І. Франко. Короткий нарис історії староіндійського (санскритського) письменства - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

І. Франко. Короткий нарис історії староіндійського (санскритського) письменства - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Староіндійське письменство, зложене головно в прастарій "святій" мові, званій санскритом, належить до найдавніших і найбагатших скарбівень людського духу і людської цивілізації. Письменство, в якім пануючою мовою був санскрит, жило й розвивалося довше і різнорідніше, а притім одноцінніше, ніж яке-будь інше відоме нам письменство. Панування санскритської мови в Індії і розвій її старого письменства можна оціняти протягом 4000 літ, кінчаючи більше-менше роком 700 по Хр[исту], відколи почалася перевага людових діалектів. Та проте й досі санскрит не перестав бути мовою індійської релігії, й науки в далеко більшій мірі, як була і лишилася досі латинська мова в католицькій Європі.

Староіндійське письменство розпадається на кілька великих періодів, із яких кожний визначається характеристичними для себе творами. Найстарший період, т[ак] зв[аний] ведійський, лежить весь у доісторичних часах, починаючи від тої доби, чотири або може лиш півчварта тисячі літ перед нашою ерою, коли ще східно- арійське плем’я, індійці й зенди, предки персів, не зовсім були розділені. Літературними пам'ятками сеї довжезної доби лишилися чотири величезні збірки різнорідних творів, віршованих і прозаїчних, звані ведами. Найстарша з них, Ригведа, неоціненна з культурного, літературного і язикового погляду, малює найдавнішу, доступну нам добу життя східноарійського племені, в якій серед різнорідних впливів із войовничих номадів вироблялися вищі культурні організації, а з хаосу натуралістичного многобожжя викльовувалися ідеї єрархії божеств і одного, верховного бога. Ригведа в своїй основній часті зробилася угольним каменем дальшого розвою індійської нації. Сей розвій пішов переважно релігійним шляхом і витворив касту брамінів, духовенства, що зробилося пануючою верствою народу. Виразом того розвою була Яджурведа, якої характерною прикметою було змонополізування богопочитання через брамінську касту, установлення маси різнорідних жертв і будування величезних храмів. Дві дальші збірки, Самаведа і Атхарваведа, характеризують два дальші ступні в розвою індійської нації, а власне, постання касти войовників і королів, а нарешті верстви свобідного міщанства. Весь розвій доконався в часах хронологічно неозначених. Найстарша індійська література витворила величезну масу легенд про богів і їх втілення, святих і героїв, але не дала жодного хронологічного ключа для означення часу їх існування.

До передісторичного часу належить також другий, поведійський період староіндійської літератури, література так званих брахманів, араньяків і упанішадів, по-нашому сказати б, теології і філософії. Се були більш або менше просторі коментарії до вед, прикрашувані легендами та прикладами, взятими з життя, або глибокі філософічні спекуляції на найрізніші теми релігійного, політичного, соціального та приватного життя. Такі спеціальні розвідки звалися звичайно сутрами.

Дійсне історичне життя Індії починається, можна сказати, тільки з появою Будди коло р. 500 перед Хр[истом]. Будда з роду на ім'я Готамо, царевич племені Сакія, роджений у місті Капілявасту, в молодечих літах покинув царську палату, зробився пустинником, а потім, пройшовши дуже широкий круг тодішньої науки, зробився основателем нової віри, яка, не опрокидаючи ніякої релігійної системи, витвореної тисячолітньою традицією індійського народу, проте наукою про чотири чесноти, самовідреченням і вірою в перероджування душ (метемпсихозу) фактично знівечила різницю каст і підірвала монополь брамінів на володіння людськими душами. Будда за свойого життя вспів навернути на свою віру багато королів пригангесової Індії, яким ся наука була сильним оружжям проти духовної переваги брамінської касти. Сто літ по смерті Будди індійський цар Ашока Піадасі здужав злучити в своїх руках майже всю пригангесову Індію, скликав до своєї столиці Бенареса перший буддійський собор, на який явилися відпоручники буддистів не тільки з пригангесової Індії, але також із острова Цейлону, Тібету і Китаю. Вже тоді буддійське письменство розрослося було так, що собор признав потрібним уложити канон таких книг, які треба було признавати святими і основами усного навчання. Швидко по тім цейлонські буддисти порізнилися з північними і уложили собі свій окремий канон, писаний мовою палі. Із величезної буддійської літератури найважніше те, що походить від самого Будди або стоїть найближче його особи, а, власне, з релігійного боку його віроучення (катехізм і його многочисленні промови, списуванні його учениками або компоновані пізніше в його дусі), а з літературного боку т[ак] зв[ані] джатаки, т[обто] 630 оповідань про різні переродження Будди і різні його пригоди в тих переродженнях.

В пригангесовій Індії буддизм одначе панував не довго. Завзята ненависть брамінів винищила його там, а внутрішній розвій, що позволяв мішати науку Будди з найрізнішими людовими віруваннями, виплодив незліченні секти. Але й сам брамінізм, воюючи з буддизмом, переймав багато з нього, і в ньому на місце давніх богів чимраз більше змагався культ нових богів - Вішну і Шіви.

Час життя Будди був також часом великого розвою індійської епіки, хоча її початки сягають безпосередньо до найпізнішої ведійської доби. Обік богів і святих героями робляться королі і їх династії, а прастарі міфічні традиції так чи інакше персоніфікуються і відбиваються в ніби історичних подіях межиплеменних і династичних війн. На тім тлі постають дві великі епопеї індійської літератури. "Махабхарата" і "Рамаяна" що, крім чисто епічного змісту, містять у собі найрізноріднішу масу поучительного, догматичного та моралізаційного матеріалу. Та й сама епічна канва поем раз у раз переривається більшими або меншими епізодами, що самі собою творять іноді окремі поеми. Досить буде назвати доволі простору поему "Наль і Дамаянті", вставлену разом з іншими подібними в одну пісню "Махабхарати" (Ванапарван), що сама одна заповнює досить великий том. Нема ніякого сумніву, що обі ті епопеї зразу були далеко коротші і тільки з часом розросталися під руками пізніших редакторів. Важніше те, що сі пізні редакції іноді змінювали також основний зміст епопеї, досить правдоподібний здогад деяких учених, що катастрофа героїв "Махабхарати", яку бачимо в тій редакції, що дійшла до нас у многих копіях, зложилася не вчасніше, як коло р. 300 по Хр[исту], була пізньою переробкою вішнуїтів на некористь противників культу Вішни, якого первісна редакція не знала.

Рівночасно з сими великими епопеями, а також іще кілька століть по їх остаточнім зредагуванню поставали інші поеми, звані пуранами. Слово "пурана" - се скорочення старого вислову "puranam akhyanam", що значило "старе оповідання". Про такі оповідання згадує вже найпізніша веда - Атхарваведа. Частіше згадують про них сутри з буддійського часу. В "Махабхараті" один герой говорить до другого: "Твій батько колись вивчив цілу пурану. В пурані оповідано події богів і родоводи мудреців, і се давніми часами чували ми від твойого батька". Староіндійський словар Амаракоши подає ось яку дефініцію пурани: "Кожда пурана повинна мати п'ять признак; у ній повинна бути обговорена 1) сарга, себто сотворения; 2) пратісарга, себто новотворене, періодичне зароджування і нищення всього на світі; 3) вамша, себто черга родів, генеалогія богів і духів; 4) манватарані, себто часи Ману, великі періоди часу, в яких починався і знищувався людський рід, починається від нового праотця; 5) вамшанучаріта, себто діяння людських родів, особливо давніх і новіших королів та династій і їх походження почасти від сонця, почасти від місяця". Доховані до нашого часу пурани містять у собі звичайно не всі ті признаки, а переважно говорять про зовсім інші речі. Зате визначна їх прикмета - пропаганда ідей сеї або тої секти. .

Єсть переказ, що найстарша редакція пуран обіймала шістнадцятьсот тисяч двостихів. У "Падмі-пурані" читаємо: "Сі книги складалися первісне із тисячі мільйонів двостихів, але лише сто тисяч із них сказалося достаточним для поучения людей, а решту боги заховали для себе". (Е. Reed, op. cit., ст. 353-354). До нас дійшло одначе 18 пуран пізнішої редакції, яких зміст оглянемо трохи ближче.

1. "Брама-пурана", звана також "Аді-пурана", т[обто] перша пурана, оповідає про сотворения світу, вродження першого чоловіка Ману і його потомків, постання богів і демонів, подає опис землі, неба й пекла. Головна часть змісту присвячена звеличенню культу Вішни. Між іншим міститься тут легенда про пустинника Канду, що проводить кілька сот літ в обіймах гарної Апса- раси (демониці), а прокинувшися, має враження, що се тривало лиш кілька годин. Ся легенда зробила, мабуть, із Індії довгу мандрівку по Європі і живе також в устах нашого люду. Вішнуїтська закраска сеї пурани доводить критиків до думки, що вона зредагована не швидше, як десь у XIII віці. Проте, одначе, її складові часті мусять бути значно старші.

2. "Падма-пурана", просторий твір, що обіймає більше як 100000 віршів, Дійшла до нас у двох редакціях, із яких одна, звана бенгальською, обіймає 5 книг. Перша книга - "Розділ про сотворения" починається описом лотоса, в якім явився бог Брама при сотворенні. Невважаючи на те що творцем тут являється Брама, в сім розділі подано багато дечого для звеличення Вішну. Другий розділ - "Про землю" містить опис багатьох святих місць з культом Вішну. Третій розділ - "Про небеса" описує небеса різних богів: Сур'я (сонця), Інри, Агні, Ями і т.п. При згадці про короля Бгарату поміщено оповідання про Сакунталу, відмінне від того, що міститься в "Махабхараті", а ближче до того, яке драматизував Калідаса. Четвертий розділ - "Про підземний світ" подає опис жилищ підземних богів і драконів, а в числі епізодів оповідання про пригоди Рами, згідне зі змістом "Рамаяни". При кінці сього розділу поміщено просторе поучения про 18 пуран з тим додатком, що В'яза, автор "Махабхарати", оголосив насамперед "Падма-пурану", потім 16 інших пуран, а нарешті "Багавата-пурану", найсвятішу книгу для почитателів бога Вішну. Культові сього бога присвячено також п'ятий розділ сеї пурани.

3. "Вішну-пурана", головна свята книга вішнуїтів, починається також оповіданням про сотворения світу, за яким іде оповідання про колочення океану і сотворения богині щастя Шрі, що постає з молока, заколоченого богами океану, і робиться жінкою Вішну. Пурана складається з шести частей, у яких всуміш ідуть оповідання про богів і королів, між іншими в другій - про короля Бгарату, батька героїв "Махабхарати", у третій - про праотця людського роду Ману і розпочатий ним період часу, про чотири веди, утворені різними школами і впорядковані поетом В'язою. Четверта книга містить багаті реєстри королів сонячної і місячної династії, п'ята присвячена вся життю божеського пастуха Крішни, який виступає також У "Махабхараті" і якого геройським подвигам присвячена поема "Гарівамша". Шоста часть містить пророкування про т.зв. куліугу, т[обто] останні страшні часи, що мають попередити кінець світу, а властиво кінець теперішньої людської генерації.

4. "Ваю-пурана" або в очевидно пізнішій редакції "Шіва-пурана", присвячена була первісне звеличенню бога Ваю (вітер), якого пізніше заступив бог Шіва. Про пурану, подиктовану богом вітру Ваю, згадується не раз у старших епічних поемах "Махабхараті" і "Гарівамші". Ще в р. 625 по Хр[исту] поет Бана велів відчитати собі із "Ваю-пурани" опис панування династії Гупта, що панувала ще в IV в. по Хр[исту]. Без сумніву, полишилося в новій редакції "Шівапурани" немало із старої редакції. І тут маємо оповідання про сотворения світу, родоводи богів і кінець світу, але все те прикроено для звеличання Шіви, а не Вішну. Сьому богу присвячено тільки два розділи, 96 і 97, очевидно пізніша вішнуїтська вставка.

5. "Бгагавата-пурана", без сумніву, найславніша в Індії з усіх пуран, яка ще й досі має великий вплив на життя й думання многочисленних поклонників бога Вішну, якому вони моляться під назвою Бгагават (Бгага - предок нашого слова "бог"). Ся книга була також насамперед перекладена на французьку мову Еженом Бюрнуфом, що в роках 1840-47 опублікував три томи сього перекладу. Два останні томи, четвертий і п'ятий, видали Оветт Бено і Руссель у Парижі 1884 і 98 р.1 Проте се одна з найпізніших пуран, зредагована аж десь у XIII в. по Хр[исту], але, без сумніву, має в собі також дуже старі матеріали. Вона розпадається на 12 книг і обіймає коло 36000 віршів. Найпопулярніша в ній десята книга, що містить життєпис Крішни, о много докладніший, як у "Вішну-пурані" і "Гарівамші".

6. "Нарада-пурана", твір старого мудреця Наради для звеличання бога Вішну під назвою Бгакті. Оповідань про початок і кінець світу тут нема, зате багато легенд і гімнів, а особливо багата ритуальна часть з описом обрядів, і церемоній, серед яких треба поклонятися богу Вішну.

7. "Маркандея-пурана", одна з найважніших, найкращих, а, правдоподібно, також найстарших пуран. Найцінніші в ній ті часті, де вічно молодий мудрець [Уіаркандея виступає як оповідач. Інтересно, що, власне, в тих частях нема згадки ані про Вішну, ані про Шіву, зате виступають прастарі ведійські боги Агні (огонь) і Сур'я (сонце), а також пізніші брамінські боги Індра і Браман. До оповідань, вложених в уста Маркандеї, належать два найінтересніші: про Гарісчандру (ясний місяць) і короля Віпащіта, якого побут у пеклі можна вважати прототипом старохристиянського апокрифа "Хожденіе богородицы по мукам"2.

8. "Агні-пурана", звана також "Агнея-пурана", описує втілення бога Вішну, МІЖ іншими також в Раму і Крішну, про яких оповідається коротше те саме, що в "Рамаяні", "Махабхараті" і "Гарівамші".

9. "Бгавісія-пурана", книга пророцтв, досі навіть по-іцційськи не друкована, без сумніву далеко пізніша від тої старої книги пророцтв, яку цитують стародавні сутри.

10. "Брагмавайварта-пурана", складається з чотирьох книг. У першій оповідається про сотворения світу богом Брагманом, який, одначе, тут же ідентифікується з Крішною. В другій книзі оповідається про первісну матерію (пракріті), яка, на розказ Крішни, видала з себе п'ять богинь: Дуббу, Лакшмі, Сарасваті, Савітрі і Радгу. Третя книга оповідає про популярного бога Іанешу з головою слона, невідомого найстаршій індійській міфології. Остання книга звеличує бога Крішну, сим разом протиставлячи його всім іншим богам і показуючи в ряді легенд, як він перемагає не тільки Брагмана й Шіву, але також Вішну.

11. "Лікга-пурана", так названа від слова "лінга" (phallus), під яким символічно являється бог Шіва.

12. "Варага-пурана", властиво не пурана, а збірка молитов і церемоній на честь Вішну. Значна часть сеї книги (розділи 193-212) містить легенду про Начікета і його мандрівку по небу й пеклу.

13. "Сканда-пурана", так названа від бога війни Сканди, сина Шіви. Сама пурана, правдоподібно, затратилася, а полишилося тільки багато писань, що видають себе за коментарії та доповнення "Сканди-пурани".

14. "Вамана-пурана" оповідає про втілення бога Вішну в карлика (vamana). Часть книги присвячена також шіваїтському культові лінги.

15. "Курма-пурана" або "Каурма-пурана" оповідає про втілення бога Вішну в черепаху. Сам Вішну мав подиктувати сю книгу морським демонам, Що величали його при колоченні океану.

16. "Матсія-пурана" належить також до старшої верстви пуран. Вона починається оповіданням про великий потоп світу, з якої Вішну в виді великої риби (matsya) вирятував одинокого чоловіка Ману.

17. Таруда-пурана", також вішнуїтський твір, у якому міфічний птах гаруда (папуга) з поручения бога Вішну викладає науку про велич того бога.

18. "Брагманьда-пурана", звеличення бога Брагмана в виді первісного яйця, заховалася, подібно як "Сканда-пурана", тільки в частях, а в цілості на Далекім від Індії острові Балі в шіваїтській переробці.

До пуран понав'язувано з часом з різних сторін і в інтересі різних сект велику масу причинків, додатків та коментаріїв найрізнішого змісту. Також буддисти і джайністи ще від VI 1-го віку по Хр[исту] почали складати свої власні пурани. Нема що й казати, що ціла та величезна література, обік правдивих перлин літературного смаку і поетичного вітхнення, містить величезну масу абсурдних вірувань, забобонів і формальностей. Та проте історик індійської культури мусить добре орієнтуватися в них, коли схоче зрозуміти життя теперішнього індійського народу. "Пурани, - говорить один учений індієць3, - творять важний складник релігійної літератури індійців. Разом з дгармашастрами (учебниками закону) і тантрами (щось подібне до наших требників та молитвословів) вони панують над усім їх життям і регулюють їх релігійні установи аж до нинішнього дня. Ведами займаються вчені дослідники старовини, упанішадами філософи, але кождий правовірний індієць мусить посередньо чи безпосередньо, то зн[ачить] з читання або з наслуху, познайомитися з пуранами, щоб міг після них вести все своє життя і сповняти всі обов'язки для свойого тілесного і душевного добра".

______________­______________­_

1 Le Bhagavata Purana ou histoire poetique de Krichna, traduit et publie par M.Eugene Burnouf. T. I-III. Paris, 1840-47. T. IV et V publie par M.Hauvette-Besnault e P.Roussel. Paris, 1884 ei 1898.

2 Ся легенда була також із німецького Рюккертового перекладу, поміщеного в "Zeitschrift der ueutschen Morgenlandischen Zeitschrift", т. XII, перекладена мною на нашу мову і видана в недокінченій серії "Індійські легенди" в додатку до "Життя і слова" 1896 р.

3 Nitmanl Mukhopadhyava у передмові до свого видання "Курма-пурани", ст. XV.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.