Гімни - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Гімни до ранньої Зорі
І
(РВ І, 123)
В повіз великий богині щасливої впряжені коні.
Всі несмертельні боги посідали в той повіз.
Славна з'явилась богиня, живуча в повітрі,
з лона темноти з'явилася людські оселі красити.
З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека
пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,
будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.
В наші оселі несмертна зоря завітала,
нашу хвалу прийняла в високостях повітря,
вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.
Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти
хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,
линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.
Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;
бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!
Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!
ІІ
(РВ І, 113)
Світло лагідне займається, промінням красить всю землю.
Слово й молитву провадить зоря, сипле барви блискучі
і одчиняє ворота деннії. У сні всі лежали;
ти ж сповістила, що час нам повстати, життям утішатись,
час нам приносити жертви і дбати про власний достаток.
Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба
і до живих завітала. О дочко небес, ти з'явилась!
Ти, молодая, серпанком блискучим укрита!
Скарбів неземних усіх ти цариця! Ідеш ти
вслід за минулими зорями, ти ж і найстарша
зір всіх прийдешніх, зір вічних. Іди веселити живучих
і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сяє?
Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.
Сяє зоря, в свою чергу, сіяє для нашого щастя.
Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,
бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,
згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.
В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні
щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.
Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.
Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних.
Темряву чорну жене промениста богиня.
В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде
світ весь будити зоря. Вставайте! Бо знову з'явився
нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,
день наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!
Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!
Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки!
Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!
Гімни Агні
І
Батько всієї родини приносить поданки.
Агні швидко біжить по всім вітті кострища.
Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на початку,
в час, як дві матері його на світ породили.
Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.
Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі,
швидше, все швидше... он кинувсь на нижчії знову.
Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!
Вітром розмаяний, в'ється, тріщить, гоготить і вирує,
ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишає.
Мчить наче повіз, червоним пломінням вже неба сягає.
Швидко від сяйва никне темрява, наче ті птахи,
що поспішають сховатись від сонця упалів.
Вчуй нас, ти, боже поданків! Ти маєш прекраснеє світло,
коней прудких, пишний повіз ти маєш!
Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші благання!
О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!
II
(РВ 2, 4)
Ясного Ami для вас викликаю, господаря люду,
ми його хвалимо в гімнах, поданки даємо,
він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних.
Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,
любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!
Полум'ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.
От, роз'ярившися, дерево їсть він і жевріє-сяє.
Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз.
Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,
що усміхається ясно до нас із-за хмари.
Він по землі розстеляється, й землю він палить,
він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.
Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..
Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,
дай нам хорошу сім'ю і великі достатки!
Гімн про перемогу Індри над Агі
(РВ І, 32)
Маю співати про ту перемогу, що вчора одержав
Індра-стрілець. Переміг він Агі, розділив усі хвилі,
визволив він з гір небесних потоки... І ринули води...
Як до обори корови біжать, так летять вони в море...
Індро! Подужавши первістня хмар, ти розбив єси чари
тих чарівниць, народження дав сонцеві, місяцю й зорям!
Перед тобою твій ворог зника... Індра вдарив на Врітру,
то ж найхмарніший був ворог. Потужним смертельним перуном
він йому тіло розбив. Мов підтяне сокирою древо,
долі простягся Агі. Наче прорвана гребля, лежить він,
водами вкритий, а там тії води утішили серце.
Врітра колись їх держав у своїх величезних обіймах,
отже, Агі подоланого давлять вони і стискають.
Кидають вітри турботні, буйні тіло Врітри, і води
топлять його, він тепер така річ, що і назви нема їй!..
Сон, вічний сон покрива тепер ворога Індри!..
Гімн до Сонця
(РВ І, 50)
Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,
коні блискучі несуть його. І перед сонцем,
оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.
Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.
Сурія, прудкий їздець! ти нам світло приносиш,
сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,
перед людьми, перед небом, всі бачать тебе і дивують.
Ти очищаєш, від лиха борониш! Ти світлом вкриваєш
землю і люди, а небо й повітря ти ним заливаєш.
Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння неземні.
Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!
Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом,
Їде твій повоз, сім коней упріг ти у ярма окремі.
Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,
падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти найкращеє світло!
О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,
тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.
Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,
а жовтяницю на жовтії квіти я кину.
Син Адіти встав потужний, - він ворога мого поборе!
Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.
Гімн до найвищого духа Праматма
(РВ 10, 129)
Як не було ще нічого: буття й небуття, ні етеру, ні неба,
що покривало усе те, чого не було ще?
Де було скрите таємне? У хвилях? В безодні?
Смерті й безсмертя тоді не було; і ніщо не ділило
темної ночі від ясного дня, і жило тоді тільки
"Все" неподільне, а в ньому ніщо не жило.
Отже, і все, що було. Його темрява крила,
мов океан, безпросвітна. І "Все" було скрите глибоко,
скрите в самому собі, і вродилось воно, і зростало
під своїм власним теплом. Тож найперше кохання
"Все" прийняло, бо кохання - духовного світла первісток.
В думці міркуючи, мудрії Ріші почули той зв'язок,
що то єднає буття з небуттям. Але де ж був той промінь,
що то побачили Ріші? Чи був він вгорі, чи в безодні?
Впало насіння, і сили зродились; внизу - народження,
сила і воля - вгорі. Але хто теє знає?
Хто ж нам повідав те, звідки взялися світи всі безкраї?
Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.
Хто ж може відати, звідки пішло все? Хіба тільки той сам,
з кого повстали безкраї світи, - чи створив він,
чи не творив їх, - він бачив усе з високості,
він певне знає усе; а може, і він не відає?..
І
(РВ 10, 18)
Все має чергу свою: по житті і смерть приходить.
Хай же сей поклик, що ми до богів посилаєм тепера,
буде почутий. Ми ж будьмо веселі, танцюймо,
будьмо щасливі і дбаймо, щоб довше прожити.
А від помершого долі я бороню всіх живучих,
хай в його путь жоден з люду сього не відходить,
хай всі живуть по сто літ! Міртйо1 в яму закиньмо.
Жінко, іди в ту господу, де маєш свій вік доживати.
В дітях, що він полишив тобі, знайдеш небіжчика свого.
Ти була гідна дружина тому, з ким навік заручилась.
Сей сагайдак у руках у помершого - міць наша, сила і слава.
От що з тобою зробилось!.. А ми, на сім світі зоставшись,
будьмо одважними людьми, щоб з ворогом гордим змагатись.
Ти ж повернись до землі, до широкої, доброї неньки,
що розстелилась широко... О земле, розкрийся!
Будь ти до нього лагідна та добра, сховай його кості!
Вкрий його, земле, як шатою мати вкриває дитину.
Землю я сиплю на тебе тепера, копаю могилу,
щоб твоїм костям спокійно, вигідно лежати.
Предки глядітимуть гріб сей. Йама тут зробить оселю.
ІІ
(РВ 10, 14)
Підеш, одійдеш од нас тим шляхом, що по ньому ходили
наші батьки! Ти побачиш богів двох величних
владарів Йаму й Варуну, що наші подання приймають.
З Йамою жити на небі високім ти будеш,
бо заслужив ти на теє. Покинь все лихеє,
потім вернись до нас знову у постаті ясній, блискучій.
ІІІ
(РВ 10, 16)
О, не пали його, Агні, не завдавай йому болю!
Нe роздирай його тіла! Як приймеш його ти, премудрий,
вічним батькам його дай! Хай до Сурії вернуться очі,
Вайу дихання хай прийме. Дай небу й землі їм належне.
Водам, ростинам верни сього тіла частини.
Тільки безсмертну частину пройми своїм пломінем ясним,
боже Агні, і зогрій своїм палом ту душу,
в постаті ясній неси її в край, де правдивії люди.
Агні! Нехай він полине до прадідів наших!
Хай він приходить на поклики наші й подання.
Потім нехай оживе і прийме яку постать.
О, Дйатаведас! Хай знову з'єднається він з яким тілом.
IV
(РВ 10, 17)
Хай понесе тебе звідси Пушан той премудрий
цілого світу пастух, що глядить своє стадо.
Хай тебе Агні віддасть до батьків та богів доброчинних.
Хай захищає й глядить тебе вічний мандрівець,
мудрий Пушан у обладі своїй. Хай провадить Савітрі
в тую країну тебе, де живуть праві люди і предки.
Гімн до Йами
(РВ 10, 154)
Всіх, що одважні були на війні, що померли славутні,
всіх, що поданки великі давали, прийми їх до себе,
всіх, що чинили добро, що любили його й боронили,
правих, поважних батьків наших, Йама, прийми їх до себе!
Мудрих співців, що складали багато пісень в божу славу,
сонця сторожу, тих Ріші поважних і правих,
всіх їх до себе прийми ти, о Йама!
1890
Переклад Лесі Українки
До Вішну
Я дії Вішну тут прославить хочу.
Він виміряв землі безмежний простір.
Піднявся Вішну на найвище місце,
Усесвіт кроками трьома пройшов він.
Цим подвигом себе уславив Вішну,
Як звір страшний, що по горі блукає.
У межах кроків трьох його широких
Створіння всі своє життя провадять.
Цей спів гучний нехай летить до Вішну –
Бика, що широко ступає в горах.
Оцей великий, широченний простір
Один він кроками трьома проміряв.
Його три кроки сповнилися медом,
Там насолоджуються в прохолоді.
Оцей великий простір - небо й землю,
Усі створіння він один тримає.
Тож зійдемо на шлях його принадний,
Де насолода є побожним людям!
Це ж там, біля найвищого з трьох кроків,
На місці Вішну є криниця меду.
Коли б і нам дійти до того місця,
Де мешкають корови міцнорогі!
Нам сяє звідти той найвищий ступінь
Цього бика, що широко ступає.
До Індри
Як Сомою упився мудрий Індра,
Що з допомогою його робив він?
Ті, хто його при жертві прославляв,
Що від ясного мудреця дістали?
Упившись Сомою, сп'янілий Індра
Творив добро, на поміч Сому взявши.
Ті, хто його при жертві вихваляв,
Добро й тоді, добро й тепер дістали.
Величності твоєї ми не знали,
Твоєї мудрості не знали, щедрий!
Твої дари, о Індро, найновіші
І міць твоя були нам невідомі.
Тепер ти виявив цю міць, о Індро,
Коли ти знищив кодло Варашікхи.
Коли під громом, блискавкою Індри
Загинув їхній проводир у битві.
Ти повбивав нащадків Варашікхи,
Поміг Абг'явартіну Чаямані,
Згубив при Гарупії Врічіватів,
Злякавши їхні тилові загони.
Загинуло їх тридцять сот при зброї,
При Яв’яваті через легковажність.
І стрілами ти їх розбив, славетний,
Як посуд розбивають, - геть, дощенту.
Чиї червоні два бики на ниві
Ідуть та лижуться в одній упрязі?
Той для Стрінджаї подолав Турвашу,
Для сина Девавати - Врічівасів.
Два вози та биків, корів ще двадцять,
Агні! Мені дарує князь шляхетний,
Великий Абґявартін Чаямана, -
Велика нагорода це від Партхів.
До Варуни
Хай не піду я, Варуно,
О царю, в житло земляне,
Благий владико, змилуйся!
Іду надутий, мов пухир,
О громовержце, і трушусь, -
Благий владико, змилуйся!
Якщо, безглуздий, якось я,
О боже чистий, согрішив, -
Благий владико, змилуйся!
Співця, що у воді стоїть,
Жага вже мучить почала, -
Благий владико, змилуйся!
Коли перед богом якось, о Варуно,
Ми, люди, в своєму житті согрішили,
За гріх той великий ти вже не карай нас!
До Пушана
Нам знавця знайди, Пушане,
Що сліди покаже зараз,
"Ось вони", - хай він нам скаже.
Спільно підемо з Пушаном:
Він оселі нам покаже.
"Тут вони", - хай він нам скаже.
Колесо не лусне в нього,
Не розіб'ється і короб,
Не зламаються й обіддя.
Хто йому приніс пожертву,
Вже Пушан не занедбає:
Той майно знаходить перший.
Хай Пушан пасе корови,
Коні нам охороняє
Та добро нам постачає!
Стережи, паси корови
Тим, хто Сому офірує,
Хто пісень тобі співає!
Хай ніщо в нас не псується,
Десь у ярі не загине.
Доглядай худобу нашу!
Це ж тебе, хто нас пильнує
І скарбів своїх не губить,
Як господаря ми просим.
За Пушановим законом
Не зазнаємо ми лиха,
Бо тебе ми прославляєм!
Здалека Пушан боронить
Хай правицею своєю.
Втрату нашу поверни нам!
Народна пісня при чавленні Соми
Різноманітні в нас думки,
Різниться й доля у людей.
Ушкоджень лікар й тесля хтять,
Брахман же - Сому щоб чавить.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Зібравши хмиз сухий, коваль
Роздмухує його крилом
І, за ковадлом стоячи,
Жде, чи не прийде багатій.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Співець я, батько мій - чаклун,
А мати крутить жорна тут,
Працюємо на різний лад,
Але жадаєм грошей всі.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Жадає кінь легких возів,
А блазень - усмішки панів,
А прутень - волохатих піхв,
А жаба лізе до води.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
До Ночі
Ніч зійшла і оглядає
Все довкруг чарівним зором,
Закосичившись в оздоби.
Простяглася на весь простір –
По долинах та по горах.
Пітьму геть жене зірками.
Світла ніч коли настала,
Світло денне заступила.
Хай від неї морок згине!
Наша будь з тієї хвилі,
Як зібралися ми спати,
Ніби птаство на дерева.
Всі оселі вже поснули,
Всі пташки. І всі тварини,
І орли, лишивши здобич.
Злодія жени далеко,
Ноче, - вовка та вовчицю, -
Дай заночувати гарно.
Пітьма нас перемагає,
І заковує нас морок,
А зоря своє все ж візьме.
Шлю пісні я, мов корови,
Вибирай же, донько неба,
Гімн собі, як на змаганні!
Лісовичко, Лісовичко,
Заховалась ти в лісочку.
До села шляху не знайдеш?
Жах тебе перемагає?
Як цвіркун в гаю озветься
Та цикади зацвіркочуть,
То мов ніжні звуки віни
Лісовичку вихваляють.
Ніби тут корови паслись...
Ось хатину я вже бачу.
Ось надвечір Лісовичка
Удає скрипіння воза.
От мов хтось корівок кличе,
Мов дерева хтось рубає,
Хтось увечері в лісочку
"Пробі, пробі!" мов гукає.
Лісовичка не нашкодить,
І ніхто не нападає.
Ягідок солодких з'ївши,
Відпочинь собі, як хочеш.
Запашну, смачну й поживну
Лісовичка їжу має.
Всім створінням рідну матір –
Похвалив я Лісовичку.
П’яний Індра
Гей, чого мені журитись?
Я коня й бика дістану.
Мабуть, Сомою я впився.
Наче той бурхливий вітер
Гне напій мене додолу.
Мабуть, Сомою я впився.
Так мене питво вхопило,
Як той огир колісницю.
Мабуть, Сомою я впився.
Мукає моя молитва,
Як корова до телятка.
Мабуть, Сомою я впився.
Як той стельмах крутить коло,
Пісню я кручу, як хочу.
Мабуть, Сомою я впився.
Увесь світ мені здається,
Наче крихітка маленька.
Мабуть, Сомою я впився.
Бо ж мені земля і небо
І по пояс не сягають.
Мабуть, Сомою я впився.
Отже, більший я й за небо,
Отже, більший я й за землю.
Мабуть, Сомою я впився.
Швиргону я зараз землю
Ось туди й сюди, як сходу.
Мабуть, Сомою я впився.
Я одним плечем все небо,
Другим - землю підпираю.
Мабуть, Сомою я впився.
Найвеличніший з великих,
Аж до хмар я піднесуся.
Мабуть, Сомою я впився.
Навантажився я, годі!
Повезу богам пожертви.
Мабуть, Сомою я впився.
(Загадки)
Червонобурий, дужий, щедрий,
У золоті і молодий (Сома).
Сидить на вогнищі, блискучий
І наймудріший він серед богів (Агні).
Залізну взяв сокиру в руки, -
Він найневтомніший з богів (Тваштар).
Тримає палицю, якою
В хвилину гніву Врітру він забив (Індра).
В руці у нього гостра зброя,
Він ліки знає і блищить, страшний (Рудра).
Крадеться по шляхах, немов той злодій,
І знає місце, де знайти скарби (Пушан).
Сягає широко, в три кроки,
Він місця, де радіють всі боги (Вішну).
Дві пташки летять за одною,
У вічному літі вони (Ашвіни й Зоря).
Собі житло створили в небі
Владарі ті два, що масло п'ють (Мітра й Варуна).
Співаючи, знайшли ті гімни,
Що аж сонце запалить могли (Ангіраси).
Переклад П. Ріттера
Пізнання
(Рігведа X, 71)
Ця пісня належить до пізнього шару Ріг веди. Хоч вона і починається зверненням до Бріхаспаті, бога-покровителя молитви, жерця і співця, її навряд чи можна віднести до гімнів. Індійська тлумачна традиція пов'язує пісню з проблемою пізнання, але основною її темою є тема співочого гуртування. У перших строфах виводиться міфічний прототип земних товариств - співдружність давніх ріші ("вони", "мудрі", "семеро співців"), які разом, у згоді, сотворили Мову (власною думкою, давши потім імена речам, або за допомогою жертвоприношення, виявивши її у первісних творців гімнів і поділивши "поміж багатьма", тобто віддавши людям). Далі долучаються мотиви обраності співців та звичаїв, що панують у співдружностях. Священна Мова гімнів приступна не всім: тільки ті, хто здатний її чути, об’єднані в співдружності (4,9). Але й серед них не всі однакові "поривами духу", тобто не всі мають однаковий дар імпровізації (7). Співдружність виставляє на змагання лише сильних, відстоюючи слабших (8) і тих, що з часом став "неповоротким" (5). Між членами товариства має панувати злагода (6); перемога одного з них приносить славу всім, дари, виграні ним, належать усім (10).
1
О Бріхаспаті, перший початок Мови (постав),
Коли вони прийшли в дію, даючи імена.
Те, що було в них найкраще, незаплямоване,
Те, що було приховане в них, стало проявленим завдяки любові.
2
Коли мудрі думкою Мову створили,
Просіюючи (її), ніби зерно, - ситом,
Тоді друзі спізнали співдружності,
Їх священний знак на Мову нанесено.
3
За допомогою жертви пішли вони по сліду Мови.
Вони виявили, що вона увійшла у творців гімнів.
То принісши, вони поділили її поміж багатьма.
Семеро співців разом вітали її вигуками.
4
Дехто, дивлячись, не бачить Мови,
Дехто, слухаючи, не чує її.
А комусь вона віддає (своє) тіло,
Як дружина у пристрасті, в чудовім уборі - чоловікові.
5
Кажуть, що хтось став неповоротким, зажирілим у співдружності.
То його більш не шлють на змагання.
Цей живе порожньою оманою:
Він чув мову, що не дає ні плодів, ані квітів.
6
Хто в біді полишив друга-однодумця,
Не має той права на Мову!
І навіть якщо він щось чує - намарне чує:
Він не спізнає шляху доброчину!
7
Друзі, що мають очі (та) мають вуха,
Бувають неоднакові поривами духу.
Одні - як ставки, (де вода) по рот (чи) по плечі,
А інші - як стави для омовіння.
8
Коли брахмани (як) друзі разом жертву приносять,
А в серці відточені пориви духу,
То когось залишають позаду зумисне,
Зате інші - чиї молитви викликають хвалу - виступають наперед.
9
Хто не йде ні близько, ні далеко,
(Хто) не (справжні) брахмани, не готують сому,
Ті, погано володіючи Мовою,
Тчуть на пітканні ганчірку, не тямлячи (цього).
10
Все товариство радіє за друга,
Що прийшов зі славою, переможця у поєдинку.
Він спасає їх від гріха, добуває їм харч.
Його як належить вирядили на змагання.
11
Той сидить і викохує квітку гімну,
Той співає мелодію до (віршів) шакварі2.
Той - брахман - проголошує знання суті,
Той вимірює міру жертвопринесення3.
Переспів Анатолія Ткаченка
Восемь гимнов "Ригведы" (уривки)
К Agni. І, 1
1. Я умоляю Agni, первосвященника, бога, в подобающее время приносящего жертву, главного жреца, щедро раздающего сокровища.
2. Agni достоин прославления прежними пророками и теперешними; он да низведет сюда богов.
3. Посредством Agni можно получить богатства и благосостояние каждый день, блестящее, сопровождаемое многочисленными героями (- сыновьями).
4. О Agni, которую жертву ты в жертвенный прздник со всех сторон окружаешь, та прямо идет к богам;
5. Agni, жрец мудрый, павдивый, наиболее вдохновляющий, бог, с богами да придет.
6. О Agni, только ты действительно, что ты как спасительно дашь благочестивому, о Angiras!
7. К тебе, о Agni, каждый день, о светящий в темноте, мы приходим, молитвой принося почтение.
8. (К тебе) распорядителю жертвенных празднеств, стражу священного порядка, лучезарному, увеличиващемуся в собственном доме.
9. О Agni! Будь нам легко доступен, как отец сыну; сопровождай нас к счастью.
К Rudre. II, 83
1. Да придет твоя благосклонность, о отец Marutbe! не удаляй от нас созерцания солнца. Богатырь да будет милостив нашим лошадям! Пусть, о Rudra! мы размножаемся потомством.
2. Пусть я проживу, о Rudra, сто лет от данных тобой спасительных лекарств; далеко от нас отгони ненависть, нужду, несчастья, (разгони) во все стороны.
3. Ты, Rudra, по красоте самый прекрасный из создания, ты, о держащий в руках молнию! самый сильный из сильных, перенеси нас для счастья на тот берег беды, все нападения несчастья отгони (от нас).
4. Да не прогневим тебя, о Rudra-mypi ни поклонами, ни плохими гимнами, ни призванием вместе с тобой других богов; возбуди (прибавь силы) лекарствами наших богатырей; ты, я слышу, наиболее помогающий лекарь.
5. О если б я мог умилостивить гимнами Rudr'y, которого призывают молитвами, жертвенными возлияниями! Милости вый, благосклонно слушающий призвания, да не предаст нас своему гневу рыжий, прекрасногубый.
6. Он, тур, сопровождаемый Магш'ами, да возрадует меня, умоляющего о помощи, великой силой! О если б я благополучно достиг милости Rudr'u, как томимый жарой (достигает) тени!
7. Где, о Rudra, твоя милостивая рука, целительная, приносящая помощь, уносящая посланные небом несчастья? О тур! помилуй меня.
8. Блестящему рыжему туру я посылаю величайший гимн. Мы славим молитвой пылающего; мы призываем страшное имя Rudr'bi.
9. Крепкими членами (тела) и блестящим золотом разнообразно украсил себя страшный рыжий: владетеля этой огромной вселенной, Rudr'y, не оставляет полнота жизни.
10. Ты по праву носишь лук и стрелы, по праву носишь золотую цепь, пеструю, возбуждающую почтение, по праву обладаешь всей этой чрезмерной силой: никого нет, о Rudra! могущественнее тебя.
11. Воспой славного молодого (воина), сидящего в боевой колеснице, ужасно нападающего, как страшный дикий зверь. Будь милостив, о Rudra! певцу, который тебя воспевает. Другого кого-нибудь, а не нас, пусть убьют твои войска.
12. Как сын преклоняется перед почитаемым отцом, когда он приблизится, так я, о Rudra! преклонился перед тобой; подателя богатств, властелина благ я призвал; когда мы тебя воспеваем, ты даешь нам лекарства.
13. Я желаю для спасения и счастья (получить) от Rudr'u лекарства, которые у вас есть, о Manifu, (лекарства) чистые, спасительные, укрепляющие, о Vrsan'bi (лекарства) которые выбрал отец наш, Мали.
14. Да минует нас оружие Rudr'bi, да обойдет великий гнев страшного! О милостивый! отпусти твой лук могущественным (? подр. МагиҐам); будь милостив к потомству, размножающему род!
15. О рыжий тур! о бог! явися нам не грозным и не убивающим, выслушай нас, позволь, чтоб мы при жертве громко пели, как богатыри.
К водам VII, 49
1. Из средины (воздушного) моря идут младшие сестры океана, чистые, никогда не отдыхающие; молниеносец Indra-тур проложил им дорогу; эти божественные воды да помилуют меня!
2. Воды небесные и те, что текут (на земле), будучи выкопаны или самородные, имеющие своею целью океан, блестящие, светлые,-эти божественные воды да помилуют меня!
3. Среди которых идет царь Varuna, смотрящий на правду и неправду людей, которые каплями спускают сладость (благословение), блестящие, светлые, - эти божественные воды да помилуют меня!
4. В которых царь Varuna, в которых Soma, в которых все боги напиваются силой, в которых находится обнимающий всех людей Agni- эти божественные воды да помилуют меня!
X. 129. (Космогонический)
1. Тогда не было ни небытия, ни бытия, не было пространства, и по ту сторону пространства не было неба; что же покрывало (все)? где, под чьей защитой находилась вода, бездонная глубь?
2. Ни смерти тогда не было, ни бессмертия, не было отличия ночи ото дня: тогда Одно, не движимое ветром, само по себе дышало, и больше не было ничего, отличного от него.
3. Была темнота; вначале все было погружено в темноте и неразличимо водой; когда пустота была погружена в пустоте, тогда силой теплоты произошло это Одно.
4. Затем, прежде всего возникло Желание, которое было первым семенем духа; мудрецы, поискав в сердце, посредством размышления открыли родство (связь) существующего в несуществующем.
5. Горизонтально была протянута их (мудрецов) вожжа (была ли она под чем-нибудь?); они испускали семя, они были велики, была свобода (стремление) вниз, стремление вверх.
6. Кто знает наверно, кто здесь может объяснить, откуда, из чего произошло это творение? Боги (суть) по сю сторону этого творения (т. е. они произошли после него), а кто же знает, откуда он (сам) произошел?
7. Кто смотрел с высочайшего неба на это творение - произвел ли он его, или не произвел - тот, конечно, знает, откуда оно произошло - или тоже не знает.
Володимир Шаян