Рим

Боги і герої стародавнього Риму

Веста

Богиня домашнього вогнища і палаючого у ньому вогню, Веста шанувалася як покровителька держави, і вогонь, що палав у її храмі, вважався вічним і невгасимим. Він був утіленням самої великої богині, тому її статуї в храмі не було. У таємному місці храму, яке звалося «Пен» (Пентралія), зберігалися священні предмети, серед яких знаходилися пенати — зображення богів-заступників, привезені, за легендою, героєм Енеєм зі зруйнованої Трої. Про ці предмети знали тільки верховний жрець — великий понтифік і весталки — жриці богині Вести. Головним обов’язком весталок (їх було шість) була підтримка невгасимого полум’я в храмі богині. Жриць відбирали дуже ретельно, з гарних родин, без фізичних недоліків. Великий понтифік сам відбирав шістьох дівчаток віком від 6 до 10 років з-поміж двадцяти, обраних за допомогою жереба. Вони потрапляли на навчання до старших весталок на десять років, спочатку пройшовши церемонію присвяти Весті. Їм обрізали волосся, яке підвішували на священному дереві як пожертву богині, потім вдягали в білий одяг і нарікали ім’ям Амата, що додавалося до їх власного. Провчившись десять років, молоді жриці приступали до своїх обов’язків, які повинні були виконувати протягом наступного десятиліття. Найтяжчою провиною весталки було порушення нею обітниці цнотливості. Винна каралася страшною смертю — її живою закопували у землю. Біля міської стіни, у земляному валу викопували невеликий льох, куди спускалися по земляних виступах. У цьому льосі стелили постіль, ставили запалений світильник і залишали невеликий запас їжі — хліб, воду, глечик молока і трохи олії. Це робилося для того, щоб не ображати богиню, заморивши голодом священну особу її жриці. Весталку, яка порушила обітницю, у повній тиші заводили до наглухо закритих і зав’язаних шкіряними ременями нош. Звідтіля не було чутно навіть її голосу. Усе місто було занурене в глибокий сум. Коли ноші досягали місця ув’язнення, ремені розв’язували. Перед виконанням страшного вироку великий понтифік виголошував молитви, здіймаючи руки до неба, потім проводив весталку, закутану з голови до ніг у покривало, від носилок до фатальних сходів, прямо до могили. Приречена мовчки спускалася вниз, і отвір закривали, засипаючи його землею. За інші провини юних весталок нещадно сікли, а якщо в якоїсь недбайливої жриці священний вогонь згасав, то покарання батогами здійснював сам великий понтифік. Згаслий на вогнищі Вести вогонь вважався поганою прикметою для держави, і розпалити його можна було лише тертям дерев’яних паличок, що свідчило про глибоку стародавність обряду, бо в такий спосіб вогонь добувався в первісні часи. Прослуживши десять років, весталки наступні десять років повинні були присвятити вихованню і навчанню нових дівчаток. Таким чином, протягом тридцяти років весталки служили своїй богині. Після цього вони мали право повернутися додому і навіть вийти заміж. Але більшість весталок залишалася при храмі, оскільки вони займали надзвичайно почесне становище в Римі. Коли вони їхали вулицею, то усі повинні були поступатися дорогою. Їхні свідчення в суді мали вирішальне значення. Образа весталки каралася смертю. Якщо весталка зустрічала злочинця, засудженого до страти, то страта скасовувалася. Найбільш шанованим весталкам, які зробили державі важливі послуги, споруджувалися статуї. Старша за віком називалася головною весталкою і керувала всіма іншими. У Римі щорічно 9 червня справлялися свята на честь богині — охоронниці держави і сімейного вогнища. Вони називалися весталіями і супроводжувалися обрядами і жертвоприношеннями з однорічних телиць, плодів, вина, води й олії. Веста була символом, що поєднував римських громадян в одну велику родину навколо загального вогнища. Тому культ цієї богині мав важливе значення в житті римської держави. Поки палав вогонь Вести в її святилищі й зберігалися в її храмі священні реліквії, Рим під охороною цих святинь був міцний і могутній.