Рігведа - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Рігведа - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Д. Овсянико-Куликовський

Основи ведаїзму

Фрагменти

Этот кодекс молитвенных формул, славословий, эпических отрывков, легенд, мифов и также философско-религиозных стихотворений, есть результат коллективной работы целого ряда жреческих поколений от времен незапамятных вплоть до последних годов ведаизма, когда последний переходил в брахманизм. Мы находим здесь и наивную "молитву" дикаря, и философские мысли уже весьма развитого ума, и мифы, восходящие к индоевропейской древности, и новые легенды специально индийского происхождения.

...Уже складывалась другая характерная черта этого народа, так своеобразно и богато одаренного: это именно - выдающиеся философские способности, склонность к отвлеченному мышлению и искусственной систематизации верований, в силу чего простодушная и несложная религия, которую они вынесли из прародины, развилась у них в сложную и искусственную систему, разработанную до мелочей и представляющую одну из любопытнейших форм религиозного сознания, какие когда-либо были созданы религиозным гением народов...

Унаследовав культ и миф Сомы от индоевропейской и индоиранской древности, индусы подвергли их столь же тщательной разработке, с какой разработали они культ и мифологию Агни, причем различные стороны сложной концепции Агни... остались не без влияния на развитие воззрений на природу Сомы.

Олександр Білецький

Давня Індія та її література

Фрагменти

Одно з неодмінних "див Індії", про яке неминуче згадується в кожній популярній брошурі, - це дерево, зване індійська смоковниця або баньяш, що дивувало ще супутників Александра Македонського. Дерево справді незвичайне. Воно починає рости, як усі, але на певній висоті від ґрунту головний стовбур розкидає гілля, яке пускає вниз паростки, повітряне коріння. Це коріння вростає в землю і стає самостійними деревами, тим часом як головний стовбур, підіймаючись, на значній висоті повторює той самий процес, і другий круг гілля теж пускає додолу нові паростки - і так без кінця. Дерево обертається на цілий ліс - не ліс, лабіринт густолистих гаїв, алей, повітряних галерей. В Калькуттському ботанічному саду є такий баньян, що обіймає своїми паростками площу в десять тисяч квадратних метрів. Аматори старовини, коли "все було чудесно", можуть розказати про інший баньян, що в 70-х роках XVIII віку ріс на одному з річкових острівців, маючи 1300 великих стовбурів і 3000 дрібних. Кажуть, що в його холодку міг укритися загін у шість-сім тисяч вояків. Визначити докладно число коренів і стовбурів або вік такого дерева - нелегке завдання. Може, йому п'ятсот років, а, може, воно росте не перше тисячоліття. Дістатися до головного стовбура і здійнятися на нього не всякий зможе.

Пам'ятки староіндійського письменства нагадують уславлене дерево своєї країни. Історія цього письменств починається, як уже було сказано, так званими ведами (слов'янське "ведати" - знати, індійське "веда" - знання), які довго вважалися взагалі за найдавнішу літературну пам'ятку гаданого арійського пранароду.

Що це таке? По-перше, це чотири збірники (самхіти) гімнів і заклинань. Найдавніша - "Рігведа" ("Веда гімнів") - збірник із 1028 гімнів, присвячених богам, розкладений за певним порядком по десяти "кругах" ("мандала"); він існує в двох основних варіантах-рецензіях: рецензії школи Шакала і рецензії Вашкала. За "Рігведою" ідуть "Самаведа" ("Веда співів") і "Яджурведа" ("Веда жертовних формул"), цікавіші для істориків релігійних культів, ніж для історика письменства. Перший збірник повторює (за винятком 78 нових) гімни "Рігведи", але розкладає їх за іншим принципом, для потреб богослужбового культу; друга, "Яджурведа", у двох основних редакціях ("чорна" і "біла"), додає до "жертовних формул" прозаїчні пояснення і відповідні вказівки для жерців. Четверта самхіта - "Атхарваведа" ("Веда заклинань") містить у собі головні пам'ятки магічної поезії - замови, заклинання тощо. Вона, як видно, дуже давнього походження, але ввійшла в канонічний збірник чотирьох вед пізніше від інших. Як і "Рігведа", три веди є також в різних рецензіях, які нема потреби тут називати.

Десять книг "Рігведи" та двадцять книг "Атхарваведи" - матеріал уже сам по собі чималий; але це тільки "основні стовбури" ведичного письменства. У кожної веди є свої брахмани - книги коментарів, іноді дуже простих, написані прозою. Це записані спеціально для служителів культу (брахманів) богословські трактати, що пояснюють жерцям техніку жертви, мелодій, обрядів, сенс читаних або редагованих ними віршів веди. Коментарі ці були ще й тому потрібні, що ведійська мова уже досить рано стала мовою трудною для розуміння навіть спеціалістів. Але в тлумаченні не граматики, а деталей культу різні богословські школи різнилися. Тому не тільки в кожної веди є своя брахмана, але до кожної веди подано кілька брахман... Літературознавець, що обминув би цю на перший погляд вузько-спеціальну літературу, зробив би помилку. В нетрях усіляких містичних і фантастичних мудрувань і тлумачень, куди заводять нас брахмани, де-не-де промайне перед ним якась легенда або переказ із сюжетом, важливим для історика поезії.

Але за брахманами зростання цього письменства не обмежується. За брахманами, як додаток до них, ідуть араньяки (книги лісу, те, що належить вивчати і обдумувати в лісовій пустині) - провідні книги для брахманів, що присвятили себе життю в пустині; а за араньяками - як кінцеві частини брахман - уже згадані попереду упанішади (первісно - школа учнів, що сіли коло ніг учителя, а потім - таємна наука, яку вчитель передає своїм найближчим вибраним учням).

...За змістом гімни "Рігведи" можна було б поділити на гімни-молитви, жертовні пісні, пісні філософського змісту, пісні, що розвивають у формі діалогу епічний сюжет (зародки майбутнього епосу й майбутньої драми), пісні цілком світського характеру (див. пісню "П'яний Індра"), пісні-загадки тощо. Але нема ніякого сумніву, що збірник "Рігведа" - це підсумок досить довгого процесу, що пісні збірника не одночасно складені.

...Давність і "прозорість" мови "Рігведи" роблять із цієї мови дорогоцінний матеріал для науки порівняльного мовознавства, "Рігведа" знайомить нас із найдавнішими соціальними стосунками в народі, що зайняв потім визначне місце в історії людської культури; нарешті, вивчення "Рігведи" ще Макс Мюллер визнавав за "найвищу школу для історика релігії", і це методологічне значення пам'ятка зберігає й досі. Найцінніший додаток до неї з цього погляду є "Атхарваведа", що вводить нас у темний світ доісторичних народних забобонів, які жерці щойно починають використовувати для своєї мети... Для загальної історії культури немає серед пам'яток індійського письменства нічого важливішого від "Атхарваведи".

1933






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.