Атхарваведа - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА
(Фрагмент)
Велика істина, закон могутній, освяченість і подвиг,
І жертва та святі слова тримають міцно Землю.
Вона панує над усім, і що було, й що буде.
Нехай Земля широкий простір нам відкриє!
Вона не зазнає ваги від тих людей, що ходять,
На ній степи, долини й гори незліченні,
Ростуть і трави, що різноманітну мають якість.
Нехай Земля розкриє простір, дасть нам щастя!
На ній вода існує - моря і ріки,
На ній боги безсмертя здобули для себе,
Живе все те, що диха й рухатися може.
Нехай Земля ця дасть нам перемогу!
На ній оці чотири світу сторони існують,
Є ниви та поля, народжується їжа,
Живе все те, що дихає й перебуває в русі.
Нехай Земля дає нам молоко й худобу!
На ній ворогували споконвіку давні люди,
На ній боги колись перемогли асурів,
Живуть корови розмаїті, коні й птаство.
Нехай Земля нам дасть щасливу долю й щастя!
Тривка підпора держить все, скарби в собі ховає,
У грудях золотих її усе живе міститься,
Вона Вогонь вселюдський пестить, злігся з нею Індра.
Нехай вона і нам багатство забезпечить!
До Варуни
Він владар, і щонайвищий,
Він усе, мов зблизька, бачить.
Хтось пройти таємно дума,
А боги про все дізнались.
Як хто стоїть, хто ходить, хто сховався,
Хто рухається крадькома, тихенько;
Чи два, зійшовшися десь, розмовляють, -
Цар Варуна все знає, усе віда.
Цареві Варуні земля належить.
Велике небо все - згори додолу.
Хоч стегна Варуни - два океани,
Він сам ховається в одній краплині.
Нехай пройде будь-хто все небо наскрізь,
Від Варуни-царя він не звільниться!
Наглядачі його на небі бродять
І землю безліччю очей проймають.
Цар Варуна все оглядає й бачить,
Що між землею й небом, поза ними.
Очей мигтіння кожне лічить в людях,
Немов гравець у кості, грає ними.
О Варуно! Твої в'язила, тричі
Простягнені, сім раз по сім блискучі,
Хай закують тих, що неправду кажуть,
І визволять усіх, що кажуть правду.
О Варуно всезрячий! Ошуканця
Оплутай і повік не випускай!
Хай черево розпухне злому й лусне,
Як розсипається без обручів діжа.
Карати може Вару на й простити.
Тутешній він і в той же час чужий,
Божественний і людський водночас.
Всіма в'язилами тебе в'яжу я.
Я вже такий, а батько й мати - інші.
В'язила всі тобі передаю.
До Кашлю
Як думки разом з бажанням,
Що летять далеко й швидко,
Так лети і ти, о кашлю,
За думками геть, далеко!
Як ті стріли найгостріші,
Що летять далеко й швидко,
Так лети і ти, о кашлю,
Згинь, щоб сліду не лишилось!
Як блискучий промінь сонця,
Що летить далеко й швидко,
Геть лети і згинь, о кашлю,
В глибині морській далеко!