним своїм завданням вони бачили служіння християнській вірі.


1 Зверніть увагу, що в українських піснях козаки називають свою шаблю “жінкою”.

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА
Старофранцузький епос

1-2

Король франків Карл Великий протягом семи років захопив і розорив в Іспанії усі міста, а їхніх жителів навернув у християнство. Лише Сарагоса залишилася незавойованою, там і перебуває сарацинський король Марсіль, правитель Іспанії. Марсіль знає, що Карл зі своїм військом збирається йти на Сарагосу, останній притулок невірних. Сарацинський король у відчаї: він не має достатнього війська, щоб чинити опір франкам, і боїться ганьби бути полоненим або вбитим.

Правитель Іспанії скликає раду, на якій йому підказують обдурити Карла. Нехай Марсіль пошле франкам багаті подарунки та заручників на знак примирення і пообіцяє, що прийме зі своїми підданими християнство і сам стане васалом Карла. Короля франків треба переконати, щоб він із військом повертав додому без зайвого кровопролиття, а король Марсіль пізніше прибуде до Франції для обряду хрещення. Зрозуміло, що насправді сарацини обдурять франків, сподіваючись, що ті залишать Іспанію, а Марсіль не приїде до Франції. Король Марсіль погодився на цю пропозицію і відрядив до Карла посланців на чолі із Бланкандріном.

11-12

Був гарний вечір, ясно сяло сонце;

Король велів вести у стайню мулів,

Велів намет поставити в саду,

І всіх послів просити до намету.

Там рицарів дванадцять їх приймало;

До світу сонця провели там ніч.

Піднявся майже рівно з днем володар,

Прослухав утреню, прослухав службу,

А потім вийшов, щоб кінчати раду.

З баронами король рішає все.

Йдуть князь Одж’єр, Турпін архієпископ,

Старий Річард з племінником Анрі,

Хоробрий граф гасконський Ацелін,

Тедбальт із Реймс, свояк його Мілбн;

Крім них був там Джер’єр, був і Джерін, 1

Прийшов із ними також граф Роланд

Із шляхтичем хоробрим Олівером.

Багато франків з Франції було.

Був Ганелон, якого ділом зрада;

Гей, почалася та злощасна рада!

13-14

“Пани барони! — каже їм король. —

Марсіль прислав своїх послів до мене;

Він спорий пай дає з майна свого;

Він просить, щоб до Франції вернулись,

А він в мою столицю прийде, в Ахен,

Там прийме наш спасительний закон,

Хрестившись, буде ленником2 моїм;

Так каже. — Скільки правди в цім, не знаю”.

На те всі франки: “Тут нам стерегтись!”

Сказав володар, що сказати мав.

Не згодний з ним лише один Роланд;

Він квапиться відповідати й каже

До короля: “Марсілеві не вір!

Сім літ, як ми в Іспанію прийшли.

Король Марсіль — він завжди був зрадливий!

Усі війська веди на Сарагосу

І облягай її хоча б весь вік!”

15

Гей, та й понурив голову володар!

Замовкли франки, тільки Ганелон

Зривається, іде до короля

І починає сміливо ось як:

“Гультяєві, — говорить він, — не вір!

Не мій це зиск, ні чийсь, а тільки твій,

Коли король Марсіль переказав,

Що хоче бути ленником твоїм

І всю Іспанію у лені прийме;

А надто ж прийме він і нашу віру.

Хто цій заяві ще не рад, байдуже,

Зухвальця рада послуху не варта.

Лишім нерозум, розуму держімся!” [...]

18-20

“Кого послати б нам, пани барони,

До сарацина, пана Сарагоси?”

Озвавсь Роланд: “Найкраще я піду”.

“Ніщо не втнеш! — сказав граф Олівер.

У тебе вдача запрудка й загорда.

Боюся я, щоб ти не зняв там бучі.

Коли ж король звелить, то я піду”.

На те король сказав: “Мовчіть обидва!

Обом вам ніг не понести туди!”

“Французькі рицарі, — озвавсь король,

Назначте ж бо з моїх земель барона,

Щоб вість мою Марсілеві заніс!”

На те Роланд: “Вітчим мій, Ганелон!”

Та й защеміло ж серце в Ганелона!

Блискучі очі, гордий вид у нього,

Широкі груди, благородне тіло,

А гарний — не надивляться всі пери.

Та до Роланда: “Що за злість, шалений!

Та ж звісно всім, що я тобі вітчим;

А ти б хотів, щоб я йшов до Марсіля.

Коли мені дасть Бог звідтіль вернутись,

Я наварю тобі за те такого,

Що вистачить і до кінця життя”.

На те Роланд: “Зухвальство, гордість чую.

Погроз я не боюсь! — Це кожний знає.

Однак нам треба мудрого послати.

Я виручу, щоб лиш король дозволив!”

24-27

Сказав король: “Ходи ж бо, Ганелоне!

Ось палиця тобі і рукавиця!

Сам бачиш — франки вибрали тебе”.

А Ганелон: “Роландова це справа!

Його мені до смерті не любити,

Ні Олівера, бо він друг йому,

Ні перів, бо й вони його так люблять.

При тобі я кажу це їм, мій пане”.

На те король: “Завзятий ти не в міру...

Та що ж! Іди, бо я тобі велю!”

Цар подає з правиці рукавицю,

Та Ганелон в думках світами лине;

Бере її, вона паде на землю.

А франки кажуть: “Боже, що за знак?

Посольство це нам вийде па погибель”.

“Побачите!” — озвався Ганелон. [...]

28-30

Ген-ген високе дерево оливне.

Він взяв туди й настиг послів-поганців;

Чекав на нього тамки Бланкандрін.

Та й дотепно ж вони там розмовляли!

“Чудний цей Карл! — говорить Бланкандрін.

Апулію й Калабрію здобув,

Солоним морем в Англію поплив,

Здер там подушне для Петра святого,

Чого ж йому у нашій ще землі?”   

А Ганелон: “Такий зухвалець вдався!

І де є той, який би з ним рівнявся?”

Тут Бланкандрін: “Ще франки дуже чесні.

Та графи їх, що королю своєму

Так радять, варті доброї догани.

Вони погублять і його, і інших”.

“Не знаю, — каже Ганелон, — хто інший,

Як не Роланд; та він ганьби діждеться.

Ще гордість він спокутує свою,

Бо дня нема, щоб не пускавсь на смерть.

Коли його хто вб’є, в нас буде мир!

Його всі люблять так, що й не покинуть.

Він дав їм стільки срібла, злота, шовку,

Багато зброї, коней, мулів дав.

Роланда волі слухає й володар;

Роланд йому здобуде все по Схід!”

31

Так їхав Ганелон із Бланкандріном,

Аж подали собі взаємне слово,

Що будуть важити на смерть Роланда.

Так їхали дорогами, шляхами, -

Аж і під тисом стали, в Сарагосі. [...]

Посли разом з Ганелоном прийшли до Марсіля, щоб розповісти про наслідки переговорів. Ганелон оголосив волю Карла: у разі незгоди Карл забере все силою, а самого Марсіля відведе в Ахен і там судитиме на смерть. Погрози обурили запального Марсіля. Він замахнувся на франкського посла. Але Ганелон, рицар, безумовно, сміливий, вихопив свій меч, зібравшись дати відсіч ворогам, які кількісно його переважали. Відвага цього воїна викликала загальне захоплення і прихильність.

36-37

До короля наблизивсь Ганелон

Та й так озвавсь: “Ти сердишся неслушно.

Володар Франції, Великий Карл,

Сказав, щоб ти прийняв Христову віру;

Він пів-Іспанії тобі дасть в лені,

А другий пай його племінник візьме,

Роланд, — лихий і гордий це сусід.

.   Коли ж би ти не мав на це пристати,

Він Сарагосу облягати буде,

Він візьме силою тебе, скує,

В столицю, в Ахен прямо відведе”. [...]

39-42

“Мій любий пане, Ганелоне! — каже Марсіль. —

Я нерозважно поступив,

Що вбити бравсь тебе в великім гніві.

Ось на тобі від мене ці соболі! [...]

Про Карла дещо вчути я б був рад.

Ну, та й старий він, вже прожив_свій вік;

Йому, як знаю, двісті літ минуло.

Він стільки світу вже собою витер,

Своїм щитом відбив ударів стільки,

Пустив з торбами стільки королів!

Коли ж йому боїв цих досить буде?”

А Ганелон на те: “Наш Карл не з тих!

Його хто раз лиш бачив і пізнав,

Цей рад не рад казав: “Це бравий цар!”

Як не хвалив би я його, не славив,

Його честь, добрість вищі над усе.

А хто ж розкаже про його хоробрість?

Це Бог йому вже дав таку відвагу.

Я б швидше вмер, ніж відступив його”.

Поганець каже: “Тим воно й дивніш!

Та ж Карл оцей такий старий та сивий,

Йому, як бачу, двісті літ чи більш!

Він стільки світу різного об’їздив,

Не раз він списом, шаблею дістав,

Пустив з торбами стільки королів!

Коли ж йому боїв цих досить буде?”

“Цьому не бути, — каже Ганелон, —

Як довго житиме його племінник,

Якому рівного нема під небом.

І доки біля нього Олівер,

І пери всі, яких король так любить,

І їх дружина — двадцять тисяч франків,

Король спокійний! — Хто йому страшний?”

А сарацин: “Воно і тим дивніш!

Та ж Карл оцей так побілів, посивів;

Йому, як бачу, двісті літ чи більш!

Він стільки світу витязем пройшов,

Він гострим списом стільки раз дістав,

Могутніх королів багато вбив,

Багато їх у полі покопав;

Коли ж йому боїв цих досить буде?”

“Цьому не бути, — каже Ганелон, —

Як довго житиме його Роланд;

Такого рицаря шукай по Схід!

І доки біля нього Олівер,

1 пери всі, яких король так любить,

І їх дружина — двадцять тисяч франків,

Король спокійний! — Хто йому страшний?”

43-46

“Мій любий пане Ганелоне! — каже

Король Марсіль. — У мене ж стільки війська,

Що кращого не бачити тобі.

Я можу тисяч більш чотириста

В цю ж мить вести на франків короля”.

А Ганелон йому на те: “Не нині!

Ти втратив би своїх поганців много;

То ж кинь нерозум, хитрощів держися!

Даруй добра володареві стільки,

Щоб дивувалися йому всі франки:

Заложників хоч двадцять, а пошли.

Король в солодку Францію поверне,

За ним оддалеки сторожа піде,

А там, гадаю, буде й граф Роланд

І бравий та учтивий Олівер.

А пропадуть вони, — мені повір, —

То пропадуть і гордощі у Карла.

Не схоче він вже воювати вас”.

“А як же ж, любий пане Ганелоне,

Як міг би я Роланда вбити, як?”

А Ганелон: “Я можу це сказати.

Як зайде наш король в Сізерський яр,

За ним оддалеки сторожа йтиме,

А в ній багач Роланд, його племінник,

І Олівер, якому він так вірить,

А з ними буде двадцять тисяч франків, —

Пошли на них сто тисяч сарацинів,

Хай заведуть відразу бійку з ними.

Зазнають франки там великих втрат.

Хоч жертвою немало й ваших ляже.

Коли б Роландові зробив хто смерть,

Не стало б в Карла правої руки”.

Коли це вчув Марсіль від Ганелона,

Поцілував його й послав по скарби.

53-54

Піднявся майже рівно з днем володар,

Прослухав утреню, прослухав службу,

Став на траві зеленій під шатром.

Був там Роланд, був бравий Олівер,

Був там князь Найм, було чимало й інших.

Йде й віроломний зрадник Ганелон

І починає хитру-хитру річ

Він так цареві: “Бог тебе спаси!

Ось тут тобі ключі від Сарагоси,

А тут майна усякого багато

І двадцять душ, — кажи їх берегти.

А що король Марсіль, так той, вір, пане,

Прибуде у твоє французьке царство
І визнає закон той сам, що в тебе”.

Король на те: “Так дякувати Богу!

! За те, що справивсь, щедрий дар дістанеш”.

Посеред військ у сурми засурміли;   

Знялися франки, осідлали коні,

Пославсь їм шлях у Францію солодку.

Карл увесь день просувався зі своїм військом до кордонів Франції. Настала ніч. Король ліг спочивати, і йому наснилося, що стоїть він у Сізерському Ярі, тримаючи в руках списа, як раптом Ганелон вирвав з рук короля списа і розбив його на друзки. У наступному сні події відбуваються вже у столиці Франції Ахен. На Карла нападають ведмідь і леопард, але несподівано з’являється дужий пес, який вступає у відчайдушну боротьбу з кровожерливими хижаками. Карл прокинувся, так і не дізнавшись, хто переміг у смертельній битві.

58

Минулась ніч; ось зайнялась зоря.

Володар їде гордо на коні

Посеред військ і бачним водить оком.

“Мої пани барони, — каже Карл, —

Чи бачите міжгір’я це? Кажіть же?

Кому лишатись поза нами з військом?”

“Роландові! — говорить Ганелон. —

Та ж хоробрішого нема вже в тебе”.

Вчув це король, поглянув грізним оком

Та й так промовив: “З тебе справжній чорт;

Та й вічний гнів вселивсь в твоєму тілі”.

59-64

Коли почув про вибір граф Роланд,

Промовив він, як рицарю пристало:

“Тобі, мій батьку, лиш любов я винен

За те, що вибір твій упав на мене.

Зате ж пан Франції, Великий Карл,

Не втратить, — зараз це сказати можу”.

Коли почув про вибір граф Роланд,

У гніві так промовив до вітчима:

“Ей, боягузе кепської породи!

То ти гадав собі, що може в мене

Так рукавиця випаде із рук,

Як перед Карлом випала у тебе?”

“Володарю, — сказав барон Роланд, —

Дай лук мені, що держиш у руці!   

Докір, надіюсь, не впаде на мене,

Що випав він мені на землю з рук,

Як рукавиця в графа Ганелона!”

Схилив, понурив голову володар;

Він гладить бороду, він крутить вус,

В очах не в силі приховати сліз.

До себе зве Роланда наш володар:

“Мій любий графе, — каже, — знаєш що?

Тобі я лишу половину війська.

Бери його, безпечний будеш з ним”.

“Цього не вчиню, — каже граф, — хай Бог

Поб’є мене, як скривджу кров свою.

Візьму лиш двадцять тисяч бравих франків.

Міжгір’ям ти собі безпечно йди,

Нікого, поки я живу, не бійся”.

Сів на коня хоробрий граф Роланд...

За ним іде товариш Олівер,

Іде Джерін і сміливий Джер’єр.

За ними Берандж’єр, Отон, Самсон,

Старенький Ансеїс; іде за ними

І рицарський Джерард із Руссілону,

І Енджельєр, відважний вождь гасконський.

Прийшов сюди Турпін архієпископ.

“Піду і я, — говорить граф Готьє, —

Роланд мій пан, Роланда не покину!”

Всіх двадцять тисяч рицарів зібралось.

Роланд зі своїм загоном залишився в Ронсевальській ущелині, а франкські війська пішли далі. Карл їхав, журячись і розмірковуючи про зловісний сон. Він передчуває, що Ганелон неспроста запропонував Роланда у сторожу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося де роботи з твором

1.   Згадайте, що вам відомо з предмета “Історія середніх віків” про походи франкського короля Карла Великого.

2.   Розкажіть про побутування народного героїчного епосу в епоху Середньовіччя. Яким чином героїчний епос ввійшов у літературу?

3.   Проведіть паралель між героїчними поемами Гомера (Давня Греція) та героїчною поемою “Пісня про Роланда” (середньовічна Франція).

4.   Які історичні події лягли в основу героїчної поеми “Пісня про Роланда”? Працюємо над змістом твору

5.   Розкажіть, яким був план сарацинського короля Марсіля.

6.   З якою метою сарацинські посли прибули до Карла Великого?

7.   Через що розгорілася суперечка між Роландом і його вітчимом Ганелоном?

8.   Як граф Ганелон сприйняв завдання короля Карла? Чим, на вашу думку, можна пояснити його поведінку?

9.   Розкажіть про змову графа Ганелона з королем Марсілем проти Роланда.

10.   Як Ганелон ставиться до свого короля? Зачитайте цитату (ч. 39-42).

11.   Поясніть поведінку Ганелона в Ронсевальській ущелині.

А тим часом король Марсіль збирає трьохсоттисячне військо і, вславивши пророка Магомета3, вирушає за франками. Невдовзі сарацини бачать прапори Роландового двадцятитисячного загону і поспішають озброїтися.

На кожнім з них є сарацинський панцир,

Здебільшого у Сарагосі кутий,

У кожного шолом тугий, потрійний,

Сталевий меч — вієнська славна сталь,

Порядний щит і валентійський спис,

Червоні, білі й сині хоругви.   .

Всі зсіли з мулів і з парадних коней,

В густих рядах всі на воєнних їдуть.

Був ясний день, світило пишно сонце.

Його промінням блискотіла зброя.

Щоб краще йти, в роги заграли й в сурми;

Пішла така луна, що й франки чують.

“Здається, друже, — каже Олівер, —

Що з сарацином випаде нам битись”.

“Дай боже, — відповів йому Роланд, —

Постояти нам тут за короля!

За свого пана треба наразитись

На всю біду, на спеку і мороз,

Щоб злих пісень про нас не заспівали.

За нами правда, за невірним зрада.

Я злого прикладу не дам нікому”.

81-82

Став Олівер на шпилечку гори,

Докладно бачить він іспанське царство,

Докладно бачить хмари сарацинів.

Горять шоломи злотом-самоцвітом,

Вогнем сталеві панцирі блискочуть,

Поблискують щити й списи зловіщо,

А прапорів і годі полічити.

Така їх сила-безліч там була,

Що Олівер аж сам забувся з дива.

Стривожений вернувся він до франків,

Прийшов до них і все їм розповів.

“Так много, — каже Олівер, — невірних,

Як я їх бачив, не узрить ніхто.

Сто тисяч буде щитоносців там,

А всі в шоломах, в панцирах блискучих;

Блищать у них мечі й списи сталеві,

Жде січа нас, якої не було.

Нехай вас Бог кріпить, пани барони!

Щоб не побили нас, держімся поля!”

Тут франки: “Горе боягузам всім!

Хоча б іти на явну смерть, ходім!”

83-85

“Поганців много, — каже Олівер, —

А наших франків, бачу, мало дуже.

Гей, засурми хіба, Роланде-друже!

Почує Карл і вернеться тепер”.

На те Роланд: “Не мудро б я зробив;

В солодкій Франції позбувся б слави.

Волю іцосил рубати Дюрандалем,

Хоч би по злоту ручку кров’ю сплив.

На горе зрадники в цей яр увійдуть.

Ручуся вам, їх жде нехибна смерть”.

“Гей, засурми на Оліфанті, друже!

Почує Карл і вернеться ще з військом”.

На те Роланд: “Хай Бог мене боронить,

Щоб я свій рід неславою покрив,

Щоб сорому я Франції набавив!

Ні, я волю рубати Дюрандалем,

Оцим мечем, що тут при боці висить;

Побачите, це вістря кров сполоще.

На лихо постягалися поганці;

Ручуся вам, усіх зустріне смерть!”

“Гей, засурми на Оліфанті, друже!

Король міжгір’ям саме йде,

Ручуся, франки вернуться іще”.

“Хай Бог боронить, — каже граф Роланд, —

Щоб мав сказати хто з людей, що я

Сурмив із боязні перед невірним.   

Моїх батьків не стріне цей докір!..

Хоробрі франки теж до бою добрі;

Ніщо від смерті не спасе іспанців”.

86-89

“Який тут сором? — каже Олівер. —

У цих чужинців є велике військо,

А що ж у нас? Дружинонька мала”.

На це Роланд: “Зате ж завзяття більше.

Хай Бог і ангели мене боронять,

Щоб через мене Франція терпіла”.

Роланд хоробрий, Олівер розумний,

В обох відвага неабияка;

Хто з них у зброї осідлав коня,

Будь там і смерть йому, не вийде з бою.

Хоробрі графи й горді їх слова!..

Тут де не взявсь Турпін архієпископ...

Острогами коня б’є, мчиться полем,

Скликає франків і говорить так:

“Лишив нас тут король, пани барони!

Хороша й смерть за свого короля.

Христову віру нам спасати нині

У боротьбі, — без неї нам не бути,

Бо бачите, що сарацини близько.

Тож сповідайтесь, Богові моліться,

Спасення ради я вас розрішу.

Хто вмре, блаженним мучеником буде,

До раю піде, там вінок здобуде”.

З коня зсів кожний, падає на землю.

Благословить Турпін всіх в ім’я Боже.

90-91

З землі на ноги франки всі знялись,

Опрощення гріхів всі прийняли

Й благословенство Боже з рук Турпіна.

На скоропадні коні посідали,

Озброєні, як рицарям і слід.

До бою всякий з них готовий був.

А граф Роланд озвавсь до Олівера;

“Ти, друже-брате, дуже добре знаєш,

Що всіх нас тут ізрадив Ганелон.

Взяв він за те незліченні багатства,

Одначе Карл за нас помететься певне!

Король Марсіль зробив собі з нас торг,

Та ми йому мечем і сплатимо!”

Роланд іспанським яром гордо їде

На борзому коні, на Вальянтіфі,

У повній зброї. — Гарно в ній йому!

В руці барон спис пальмовий тримає,

Що вістрям в небо звернений стримить.

На ньому білий прапорець мигоче,

А китиці вдаряють по руках.

Сам пишний, пишний! Вид погідний, ясний.

Услід за ним його товариш їде.

На франків дивиться він чемно й любо,

Ласкавим словом промовляє так:

“Нас нині жде багате й гарне жниво;

Не мав такого ні один король”.

Сказав, а тут і вороги вже близько.

93

Поперед війська їде на коні

Свояк Марсілів Аельрот любимець.

Із наших франків так собі кепкує:

“Тепер вам з нами змірятись, нікчемні!

Хто мав спасати вас, той вас ізрадив.

Дурний ваш Карл, який вас тут лишив!

Утратить славу Франція солодка,

Не стане в Карла правої руки”.

Коли це вчув Роланд, спахнув від злості,

Острогами коня ударив; кінь Помчавсь щодуху.

Граф, як вдарить списом,

Пробив йому і щит і панцир наскрізь;

Прошивши груди й поламавши кості,

Хребетну кість від спини відділив

І душу з тіла списом вигнав геть.

А вдарив так, що труп, схитнувшись, впав

На цілий спис далеко від коня;

Зробилося з одної шиї дві.

Не призабув Роланд йому сказати:

“Так, голодранче, гинь!

Король — не дурень,

Ніколи зради не любив і славно

Зробив, що вислав нас сюди, в цей яр.

Не втратить слави Франція солодка.

До бою франки! Цей удар вже наш!

За нами правда, зрада за поганцем!”

95

Був і король там, — Корсаблісом звали,

3 Берберії, з далекої країни.

До сарацинів він озвався так:   

“Ми вийдемо звитяжно з цього бою.

Глядіть на франків, — їх же небагато,

Лякатися не маємо чого.

Карл ні одного не спасе від смерті,

Бо нині всім їм суджено умерти”.

Зачув цю річ Турпін архієпископ.

Ворогувати він не вмів ніколи,

А тут коня острогами вколов,

Пішов завзято, сміливо на нього.

Щит розтрощив йому, пробив і панцир,

Свій довгий спис втопив йому у тілі.

А вдарив так, що смерть ним захитала,

Що труп далеко покотивсь на шлях.

Турпін глядить, як шибеник цей в’ється,

Глядить і вслід йому промовив так:

“Гей, боягузе, ти брехню говориш!

Великий Карл нас завжди захистить.

Не в гадці нашим франкам утікати,

А вам ні кроком дальше не піти”. [...]

105

По бойовищі їде граф Роланд

З мечем в руці, що славно тне й рубає

Й багато втрат наносить сарацинам.

Ах, бачити б, як клав за трупом трупа,

Як по землі пливла червона кров,

Зрошаючи у нього руки й панцир,

Його коневі гриву та лопатки!

І Олівер не лінувався бити,

І кожний пер не мав чого стидатись.

А франки теж як слід вдаряють, б’ються.

Невірні гинуть, інші з болю в'ються.

Архієпископ каже: “Слава нашим!”

Знов Карла клич лунає: “Монжуа!”

У страшній битві гинуть найкращі і франкські, і сарацинські воїни. А тим часом у Франції здійнялася небачена буря. Люди з жахом споглядають величне і страхітливе видовище, не розуміючи, що це сама природа тужить за Роландом.

Пліч-о-пліч з товаришами відважно б’ється Роланд, сподіваючись на славну перемогу. Проте Марсіль посилає нові війська. Побачивши незліченні ряди сарацинів, Роланд і Олівер зрозуміли, що потрапили у пастку, з якої ніхто не врятується.

Стомлені від запеклої битви, франки почали втрачати своїх найвідважніших і наймогутніших рицарів. Роланд і Олівер із жалем бачать загибель своїх товаришів.

125-127

Кривавий бій кипить, лютує далі.

З завзяттям, з силою вдаряють франки,    

Рубають руки, ребра і хребти,

Рубають зброю до живого тіла;

В траві зеленій ясна кров скипіла.

[...] Великих втрат зазнали християни.

Хто бачив би Роланда й Олівера,

Як тяли і сікли вони мечами,

Як списом теж вдаряв архієпископ!

Число погиблих нині добре звісне,

Воно у давніх хроніках стоїть:

Там маврів впало тисячі чотири.   

Чотири рази нашим пощастило.

За п’ятим разом їх постигла смерть.

129-130

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

“Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!

Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну   

Баронів стільки разом опустило!

Я засурмлю, Великий Карл почує”.

А Олівер: “Не рицарське це діло!

Коли я радив, ти протививсь, друже.

Коли б тут був король, він спас би нас;   

А так йому в докір це годі брати.

131

В розумного хоробрість не шалена,

Розсудок важить більше, ніж завзяття.

Твоя це легкодушність вбила франків.

Вже Карл із них не буде мати слуг.

Коли б мене ти слухав був, вернувся б   

Володар наш і був би наш цей бій,

І був би наш Марсіль або поляг би.

А так побила нас твоя відвага,

В пригоді Карлу нам уже не бути,

І рицарем тобі не бути більше!

Ти згинеш! Францію чекає сором.

І нас і дружби нашої не стане.

Прийде розлука, поки ніч настане”.

132

Коли почув цей спір архієпископ,   

Вколов коня острогами зі злота,

Став коло них і взявся їх корити:

“Гей, пане мій, Роланде, Олівере,

Лишіть цю сварку, дуже вас молю я.

Тут Оліфант нам вже не допоможе,

Та все ще, мабуть, краще засурмити,

Бо прийде Карл і зможе відомстити,

Не вернеться додому ворог радим.

А скоро наші франки, зсівши з коней,

Побачать нас порубаних на кусні,

Вони у домовини покладуть нас,

Вони заплачуть з туги-жалю ревно

І поховають по монастирях, —   

Не їстимуть нас пси, вовки і свині”.

“Ви добре кажете”, — сказав Роланд.

133

Узяв Роланд рукою Оліфанта,

Приклав його до уст і як заграв,

Відбивсь об гори голос, залунав,

На тридцять миль навкруг пішов луною.

Почув це Карл, почула вся дружина.

“Це наші б’ються десь!” — сказав король.

А Ганелон ось тут і зауважив:

“Скажи це інший хто, дурне сказав би”.

134

Заграв Роланд так болісно й могутньо,

Так жалісно заграв на Оліфанті,

Що з уст його пішла червона кров,

А в голові виски аж затріщали.

А так далеко голос залунав,

Що серед гір почув його король.

І каже Карл: “Я ріг Роланда чую.

Коли Роланд сурмить, то він в бою!”

А Ганелон: “Який тут, — каже, — бій!

Старий ти вже, давно сивоволосий,

А скажеш що, так наче ця дитина.

Та ж знаєш ти Роландову пиху.

І як це Бог його не покарає....

Було й зайців, ганяючи, сурмить,

А зараз він із перами жартує...

І де є той, щоб мірявсь з ним у полі!

Тож далі, рицарі, чого пристали?

Далеко до Великої Землі!”

135-136

Тече в Роланда кров червона з уст,

Болять з напруги втомлені виски —

Він смутно-тужно гра на Оліфанті.

Це чує Карл і чують франки всі.

“Протяжний голос цей!” — говорить Карл.

Казав заграти в сурми наш володар.

Всі франки зсіли з коней; всі беруть

Шоломи, панцирі й мечі у злоті,

Міцні щити й кріпкі списи сталеві,

Червоні, білі й сині прапори.

А там на бойових сідають коней.

Вдаряючи острогами щосили,

Один із одним нишком говорили:

“Роланда б нам застати ще живим,

Ото рубати будемо всі з ним!”

На жаль, дарма, бо вибрались запізно!

Карл, зрозумівши, що Ганелон зрадив, велить закувати його в ланцюги, а сам з військом спішить на допомогу Роланду.

140

Глядить Роланд на гори та низи,

Їх трупом вкрили Франції сини.

Він бачить їх і плаче рицар добрий:

“Хай вам заплатить Бог, пани барони!

Нехай він душі ваші прийме в рай!

Над вас васалів кращих не було!

Ви довгий час мені служили вірно,

Багато світу Карлові здобули.

За мене мерли ви, пани барони,

А я не міг вам дати оборони!

Гей, Олівере, брате, я з тобою!

Я з туги вмру, коли в бою не згину,

Ходімо разом битись, друже мій!” [...]

146-150

...Смертельну рану чує Олівер.

Тут ніколи вже помсту відкладати;

Як рицар б’ється він в густій юрбі,

Списи ламає і щити з галками.

Роланд на друга Олівера глянув, —

Його лице без краски і бліде;

Він весь купається в червоній крові,

Що на траву струмочками тече.

“О Боже, Боже! — каже граф. —

Мій друже, Геройська вдача знищила тебе.

Не буде рівного тобі ніколи!”

В обіймах смерті Олівер почувся,

Він зсів з коня і до землі припав,

Простяг до неба руки та прохає

Всевишнього, щоб рай йому подав,

Щоб короля і Францію солодку

Помилував, а перше всіх Роланда.

Холоне серце, зсунувся шолом,

Він сам, як довгий, ниць упав на землю

І вмер хоробрий, більш йому не жити.

Роланд заплакав, затужив по ньому!

Вже ледве хто тужити так зуміє!

156-158

По-молодецьки б’ється граф Роланд!

Піт облива його гаряче тіло,

А в голові важкий, пекучий біль:

Виски в ній трісли, ще коли сурмив.

Він рад би знати, чи надійде Карл;

Взяв Оліфанта й слабо-слабо грає.

І став володар, чує тихі звуки

І каже: “Горе нам, панове, горе!

Не стане нині в нас Роланда графа.

По грі цій бачу, що йому не жити.

Хто рад поспіти, хай же шпарко їде.

Заграйте в сурми, скільки їх знайдеться”.

Гей, як заграють в сорок тисяч сурм,

Заграли гори і яри озвались.

Невірні вчули, закричали враз:

“О, горе нам! Це Карл іде на нас!” [...]

161

Втікали люті, бішені невірні,

В свою іспанську землю всі втікали,

Та граф Роланд не гнався вслід за ними,

Бо Вальянтіфа-коника не стало.

Він, рад не рад оставшись піхотинцем,

Несе архієпископові поміч.

Знімає з нього золотий шолом,

Знімає ясний панцир обережно

І рве одежу цілу на шматки,

Обв’язує йому глибокі рани.

А там його до серця пригорнув,

Поклав легенько на траву зелену

І так просив його солодко, любо:

“Тепер піти мені дозволь, сердешний!

Товариші, що нам були так любі,

Лягли усі. Оставити їх годі,

Я рад би їх знайти і позбирати

І біля тебе гарно поскладати”.

Роланд знаходить на полі бою тіла друзів і зносить їх до Турпіна, який благословляє загиблих і просить Бога прийняти їхні душі.

163-166

Вернувсь Роланд, іде й глядить по полі,

Свого знаходить друга Олівера.

Бере його, до серця пригортає

Й останком сил відносить до Турпіна.

Кладе його на злотом кутий щит;

Турпін його благословить, хрестить.

А графа туга-жаль за серце ловить.

Він каже: “Любий друже Олівере!

Чи спомогти мечем і словом добрим,

Ти першим був, мій рицарю хоробрий”.

Коли Роланд, отямившись, підвівся

Й на ноги став, він біль важкий почув,

Бо, кинувши довкола бистрим оком,

Крім мертвих перів на траві зеленій,

Побачив благородного барона.

Турпін — і він поляг тут в ім’я Боже! [...]

168-171

Роланд почув, що смерть його вже близько,

Бо в нього мозок витікає з вух.

Ще ласки в Бога просить він для перів,

А в Гавриїла-ангела для себе.

Щоб бездоганно вмерти, Оліфанта

Бере у руку, Дюрандаля в другу

І йде не дальше, як стрілою з лука

Досяг би, полем по землі іспанській,

На горбику під деревом чудовим

Було стовпів чотири мармурових.

Тут обімлівши, на зелені трави

Упав Роланд: зближалась смерть помалу. [...]

Почув Роланд, що зовсім тратить зір.

Його лице без крові стало біле.

Та все ж він встав, добув ще трохи сили

І двадцять раз мечем завзято вдарив

Об сірий камінь. Сталь тверда дзвеніла,

Однак не вищербилась, ні зламалась.

173-174

І знов Роланд об сірий камінь вдарив,

Так сильно вдарив, що й сказати годі.

А меч дзвенить, не ламлеться, не гнеться,

Що вдарить ним, він вгору відіб’ється.

Коли побачив граф, що не зламати

Йому меча, став лагідно тужити:

“Мій ти священний, гарний Дюрандале,

Ти в злотій ручці цінні мощі криєш:

Петра святого зуб, Василія Святого кров,

Дениса волосок Та непорочної Марії одіж.

Тобі в руках невірних бути годі!

Лиш християнам ти служити маєш.

Широкі землі я підбив з тобою

Для короля мого із бородою;

Скріпився ними Карл, забагатів!”

В обіймах смерті чується Роланд:

Чоло та серце холод огортає.

Він спішно йде на пагорб під ялину,

Лягає долілиць в траву зелену.

І меч і ріг вкриваючи собою. [...]

175

Роланд пізнав, що час його минувся;

Обличчям до Іспанії звернувся

І став рукою битися у груди:

“Вина моя перед тобою, Боже,

В гріхах моїх великих і малих,

Яких я від народження години
До нинішньої днини допустивсь”.

І він простяг до Бога рукавицю,

Й до нього з неба ангели зійшли.

177

Помер Роланд, — Бог душу в рай прийняв.

Ось вже й володар в Ронсевалі став.

Нема тут шляху, стежки тут нема,

Нема ні ліктя, ні стопи землі,

Де б франк або невірний не лежав.

І каже Карл: “Де ж ти, Роланде любий,

Де Олівер, архієпископ де?

[...] Де пери всі, що я їх тут оставив?”

Даремний труд, не відповість ніхто.

“І що я, Боже, варт? — сказав король. —

Чому в цій битві не було мене?”

Він з горя-туги бороду всю рве,

А рицарі заплакали й собі ж.

Їх двадцять тисяч на землі лежало.

178-179

І не було тут рицаря, барона,

Що з жалощів не заридав би гірко

За сином рідним, братом чи близьким,

За другом чи за ленником своїм.

Король велів у сурми всі заграти.

Він їде з військом на коні, хоробрий.

Знайшли іспанців. Всі тут як один

Пускаються за ними навздогін.

Коли побачив Карл, що вечір близько,

З коня зіскочив, став на траву зелену,

На землю впав і взявсь просити в Бога,

Щоб сонця біг для нього він звільнив,

Щоб стримав ніч і днини причинив.

І зараз ангел, Карла покровитель,

Із висоти приносить вість йому:

“їдь, Карле, — каже, — дня тобі не бракне!

Бог знає те, що ти цвіт франків втратив.

Пометися днесь на племені поганім”.

Сказав, а Карл вже й на коні сидить.

Карл зі своїм військом наздогнав сарацинів і гнав аж до Сарагоси, завдаючи їм смертельних ударів. Так загинуло останнє воїнство Марсіля. Сам підступний король Марсіль утік до Сарагоси. Стікаючи кров’ю і потерпаючи від пекельного болю, він чекає допомоги від сусідніх держав. На допомогу Марсілеві пливуть морем могутні війська еміра4 Баліганта.

Карл з військом повертається у Ронсеваль на поле битви, де загинув Роланд.   

205-207

Гей, їде Карл, шукаючи Роланда.

Що квітів бачить в лузі, кожна квітка

Закрашена баронів наших кров’ю.

У тузі Карл сліз втримати не може.

Приїхав він під дві ялини гожі, —

На трьох стовпах Роландові удари,

А на траві лежить племінник бравий.

Почув король великий біль у серці!

Він зсів з коня, бігцем біжить до нього,

Бере його, на руки піднімає...

Гей-гей! І з туги сам над ним вмліває.

І бачить Карл — лежить його племінник;

По ньому гірко заридав він так:

“Хай Бог простить тебе, Роланде-друже!

Завзятий бій почати чи скінчити

Понад усіх ти рицар був єдиний.

З тобою вся моя могутність гине”.

Карл умліва, утриматись не може.

Сердечно, ревно затужив король:

“Роланде мій, твою пречисту душу

Бог прийме в рай святий, на райські квіти!

День в день тебе оплакувати мушу.

По славі вже, по радощах моїх!”

Сто тисяч франків жаль великий вчуло...   

І кожний тут заплакав, заридав! [...]

212

На Карла знак всі франки з коней зсіли,

Побитих друзів швидко віднайшли.

І позносили всіх в одну могилу.

Єпископи, ігумени-ченці,

Каноніки і всякі панотці

Благословляють їх хрестом святим.

Несеться з міри й фіміаму дим.

Коли ж усіх вже гарно обкадили,

З пошаною засипали могилу і оставили.

Що ж їм лишалось більше?

У цей час з’являються полки аравійського еміра Баліганта — союзника Марсіля. Війська Карла приймають бій. Розлючений король б’ється пліч-о-пліч зі своїми воїнами, щоб помститися за смерть Роланда та його загону. Почалася довга, запекла битва, в якій полягло немало воїнів з обох боків. І лише після смерті еміра, який загинув у двобої з королем Карлом, французи отримали значну перевагу і погнали ворога до стін Сарагоси.

Брамімонда, дружина короля Марсіля, піднявшись на високу вежу, побачила поразку сарацинських військ. Почувши це, Марсіль сповнений смутком, помирає.

Карл Великий захопив Сарагосу і полонив царицю Брамімонду. Війська франків кораблями повернулися на батьківщину.

268-269

Вернувся вже з Іспанії володар   .

В найкращий город франків Аквісгран.

В палаті ставши, він іде в світлицю.

Хороша Альда йде йому настрічу

Й питає в нього: “Де ж є граф Роланд,

Що присягав мене за жінку взяти?”

Король за горем світу вже не бачить;

Він гірко плаче й бороду рве білу:

“Сестричко люба, не питай, бо згинув”.   

І каже Альда: “Дивні це слова:

Не дай це Бог, ні ангели тепер,

Щоб я жила, коли Роланд помер!”

Поблідла вся і впала нежива

У Карла стіп; Господь прости її!

Заплакали у тузі франки всі.

Король побачив: Альда нежива!

270

Король вернувся вже до Аквісграну.

Там близ палати, посеред майдану

Стоїть закутий зрадник Ганелон...

Він суду жде і терпить люті муки.

271-273

Ось що говорить давній літописець:

Король позвав людей із всіх країн;

В каплицю в Ахен всі вони зійшлися...

Граф Ганелон став перед Карлом сміло.

З лиця він гарний був, вродливий тілом.

Коли б не зрадник, то б то був барон!

І дивиться на франків Ганелон,

На всіх суддів своїх, на свояків,

І голосом могутнім каже так:

“Послухайте, пани барони, пробі!

Володар наш держав мене при собі.

Я завжди щирим, вірним був йому.

Роланд мене ненавидів; тому

И задумав горе, смерть мені знайти,

Казав послом у Сарагосу йти.

Там тільки розум мій мене зберіг.

Роланда слушно зрадити я міг

І Олівера й друзів, всіх його.

Про це барони чули й чув король.

Помстився я, не думавши про зраду”.

А франки кажуть: “Починаймо раду!”

276-277

Звернулися до короля барони

І кажуть: “Пане, просимо покірно,

Пусти на волю графа Ганелона!

Він рад тобі служити щиро й вірно.

Даруй життя йому, — він рицар добрий.

Роланд помер, не вернеться хоробрий,

Нізащо вже не купимо його”.

“Ви зрадники!” — розсердився король.

Побачив Карл, що всі його лишили;

Він став смутний і вниз чоло він хилить...

У смутку він нещасним зве себе.

Аж ось і рицар, сам Тьєррі іде,

Анжуйського Джефрея брат.

Постава Струнка собі, гнучка і величава,.   

Він так промовив чемними словами:

“Чого ж тобі журитись, любий пане?

Я ж, знаєш, завжди вірним був тобі.

Я ради предків стану в боротьбі.

Граф Ганелон — будь там Роланд і винен —

Тобі сповнити службу був повинен;

Та він, гультяй, тебе й Роланда зрадив

І, зрадивши, в біду тебе впровадив.

Я раджу, щоб повісити його,   

Як зрадника за черне, зрадне діло,

І псам на поле викинути тіло!”

289

[...] Зв’язали руки й ноги в Ганелона,

Чотири хлопці гнати стали коней

Туди, де в полі джерело дзюрчало.

Там Ганелона люта смерть спіткала.

Зелені трави красить кров червона.

Як кожний зрадник, Ганелон вмирає.

Нехай він зради більш не похваляє!

291   

Коли володар суд свій закінчив

І прояснив свій превеликий гнів,

Він наказав хрестити Брамімонду.

Скінчився день і ніч настала всюди.

Від Бога вість приносить Гавриїл:

“Час, Карле, знов тобі набратись сил

І йти мерщій у Бірську землю з ними

Цареві Вівіанові на поміч.

Його невірні в Іфі облягли.

Всі вірні кличуть там тебе; спіши!”   

Король туди цілком вже йти не хоче.

“За що ж мене карає Бог-отець?”

Рве бороду король, і плачуть очі.

Тут пісні вже Турольдовій кінець.

Переклад із французької Василя Щурата


[1] Сарацинами в “Пісні про Роланда” називають мусульман, прихильників ісламу.

2 Ленник — васал.

3 Магомет одне із прочитань імені мусульманського пророка і святого Мухаммеда, зі слів якого записаний Коран.

4 Емір — у мусульманських країнах Азії та Африки титул князя.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС

До середньовічного героїчного епосу належать пісні й поеми, в яких відображаються історичні події минулого (захист батьківщини, народу, релігії) та оспівуються подвиги героїв-воїнів, наділених надзвичайною силою і мужністю.

Проте у героїчному епосі доби Середньовіччя, на відміну від давнього героїчного епосу, казково-міфологічні мотиви використовуються менше. Для нього характерне розширення історичної тематики, значне посилення патріотичних та релігійних мотивів, пов’язаних із боротьбою із завойовниками та іновірцями (наприклад, у “Пісні про Роланда” - це мусульмани-сарацини).

Однак середньовічний героїчний епос залишався в тісному зв’язку з народним епосом: сюжетами середньовічного епосу ставали історичні події, пам’ять про які зберігалася в народних переказах.

Також запозичувалися структура давніх текстів, мовні звороти, використовувалися порівняння, повтори, гіперболи, постійні епітети тощо. Головний герой епосу й надалі залишився носієм ідеальних рис, проте його психологічна характеристика стала глибшою.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Для чого загін графа Роланда залишився в ущелині Ронсеваль?

2. Що сталося після того, як війська Карла Великого вирушили на батьківщину?

3. Чому Роланд відмовляється засурмити в Оліфант?

4. У чому рицар вбачає покликання вірних підданих короля? Знайдіть підтвердження у тексті.

5. Яка доля спіткала загін Роланда? Як ви гадаєте, якби молодий граф міг передбачити наслідки своєї нерозважливості, чи послухав би він поради Олівера?

6. Прокоментуйте слова Олівера “Розсудок важить більше, ніж завзяття”.

7. У чому дорікає Олівер своєму другові? Знайдіть цитату у творі (ч. 131).

8. Як і з якою метою граф Ганелон пояснює королю звуки Оліфанта?

9. Прочитайте епізод прощання рицаря з мечем. Чому Роландом оволодіває відчай через те, що він мусить залишити Дюрандаль?

10. Розкажіть про дії короля Карла Великого після загибелі загону Роланда. Про що молив Бога король франків, переслідуючи сарацинів?

11. Яка доля спіткала Марсіля та його військо?

12. Із якою метою Карл повернувся на поле битви сарацинів і загону Роланда? Прочитайте в тексті, як Карл сприйняв загибель Роланда.

Узагальнюємо та підсумовуємо

13. Схарактеризуйте образ графа Роланда.

14. Чи ідеалізується образ Роланда в героїчній поемі? Обґрунтуйте свою думку.

15. Які риси притаманні Карлу як правителю і християнину відповідно до середньовічних уявлень?

16. Які риси рицарства оспівуються в героїчній поемі?

17. Як висвітлено в поемі проблему релігійної та національної терпимості? Як цю проблему та її розв’язання бачите ви?

18. Доведіть, що “Пісня про Роланда” відповідає світогляду Середньовіччя.

19. На конкретних прикладах із твору поясніть особливості васальних відносин.

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

20. Порівняйте образи воїнів з античної міфології, давніх героїчних поем та з французького героїчного епосу “Пісня про Роланда”. Знайдіть спільні риси.

21. Порівняйте сцени битв із поеми Гомера “Іліада” та “Пісні про Роланда”.

22. Визначте головну ідею героїчних епічних творів різних народів.

Застосовуємо теоретичні поняття

23. Порівняйте особливості середньовічного героїчного епосу та давнього героїчного епосу (наприклад, давньогрецького).

24. Згадайте твори народного героїчного епосу, вивчені у 7 класі. Назвіть головні особливості цих творів.

25. Наведіть приклади гіперболи в зображенні картини бою. З якою метою, на вашу думку, використано цей художній прийом?

26. Згадайте, у яких вивчених вами творах героїчного епосу (7 клас) використовувалася гіпербола.

27. Знайдіть у “Пісні про Роланда” приклади постійних епітетів.

Виконуємо творчі завдання

28. Згадайте зміст історичного роману Вальтера Скотта “Айвенго”, вивченого в 7 класі. В якій країні і в який історичний період відбуваються події, зображені у цьому творі? На основі роману та давньофранцузької героїчної поеми створіть усний портрет ідеального середньовічного короля.

29. Спираючись на тексти давньофранцузької героїчної поеми “Пісня про Роланда” та роману англійського письменника В. Скотта, зробіть висновок про те, яким повинен бути справжній благородний рицар.

Радимо прочитати

ШОТА РУСТАВЕЛІ “ВИТЯЗЬ У ТИГРОВІЙ ШКУРІ”






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.