Біблія. Уривки. Пер. І. Хоменка - ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОГО ЄГИПТУ І ДВОРІЧЧЯ

Біблія. Уривки. Пер. І. Хоменка - ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОГО ЄГИПТУ І ДВОРІЧЧЯ

Загальні відомості про біблію

Назва

Старовинні євреї називали Біблію словом "сифер" (послання, книга) або "сифарім" (книги). Пізніше вживано назву "китубім" (писання). У грецькому перекладі назву віддано словом "географе" (писання). Обидві збірки св. книг - Старий та Новий Завіт - окреслено назвою "та біблія", т.т. "книги". У цьому множинному числі - Біблія - її й збережено в новіших перекладах у значенні: збірка книг, чи, коротко: книги.

Канон

Суттю своєю Біблія - одна-єдина книга, хоч вона й складена з багатьох книжок різного часового походження, різних авторів, різних жанрів та стилів, ба навіть різних мов. Усі вони об'єднані у т.зв. канон, т. т. в автентичну збірку або каталог священних книг, які були натхнені Богом і які лягли непомильним правилом віри та моралі.

Книги, що перебувають у біблійному каталозі, - книги канонічні, канонізовані Церквою, визнані нею за богонадхненні.

З історії формування біблійного канону зберігся поділ на первоканонічні та второканонічні книги. Перші завжди й усіма були визнавані за богонадхненні. Щодо других, за різних часів і від різних осіб були висловлювані сумніви у питанні про їхнє богонадхнення. Євреї та протестанти й досі уважають їх за апокрифи.

До второканонічних книг ст. Завіту належать: Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Торит, 1-2 Макавеїв, уривки з Естери та Даниїла. Євреї відмовляють їм канонічності з огляду на той факт, що вони збереглися тільки грецькою мовою (хоча, тим часом, нові знахідки у Кумрані й у Каїрі виявляють первісне їхнє записання європейською мовою, за винятком хіба що книг Мудрості та 2 Макавеїв). Второканонічні книги Н. 3.: Послання до Євреїв, 2 Петра, 2 та 3 Йоана, Якова, Юди та Одкровення.

Християнський канон

Євреї, а згодом і християни, по систематичних змаганнях, устійнили каталог священних книг, канон. Тим Біблію було відмежовано від апокрифів (з-грецька: "прихованих", "несправжніх", т. т. підмінених писань) та світської літератури.

Єврейський канон бере до уваги тільки старозавітні книги, при цьому він має подвійну редакцію. І тому Палестинський канон, що нараховував разом 35 книг, вилучивши второканонічні книги і об'єднавши в одну книгу Саму їла, Царів, Хроніки, Езри-Неємії, згодом звів цю кількість до всього 22 книг, згідно з числом букв єврейської абетки, шляхом поєднання докупи ще й інших книг та виключення всіх тих, які не збереглись оригінальною єврейською мовою. Тим робом у цьому каноні містяться 5 книг Мойсея, 8 пророчих книг та 9 книг поетичних. Зате Олександрійський канон зберіг розрізняння поодиноких книг. Він закріплений і т.зв. перекладі Сімдесятьох грецькою мовою.

Християнський канон щодо старозавітних книг іде за єврейсько-олександрійським каноном. Що ж до новозавітних книг, то тоді, як спершу (І-ІІ ст.), приймано за безсумнівно канонічні всі книги Н. 3., пізніше, з появою апокрифів та у полеміці з євреями (III-IV ст.), у декого виникли сумніви стосовно второканонічних книг. Подальші наполегливі досліди призвели до устійнення християнського канону. Цей канон урочисто підтверджено на Вселенських Соборах: Флорентійському (1441), Тридентському (1546) та І Ватиканському (1870). Отже, християнський канон містить: у ст. 3. - 47, у Н. 3. - 27 книг.

Поділ книг

За змістом християнський канон поділяється на книги: 1. Історичні: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконння, Ісус Навин, Судді, Рута, 1 та 2 Самуїла, 1 та 2 Царів, 1 та 2 Хронік, Езра, Неємія, Товит, Юдита, Естера і 1 та 2 Макавеїв; 2. Поетичні: Іов, Псалми, Приповідки, Проповідник, Пісня пісень, Мудрість і Сирах; 3. Пророчі: Ісая, Єремія (сюди ж: Плач, Варух, Лист), Єзекиїл, Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Авдій, Йона, Міхей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.

Новозавітні книги раніше (для літургійних цілей) розподілювано на Євангелію та Апостол з тим, що сюди враховувало всі інші книги. Під теперішню пору (переважно - для наукових цілей) вони розподіляються теж на три частини: 1. Історичні книги: Євангелії Матея, Марка, Луки та Йоана і Апостольські Діяння; 2. Повчальні: постання Павла до Римлян, 1-2 Корінтян, Галатів; Ефесян, Филип’ян, Колосян, 1-2 Солунян, 1-2 Тимотея, Тита, Филимона та Євреїв, послання Якова, 1-2 Петра, Юди та 1-3 Йоана; Пророча книга: Одкровення.

Це повний біблійний канон, прийнятий як католиками, так і православними. Протестанти не визнали второканонічних книг ст. 3. Що ж до новозавітного канону, то його повнотою приймають усі, за винятком деяких сект.

Українські переклади

Перші часткові переклади народною мовою на Україні датуються XVI сторіччям. Вони виходили з практичних потреб наблизити Біблію до народу. Цим, зокрема, була викликана до життя поява так званих "учительних Євангелій". 1561 р. датується закінчення рукописної так зв. Пересопницької Євангелії, зразок художності з погляду графіки (виготував її чернець Григорій у Пересопниці "для лепшого виразумленія люду християнського"), а в рр. 4563-72 появляється славнозвісний Крехівський Апостол.

Ці часткові видання біблійних текстів з поясненнями спричинилися до того, Ще Св. Письмо стало настільною книгою тогочасних освічених кіл України. Починаючи з "Учительної Євангелії' Івана Федоровича (1568), його ж львівського Апостола (1574), різних видань Псалмів, які були улюбленим предметом читання давніх українців не тільки у церкві, а й поза нею, біблійні тексти входили Дедалі глибше в народну душу, а українські письменники своїми перекладми Псалмів чи інших частин Св. Письма ще більше зміцнили це народне розуміння Книги життя". Шашкевич, Куліш, Шевченко, Кониський, Франко, Б. Кравців залюбки опрацьовували біблійні мотиви, йдучи за моттом Сковороди, який належав до числа найкращих коментаторів Біблії: "Сія Книга вічная, Книга Божія, Книга небесная".

Біблія Куліша

На початку XX ст. (1903) накладом англійського Біблійного Товариства з'явився український переклад усієї Біблії за оригінальними текстами. Він носить імення Пантелеймона Куліша, за співпрацею (у грецьких текстах) Івана Пулюя. По смерті Куліша (1897)переклад закінчив Іван Нечуй-Левицький.

Біблійне Товариство, за протестантською засадою, не включило у видання второканонічні тексти. Видання, крім того, не має приміток. Заслугу Кулішевою Біблії становить те, що вона являє собою перший повний переклад з єврейських та грецьких текстів українською новітньою мовою. Як така, вона дістала широке розповсюдження серед українського народу.

Лінією Кулішевої Біблії пішов (за час між двома війнами) проф. Іван Огієнко, переклавши Н. 3. та Псалми. Згодом, з рамени Біблійного Товариства, він піднявся перекладу всієї Біблії, що й з'явився 1962 р., в новому мовному та технічному оформленні.

Біблія Бачинського та інші

Майже одночасно з появою Біблії Куліша з'явився у Львові 1903 р. переклад Олександра Бачинського. Це перше католицьке видання українського перекладу, обмежене до Н. 3. та Псалмів. Паралельно з перекладом було видруковано й церковнослов'янський тек ст. З-за свого формату та зовнішнього вигляду переклад Бачинського не знайшов поширення серед народних кіл, а залишився радше настільною книгою клиру.

Згодом Ярослав Левицький виготував переклад Н. 3. та П'ятикнижжя, який з'явився у досконалому друкарському оформленні у Жовкві 1921 р., виданий 00. Василіянами. М. Кравчукові належить удатна спроба перекладу Євангелій (видано у Львові 1937 р.)

Нове видання Євангелій за еміграційних обставин здійснив знаний бібліст Теодосій Т. Галущинський, ІСВВ. Переклад з'явився у Римі 1946 р. і був призначений для масового поширення серед народу.

Такі ж завдання ставили собі переклади окремих книг ст. 3. (Псалми, Пісня пісень, Товит, Естера, Мудрість тощо), виготувані Володимиром Дзьобою. Псалми приваблювали українських перекладачів усіх часів, хоча далеко не всі спроби знайшли дорогу до друку (згадати хоча б переклади Лазаря Березовського, ІСВВ, які залишилися у рукописі).

Новий переклад

(Римська Біблія)

Для належної оцінки потреби та ваги нового українського перекладу Св. Письма подаємо коротко дані про його історію та характер.

1. Текст. Новий переклад здійснено за науково устійненими Масоретськими текстами шостого видання Р. Кіттеля (Kittel). Книги грецького оригіналу перекладено за олександрійським текстом Сімдесятьох у виданні А. Ральфса (Rahlfs). Переклад Н. 3. виконано за критичним текстом А. Мерка, ТІ (Merk), у шостому виданні Папського Біблійного Інституту. Текст зіставлено з найновішими здобутками філології та текстуальної критики.

2. Переклад. Перша редакція перекладу (до 1957 р. під патронатом Преосв. Кир Івана Бучка) - плід майже 12-річної праці о. Івана Хоменка, доброго знавця оейської, грецької, латинської та новітніх мов: французької, англійської, німецької італійської тощо, які були допоміжними у використанні багатої біблійної літератури. При перекладі консультували й інші знавці Біблії та української мови.

Буття

6. Занепад звичаїв 1-4; заповідження кари 5-8; Ной 9-12; споруда ковчегу 13-22

1. І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, 2. побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав. 3. І сказав Господь: "Не перебувати дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років." 4. Були ж того часу велетні на землі - були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини.

5. Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, 6. і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; 7. і сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх." 8. Та Ной здобув ласку в очах Господніх.

9. Ось родовід Ноя. Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом. 10. Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. 11. Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства. 12. Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі.

13. І сказав Бог до Ноя: "Я ухвалив покласти кінець кожному тілу, бо земля переповнена насильством через них. Отож я знищу їх разом із землею. 14. Зроби собі ковчег із соснового дерева. Зробиш його з переділами й просмолиш його зсередини та ззовні смолою. 15. Зробиш його так: триста ліктів завдовжки, п'ятдесят завшир і тридцять заввиш. 16. Дах зробиш у ковчезі й зведеш його на один лікоть вище. Двері в ковчезі зробиш збоку. Збудуєш його поверхами: долішній, середній і верхній. 17. Оце я наведу потоп вод на землю, щоб вигубити під небом всяке тіло, що в ньому віддих життя. Все, що є на землі, загине. 18. Але з тобою я зроблю союз. Ти ввійдеш у ковчег, ти, твої сини, твоя жінка й жінки твоїх синів з тобою. 19. З усього, що живе, з усякого тіла введеш у ковчег подвоє з кожного роду, щоб зберегти їх живими з тобою. Нехай будуть самець і самиця. 20. З кожного роду птаства, з кожного роду скоту й з кожного роду земних плазунів, по двоє з кожного роду прийдуть до тебе, щоб зберегти їх живими. 21. Ти ж візьми для себе всяких харчів і збережи їх у себе, щоб ти й вони мали що їсти. 22. І Ной зробив усе так, як велів йому Бог; саме так і зробив він.

7. Входження у ковчег 1-16; потоп 17-24

1. Господь сказав до Ноя: "Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо тебе одного з цього роду побачив праведним передо мною. 2. Зо всякої чистої скотини візьмеш по семеро до себе, самців і самиць, а з нечистої скотини по парі, самця й самицю. 3. З птаства піднебесного теж по семеро, самців і самиць, щоб зберегти живим насіння по всій землі. 4. Ще бо сім днів, і я пошлю Дощ на землю, сорок днів і сорок ночей, і вигублю з лиця землі всі сотворіння, що їх я створив. 5. І зробив Ной усе, як велів йому Господь. 6. Було Ж Ноєві шістсот років, як стався потом на землі. 7. І ввійшов Ной, сини його, жінка його й жінки синів його з ним у ковчег перед потопом вод. 8. З чистої скотини і з нечистої скотини, з птаства й зо всього, що повзає по землі, 8. прийшли до Ноя в ковчег по парі, самець і самиця, як велів Бог Ноєві. 10. І сталося, по семи днях хлинули води потопу на землю. 11. На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, - цього дня прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись, 12 і лив дощ на землю - сорок днів і сорок ночей. 13. Того ж самого дня ввійшов Ной і Сим, Хам та Яфет, сини Ноя, його жінка і три жінки його синів з ним у ковчег. 14. Вони - і всякого роду звірі, всякого роду скот, всякого роду земні плазуни, всіляке птаство і все, що має крила. 15. Увійшло до Ноя в ковчег по парі всякого створіння, в якому віддих життя. 16. Ті, що ввійшли, були самець і самиця з усякого створіння, як велів йому Бог, і Господь зачинив його.

17. І був потоп на землі сорок днів; води, прибуваючи, підняли ковчег, і він звишився над землею.

18. Води з зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод. 19. І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом. 20. Води піднялись угору на п'ятнадцять ліктів і закрили кори. 21. Всяке створіння, що рухається на землі загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди. 22. Все, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло. 23. Ось так вигинуло всяке створіння, що було на землі: люди, скот, плазуни і птаство піднебесне - їх вигублено з землі; остався тільки Ной та й ті, що були з ним у ковчезі. 24. І панували води на землі сто п'ятдесят днів.

8. Потоп припиняється 1-8; птахи розвідують 9-12; вихід із ковчегу 13-22

1. Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати. 2. Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився. 3. Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п'ятдесят днів, опали; 4. і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів'я. 6. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7. і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі.

8. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12. Тоді почекав він ще других сі днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього.

13. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, - аж ось поверхня землі була суха, 14. а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15. Тоді Бог сказав до Ноя: 16. "Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17. Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі.". 18. І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21. Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: "Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо посисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був. 22. Покіль земля землею, - сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути."

41. Про корів та колоски 1-13; фараон оповідає сни 14-24; роки достатку та роки голоду 25-32; поради Йосифа 33-36; вивищення Йосифа 37-45; запаси харчів 46-57

1. Два роки по тому приснився й фараонові сон: стоїть він ніби над Нілом. 2. А тут із Нілу виходять семеро корів, гарних на вид і ситих, та й пасуться в очеретах. 3. Та ось і других сім корів, показних на вид і худих, виходять за ними з Нілу та й стоять на березі Нілу. 4. І пожерли корови, погані з виду й худі, сім корів гарних на вид і ситих. І фараон прокинувся. 5. Але заснув він і сниться йому знов: оце сім колосків, повних й гарних, вилонюються з одного стебла. 6. А потому сім інших колосків, тоненьких, висушених східнім вітром, виростають за ними. 7. І поглинули тоненькі колоски сім колосків повних і гарних. Та й прокинувся фараон, - а це ж тільки сон. 8. Але вранці стривожився його дух. Тим то послав він скликати всіх єгипетських віщунів та й усіх мудреців, і оповів їм фараон свої сни, але ніхто не міг їх розгадати фараонові. 9. Тоді головний підчаший озвався до фараона, кажучи: "Нині визнаю я свою вину. 10. Фараон розгнівався був на своїх слуг, то й віддав мене до ув'язнення у дім начальника варти, мене і головного пекаря. 11. І снився нам, мені та й йому, тієї самої ночі сон, а снилось нам кожному відповідно до його сну. 12. Був же там з нами хлопець єврей, слуга начальника варти. От ми й оповіли йому наші сни, й він нам пояснив їх, пояснив кожному відповідно до його сну. 13. І точнісінько, як він нам пояснив, так і справдилося: мене повернено на моє місце, а того повісили."

14. Тоді фараон послав покликати Йосифа, і його притьмом вивели з темниці. Поголив він свою бороду, змінив одежу і прийшов до фараона. 15.1 каже фараон до Йосифа: "Снив я сон, та немає такого, хто б його розгадав. Про тебе ж я чув, кажуть, що коли почуєш якийсь сон, то знаєш його розгадати." 16. На те відрік Йосиф фараонові: "Не я, а Бог дасть фараонові одвіт прихильний." 17. Отож і заговорив фараон до Йосифа: "Снилось мені, що я стою на березі Нілу. 18 Аж ось виходять з Нілу сім корів, ситих і гарних, та й пасуться в комиші. 19. Але за ними виходять сім інших корів, марних, на вид вельми поганих і худих на тілі; таких поганющих не бачив я в усій країні Єгипетській. 20. І ті худі та погані корови пожерли перших сім товстих. 21. Та хоч вони їх і пожерли, а й знаку не було, що вони їх пожерли: вигляд мали вони поганий, як і раніше. Тут я і прокинувся. 22. А потім уві сні я бачив, як сім колосків вилонюються з одного стебла, дебелих і добрих. 23. Та ось сім інших колосків, сухих, тонких, спалених східним вітром, виростають за ними. 24. І поглинули тоненькі колоски сім колосків добрих. Я оповів це віщунам, але немає такого, хто б мені його вияснив."

25. Тож і каже Йосиф фараонові: "Сон фараона єдиний. Бог дав знати фараонові, що буде чинити. 26. Сім тучних корів - це сім років, і сім колосків добрих - це теж сім років. Це один сон. 27. А сім корів худих та поганих, що вийшли за ними, - це сім років, так само й сім колосків порожніх, спалених східнім вітром; настане сім років голодних. 28. Воно й є те, що я сказав фараонові: Бог показав фараонові, що буде він чинити. 29. Ось приходить сім років великого достатку в цілій Єгипетській країні. 30. Але після них настане сім років голодних, і забудеться тучність єгипетської країни: голод виснажить увесь край. 31. Ніхто не знатиме достатку в країні через той голод, що настане потім, тяжкий бо буде вельми. 32. А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це.

33. Отож нехай фараон підшукає собі чоловіка второпного й розумного та й поставить його над Єгипетською країною. 34. Нехай фараон настановить правителів над країною, і вони відберуть п’ятину з Єгипетського краю за сім урожайних років; 35. нехай вони збирають усі харчі в тих сімох тучних роках, які настануть, і нехай зсипають збіжжя під оруду фараона, і тим запровадять хлібозаготівлю по містах та й будуть берегти її. 36. Ті харчі стануть запасом для країни на сім голодних років, які навідають Єгипетський край, щоб так країна не вигинули від голоду."

37. Сподобалось це слово фараонові й усі слугам, 38. та й промовив фараон до своїх слуг: "Чи ж знайдемо ми такого чоловіка, як оцей, щоб дух Божий жив у ньому?" 39. А до Йосифа фараон сказав: "Бог дав тобі знати все те, тим то й немає іншого такого кмітливого та розумного, як ти. 40. Ти будеш над моїм домом, і твоє слово слухатиме ввесь мій народ; тільки престолом буду я від тебе більший." 41. Тоді фараон сказав до Йосифа: "Гляди ж, настановляю тебе над усією країною Єгипетською." 42. І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию 43. і повелів йому їхати в другій після своєї колісниці, а перед ним вигукувано: "Аврех!" Отож поставив його над усім краєм Єгипту. 44. Тоді промовив ще фараон до Йосифа: "Я - фараон, але без тебе ніхто не підведе ні руки, ні ноги в усій країні Єгипетській." 45.1 дав фараон Йосифові ім’я Цефенат-Панеах, а за жінку дав йому Аснат, дочку Потіфера, священика з Ону. І вибрався Йосиф по Єгипетській землі.

46. Було ж Йосифові тридцять років, як він станув перед фараоном, єгипетським царем. І вийшов Йосиф від фараона і пройшов усю Єгипетську країну. 47. Земля родила наче пригорщами за сім урожайних років. 48. А він збирав усякі харчі по містах, купчивши в кожному місті врожай з поля, що було навкруги нього. 49. І нагромадив Йосиф збіжжя, як морського піску, і то таку велику силу, що перестав лічити, бо безліч його було. 50. Перед тим же, заки настав голодний рік, народилося в Йосифа двоє синів, що їх уродила йому Аснат, дочка Потіфера, священика з Ону. 51. Йосиф назвав первородного ім’ям Менаше (Манассія), бо - мовляв, Бог дав мені забути всю мою недолю і ввесь дім батька мого. 52. А другому дав він ім’я Ефраїм, бо - мовляв, Бог зробив мене плодовитим у землі горя мого. 53. Коли ж минуло сім років достатку, що був в Єгипетський країні, 54. і почали наставати сім голодних років, як це передсказав був Йосиф, голод запанував по всіх краях, але в цілій Єгипетській країні був хліб. 55. Як же зголодніла вся Єгипетська країна, і люди закричали до фараона за хлібом, то фараон казав до єгиптян: "Ідіть до Йосифа та й чиніть, що він вам скаже!" 56. д голод був по всій землі. Тоді Йосиф відчинив усі засіки і продавав хліб єгиптянам, бо голод міцнішав у Єгипетськім краю. 57. І кинулися зо всіх земель люди до Йосифа купувати збіжжя, бо голод лютував по всій землі.

Вихід

32. Золотий телець 1-6; гнів Господень 7-14; Мойсей розбиває таблиці Завіту 15-24; кара та помилування 25-35

1. Коли народ побачив, що Мойсей забарився, не сходив з гори, збився він юрбою коло Арона та й каже до нього: "Ану, зроби нам бога, щоб він ішов поперед нас! Бо отой Мойсей, той чоловік, що вивів нас з Єгипетськоїх землі, - не знаємо, що з ним сталося." 2. Сказав же Арон до них: "Повиймайте золоті ковтки, що в ухах жінок ваших, синів та дочок ваших, та й принесіть до мене." 3. І повиймали всі люди золоті ковтки, що були в них у вухах, і поприносили до Арона. 4. Позбирав він їх з їхніх рук, розтопив у формі та й виробив з них вилитого бичка. А вони загукали: "Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі!" 5. Арон, побачивши це, спорудив перед ним жертовник і проголосив: "Узавтра свято на честь Господа." 6. Повставали вони рано-вранці й учинили всепалення й мирні жертви, в потім посідали люди їсти й пити, і знову встали забавлятися.

7. Господь сказав Мойсееві: "Іди притьмом наділ, бо зіпсувався народ твій, що ти вивів з Єгипетської землі. 8. Занадто скоро звернули вони зо шляху, що я був вказав їм. Зробили собі литого тельця, поклонились перед ним, принесли йому жертву та й кажуть: Ось бог твій Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі." 9. І говорив дали Господь до Мойсея: "Дивлюсь я на цей народ і бачу, що народ цей твердолобий. 10. Тож тепер полиш мене; нехай запалає мій гнів на них та хай винищу їх. З тебе ж виведу народ великий." 11. Та Мойсей благав Господа, Бога свого, кажучи: "Навіщо, Господи, палатиме гнів твій на народ твій, що ти вивів з землі Єгипетської потужною силою й міцною рукою? 12. Навіщо мали б єгиптяни говорити: На лихо вивів він їх, щоб повбивати їх у горах та вигубити їх з лиця землі? Відверни ярість обурення твого та зміни гнів на милість супроти твого народу. 13. Згадай Авраама, Ісаака й Ізраїля, слуг твоїх, що їм клявся собою цими словами: Розмножу ваше потомство, як зорі небесні, і всю ту землю, що обіцяв, дам нащадкам вашим у віковічну посілість." 14. І відвернув Господь те лихо, що надумав був навести на свій народ.

15. І повернувшися, став Мойсей сходити з гори з двома таблицями свідоцтва в руці, таблицями, записаними обабіч, були бо списані з одного й Другого боку. 16. Таблиці ж були ділом Божим, і письмо - Божим письмом, виритим на таблицях. 17. Почув Ісус голос людей, що гаморили, та й каже до Мойсея: "Воєнний сполох у таборі!" 19. Мойсей же відповів: "Не перемоги гомін, та й не поразки плач: голос пісень я чую."

19. І як наблизився до табору, побачив бичка й таки, тож запалав гнівом Мойсей та й кинув таблиці з рук і розбив їх під горою. 20. Схопив він бичка, що вони були зробили, та й спалив його на вогні і розтовк його напорох, висипав у воду тай дав її пити синам Ізраїля. 21. Спитав Мойсей Арона: "Що тобі заподіяли ці люди, що ти навів на них такий великий гріх?" 22. Відповів Арон: "Нехай не палає гнівом мій пан; ти сам знаєш цих людей, як їх тягне до зла. 23. Сказали вони мені: Зроби нам бога, щоб ішов поперед нас; бо отой чоловік, Мойсей, що вивів нас із Єгипетської землі, - не знаємо, що з ним сталося. 24. Я відповів їм: У кого є золото, нехай здійме з себе. І вони пооддавали мені, а я вкинув його в огонь і вийшов цей бичок."

25. Побачив Мойсей, що народ розгнузданий, а розгнуздав його Арон на сором перед його противниками, 26. і став Мойсей на воротях до табору та й каже: "Хто за Господа, до мене!" І зібрались коло нього всі сини Леві. 27. І сказав їм: "Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Підпережіть кожен меча свого при боці, перейдіть табором сюди й назад, від воріт до воріт, вбиваючи кожен своїх рідних братів, приятелів ваших і сусідів." 28. Вчинили сини Леві по слову Мойсея; і полягло того дня з народу до трьох тисяч люду. 29. І сказав Мойсей: "Посвятіть себе сьогодні Господеві, кожен проти свого сина й проти свого брата, щоб на вас сьогодні зійшло благословення."

30. Другого ж дня сказав Мойсей до народу: "Великого гріха допустились ви! та я вийду оце до Господа; може спокутую ваш гріх." 31. Повернувсь Мойсей до Господа та й каже: "Ой, величезним гріхом провинились ці люди; зробили собі бога із золота. 32. Ой, коли б ти простив їхній гріх! А ні, то викресли мене з твоєї книги, що ти написав." 33. Сказав Господь Мойсееві: "Хто згрішив проти мене, того викреслю з моєї книги. 34. Нині ж іди, веди людей туди, куди я заповідав тобі. Ось ангел мій ітиме поперед тебе, а як навідаюсь до них, я покараю їх за їхній гріх." 35. І покарав Господь народ за те, що поклонявся бичкові, якого зробив Арон.

Книги поетичні

Книги Псалмів

49 (48)! Заклик 2-5; всі повмирають 6-13; однак, по смерті доля грішників сумна, побожні ж з Богом житимуть 14-21

1. Провідникові хору. Синів Кораха. Псалом.

2. Слухайте це, усі народи, уважайте, всі мешканці світу:

3. і люди прості, і вельможні, разом багаті й бідні.

4. Уста мої казатимуть слова мудрі і думка серця мого - розумні речі.

5. Я нахилю до притчі моє вухо, відкрию мою загадку під гусла.

6. Чого б то мусів я боятися за лихої години, коли мене оточить несправедливість тих, які на мене засідають,

7. Вповають на свої достатки, і хваляться своїм багатством превеликим?

8. Та ж ніхто не може викупити себе самого, не може дати Богові ціну за себе.

9. Занадто дорогий бо його душі викуп, і вистачити він ніколи не може

10. Так, щоб він жив повіки й не бачив могили ніколи.

11. Бо ж бачить він, що мудрі умирають, однаково і дурень і безумний гинуть і свої багатства іншим залишають.

12. Могили - домівки їх повік, їхні житла від роду й до роду, хоч вони й називають країни своїми іменами.

13. Таж людина в багатстві не звікує, подібна до скотини, яка гине.

14. Така дорога тих, що нерозумно на себе покладаються, і такий кінець тих, що милуються з свого щастя.

15. Ведуть їх, як отару, до Шеолу; смерть пасе їх, і справедливі панують над ними. Скоро їхня постать зникне, - Шеол домівкою їм буде.

16. Але Бог визволить мою душу з руки Шеолу, він мене прийме до себе.

17. Не лякайсь, як хто розбагатіє, коли побільшиться пишність його дому.

18. Бо, як помре, нічого не візьме з собою; багатство його з ним не зійде.

19. Хоч він і благословляв себе за життя свого, - хвалитимуть тебе, що дбав за себе, - та все ж таки він піде до роду батьків своїх, що не побачать світла вже ніколи.

20. Чоловік, що живе в багатстві нерозумно, подібний до скотини, яка гине.

Приповідки

9. Бенкет мудрости 1-6; проти глузливця 7-12; бенкет дурноти 13-18

1. Мудрість собі будинок збудувала і витесала сім стовпів до нього.

2. Забила свої жертви, вина свого налила і стіл свій теж приготувала.

3. Послала своїх служниць, щоб оповістити, по щонайвищих закутках у місті:

4. Хто простодушний, нехай сюди заверне, безумному ж вона сказала:

5. "Ходіте, мій хліб їжте, і вино, що я приготувала, пийте;

6. Киньте безумство - й житимете, ходіть дорогою розуму."

7. Хто хоче кепкуна наставляти, напитає собі неславу, а сором - хто докоряє грішникові.

8. Не докоряй кепкунові, а то він тебе зненавидить; докоряй мудрому, - він тебе полюбить.

9. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим; навчи праведника, і він знання побільшить.

10. Початок мудрости - острах Господній; спізнання Всесвятого - розум.

11. Бо мною продовжиться вік твій, роки життя твого причиняться.

12. Коли ти мудрий, мудрий для себе; коли ж насмішник, сам один нестимеш наслідки того.

13. Дурнота - пустотлива, недбала, не відає нічого.

14. Сидить біля дверей свого будинку, на троні, на висотах у місті,

15. Щоб кликати перехожих, що дорогою собі простують.

16. "Хто невіглас, нехай сюди заверне", а безумному вона каже:

17. "Вода украдена солодка, смачний хліб схований!"

18. А він і не знає, що там тіні і що її гості в самій глибині Шеолу.

14.

1. Мудрість будує свій будинок, а дурнота його руйнує власними руками.

2. Хто ходить просто, Господа боїться; чиї ж криві дороги, той ним гордує.

3. В устах дурного - бич гордині; а губи мудрих їх оберігають.

4. Де волів немає, там порожні ясла; де бики сильні, там урожай великий.

5. Правдивий свідок неправди не говорить; фальшивий свідок брехнями дихає.

6. Шукає мудрости насмішник, та даремно, а для розумного знання річ легка.

7. Йди геть від дурня, бо ти не знайдеш уст розумних.

8. Мудрість розумного - свою дорогу знати; безумство глупих - обман.

9. Дурний з гріха сміється; між праведними існує ласка.

10. Серце знає своє горе, а в радощі його чужому не втручатись.

11. Дім лихих розпадеться, а намет праведних процвітатиме.

12. Є дорога, що людині здається проста, але кінець її - шлях смерти.

13. Навіть від сміху болить серце, і кінцем радощів буває смуток.

14. Нестале серце насититься заходами своїми, людина добра - вчинками своїми.

15. Простодушний іме віри кожному слову; розумний уважає на свої кроки.

16. Мудрий боїться й відвертається від зла, а дурний зухвалий у своїй самовпевненості.

17. Запальна людина робить дурниці, розважливий - зносить усе.

18. Простаки наслідують дурноту, розумні ж увінчаються знанням.

19. Ледачі перед добрими вклоняться, а безбожні перед праведних дверима.

20. Бідний навіть сусідові нелюбий, в багатого ж є сила друзів.

21. Грішить той, хто гордує ближнім; щасливий той, хто жалує вбогих.

22. Чи ж не збочують тії, що замишляють лихо? Милість і правда тим, хто добро замишляє.

23. Кожна праця приносить користь; пуста балаканина - голод.

24. Вінець мудрих - їхній хист; корона дурних - безглуздя.

25. Вірний свідок рятує душі; хто дихає брехнею, той - облуда.

26. В Господнім страсі - міцне довір’я людини, і її діти матимуть притулок.

27. Господній острах - джерело життя, щоб уникати сітей смерти.

28. У безлічі народу - царя слава; у нестачі людей - руїна князя.

29. Хто терпеливий, той великий розум має; а хто на гнів запальний, виявляє дурноту.

30. Лагідна серце - життя для тіла, а заздрість гризе кістки.

31. Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, а почитає той, хто жалує бідного.

32. Злого валить на землю його власна злоба, а праведник у своїй чесності знайде притулок.

33. У серці розумного мудрість покоїться, а між дурними її не видно.

34. Справедливість підносить народ угору, а гріх - сором народів.

35. Царська прихильність - розумному слузі; гнів його на того, що йому сором коїть.

Проповідник

10. Мертві мухи роблять масть мировара смердючою й гнилою; трохи дурноти може переважити й честь.

2. Серце мудрого праворуч нього, а серце дурного - ліворуч. 3. Ледве він пуститься в дорогу, йому забракне духу, і всі кажуть: Дурень! 4. Коли вельможі гнів на тебе запалає, не кидай твого місця: бо лагідність виліковує провин багато. 5. Є зло, що бачив я під сонцем, промах, що від володаря походить: 6. безумному дають гідності високі, обдаровані ж мусять унизу сидіти. 7. Бачив я рабів верхи на конях і князів, що як раби йдуть пішки.

8. Хто копає яму, сам упаде до неї. Хто валить мур, того вкусить гадюка. 9. Хто вириває каміння, може надірватись. Хто коле дрова, наражується на небезпеку. 10. Притупиться сокира, й не наточиш вістря, мусиш напружувати сили, та мудрість дасть перевагу. 11. Як укусить незаговорена гадюка, не допоможе й той, хто вміє заговорювати.

12. Слова з уст мудрого - ласка, а уста дурня його гублять. 13. Початок слів уст його - дурниці, а кінець його бесіди - безглуздя. 14. Дурний завжди говорить: Людина не знає того, що буде, і те, що настане після неї, хто їй звістить? 15. Праця дурного втомлює його, бо він і не знає, кудою податись до міста.

16. Горе тобі, о краю, коли твій цар - хлопчина, а князі твої їдять від ранку! 17. Щасливий ти, о краю, коли твій цар шляхетний, і князі твої їдять у пору, як мужі, а не як п'яниці. 18. З-за лінощів хилиться сволок, і з-за недбальства рук протікає хата. 19. Бенкет справляють, щоб посміятись, і вино життя розвеселяє. За гроші все можна мати. 20. Навіть і в думці не клени царя, а й у спальні не проклинай вельможу, бо небесне птаство рознесе голос, і пернаті оповістять ту мову.

11. Обачність потрібна 1-6; життєва радість 7-10

1. Пусти твій хліб на воду: по дов тому часі ти знайдеш його знову. 2/ Паїв зроби сім або й вісім, бо ти знаєш, яка біда скоїться над землею. 3. Як хмари дощу повні, то виливаються на землю. Чи дерево впаде на південь, чи на північ, воно лежатиме на місці, де впало. 4. Хто пильнує вітру, сіяти не буде; хто дивиться на хмари, жати не буде. 5 Так само, як не знаєш, яка дорога вітру, ані як ростуть кості у вагітної утроби, так само ти не знаєш і діл Бога, що все робить. 6. Зранку засівай твій засів, а й увечорі не давай твоїй руці спочинку, бо ти не знаєш, чи це, чи те пощастить, або чи те і це так само добре буде.

7. І світло солодке, і весело очам дивитися на сонце! 8. Навіть коли б хтось прожив багато років, хай усіма ними веселиться, але хай тямить про дні мороку, бо буде їх чимало. Все, що приходить - марнота. 9. Радій, юначе, У твоїй молодості, і нехай серце твоє зазнає щастя за днів твого юнацтва; іди куди тебе тягне твоє серце, за тим, що чарує твої очі, але знай, що за все це Бог на суд тебе поставить. 10. Гони тугу з твого серця й віддали від себе лихо; але і молодість і чорний волос - марнота.

12. Старість 1-9; Закінчення 10-14

10. Когелет старався дібрати вирази гарні, й вірно списав слова правди. 11. Слова мудрих - як остроги, як гострі цвяхи; їх дав тільки один пастух. 12. Що понад це, мій сину, ось тобі осторога: писанню численних книг кінця немає, а багато науки втомлює тіло. 13. Кінець усьому, що чути було, такий: Бога бійся і заповідей його пильнуй, бо в цьому вся людина. 14/ Усі бо діла Бог приведе на суд: усе, що тайне, чи воно добре, чи лихе.

1. Пісня пісень Соломона

Молода: Цар увів мене в свої хороми. Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж то насолода тебе любити!

2. Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша.

3. Запах пахощів твоїх найзапашніший. Розлите миро - товє ім’я; Тому дівчата тебе люблять.

4. Тягни мене вслід за тобою: біжімо!

5. Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов шалманськії намети.

6. Ви не дивітеся на мене, що я за смагла, що мене осмалило сонце.

Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники.

Та я не стерегла виноградника мого власного.

7. Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів.

Хор:

8. Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси твої козлята коло шатер пастуших.

9. Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба!

10. Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя - в намисті.

11. Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками.

Молода:

12. Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах.

13. Торбинка мірри - любий мій для мене, на моїх грудях спочиває.

14. Гроно кипрове - любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді.

Молодий:

15. Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки.

Молода:

16. Який же ти прекрасний, о мій любий. Який ти милий! Постеля наша - сама зелень.

Молодий:

17. Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису.

Молода:

1. Я - нарцис шаронський, лілея на долині.

Молодий:

2. Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками.

Молода:

3. Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами!

У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню.

4. Він увів мене в бенкетний покій, і любов - стяг його надо мною.

5. Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любовs знемагаю.

6. Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає.

Молодий:

7. Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пильними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї - покіль вона того не схоче.

Молода:

Ой він стоїть за нашою стіною, вікна заглядає, уважно. Мій любий!

Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.

9. Мій любий - немов олениця або оленятко.

Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна зазирає, крізь ґрати зазирає.

10. Заговорив мій любий і сказав до мене: "Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!

11. Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.

12. Вже квіти на землі з'явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.

13. Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград у цвіту пахощі розливає.

Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна!

14. Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі!

Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути!

Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне."

15. Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.

16. Мій любий - мій, а я його, - його, що пасе між лілеями.

17. Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий!

Будь, як газеля або як оленятко. На горах Бетер!

Молодий:

1. Я ввійшов у сад мій,

о моя сестро-дружино,

збирав мірру мою з моїм бальзамом,

їв мою крижку з медом,

пив моє вино з моїм молоком,

їжте, о друзі!

Пийте, впивайтесь, мої любі!

Молода:

2. Я сплю, та моє серце не засинає.

Ось чую: стукає мій любий: "Відчини мені, о моя сестро, моя люба!

Моя голубко, моя чиста!

Бо голова у мене роси повна, кучері у мене - нічних капель."

3. Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути?

Помила собі ноги: як мені їх бруднити?

4. Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.

5. Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.

6. Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був.

Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене.

7. Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить.

Вона мене побила, поранила.

Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.

8. Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому?

Що я з любові знемагаю!

Хор:

9. Чим любий твій над любими, найкраща між жінками?

Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?

Молода:

10. Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати.

11. Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.

12. Очі його мов голубки край водяних потоків,

Що, викупавшись у молоці, на березі сідають.

13. Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих.

Уста його - лілеї,

Що крапають міррою дорогоцінною.

14. Руки його - золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами.

Груди його - брили слонокости, сафірами вони вкриті.

15. Ноги його - стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах.

Вигляд його, немов Ливану, він пишний - мов оті кедри.

16. Розмова його - самі солодощі, увесь він - розкіш.

Такий мій любий, такий отой друг мій, о дочки Єрусалиму!

Хор:

1. Куди пішов твій любий, найкраща між жінками?

Куди звернув твій любий, щоб нам з тобою та його шукати?

Молода:

2. Мій любий зійшов у сад свій до грядок пахучих пасти в садах отару та лілеї рвати.

3. Я - мого любого й мій любий - мій, він, що пасе отам поміж лілеями.

Молодий:

4. Гарна ти моя люба, наче Тірца, немов Єрусалим, принадна, грізна, немов загони з прапорами.

5. Відверни від мене твої очі, бо вони мене чарують.

Волосся твоє мов козяче стадо, що сходить із Гілеад-гір.

6. Зуби твої, немов овець отара, що з купелі виходить.

Кожний із них має свою пару, ані одному її не бракує.

7. Немов розрізане надвоє яблуко- ґраната, твої скроні за твоїм покривалом.

8. Шістдесят цариць і вісімдесят наложниць було, а дівчат без ліку,

9. Одна ж єдина моя голубка, моя досконала, єдина у матері своєї, улюблена тієї, що її вродила.

Побачили її дівчата й величають, цариці й наложниці і тії її вихваляють:

10. "Хто це, що наче рання зоря, сходить, гарна, мов місяць, ясна, мов сонце, страшна, мов військові загони з прапорцями?"

11. В горіховий садок зійшов я, щоб подивитись на зелень у долині, щоб подивитись, чи виноград броститься, чи цвітуть яблуні ґранатові.

12. І сам не знаю, (як то сталось): моя любов посадила мене на колісницю князя мого народу.

Хор:

1. Вернись, вернись, о Суламіто! Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись!

Молодий:

Чому ви дивитесь на Суламіту, неначе на танок подвійний?

Хор:

2. Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа!

Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких.

3. Пупок твій - кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує.

Лоно твоє - ворох пшениці, оточений лілеями навколо.

4. Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці.

5. Шия твоя, мов вежа із слонокости.

Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях.

Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску.

6. А голова на тобі, мов Кармель той; волосся на тобі, неначе пурпура, - цар в її заплітках упіймався.

7. Яка ж бо ти прекрасна, яка мила, о моя люба у розкошах!

8. Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона.

9. Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку!

Хай груди твої будуть, мов грона виноградні,! а запах твого подиху, мов запах яблук.

10. Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.