Скупий рицар - Олександр Пушкін - ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ - Хрестоматія

Скупий рицар - Олександр Пушкін - ВЗАЄМОДІЯ РОМАНТИЗМУ І РЕАЛІЗМУ - Хрестоматія

Сцена І

У вежі.

Альбер та Іван.

Альбер

Що б не було — з'явлюсь я на турнірі.

А покажи мені шолом, Іван.

Іван подає йому шолом.

Пробитий геть, зіпсований. Не можна

Його вдягти. Новий дістати треба.

Який удар! Проклятий граф Делорж!

Іван

І ви йому добряче відплатили;

Коли з стременів вибили його,

Добу він замертво лежав — навряд чи

Очунявся.

Альбер

А все ж він не при збитку;

Його нагрудник венеційський цілий,

А грудь своя: шага йому не варта;

Не буде іншу купувать собі.

Чому ту ж мить шолом не зняв я з нього!

А зняв би, зняв, коли б не посоромивсь

Тих дам і герцога. Проклятий графі

Він краще б голову мені пробив.

Одежі б треба теж... В останній раз

Всі рицарі сиділи тут в єдвабі

Та оксамиті; в латах я лиш був

За герцогським столом. Одговорився

Тим, що на герць потрапив випадково.

А нині що скажу? О, бідність, бідність!

Як серце нам принижує вона!

Коли Делорж своїм важучим списом

Пробив мені шолом і геть промчав,

А я з чолом одкритим дав остроги

Емірові моєму, знявсь, як вихор,

І кинув графа, вибивши з сідла,

Мов підлітка-пажа; коли всі дами

Схопились з місць, коли сама Клотільда,

Лице закривши, скрикнула безтямно,

І славили герольди мій удар:

Тоді ніхто не думав про причину

І сили і хоробрості моєї!

Помщавсь я за попсований шолом;

Що стало приводом геройства? — скупість —

Так! тут захворіти неважко нею.

Під одним дахом із отцем моїм.

Що бідний мій Емір?

Іван

Він все кульгає.

На ньому ще не можна виїжджать.

Альбер

Ну, нічого робить: куплю Гнідого.

Недорого і просять за коня.

Іван

Недорого, та грошей в нас нема.

Альбер

Що ж каже той негідник Соломон?

Іван

Говорить він, що більше вже не може

Вам позичати гроші без застави.

Альбер

Застава! де ж її узять, диявол!

Іван

Я говорив.

Альбер

Що ж він?

Іван

І треться й мнеться.

Альбер

Та ти б йому сказав, що батько мій,

Мов Крез і сам багатий, що чи рано,

Чи пізно — все моє.

Іван

Я говорив.

Альбер

Що ж?

Іван

Мнеться й треться.

Альбер

Отакеє горе!

Іван

Він сам збиравсь зайти.

Альбер

Ну, слава богу. Без викупу не випущу його

(Стукають у двері.)

Входить лихвар.

Лихвар

Слуга покірний.

Альбер

А, друзяко!

Проклятий пес, шановний Соломон.

Підходь, підходь сюди: ти, я чую,

Не віриш в борг.

Лихвар

Ах, милостивий рицар,

Клянусь вам: радий... та коли б я міг!

Де грошей взять? Я зубожів украй,

Все рицарям всякчас допомагавши.

Ніхто не платить. Вас хотів просить,

Частину хоч сплатили б...

Альбер

Ох, розбійник!

Зважай, якби були у мене гроші,

Чи став би я возитися з тобою?

Не будь упертим, любий Соломон,

Давай червінці. Висип мені сотню,

Покіль тебе не обшукали.

Лихвар

Сотню!

Коли б я мав тих сто червінців!

Альбер

Слухай: Тобі й не сором друзів із біди

Не визволять?

Лихвар

Клянусь вам...

Альбер

Годі, годі.

Тобі застави треба? Далебі!

Що дам тобі? Хіба свинячу шкіру?

Коли б я мав що закладать, давно

Уже б продав. Чи рицарського слова

Тобі, собако, мало?

Лихвар

Ваше слово,

Покіль живий ви, пребагато значить.

Всі схованки фламандських багачів

Воно одімкне вам, як талісман.

Але коли його передасте ви

Мені, єврею вбогому, й між тим

Самі вмрете (ох, боже збав), тоді

Воно в моїх руках подібне буде

На ключ від скриньки, кинутої в море.

Альбер

Чи ж батько мій переживе мене?

Лихвар

Як знати? Наші дні не ми рахуєм.

Учора цвів юнак — сьогодні вмер,

Аж ось його чотири старики

На плечах згорблених несуть в могилу.

Барон здоровий. Бог дасть — десять, двадцять,

А може й тридцять років проживе він.

Альбер

Брехня, єврей: та через тридцять літ

Мені всі п'ятдесят ударить, нащо ж

Тоді мені і гроші?

Лихвар

Гроші? — гроші

Завжди, у кожнім віці нам придатні;

Але юнак в них слуг метких шукає

І без жалю їх шле туди, сюди.

Старик же бачить в них надійних друзів

І береже їх, мов зіницю ока.

Альбер

О! батько мій не друзів і не слуг

В них бачить, а панів; і сам їм служить,

І як же служить? мов алжірський раб,

Як пес цепний. В нетопленій конурі

Живе, п'є воду, їсть сухі скоринки,

Всю ніч не спить, все бігає та бреше —

А золото спокійно в скринях тих

Лежить собі. Мовчи! надійде час,

Воно мені послужить, вже не влежить.

Лихвар

Так, на труні барона, бачу я,

Проллється більше грошей, аніж сліз.

Дай бог вам спадщини скоріше.

Альбер

Amen!

Лихвар

А можна б...

Альбер

Що?

Лихвар

Так — думав я, що засіб

Звичайний єсть...

Альбер

Який ще засіб?

Лихвар

Так —

У мене є знайомий старичок,

Єврей, аптекар бідний...

Альбер

Теж лихвар

Такий, як ти, чи трохи совісніший?

Лихвар

Ні, рицар, Товій інший торг веде —

Він компонує краплі... Справді, дивно,

Як добре діють...

Альбер

Що мені до них?

Лихвар

Підлити в воду їх... Трьох крапель досить,

Ані смаку, ні кольору не мають;

А чоловік без різі в животі,

Без хворості, без болю помирає.

Альбер

Отож він продає трутизну?

Лихвар

Так —

Трутизну теж.

Альбер

Трутизну замість грошей

Мені ти пропонуєш з двісті склянок,

За склянку по червінцю? Чи не так-бо?

Лихвар

Сміятись вам завгодно наді мною —

Ні, я хотів... можливо, ви... я думав,

Що час уже баронові вмирать.

Альбер

Як! батька отруїть! і смів ти сину...

Іван! Держи його. Ти смів мені!..

Чи знаєш ти, душа твоя пекельна,

Собако, змій! що я тебе цю ж мить

Повішу на воротях.

Лихвар

Боже мій! Простіть, я жартував.

Альбер

Іван, мотузку!

Лихвар

Я... жартував. Я гроші вам приніс.

Альбер

Геть, пес! (Лихвар йде.)

Так от куди мене призводить

Зажерність батька рідного! Мені

Пропонують... Іван, подай вина,

Я весь тремчу... Одначе гроші, гроші

Мені потрібні. Збігай за проклятим,

Візьми його червінці. Та сюди

Дай каламар мені. Я шахраєві

Розписку дам. Та не заводь сюди

Того Іуду... Або ні, постій,

Його червінці в смороді трутизни,

Як сребреники пращура його...

Я був просив вина.

Іван

У нас вина —

Ні крапельки.

Альбер

А те, що в дружній дар

Мені прислав з Іспанії Ремон?

Іван

Учора я відніс останню пляшку —

Коваль захворів...

Альбер

Пам'ятаю, знаю...

То дай води. Проклятеє життя!

Ні, скінчено — піду шукати правди

У герцога: нехай примусять батька

Мене тримать, як сина, не як миш,

Народжену в підпіллі.

Сцена II

Льох.

Барон

Як молодий гульвіса жде спіткання

З розпусницею хтивою якоюсь,

Чи звабленою дівкою, так я

Весь день хвилини ждав, коли зійду

У льох таємний мій, до скринь таємних.

Щасливий день! Сьогодні можу я

У шосту скриню (в скриню ще неповну)

Ще пригорщ злота згарбаного всипать.

Здається, не багато — та помалу

Скарби мої ростуть. Читав я в книгах,

Що цар якийся воїнам своїм

Звелів знести землі по жмені в купу,

І гордий пагорб звисився — і цар

З вершини міг веселий оглядать

І діл, укритий білими шатрами,

І море, де летіли кораблі.

Так я, по жменьці зносячи сюди

Призвичну данину в таємний льох,

Возніс мій пагорб — з нього я тепер

Дивлюсь на все, що лиш мені підвладне.

Чим не владаю я? немов той демон,

Я можу світом правити відсіль;

Захочу лиш — воздвигнуться чертоги;

В великопишні у мої сади

Збіжаться німфи жвавою юрбою;

І музи данину мені складуть,

І вільний геній у раби віддасться,

І доброчинність і безсонний труд

Чекатимуть моєї нагороди.

Я свисну лиш, і боязко й покірно

Вповзе в мій дім скривавлене злочинство,

І руку цілуватиме, і в очі

Глядітиме, ждучи мого наказу.

Мені кориться все — я не корюсь;

Я вищий над бажання; я спокійний;

Я знаю міць свою: тож з мене досить

Свідомості цієї... (Дивиться на своє золото.)

Небагато,

Але скількох, скількох людських турбот,

Обманів, сліз, благань і тих прокльонів

Воно тут представник вельми важучий!

Тут є дублон старий... Аж ось він. Нині

Вдова його вернула, та до того

З трьома дітьми півдня перед вікном

Навколішки вона стояла й вила.

Йшов дощ, і перестав, і знов пішов,

Облудниця — ні з місця руш; я міг би

Прогнать її, та щось мені казало,

Що борг вона за мужа принесла

І не захоче завтра буть в тюрмі.

А цей ось? Цей мені приніс Тібо —

Де взяти міг його шахрай і ледар?

Украв, звичайно; або ж, певна річ,

Там на шляху, вночі, у темнім гаю...

Так! коли б сльози всі, весь піт і кров,

Що пролились за все, що тут зібрав я,

Всі раптом виступили з надр земних,

То був би знов потоп — я захлинувся б

В моїх льохах таємних. Та пора.

(Хоче одімкнути скриню.)

Щораз, коли я хочу котру з скринь

Цих одімкнути — жар мене проймає.

Не жах (о, ні! нікого не боюсь!

Меч при мені: це злото сторожує

Чесний булат), та грудь мені стиска

Таємне почуття недовідоме...

Нас запевняють медики: є люди,

Що в вбивстві почувають насолоду.

Ключа в замок вкладаючи, я також

Вчуваю, що повинні відчувать

Вони, встромивши в жертву ніж: приємно

І страшно разом. (Одмикає скриню.)

Ось моє блаженство!

(Всипає гроші.)

Ховайтесь, годі вам в світах блукати,

Слугуючи тяжким людським потребам.

Засніть отут сном сили і спокою,

Як сплять боги в глибоких небесах...

Собі сьогодні учту я влаштую:

При кожній скрині свічку засвічу,

І всі їх одімкну, і сам один

Дивитимусь на ці блискучі купи.

(Засвічує свічки і одмикає скрині одну по одній.)

Я царствую! Який чарівний блиск!

Покірлива, міцна моя держава,

В ній щастя все, в ній честь моя і слава!

Я царствую... Та хто наступник мій,

Перейме владу в мене, спадкоємець?

Безумець, марнотратник молодий,

Розпусників розгульних співбесідник!

Лише помру, він, він примчить сюди

Під ці сумирні, ці німотні зводи,

З юрбою прихвоснів, двірських жадібних,

І, ключі укравши в трупа у мого,

Одімкне сміючись ці скрині він.

І потечуть ураз скарби мої

У продрані, єдвабові кишені.

Розтрощить він священні ці сосуди,

Він бруд єлеєм царським напоїть,

Він знищить все... А по якому праву?

Чи дурно все оце мені далось,

Чи жартома, мов ігроку отому,

Що в кості купи злота загрібає?

Хто знає, скільки прегірких повстримань,

Приборканих страстей, нелегких дум,

Денних турбот, ночей без сну мені

Усе це коштує? Чи скаже син,

Що серце в мене обгорнулось мохом,

Що я не знав бажання, що мене

І совість за життя не гризла, совість,

Звір пазуристий, рана в серці — совість,

Незваний гість, набридлий співрозмовець,

Той боргодавець хижий, тая відьма,

Від котрої світ мерхне і могили

Бентежаться і мертвих висилають?..

Ні, вистраждай раніш своє багатство,

А там заждім, чи розпочне нещасний

Те нищити, що кров'ю був придбав,

О, коли б міг від поглядів неситих

Я льох сховати! О, коли б з могили

Прийти я міг, як тінь сторожова,

Сидіть на скрині цій і від живих

Скарби мої, як нині, боронити!..

Сцена III

У палаці Альбер, Герцог.

Альбер

Повірте, государ, терпів я довго

Гірку убогість. Та коли б не крайність,

Вам скарг моїх почуть не довелося б.

Герцог

Я вірю, вірю: рицар благородний,

Такий як ви, на батька не зведе

Вини; таких розбещених замало...

Спокійні будьте: наодинці я

Поговорю, як слід, із вашим батьком.

Я жду його. Не бачились давно ми.

Дружив з моїм він дідом. Пам'ятаю,

Як я ще був дитиною, то він

Мене виносив на свого коня

І покривав своїм важким шоломом,

Неначе дзвоном. —

(Дивиться у вікно.)

Це ж бо хто?

Не він?

Альбер

Так, він, мій государ.

Герцог

Сховайтесь

В тій залі.

Я покличу вас.

Альбер йде, входить барон.

Барон,

Радий вас бачить дужим і бадьорим.

Барон

Я теж щасливий, що на силі чувсь

З наказу вашого до вас з'явитись.

Герцог

Давно, барон, не зустрічались ми.

Забули ви мене?

Барон

Я, государ? Я мов тепер вас бачу. О, були ви

Дитя жвавеньке... Батько ваш небіжчик

Казав мені: Філіпп (він звав мене

Завжди Філіппом), що ти скажеш? Га?

Літ через двадцять, справді, ти та я

Бевзями будем перед цим хлопчиськом...

Це перед вами...

Герцог

Ми тепер знайомство

Поновимо. Ви двір забули мій.

Барон

Старий вже, государ, я: при дворі

Навіщо я? Ви молодий, вам милі

Турніри та забави. Я до них

Вже не гожусь. Бог дасть війни, то я

Готовий знову злізти на коня;

Ще стане сили в мене меч старий

Рукою кволою піднять за вас.

Герцог

Барон, усердя ваше нам відоме;

Ви діда друг мого; а батько мій

Вас шанував. І я завжди вважав

Вас вірним, добрим рицарем, — сідаймо.

У вас, барон, є діти?

Барон

Син один.

Герцог

То чом його я при собі не бачу?

Вам двір не милий, та йому пристало

В його роках і званні буть при нас.

Барон

Мій син не полюбля життя двірського;

Похмурої і дикої він вдачі —

Круг замку по лісах він завжди бродить,

Як молодий олень.

Герцог

Нас не гаразд

Йому цуратись. Ми його приучим

До радощів, до балів і турнірів.

Пришліть мені його. Призначте сину

Утримання, його званню пристойне...

Ви спохмурніли. Певне, що з дороги

Стомились...

Барон

Государ, я не стомивсь.

Збентежили мене ви. Перед вами

Я б не хотів признатись, та мене

Ви спонукаєте сказать про сина

Те, що від вас хотів би я втаїть.

Він, государ, на прикрий жаль, не вартий

Ні милостей, ні вашої уваги.

Він молодість свою проводить в буйстві,

В пороках ницих...

Герцог

Все ж бо це тому,

Барон, що він живе один... Відлюдність

Та бездіяльність гублять юнаків.

Пришліть до нас його. Він враз забуде

Всі звички, що придбав у глушині.

Барон

Простіть мене, та справді, государ,

Погодитись на все це я не можу...

Герцог

Але чому ж?

Барон

Не змушуйте мене...

Герцог

Я вимагаю — доведіть причину

Відмови вашої.

Барон

На сина я Лихий.

Герцог

За що?

Барон

За злочин лиходійний.

Герцог

А в чім той злочин, розкажіть мені

Барон

Не варто, герцог...

Герцог

Все це дуже дивно.

Чи соромно за нього вам?

Барон

Авжеж.

Герцог

Та що ж накоїв він?

Барон

Він... він мене

Хотів убить...

Герцог

Убить! То я на суд

Віддам його, як чорного злочинця.

Барон

Доводити не буду я, хоч знаю,

Що дійсно смерті прагне він мені,

Хоч знаю те, що намагався він

Мене...

Герцог

Що?

Барон

Обікрасти.

Альбер кидається в кімнату.

Альбер

Це брехня все.

Герцог (сину)

Як сміли ви?..

Барон

Ти тут! Ти, ти посмів!..

Ти батькові міг отаке сказати!..

Брешу я! Перед нашим государем!

Чи я уже не рицар?!

Альбер

Ви брехун.

Барон

І грім іще не гримнув, боже правий!

Так підніми ж, і меч нас розсуди!

(Кидає рукавичку, син поспішно її піднімає.)

Альбер

Що ж, дякую. Це перший батьків дар.

Герцог

Що бачив я? Що сталось в цю хвилину?

Син виклик батька кволого прийняв!

У дні які на себе я вдягнув

Знак герцогів! Замовкніть: ти, безумець,

Ти також, тигреня. (Сину) Вмить це покиньте.

Мені віддайте рукавичку. (Віднімає її.)

Альбер (a parte30)

Жаль.

30 Набік

 

Герцог

Так і вхопився пазурами! — нелюд!

Ідіть: і не насмілюйтесь на очі

Мені з'являтися, покіль я сам

Вас не покличу.

Альбер йде.

Ви, старик нещасний,

Не сором вам...

Барон

Пробачте, государ...

Стоять не можу я... Мої коліна

Слабіють... Душно! душно! Де ключі?

Ключі, ключі мої!..

Герцог

Він мертвий. Боже!

Жахливий вік, безжалісні серця.

(Переклад Л. Первомайського)






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.