Пурани - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Пурани - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Із "Маркандеї-пурани"

Цар Випащит у пеклі

Брахманець Яда, що за чесне життя одержав дар пригадати собі своє давніше існування, оповідає своєму батькові про те, як він колись був у пеклі.

І

Яда мовить:

Я, тату, розповів тобі про перше пекло, Раураву,

Послухай же про пекло ще, що зветься Маха-Раурава4.

Там на п'ять тисяч миль вокруг земля вся з міді кована,

Внизу огонь горить і так розпалена вона огнем,

Що світить на весь світ, немов уповні місяць, сходячи.

Там Ями слуги грішних пруть, зв'язавши руки й ноги їм,

І обертають, мов снопів, на середину котять їх.

А круки, сови, чаплі рвуть, вовки їх, скорпіони жруть,

І мухи й кречети їдять, аж доведуть їх на сам плац.

Обпечені, збентежені, вони кричать раз в раз: "Ой-ой!"

Ой тату! Мамо! Братику! Ой любі!" В страху своїм

Вони не мають полегші. Отак вони збуваються

Свого буття, аж поки з них не змиє всякий злоби слід.

Очистяться з гріхів своїх за тисяч раз по тисяч літ,

Та далі друге пекло є, що зветься Тамас5, зимне страх,

Завдовж як Маха-Раурава, довкола вкрите пітьмою.

Там люди, зціплі стужею, в страшливій пітьмі бігають,

Шукають виходу, гнітуть, одні о другі б'ються, знай,

Зчіпляються, клубляться враз, кричать із болю в холоді.

Та й інші кари ще терплять, ще й голод, спрагу лютую.

Різкі вітри, що снігом б'ють, проймають аж до кості їх,

А з голоду ссуть власний шпик, п'ють власну кров, що капле з них.

Без впину биті крутяться, взаїмно попихаються.

Такі страшенні муки там терпить людство в тім Тамасі,

Аж доки крихіточки провини їх не змажуться.

А обік інше пекло є страшне, що звуть Нікрінтіна6.

Точило величезнеє там ненастанно крутиться,

На нім людей нав'язаних шматують парки шпурами,

Що йдуть із пальців Ями слуг, і тнуть від стіп до голови.

Та не вмирають через те оті стражденні грішники –

На сто шматків розсічені, вони назад зростаються.

Отак січуть там грішників, шматкують тисячі років,

Аж доки до краплиночки гріхи їм не сполощуться.

Та слухай ще, що я скажу: є пекло, Апратішна звесь,

А ті, що в пекло те ввійшли, нестерпні муки зносять там.

Колеса там, вали й шпури приладжені для лютих мук

На тих людей, що впали в гріх. Прив'язані до тих колес,

Вони довкола крутяться невпинно сотні тисяч літ.

А другі знов прив'язані до валу, що вода вертить,

І крутяться довкола так, і кров з них капає раз в раз,

І кров'ю заплива лице, з очей кроваві сльози ллють.

Такі їх муки! Жаден твір живий не витерпів би їх.

Про інше пекло слухай ще, що Ашіпатравана7 звесь!

Поміст в ньому на тисяч миль огнем ярким покритий весь,

Промінням сонячним наскрізь до крихти перепалений,

Живі істоти, що живуть в тім пеклі, все поклони б'ють.

Та всередині вказуєсь прекрасний мокролистий ліс,

А листя в нім - самі мечі, о превелебний брахмане!

Ще й міріади чорних псів там гавкають, мордатих страх,

Зубатих, мов тигри, страшних. Вони пильнують в лісі тім,

Вогкім, тінистім, аж сюди живі істоти прибіжать,

Що спрагу лютую терплять, кричать: "Ой мамо! Серденько!"

В найтяжчім горі ноги їх огнем горять, що б'є з землі.

А як у ліс вони прийдуть, повіє вітер, кине їх

На землю - тут вони падуть у море яркого вогню,

Що бухає по всій землі і лиже все у інший бік.

А тут і тії пси страшні із тіла нещасливих тих

Рвуть член за членом. Отаке се пекло, батьку дорогий.

Послухай ще про пекло те страшне, що Тапта-кумбга8 звесь.

Куди не глянь, котли стоять, розжарені, в огні яркім,

А в них олій, розтоплене залізо, олово кипить,

І бухає, і прискає понад яркеє полум'я.

Сюди-то слуги Ямині неправих мечуть стрімголов;

Вони киплять, а з членів їх розварених гнила вода

Тече, і капа з костей шпик. Страшливі кречети їм рвуть

Розламані очні кістки з розтрощеної голови.

Знову люті птахи мечуть їх у ті самі котли, і знов

Їх голова розварена, їх члени, нерви, м'ясо, кість

І шкіра - все зростається в олії тім кипучому.

Живих, окріпших грішників тут слуги Ями ложками

Мішають, і вертяться там в олії тім вони кругом.

Така-то Тапта-кумбга та, як я говорю, батьку мій.

ІІ

В моєму сьомому житті перед теперішнім життям

В сім'ї мужицькій родивсь я. Тоді-то не пустив я раз

Скотину до пійла. За те я був засуджений терпіть

В страшному пеклі, де палав огонь безмірний; птахи там

Залізнодзюбії були; болотом замінилися

Потоки крові, що плила з тіл, дроблених машинами;

Річки текли кровавії з тих грішників шматованих.

Там, вкинений у пропасть, я пробув сто літ і більше ще,

В страшнім огні палаючи, від спраги усихаючи.

Нараз повіяв вітерець на мене, радістю дихнув,

Розкішним холодом, що йшов від збана камфори й муки.

Хто доторкнувсь його, той був увільнений від лютих мук,

І я почув блаженство теж, як в небі душі праведні,

І вперше очі в далечінь і витріщивши з радості,

Дивуючись, що се значить, ми мужа пречудового

Побачили поблизько нас; жорстокий Ями раб, в руці

Держачи палицю, що є мов Індри грім, показував

Йому дорогу наперед і кликав: "Ось ходи сюди!"

А як побачив муж отой пекло, повне соток тортур,

Він, милосердям зрушений, отак до Ями слуг сказав:

"Гей слуги Ями, що таке зробив на світі я, скажіть,

За що в найглибше пекло я попав, страшне для своїх мук?

Я звався Випащит і був із роду славних Джунака,

Що в краї Відеха були правдиві пастирі людей.

Я всякі жертви приносив, свій край я чесно боронив,

Не давсь опанувать гніву, і гість від мене не пішов

Незапоможений; богів, мудреців ні слуг я не вражав;

Чужих жінок, добра не баг, нічого, що чиєсь було.

Я досі так напевна ждав ласки богів, пустинників!

За що ж тепер попався я у пекло те страшливеє?

Слуга Ями мовить:

О царю, так без сумніву в все те, що говориш ти!

Та все ж таки сповнив єси один, хоч невеликий, гріх9,

За се на хвилю мусив ти попасти в пекло те страшне,

Та вже спокутуваний він, - ходи, о царю, відси геть,

У радість, що належиться тобі за добрії діла.

Цар мовить:

Провадь мене, слуго божий, я радо за тобою йду10.

І ось цар приготовився іти за ним: та тут піднявсь

Страшенний крик усіх людей, що в муках там каралися:

"О царю, змилуйся, зажди ще хвилечку! Сам дух, що йде

З твойого тіла, душу нам освіжує, горючий жир

Холодить, муки й болі всі до крихти в тілі втишує.

Спинись, царю! Помилуй нас, о тигре поміж мужами!"

Почувши мову тую, цар почав питать у Ями слуг:

"Чи справді холоду я подав тим людям? Що таке

Вчинив я добротворнеє у смертнім світі, що ось тут

Таке освіження дає сим людям? Се скажи мені!"

Слуга Ями мовить:

За те, що тіло ти своє кормив останками тих страв,

Що полишались з жертв предкам, богам, і гостям, і слугам,

За те, що всі думки твої були, щоб наситити їх, -

За те так освіжаючий є запах тіла твого сам,

І жадна мука, царю мій, не пристає до грішників.

За те, що жертви кінськії і інші ти по приписам

Складав, за те на сам твій вид огні, мечі, орли, котли

Пекельні і всі прилади, що душать, ріжуть, палять, б'ють,

Усі спинились, царю мій, при блиску твої величі.

Цар мовить:

Ні небо, ані Брахми світ такої розкоші не дасть,

Як та, щоб скорбним подавать потіху, - ось що мислю я.

Коли ж в моїй присутності ті люди мук не зазнають,

То, любий друже, я ось тут стоятиму, немов скала.

Слуга Ями мовить:

Ходи, мій царю! Геть ходім! Втішайся в раї, що здобув

Заслугами своїми, тих злочинців в муках тут покинь!

Цар мовить:

Якраз відси я не вступлюсь, допоки ті так мучаться,

Допоки зближення моє їм осолоду подає.

Тьфу на нужденнеє життя такого мужа, що не дасть

Підмоги нещасливому, хоч би й лихому ворогу!

Всі кари, жертви, каяття ні в сьому світі ні в тамтім

Не здатні тому, хто не рад в біді нещасних рятувать.

В кого душа без милості для старців, хорих і дітей,

Не чоловік у мене той, а Ракшас11 якийсь хіба.

Хоч близькість грішників мене самого мучить і пече

І смрід нестерпний завдає мені пекельну муку тут,

Хоч спрага й голод гне мене, що мало не зомлію я,

То все ж волю їм помагать, як там у небі раювать.

Коли своїми муками я міліонам пільгу дам,

То де ж є кращий рай над се? Тож сам ти відси геть іди!

Слуга Ями мовить:

Ось Дгарма й Індра йдуть самі, щоб випровадити тебе.

Конечно мусиш відси йти, тож не впирайся, царю мій.

Дгарма (бог справедливості) мовить:

До раю я веду тебе, що чесно заслужив єси:

Сідай на сей небесний віз, не гаючись ходімо враз.

Цар мовить:

Тут в пеклі, Дгармо, тисячі людей терплять катуші ті,

"Рятуй!" - кричать посеред мук, тому я не піду відсіль.

Індра (бог неба) мовить:

За злі діла сі грішники на пекло заслужили всі;

Ти, царю, до небес ідеш за добрії діла твої.

Цар мовить:

Коли се знаєш, Дгармо, чи ти, Індро, раю сподарю,

Скажіть мені, яка ціна і велич всіх заслуг моїх?

Дгарма мовить:

Як в морі краплі водяні, як зорі ясні в небесах,

Як ті потоки дощові і як пісок край Гангесу,

Так незлічимі, царю мій, як краплі й інші речі ті,

Твої заслуги, і ніхто пізнать не може міри їх.

А що так нині жалуєш навіть пекельних грішників,

Се ще причиниться тобі не сто, не тисячу разів.

Отим-то, любий царю, йди з богами радощів зазнать,

А тих покинь у пеклі тут, най відтерплять гріхи свої.

Цар мовить:

І як же ж людям дорожить дружбою й близькістю к мені,

Коли та близькість їм моя підмоги й пільги не подасть?

Отож коли що-небудь я добра зробив, боги святі,

Най буде се відкупленням за тих, що в пеклі мучаться!

Індра мовить:

Ще вище місце в небі дам тобі, о владнику мужів,

А й грішникам отсим нехай дарується пекельний жар.

І тут дощем посипались квітки пахучі на царя,

А Індра підсадив його на віз і в світлий рай завіз.

А я і інші всі, що там у тих вертепах мучились,

Знов переродились на світ, усякий після діл своїх12

______________­______________­_____

1 Смерть

2 (Переводы: Ludwig RV. I. 97 - Benfey, Or. Осе. I. 33 - Langlois RV. 54)

3 K Rudre. II, 33

4 Раурава - страшний; маха-раурава - вельми страшний.

5 Тьма

6 Січкарня

7 Ліс, де дерева мають мечі замість листя.

8 Огняні котли

9 Пропускаємо тут кілька рядків (XIV, 3-7), де описується той гріх - цікавий з погляду етнографічного, та нездатний до поетичної передачі: спілкування з жінкою в часі її місячного очищення.

10 Тут пропускаємо обширний догматичний уступ (XIV, 86 - XV, 47), де описуються різні роди гріхів і припадаючі за них пекельні кари.

11 Ракшаса - злий дух, що висисає кров із людей, прототип нашого упиря.

12 Пригадаємо, що індійці вірять у т[ак] зв[ану] метемпсихозу, т[о] є[сть] мандрівку душ по смерті. По їх Думці, душа людська безсмертна і вічна; душі всіх людей сотворив Брахма ще перед сотворінням світу і посилає їх в різні тіла. Коли душа в якімсь тілі жила чесно і сповнювала закони, то по смерті переходить у якусь вищу, щасливішу форму, відповідно до своїх заслуг у попереднім житті. Виємково святі і блаженні люди мають дар пригадувати собі те, що діялося з ними в давнішім існуванні, і в уста одного такого щасливого вложена також отся легенда, що по своєму мотиву являється прототипом старого греко-слов'янського апокрифа, звісного в нашім старім письменстві під назвою "Хождение богородицы по мукам".






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.