Я пам’ятник собі поставив незотлінний - Олександр Пушкін - ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ - Хрестоматія

Exegi monumentum...

Я пам'ятник собі поставив незотлінний,

До нього вік людська не заросте тропа,

Що перед ним чоло і камінь непоклінний

Александрійського стовпа?

Ні, я не ввесь умру.

У лірнім заповіті

Душа переживе видимий мій кінець,

I славен буду я, допоки в білім світі

Лишиться хоч один співець.

Полине гомін мій скрізь по Русі великій,

I знатиме мене усяк її язик,

I гордий внук слов'ян, і фінн, і нині дикий

Тунгуз, і степовий калмик.

I довго житиму я в пам'яті народу,

Що добрі почуття я лірою плекав,

Що в мій суворий вік я звеличав свободу

І за подоланих благав.

O музо! наслухай господнього веління:

Не прагнучи вінця, оподаль від борні

Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,

I блазня присуди дурні.

(Переклад М. Зерова)