ВІЛЬШАНИЙ ЦАР - ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ (1749 — 1832) - ПРОСВІТНИЦТВО - Хрестоматія

Хто їде під вітер нічною добою,

Синка на сідельці везе під полою?

Коня острогами раз по раз торкає,

Дитину до себе в тепло пригортає.

«Чого се ти, синку, очиці ховаєш?!»

— Вільшаний цар, тату, хіба не вбачаєш?

В короні вітластій, кудлатий, патлатий,

Сягає рукою, мов хоче піймати.

«Коханий мій хлоню, ходімо зо мною,

Гулятимем гарно-прегарно з тобою!

Квітками в нас пишно лука процвітає,

Парчею матуся мене зодягає».

— Хіба твоє ухо, татусю, не чує,

Що цар той вільшаний зо мною жартує? —

«Спокійся, дитино, нічого немає,

Се вітер у листі сухім завиває».

— Вродливий мій хлоню, ходімо зо мною!

Гуляти царівни там будуть з тобою,

З тобою гуляти, вночі танцювати,

На вітті гойдати, коточка співати...

«Хіба ти не бачиш, татуню, вільхівен,

Танців і гойдання маленьких царівен? »

— Я бачу, мій синку, в гаю на майдані

Колишуться верби в густому тумані.

«Люблю тебе, хлоню, за личко принадне,

Не хочеш по волі — неволя притягне!»

— Татуню, татуню! Мене він хапає!

Вільшаний цар душу мою пориває...

Щомога став батько коня з ляку гнати,

Маленька дитина — стогнати-конати.

В домівці не радість його зустрічала:

Дитина мовчала, дитина сконала.

Переклад Пантелеймона Куліша