Г. Дідківська. Повна вогню промова Бгагавадгіти - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Г. Дідківська. Повна вогню промова Бгагавадгіти - ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА

(фрагменти)

"Бгагавадгіта" - частина епосу "Махабгарата", можливо, найбільшого у світі. За прийнятими історичними оцінками, епос створено у VI-V століттях до н.е., записано у І ст. н.е. мовою класичного санскриту. Сучасного вигляду твір набув у VII-VIII ст., коли до нього було внесено і "Бгагавадгіту". За обсягом, сюжетними колізіями, за історичними, побутовими, ліричними епізодами епос такий усеосяжний, що індійці кажуть: "Чого нема у "Махабгараті", того нема і в країні Бгаратів", тобто в Індії. Складається він з вісімнадцяти книг, "Бгагавадгіта" належить до шостої (розділи 25-42).

Слідом за англійським виданням "Бгагавадгіти" з'являються французькі й німецькі, перекладені з англійського посередника. 1788 року М. Новиков видає у Москві такого типу переклад А. Петрова. Захоплення твором зростає. Його популяризації чимало сприяли сходознавці-індологи А. Шлегель (1767-1845) і Ф. Шлегель (1772-1829) - у Німеччині, Е. Бюрнуф (1801-1852) - у Франції. А з виходом латинського перекладу твір робиться доступним для всієї освіченої Європи.

На Україні "Бгагавадгіту" пізнавали переважно з німецьких і польських тлумачень, найавторитетнішим з-поміж яких вважається праця С. Міхальського-Івенського. З "Махабгарати" (але не з "Бгагавадгіти") переклав кілька уривків І. Франко, тепер вони повністю видруковані у восьмому томі його Зібрання творів у п'ятдесяти томах.

Дев'ятнадцятирічна Леся Українка, як відомо, написала для молодшої сестри Ольги підручник з давньої історії. Згадано в ньому і про "Рігведу", і про цілу "Махабгарату", і про "Бгагавадгіту": "В Багават-Гіта (частина "Махабгарати") Крішна, виряджаючи на війну Арйуну, князя з родини Панду, розказує йому про себе і про своє втілення: "Я початок і кінець всього світу. Нема нічого більшого від мене; на мені тримається все, як перли на реміні. Я вільгость води, я сяйво сонця і місяця, я гук, я повітря, я людська сила. Я пахощі земні, світло вогню, мудрість мудрих, сила сильних (...) Я смерть і безсмертя, о Арйуна!". Далі наводиться відповідь Арджуни. Скорочуючи й обриваючи цитування, зазначимо лише, що Леся Українка переказує зміст 6-12-го двовіршів із сьомого та 36-40-го двовіршів з одинадцятого розділів "Бгагавадгіти". Захоплення поетеси твором не поступається перед її захопленням Рігведою.

Кажучи про зацікавлення "Бгагавадгітою" на Україні, слід окремо згадати працю Федора Деларю (сина російського поета пушкінської пори), видану в Києві 1866 року під назвою "Очерк истории поэзии древних индусов". Автор, переповівши зміст "Бгагавадгіти", дає свою ширшу оцінку творові. Так, Ф. Деларю справедливо заперечує тим індологам, котрі виводили ведійські гімни і "Бгагавадгіту" за межі літератури і філософії, вважаючи їх суто релігійними творами. Цей погляд "кандидата історико-філологічного факультету університету святого Володимира", як зазначено у підзаголовку книжки, цілком збігається з тим, котрий сьогодні поділяє більшість індологів. "Поема виявляє, - пише Ф. Деларю про "Бгагавадгіту", - високий ступінь духовного розвитку, оскільки бере до уваги численні філософські системи й веде боротьбу між деїзмом та атеїзмом, унітаризмом та ідолопоклонством. Сам автор є завершеним монотеїстом".

Спеціально до "Бгагавадгіти" приверталась увага у Харківському університеті, де тривалими періодами в XIX - на початку XX ст. вивчався санскрит. У працях і лекціях професорів університету О.П. Рославського-Петровського (викладав у 1837-1870 рр.), В.І. Шерцля (у 1869-1884 рр.), Д.М. Овсянико-Куликовського (у 1888-1905 рр.), П.Г. Ріттера (у 1897-1939 рр.) широко висвітлювались ідеї і зміст "Махабгарати". У підручнику зі санскриту славетного П. Ріттера, виданому 1916 року в Харкові, додано уривок з "Бгагавадгіти". Аналіз поеми містить праця О. Білецького "Давня Індія та її література" (1933). Нарешті, 1981 року український читач дочекався перекладу перших шести, а 1991-го - решти дванадцяти розділів Гіти, зроблених Миколою Ільницьким ("Всесвіт", 1981, №11, 1991, №4), і тепер маємо змогу прочитати поему повністю.

"Бгагавадгіта" - рівною мірою філософський, релігійний і літературний твір.

З філософського боку маємо тут виклад головних засад двох із шести ортодоксальних індійських шкіл, а саме санкґї та йоги періоду їх формування. Ці філософські школи тісно пов'язані між собою, і дослідники розглядають санкґю (букв.: міркування, суперечка, сутичка) як теорію йоги (букв.: сполучення, засіб), котра має чотири напрями. Кожна йога (і карма-йога, як одна з них, особливо оригінальна в Гіті) прагне допомогти людині шляхом фізичних і психічних вправ, регламентованого способу життя визволити свій дух і злитися з брахмо. З релігійного погляду Гіта містить головні ідеї індуїзму. З літературної точки зору - це поема, що має певну фабулу, реалізовану за канонами красного письменства класичного санскриту. Фабула ця нескладна: між двома родинами - нащадками легендарного засновника Індії Бгаратиродом кауравів і родом пандавів точиться війна за царювання. На полі Куру (воно і тепер так зветься) вишикувались для битви війська цих двох родів. Старий сліпий Дгрітараштра - раджа кауравів - просить свого візницю Санджаю розповісти, що відбувається на Куру. Санджая, наділений даром ясновидця, переповідає йому події на далекому полі:

І бубни, і сурми, й литаври лунали...

Луна навкруги розляглась, сильніша від грому1.

Санджая перелічує витязів обох родів, готових до битви. На поле виїжджає, розказує він, богатир Арджуна - третій з п'яти синів Панду. Оглядаючи ратників, він вдивляється в обличчя кревних- рідних дядьків, двоюрідних братів, друзів, навчителів.

Арджуна не належав до найвидатніших богатирів, проте з-поміж них усіх він викликає особливу симпатію, бо надає перевагу не лише простій, фізичній силі в людині, а й духовному в ній. Вочевидь, саме тому автор обрав героєм Гіти Арджуну.

Він, який не втрачав любові до ближніх, хоч і зазнав разом з усіма братами злигоднів і страждань від кауравів, вагається і звертається до бога Крішни:

...Боже!..

Побачивши рід свій, ставати до бою не можу...

Вбивати рідню - чи близьку чи далеку -

не гоже,

Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!..

О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,

Заради корони над родом загроза нависла...

І Арджуна мовив до Крішни: "Не стану до бою".

В душевнім сум'ятті замовк і поник головою.

Арджуні не прийнятна участь у братовбивчій війні. Крішна (втілення бога Вішну-Нараяни) методично доводить йому протилежне: треба битися і перемогти кауравів. Він переконує його: Арджуна братиме участь у битві й перемагатиме (не без божої допомоги). Із запитань і відповідей-повчань Крішни складається вся поема. Жодних баталій, жодних пригод у ній не знайдемо, пізнаючи натомість муки, сумніви, просвітлення героя. Недарма індуїстська традиція уперто трактує битву на полі Куру як битву на "полі дгарми, честі, обов'язку" (дгарма - основа, моральний ґрунт, закон, звичай, обов'язок). Український переклад відбиває цей символічний момент тлумачення битви, починаючи словами: "На Куру, на священному полі, зійшлися дві лави..."

Отже, "Бгагавадгіта" - це діалог учителя й учня (власне, діалог двох богів, оскільки Арджуна - втілення жіночої іпостасі, шакті - Нараяни); перед нами, отже, поширений спосіб викладу в давній літературі - і в східній, і в античній. Діалогічна форма Гіти споріднює її з творами ведійської літератури. Відповіді вчителя складають релігійну й етико-філософську доктрину Гіти.

З погляду історії філософії ця доктрина є релігійною філософією, тобто вченням того самого ряду, що й філософія, скажімо, В.Соловйова, Т. де Шардена, А. Швейцера.

Головне в цій доктрині - етика, етичні засади, прагматичні настанови. Звичайно, викладаючи етику, Крішна не обминає загальнофілософських, онтологічних та епістемологічних питань. Останні, проте, подаються лише для цільності, довершеності доктрини, і не являють домінанти Гіти. Щось подібне бачимо й у філософії Г. Сковороди, сутність якої - теж етика, хоча й загально-філософських питань вона не обминає (скажімо, вчення про дві натури і три світи). Так само й метафізичні питання визначаються тут принципом монізму (у даному разі - ідеалістичного), характерного для певного історичного типу євразійського мислення.

Історичне місце філософсько-релігійної доктрини Гіти - постведійське. Маючи доволі універсальний характер, вона не стала вузькою доктриною певної релігії (крім сучасної громади бгагаватів) чи філософської школи; створена у середовищі кшатріїв, з рисами світського світосприймання, Гіта приваблює найширші кола спраглих істини. Дослідники одностайно відзначають езотеричний характер Гіти. Хоча, як і вся "Махабгарата", вона належить до священних індуїстських книг рівня смріті ("спогад"), деякі індійські коментатори зараховують її до шруті ("почуте" від Бога), тобто до найвищого релігійного авторитету.

Бгагавадгіта (уривки)

Перед боєм на полі куру

Пісня перша

На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.

Ой що ж це вчинили пандави, а чи каурави?

Дурйодгана бачить: пандави до бою готові.

До свого наставника він підійшов і промовив:

"Учителю, глянь: нас війська облягли, ніби тучі.

Привів їх сюди син Друпади - кмітливий твій учень.

В них воїни - Арджуні рівня, тугі у них луки.

Вірата, Юдгана - знавці бойової науки.

Дивись, Чекітана і Кеші стоять у долині,

Пуруджіт і Шайб'я - мов тури в подобі людини.

Міцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа - дивися! –

Ну хто може стримати їх бойові колісниці!

І наших найкращих звитяжців, готових до січі,

Тобі поіменно назву, о народжений двічі:

Ти, вчителю, Бгішма та Кріпа - його не здолати! –

Ашватгама, Карна, Вікарна і син Сомадатти.

Та й інших немало життям ради мене не важить,

Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.

Все ж нашої сили, що Бгішма збирає, замало,

Щоб силу під проводом Бгіми вона подолала.

Хто став - відповідно до стану і здійснених звершень –

Разом і осібно всі Бгішму пильнуймо найперше!"

Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику –

І голос полинув, сильніший левиного рику.

І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,

Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.

Враз, білими кіньми запряжена, мчить колісниця,

В ній - Крішна і Арджуна, сяють їх доблесні лиця.

Сурмить Крішна в мушлю, і Арджуна вторить на зміну,

І Бгіма, наводячи острах, - у флейту тростинну.

Той звук підхопив і шле далі син Кунті вухатий,

Там Накула грати почав з Сухадевою-братом.

Тут лучник із Кеші, вояка міцний, волохатий,

А там он нащадок Сатьяки, кого не здолати.

Сурмили Друпада й нащадки його незліченні,

І син довгорукий Субгатри - на мушлі священній.

Той клич долітає до неба, пронизує уші,

Синам Дгрітараштри тривогою сповнює душі.

Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.

В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.

Тут Арджуна очі до Крішни звертає: "О Боже!

Негайно спини колісницю між станів ворожих.

На тих подивитися хочу, що стали стіною,

З ким маю ще нині ставати до смертного бою.

З ким маю рубатися без милосердя й пощади,

Кого сюди вів Дгрітараштри підступний нащадок".

З уст Арджуни Крішна почув благородне, благання –

Між військ колісницю раптово спинив без вагання.

При Бгішмі, при Дроні ворожі показує лави.

"Дивися, - говорить, - усе це війська кауравів".

У Арджуни серце стиснулось від болю й розпуки:

Побачив обличчя дідів, і батьків, і онуків.

У лавах ворожих - брати, свояки, побратими;

І кревного кревний вбиватиме стрілами злими.

Так Арджуна мовив, скорботою сповнений: "Боже!

Побачивши рід свій, ставати до бою не можу.

Щось тисне у грудях, нараз пересохло у роті,

Все тіло тремтить і волосся - неначе із дроту.

Горить моя шкіра, а серце пронизує мука,

Туманиться розум, в руках я не втримаю лука.

Знамення зловісні я бачу навколо щомиті...

Кому на добро будуть кревні мої перебиті?!

Не хочу ні царства, ні слави, о Господи правий,

Бо щастя - не в царстві, ані в насолоді, ні в славі,

Раз тих, задля кого держава і влада нам мила,

Чекає по смерті холодна і темна могила.

Діди, і батьки, і сини, і онуки-пагіння,

Дядьки, і свати, й свояки - від одного коріння.

Не хочу їх смерті, нехай в нагороду дістану

Не царство, а право трьома управляти світами.

Убивши синів Дгрітараштри, гріх візьму на душу,

Не радість відчую, а тяжко каратися мушу.

Вбивати рідню - чи близьку чи далеку - негоже,

Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!

Хоча каурави, засліплені від віроломства,

Вже стріли свої занесли над майбутнім потомства,

А роду загибель - найбільше у світі нещастя,

Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!

Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,

Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.

А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,

Там жони повіями стануть, змішаються касти.

А касти порушені - в пеклі опиниться кожний,

Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.

Хто рід загубив, одступився од віри святої,

Зневажив закони й сім'ї предковічні устої,

Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,

Ті підуть у пекло - так мовить священне писання.

О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,

Заради корони над родом загроза нависла.

Хай радше беззбройного вб'ють мене стріли ворожі,

Ніж маю на світі каратися вічно, о Боже!"

Так гірко промовивши і заточившись від муки,

На дно колісниці впав Арджуна й випустив лука.

Диспут Арджуни і Крігини

Пісня друга

Облитому слізьми, пойнятому горем невтішним,

Так Арджуні мовив тоді повелитель наш Крішна:

"Той, хто у нещасті здригнувся душею, - не воїн.

Арієць такий лиш ганьби і зневаги достоїн.

Геть слабість із серця - вона воякові не личить!

Геть сумнів - до битви священний обов'язок кличе!"

"Та як же, скажи, я пронизувать стрілами стану

І Бгішму, і Дрону достойних з ворожого стану?

Вже радше, о Боже, хай жебрати піду під плотом,

Ніж їжу, окроплену кров'ю, нестиму до рота.

Не знати, що ліпше - поразка, а чи перемога:

Загине рідня - обірветься і наша дорога.

Страждає єство, і не годен збагнути я дгарми,

Відкрий мені очі, я учень твій, Боже, не марно.

Скорботний, не втішусь звитягою над ворогами,

Я влади не прагну над царствами і над світами".

І Арджуна мовив до Крішни: "Не стану до бою".

В душевнім сум'ятті замовк і поник головою.

Йому, що між двох супротивників став неутішно,

Отак, посміхнувшись, сказав повелитель наш Крішна:

"Хто вічні закони пізнав, не існує для того

У світі жалю ні до мертвого, ні до живого.

Бо ти, як і я, як і ті, хто умре навіть нині,

Тривали завжди, і ніхто з них ніколи не згине.

Як юність і зрілість в літа переходять старечі,

Так дух з тіла в тіло іде - і тужить не до речі.

Від тіла - і холод і жар, насолода, нещастя,

Тож тілові не довіряй: воно короткочасне.

Лиш тим, хто стійкий, незворушний у горі і щасті,

Здолати сум'яття й здобути безсмертя удасться.

Де грані буття й небуття? Хто знайти їх зуміє?

Лише просвітленний між ними зв'язок розуміє.

Лиш те, що пронизує тіло, одвічне і суще,

Його ще ніхто не зробив і не зробить минущим.

Минущі тіла, але вічності дух - незнищенний.

До бою ставай без вагань під знамена священні.

Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти,

Не відає того, що він не убивця й не жертва.

Народження й смерть не властиві могутньому духу,

Він - вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.

І хто незнищенного, хто нерожденного знає,

Той сам не уб'є і на вбивство когось не штовхає.

Ми одіж вдягаєм нову, як стара перетліла,

Й душа із старого в нове поселяється тіло.

Мечі проти неї й вітри-суховії безсилі,

Вона не згорить у вогні, не зволожиться в хвилі.

Вона віковічна - її не зродити й не вбити,

Вона всюдисуща - її не спалить, не втопити.

Незмінна, тривала, стійка, незбагненна одвіку.

Дізнавшись про це, не впадай у тривогу велику.

Як думає хтось, що він родиться і помирає,

Скорбота за нього хай душу твою не доймає.

Бо хто народився на світ, той повинен умерти,

Хто вмер, той відродиться в тілі новому по смерті.

Неявлене спершу, проявиться посередині,

Й неявленим знову стає на краю, при кончині.

Хто бачить той дух, той сприймає його, наче чудо,

І той, хто не бачить, теж чудом вважать його буде.

Той дух невразливий, яке б не прибрав собі тіло,

Не гине й тоді, коли кості на попіл зотліли.

Кинь сумніви пріч, хай обов'язок править тобою,

Бо ж кшатрій народжений для справедливого бою.

Як праведні йдуть у відкриті ворота до раю,

Так радісно кшатрій до правого бою ступає.

А в бій справедливий не хочеш іти - коли воїн –

Порушиш закон і зневаги лиш будеш достоїн.

Наймення твоє буде вічним презирством укрите,

Вже ліпше умерти, ніж славне імення зганьбити.

Подумають вої: "Зі страху утік із-під стягу",

І їхня повага до тебе перейде в зневагу.

Презирства слова про ганьбу твою будуть летіти,

Як стріли ворожі - чи є щось ганебніше в світі?!

Убитий - на небі, живий - на землі, в насолоді.

Ставай же до бою, вагатися, витязю, годі:

Як рівних, прийнявши поразку, а чи перемогу,

Готуйся до битви, й гріха ти уникнеш тяжкого.

Я докази йоги тобі розтлумачив не марно:

Учиниш, як йогин, - розправишся з путами карми.

Бо часткою дгарми - хай буде вона й невелика –

Врятуєшся - запам'ятай - од великого лиха.

Рішучість думок - то спонука на вчинки священні,

Постійне вагання лиш сумніви плодить нікчемні.

Не мудрий, хто ведам присвятить слова велемовні,

Гадає, що веди - єдині закони верховні.

Такий вимагає для себе за зливи словесні

Тут - блага земні, а по смерті - блаженства небесні.

Хто прагне утіх або рветься до влади підступно,

Тим радість самадгі ніколи не буде доступна.

Знай, Арджуно, ведам доступні три гуни (три стани),

Ти гуни відкинь - і двоїтися розум не стане.

Нащо тобі різних криниць - з океану черпнув ти,

Яка тобі користь од вед, коли брахмо збагнув ти.

Нехай тебе діло веде, а не користь від діла,

Корисливість зникне - і лінь не пристане до тіла.

Із йогою будь - і настане до діла відвага

На вдачу й невдачу, бо йога - це ж є рівновага.

Кинь користолюбність, слугуючи Господу ревно:

Нікчемний, хто вигоду звик чатувати недремне.

Провини й заслуги відкинути мудрий зуміє,

Він прагне до йоги, бо йога - мистецтво у дії.

Хто вигоду, ділом здобуту, рішуче відкинув,

Той пута народжень порвав і в блаженство поринув.

Коли подолає твій розум блукання пропащі,

Назавжди відкине омани заплутані хащі.

Як розум спокійно обійде фальшиві дороги,

Утвердишся ти в спогляданні і прийдеш до йоги".

"А як же пізнати стійкого у йозі? Навчи-но.

Як ходить він? Що він говорить? Які його вчинки?"

Так Арджуні Крішна сказав: "Хто зневажив бажання,

Хто, стійкість здобувши, заглибився у споглядання,

В біді не здригнувся, згасив задоволення, спрагу,

Хто пристрасть зборов і не знає ні гніву, ні страху,

Не відає втіхи, ні горя, ні болю й тривоги –

Такий от шукає до йоги прямої дороги.

Стійкий, хто чуття від предметів чуття відвертає,

Як тіло своє черепаха у панцир втягає.

Для того, хто вищого прагне, зникають предмети,

Лише залишається смак - пізнавати прикмети.

Бо навіть подвижник - він знає, що гоже й негоже, -

І той почуття свої стримати часто не може.

Хто їх вгамував, той у дусі міцний, а не в тілі,

Він, сидячи навіть, прямує до вищої цілі.

Хто пристрастей раб, той не зможе уникнути лиха:

За пристрастю слідом прямує пожадлива пиха.

Пожадливість сплоджує гнів - смертоносну загрозу,

Що пам'ять туманить, ясний скаламучує розум.

Хто пристрастей світ омине, не здригнувшись чуттями,

Хто Господу серце вручив - ясність духа дістане.

Хто пан над чуттями, того не ляка невідомість,

У того для блага просвітлена духом свідомість.

Без розуму творчої думки знайти не удасться,

Без думки - спокою, без спокою - ладу і щастя.

Того ж, хто утіхам готовий довірити серце,

Свідомість заносить, як вітер на водах суденце.

Тоді лиш, о мужній, ти можеш здолати загрозу,

Як владу свою над чуттями вершитиме розум.

Всі сплять, а для розуму віщого - сонячна днина,

Всі смертні встають, для безсмертного - сонна година.

На втіху не кидайся теж, як вода на лотоки,

Вбирай почуття, так як море вбирає потоки.

Відкинувши пристрасті, опанувавши собою,

Звільнившись від себе, приходить мудрець до спокою.

І навіть упавши, і навіть умерши від рани,

Хто з брахмо, той завжди на вірнім шляху до нірвани.

__________________________

1 Тут і далі, коли це спеціально не обумовлено, цитується переклад М. Ільпицького.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.