Пурани - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Пурани - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Із "Маркандеї-пурани"

Цар Випащит у пеклі

Брахманець Яда, що за чесне життя одержав дар пригадати собі своє давніше існування, оповідає своєму батькові про те, як він колись був у пеклі.

І

Яда мовить:

Я, тату, розповів тобі про перше пекло, Раураву,

Послухай же про пекло ще, що зветься Маха-Раурава4.

Там на п'ять тисяч миль вокруг земля вся з міді кована,

Внизу огонь горить і так розпалена вона огнем,

Що світить на весь світ, немов уповні місяць, сходячи.

Там Ями слуги грішних пруть, зв'язавши руки й ноги їм,

І обертають, мов снопів, на середину котять їх.

А круки, сови, чаплі рвуть, вовки їх, скорпіони жруть,

І мухи й кречети їдять, аж доведуть їх на сам плац.

Обпечені, збентежені, вони кричать раз в раз: "Ой-ой!"

Ой тату! Мамо! Братику! Ой любі!" В страху своїм

Вони не мають полегші. Отак вони збуваються

Свого буття, аж поки з них не змиє всякий злоби слід.

Очистяться з гріхів своїх за тисяч раз по тисяч літ,

Та далі друге пекло є, що зветься Тамас5, зимне страх,

Завдовж як Маха-Раурава, довкола вкрите пітьмою.

Там люди, зціплі стужею, в страшливій пітьмі бігають,

Шукають виходу, гнітуть, одні о другі б'ються, знай,

Зчіпляються, клубляться враз, кричать із болю в холоді.

Та й інші кари ще терплять, ще й голод, спрагу лютую.

Різкі вітри, що снігом б'ють, проймають аж до кості їх,

А з голоду ссуть власний шпик, п'ють власну кров, що капле з них.

Без впину биті крутяться, взаїмно попихаються.

Такі страшенні муки там терпить людство в тім Тамасі,

Аж доки крихіточки провини їх не змажуться.

А обік інше пекло є страшне, що звуть Нікрінтіна6.

Точило величезнеє там ненастанно крутиться,

На нім людей нав'язаних шматують парки шпурами,

Що йдуть із пальців Ями слуг, і тнуть від стіп до голови.

Та не вмирають через те оті стражденні грішники –

На сто шматків розсічені, вони назад зростаються.

Отак січуть там грішників, шматкують тисячі років,

Аж доки до краплиночки гріхи їм не сполощуться.

Та слухай ще, що я скажу: є пекло, Апратішна звесь,

А ті, що в пекло те ввійшли, нестерпні муки зносять там.

Колеса там, вали й шпури приладжені для лютих мук

На тих людей, що впали в гріх. Прив'язані до тих колес,

Вони довкола крутяться невпинно сотні тисяч літ.

А другі знов прив'язані до валу, що вода вертить,

І крутяться довкола так, і кров з них капає раз в раз,

І кров'ю заплива лице, з очей кроваві сльози ллють.

Такі їх муки! Жаден твір живий не витерпів би їх.

Про інше пекло слухай ще, що Ашіпатравана7 звесь!

Поміст в ньому на тисяч миль огнем ярким покритий весь,

Промінням сонячним наскрізь до крихти перепалений,

Живі істоти, що живуть в тім пеклі, все поклони б'ють.

Та всередині вказуєсь прекрасний мокролистий ліс,

А листя в нім - самі мечі, о превелебний брахмане!

Ще й міріади чорних псів там гавкають, мордатих страх,

Зубатих, мов тигри, страшних. Вони пильнують в лісі тім,

Вогкім, тінистім, аж сюди живі істоти прибіжать,

Що спрагу лютую терплять, кричать: "Ой мамо! Серденько!"

В найтяжчім горі ноги їх огнем горять, що б'є з землі.

А як у ліс вони прийдуть, повіє вітер, кине їх

На землю - тут вони падуть у море яркого вогню,

Що бухає по всій землі і лиже все у інший бік.

А тут і тії пси страшні із тіла нещасливих тих

Рвуть член за членом. Отаке се пекло, батьку дорогий.

Послухай ще про пекло те страшне, що Тапта-кумбга8 звесь.

Куди не глянь, котли стоять, розжарені, в огні яркім,

А в них олій, розтоплене залізо, олово кипить,

І бухає, і прискає понад яркеє полум'я.

Сюди-то слуги Ямині неправих мечуть стрімголов;

Вони киплять, а з членів їх розварених гнила вода

Тече, і капа з костей шпик. Страшливі кречети їм рвуть

Розламані очні кістки з розтрощеної голови.

Знову люті птахи мечуть їх у ті самі котли, і знов

Їх голова розварена, їх члени, нерви, м'ясо, кість

І шкіра - все зростається в олії тім кипучому.

Живих, окріпших грішників тут слуги Ями ложками

Мішають, і вертяться там в олії тім вони кругом.

Така-то Тапта-кумбга та, як я говорю, батьку мій.

ІІ

В моєму сьомому житті перед теперішнім життям

В сім'ї мужицькій родивсь я. Тоді-то не пустив я раз

Скотину до пійла. За те я був засуджений терпіть

В страшному пеклі, де палав огонь безмірний; птахи там

Залізнодзюбії були; болотом замінилися

Потоки крові, що плила з тіл, дроблених машинами;

Річки текли кровавії з тих грішників шматованих.

Там, вкинений у пропасть, я пробув сто літ і більше ще,

В страшнім огні палаючи, від спраги усихаючи.

Нараз повіяв вітерець на мене, радістю дихнув,

Розкішним холодом, що йшов від збана камфори й муки.

Хто доторкнувсь його, той був увільнений від лютих мук,

І я почув блаженство теж, як в небі душі праведні,

І вперше очі в далечінь і витріщивши з радості,

Дивуючись, що се значить, ми мужа пречудового

Побачили поблизько нас; жорстокий Ями раб, в руці

Держачи палицю, що є мов Індри грім, показував

Йому дорогу наперед і кликав: "Ось ходи сюди!"

А як побачив муж отой пекло, повне соток тортур,

Він, милосердям зрушений, отак до Ями слуг сказав:

"Гей слуги Ями, що таке зробив на світі я, скажіть,

За що в найглибше пекло я попав, страшне для своїх мук?

Я звався Випащит і був із роду славних Джунака,

Що в краї Відеха були правдиві пастирі людей.

Я всякі жертви приносив, свій край я чесно боронив,

Не давсь опанувать гніву, і гість від мене не пішов

Незапоможений; богів, мудреців ні слуг я не вражав;

Чужих жінок, добра не баг, нічого, що чиєсь було.

Я досі так напевна ждав ласки богів, пустинників!

За що ж тепер попався я у пекло те страшливеє?

Слуга Ями мовить:

О царю, так без сумніву в все те, що говориш ти!

Та все ж таки сповнив єси один, хоч невеликий, гріх9,

За се на хвилю мусив ти попасти в пекло те страшне,

Та вже спокутуваний він, - ходи, о царю, відси геть,

У радість, що належиться тобі за добрії діла.

Цар мовить:

Провадь мене, слуго божий, я радо за тобою йду10.

І ось цар приготовився іти за ним: та тут піднявсь

Страшенний крик усіх людей, що в муках там каралися:

"О царю, змилуйся, зажди ще хвилечку! Сам дух, що йде

З твойого тіла, душу нам освіжує, горючий жир

Холодить, муки й болі всі до крихти в тілі втишує.

Спинись, царю! Помилуй нас, о тигре поміж мужами!"

Почувши мову тую, цар почав питать у Ями слуг:

"Чи справді холоду я подав тим людям? Що таке

Вчинив я добротворнеє у смертнім світі, що ось тут

Таке освіження дає сим людям? Се скажи мені!"

Слуга Ями мовить:

За те, що тіло ти своє кормив останками тих страв,

Що полишались з жертв предкам, богам, і гостям, і слугам,

За те, що всі думки твої були, щоб наситити їх, -

За те так освіжаючий є запах тіла твого сам,

І жадна мука, царю мій, не пристає до грішників.

За те, що жертви кінськії і інші ти по приписам

Складав, за те на сам твій вид огні, мечі, орли, котли

Пекельні і всі прилади, що душать, ріжуть, палять, б'ють,

Усі спинились, царю мій, при блиску твої величі.

Цар мовить:

Ні небо, ані Брахми світ такої розкоші не дасть,

Як та, щоб скорбним подавать потіху, - ось що мислю я.

Коли ж в моїй присутності ті люди мук не зазнають,

То, любий друже, я ось тут стоятиму, немов скала.

Слуга Ями мовить:

Ходи, мій царю! Геть ходім! Втішайся в раї, що здобув

Заслугами своїми, тих злочинців в муках тут покинь!

Цар мовить:

Якраз відси я не вступлюсь, допоки ті так мучаться,

Допоки зближення моє їм осолоду подає.

Тьфу на нужденнеє життя такого мужа, що не дасть

Підмоги нещасливому, хоч би й лихому ворогу!

Всі кари, жертви, каяття ні в сьому світі ні в тамтім

Не здатні тому, хто не рад в біді нещасних рятувать.

В кого душа без милості для старців, хорих і дітей,

Не чоловік у мене той, а Ракшас11 якийсь хіба.

Хоч близькість грішників мене самого мучить і пече

І смрід нестерпний завдає мені пекельну муку тут,

Хоч спрага й голод гне мене, що мало не зомлію я,

То все ж волю їм помагать, як там у небі раювать.

Коли своїми муками я міліонам пільгу дам,

То де ж є кращий рай над се? Тож сам ти відси геть іди!

Слуга Ями мовить:

Ось Дгарма й Індра йдуть самі, щоб випровадити тебе.

Конечно мусиш відси йти, тож не впирайся, царю мій.

Дгарма (бог справедливості) мовить:

До раю я веду тебе, що чесно заслужив єси:

Сідай на сей небесний віз, не гаючись ходімо враз.

Цар мовить:

Тут в пеклі, Дгармо, тисячі людей терплять катуші ті,

"Рятуй!" - кричать посеред мук, тому я не піду відсіль.

Індра (бог неба) мовить:

За злі діла сі грішники на пекло заслужили всі;

Ти, царю, до небес ідеш за добрії діла твої.

Цар мовить:

Коли се знаєш, Дгармо, чи ти, Індро, раю сподарю,

Скажіть мені, яка ціна і велич всіх заслуг моїх?

Дгарма мовить:

Як в морі краплі водяні, як зорі ясні в небесах,

Як ті потоки дощові і як пісок край Гангесу,

Так незлічимі, царю мій, як краплі й інші речі ті,

Твої заслуги, і ніхто пізнать не може міри їх.

А що так нині жалуєш навіть пекельних грішників,

Се ще причиниться тобі не сто, не тисячу разів.

Отим-то, любий царю, йди з богами радощів зазнать,

А тих покинь у пеклі тут, най відтерплять гріхи свої.

Цар мовить:

І як же ж людям дорожить дружбою й близькістю к мені,

Коли та близькість їм моя підмоги й пільги не подасть?

Отож коли що-небудь я добра зробив, боги святі,

Най буде се відкупленням за тих, що в пеклі мучаться!

Індра мовить:

Ще вище місце в небі дам тобі, о владнику мужів,

А й грішникам отсим нехай дарується пекельний жар.

І тут дощем посипались квітки пахучі на царя,

А Індра підсадив його на віз і в світлий рай завіз.

А я і інші всі, що там у тих вертепах мучились,

Знов переродились на світ, усякий після діл своїх12

______________­______________­_____

1 Смерть

2 (Переводы: Ludwig RV. I. 97 - Benfey, Or. Осе. I. 33 - Langlois RV. 54)

3 K Rudre. II, 33

4 Раурава - страшний; маха-раурава - вельми страшний.

5 Тьма

6 Січкарня

7 Ліс, де дерева мають мечі замість листя.

8 Огняні котли

9 Пропускаємо тут кілька рядків (XIV, 3-7), де описується той гріх - цікавий з погляду етнографічного, та нездатний до поетичної передачі: спілкування з жінкою в часі її місячного очищення.

10 Тут пропускаємо обширний догматичний уступ (XIV, 86 - XV, 47), де описуються різні роди гріхів і припадаючі за них пекельні кари.

11 Ракшаса - злий дух, що висисає кров із людей, прототип нашого упиря.

12 Пригадаємо, що індійці вірять у т[ак] зв[ану] метемпсихозу, т[о] є[сть] мандрівку душ по смерті. По їх Думці, душа людська безсмертна і вічна; душі всіх людей сотворив Брахма ще перед сотворінням світу і посилає їх в різні тіла. Коли душа в якімсь тілі жила чесно і сповнювала закони, то по смерті переходить у якусь вищу, щасливішу форму, відповідно до своїх заслуг у попереднім житті. Виємково святі і блаженні люди мають дар пригадувати собі те, що діялося з ними в давнішім існуванні, і в уста одного такого щасливого вложена також отся легенда, що по своєму мотиву являється прототипом старого греко-слов'янського апокрифа, звісного в нашім старім письменстві під назвою "Хождение богородицы по мукам".







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.