Рим

Публій Овідій Назон

Метаморфози

СТВОРЕННЯ СВІТУ (І, в. 5-88)

Перше, як море, й земля, і небо з’явилось широке, Всесвіт, природа уся однакове мала обличчя І називалася Хаос: важка несформована брила, Мертвий тягар нерухомий, помішані в купі безладній і в ненастанній борні розмаїтих речей елементи.

Світла свого ще не лляв над світами Титан Злотозорий, Сяйвом новим не пишалась, вгорі наростаючи, Феба; Незрівноважена, темна, в обіймах легкого повітря не красувалась Земля, і рук своїх, хвиль лазурових, Не простягала ще вздовж суходолів ясна Амфітріта. А як у масі одній зустрічались Земля і повітря, Ще й перебіжна вода, то Земля була надто хисткою, Хвилі занадто в’язкими, безсвітним і темним повітря. Власної форми не мавши, у тілі однім сполучившись, Вічне змагання провадили: все, що холодне, — з гарячим, Все, що важке, — те з легким, все тверде — з рідким і текучим. Бог — чи найкраща з стихій — втихомирили ту ворожнечу, Розмежувавши повітря з землею і землю з водою і над повітрям наземним етер утвердивши небесний.

Потім, рознявши її на частки, мішанину всесвітню, всі ті частки пов’язали законом гармонії й згоди. Ясно заіскривсь-зайнявся вогонь у легкому етері, Місце знайшовши собі на верхів’ях ладу світового, Зразу під ним розлилось етероподібне повітря. Нижче прослалась земля густа, вся з важких елементів, власним своїм тягарем переможена, і, наостанку, простінь вод голубих тверді суходоли обмила.

Так світову впорядивши будову, творець невідомий кожній частині знаходить належні їй місце і вигляд;

І щонайперше Землі, щоб зусюди була одностайна, він надає заокруглої форми; наказує водам

Плесом широким розлитись по ній і бурям назустріч хвилі здіймати страшні і в камінь дзвонить надбережний.

Вихід дає джерелам, болота розливає, озера і понад ложами рік підіймає заломами берег.

Дещо з тих вод випиває земля і потужніші ріки, дещо доходить до моря і там, на просторі розлившись, замість тісних берегів гомонить у віддалені скелі.

З того ж веління прослались гаї, запали долини, вкрилися листом гаї, і шпилі піднеслися камінні.

А як небесний простір, що п’ять у нім смуг неоднаких (справа і зліва по дві, посередині п’ята, пекуча), Так і огорнену небом твердиню земну розділила мудра творцева рука на п’ять поясів розмаїтих: осередковий — гарячий, від спеки і сонця безлюдний, крайні укриті снігами, а два — поміж кригою й жаром — мають у всьому помірність, морозу й тепла рівновагу.

Вище над ними повітря, легке і рухливе, — повітря, легше лише від огню, як огонь — від текучої хвилі. Там наказав сотворитель туманам осісти, і хмарам, та громовицям страшним, що людські серця потрясають, та подощевим вітрам, що з собою несуть прохолоду. Але бурхливцям не всюди премудрий звелів пробувати: тож і тепер їхній силі опертись нелегко, хоч кожен має свій повів в однім лише напрямі гнати, — інакше Всесвіт вони б рознесли у братній своїй ворожнечі. Евр оселився в країні Зорі, від земель набатейських І аж до Перських хребтів, осяяних ранішнім сонцем; західний берег, де сонце промінням сіяє вечірнім, рідний Зефірові став. На півночі, в Скіфії дикій, має домівку Борей. У протилежному краї, на півдні, у хмарах і буйних дощах царює нестриманий Австер. Вище, над царством вітрів, етер спочиває блаженний, чистий, ясний, від болота земного і пороху вільний. Ледве усталилось все і знайшло собі певні границі, зразу ж, притиснені доти навалою темної маси, зір променисті огні розжеврілись в небі широкім. А щоб усюди живе буяло життя і дихання, у небі боги і божественні Зорі тоді оселились, хвиля принадила риб блискучу сріблясту породу, звір уподобав гаї, а птиця — рухливе повітря.

Тільки найвища з істот, найгостріша, найтонша на розум, ще не з’явилась, щоб світ покорити й держати у владі. Звідки постала людина — хто скаже: чи з божого сім’я вивів створитель її, як кращого світу початок, а чи Земля молода, допіру розлучена з Небом,

В матернім лоні своїм затримала первісток Неба,

А Іапетів нащадок, змішавши і землю, і воду,

Форму для нього знайшов, — богів міцновладних подобу,

Тож усі інші звірі з понурими лицями ходять.

Людський тим часом кістяк поставлено стрімко і просто,

Очі піднесено вгору, до зір і високого неба.

Так з недоладної купи Земля сформувалася й стала

Матір’ю всього живого і людського роду початком.

Переклад М.Зерова