НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. - Хрестоматія

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. - Хрестоматія

Історія драматичного мистецтва — це історія бунту та реакції, де нові форми кидають виклик старим, а старі, відповідно, стають основою для нових.

XIX століття — це століття реалізму. У кінці століття реалісти прийшли і в мистецтво драми. З’‎явилися нові герої, які протистоять не один одному, а ворожій дійсності.

На межі століть відбулася справжня революція в театрі й системі драматичних жанрів. Великі ідейні завдання та невтомні художні шукання, які нова драматургія покладала на себе, повернули сценічному мистецтву кінця XIX — початку XX століть впливовість і популярність у широкої публіки. Театральне мистецтво збагатилося такою оригінальною художньою формою, як «нова драма».

«НОВА ДРАМА» кінця XIX — початку XX століть

Відлуння «нової драми» відчувається у драматургічних творах всього XX століття.

Головні особливості «нової драми», які відрізняють її від «старої» або драматургічних творів попередніх епох — античної драми, шекспірівського театру, класицистичних творів, «добре скроєної драми»:

ОСОБЛИВОСТІ «НОВОЇ ДРАМИ»

«Стара» драма

«Нова» драма

У старому театрі йшлося про окрему трагедію в житті певної людини

У новому театрі йдеться про загальну трагедію особистості та людства

Актори наслідували реальне життя, достовірно зображали дійсність

Актори відтворюють загальну атмосферу, прагнучи показати внутрішні суперечності особистості, її духовні шукання

Головним рушієм сюжету була зовнішня інтрига, дії, вчинки дійових осіб

Рушієм сюжету стали психологічні колізії, зіткнення ідей, моральних поглядів і позицій дійових осіб

Твори мали конкретний зміст, точне відображення певних подій

Для творів характерні умовність та узагальнюючий смисл, своєрідна метафора життя особистості (особливо внутрішнього) та світу

Глядач спостерігав за дією та переживав за дійових осіб

Глядач переживає й мислить разом з дійовими особами

Герої поділялися на позитивних і негативних, головних і другорядних

Всі герої однаково важливі, позбавлені однозначних характеристик, кожен по-своєму потрібний для розуміння ідеї твору

Властиві пафос дії, активна боротьба

Властиві пафос роздумів, дискусії, пошуку істини

Використовувалися традиційні засоби естетики (залучаючи здобутки реалізму і натуралізму)

Оновлення традиційних засобів естетики, використання, крім реалізму, засобів символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму

Відзначалася традиційністю жанрів, художніх явищ

Відзначалася розмаїттям художніх явищ, особистісним баченням драматургів

«Нова драма» — це складне й цікаве явище драматургії межі століть. Біля витоків «нової драми» стояли норвежці Генрік Ібсен і Кнут Гамсун, швед Август Стріндберг, німець Герхарт Гауптман, росіянин Антон Чехов, бельгієць Моріс Метерлінк, ірландець Бернард Шоу, котрі започаткували докорінну перебудову одного з найдавніших родів літератури.

Україна і світ

Утверджуються принципи «нової драми» і в українській драматургії, у творчості Лесі Українки, Володимира Винниченка.

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДРАМАТУРГІЇ

кінця XIX — початку XX століть

Розпочав перехід від «старої» до «нової» драми норвезький драматург Генрік Ібсен, творчість якого справила величезний вплив на всю подальшу драматургію. Головним елементом драми в Ібсена стала дискусія, яка мала на меті виявити різні позиції дійових осіб, а також навчити глядача мислити й шукати шляхи розв’‎язання складних проблем разом з персонажами.

Так виникла «драма ідей», в якій значно підсилюється роль дискусії, підтексту, настроїв, психологічного аналізу художніх символів. Ідейно-естетичний зміст п’‎єс Ібсена набуває символіко-узагальнюючого значення.

Творчість Бернарда Шоу стала новим кроком у розвитку «нової драми». Його називають творцем «інтелектуального театру» XX століття. Шоу вважав, що головне у драматичному творі — це боротьба ідей. Письменник, на його думку, повинен не зображувати дійсність, а повчати глядачів, звертаючись до сучасної дійсності та філософії. Шоу широко використовував у своїй драматичній творчості парадокс — думку, яка суперечить усталеним поглядам, виявляючи за його допомогою справжню сутність загальноприйнятих норм і законів. Характерною ознакою п'єс Бернарда Шоу є поєднання парадокса з дискусією.

Моріса Метерлінка (1862 — 1949) ще за життя називали «бельгійським Шекспіром». Він став теоретиком і практиком нового театру. На перший план у драмах Метерлінка виходять символи, підтекст, настрої, ідеї.

«Синій птах» найзнаменитіша філософська п’‎єса-казка Метерлінка. Це алегоричний і символічний твір про сенс буття і всемогутність людини.

Після того, як п’‎єса-феєрія Моріса Метерлінка побачила світло рампи, слова «пошуки Синього птаха» стали всім зрозумілими — це пошуки щастя, істини й добра.

Антон Чехов (1860 — 1904) — російський письменник і драматург — був переконаний, що головне у творі — людське життя, а події лише тло. Тому створював п’‎єси, у яких протиставляв погляди дійових осіб на життя та глибоко аналізував їхній внутрішній світ. Сюжети драматург брав з самого життя. Так йому найкраще вдавалося розкривати трагедії буденності.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть, як зрозуміли особливості «нової драми».

2. Пригадайте, імена яких найвидатніших новаторів-драматургів вам відомі.

3. Використовуючи інтернет-ресурси, перегляньте мультфільм «Синій птах» за п’‎єсою Моріса Метерлінка. Поділіться з однокласниками враженнями і думками.

4. Подискутуйте, про які «вічні теми» розмірковують герої мультфільму.